Про деколонізацію мови: «Руська православна церква» і всі інші
Бо ж ідеться не про щось виняткове, виключне, а про повсякденну працю з іноді кардинальних змін повсякденного буття.
Деколонізація, якщо коротко, – це і дії, і слова. Точніше, слова, які є дієвими. Ми досі живемо у соціокультурному часі-просторі (хронотопі), який значною мірою накреслений і запрограмований колонізаторами. Відтак не можемо вийти на вільний простір і дивимося на себе і на світ очима цього колонізатора й о-словлюємо бачене так, як нам призначено Москвою. Не на всі 100%, адже за останні десятиліття дещо змінилося, але… І ще раз «але»…
Отож почнімо з географії. Точніше, з політичної географії.
Спадщина колоніального і неоколоніального (після 1991 року) періодів полягає тут в низці як абсурдних, так і цілком логічних речей. Скажімо, чому «Казахстан» і «Таджикистан», але «Туркменія», «Киргизія»? Невже росіянам не під силу вимовити «Киргизстан» чи «Туркменістан», як звуться ці країни? І з якого дива дехто в Україні досі бере приклад із претендента на роль «старшого брата»? Невже українець нездатен вимовити «Киргизстан»? Ну, а про «Білорусію» (як нав’язується нам «старшим братом» та «Білорусь» (як мало би бути) чи «Бєларусь» і згадувати якось незручно…
Дискусійним, як на мене, є питання, як називати Об’єднану Європу – «Європейський Союз» чи «Європейська Унія»? «Союз» - термін, прийнятий у Москві, наче й точний переклад, але… То «ЄС» чи «ЄУ» (до речі, «EU»)?
А от щодо того, чим був покійний СССР – «країною» («страной», як вслід за росіянами нерідко пишуть у нас) чи «державою», як на мене, дискусії бути не може. Якщо Союз – «країна», то чим же була і є Україна? Уламком єдиної та могутньої країни? Нонсенс, навіть поети сталінської доби писали про «союз радянських країн». Ні, Союз був державою, а не країною, причому імперською державою (як казав Горбачов у тісному колі соратників, «наша соціалістична імперія»). Називати СССР країною – це значить продовжувати перебувати в колоніальному полоні, дивитися на себе і світ очима Москви.
Ще одна важлива річ, що стосується колоніального періоду. Наприкінці XVII століття у Москві назвали започаткували традицію спотвореного іменування китайської столиці; у звіті посольства Спафарія говориться, що у травні посол «добрался до царствующего града Пежина». Викривлена назва прижилася і на Заході (Peking). Але там це минулося, лише португальці звуть столицю Китаю Pequim. Усі інші – крім росіян, українців і жителів іще низки постсовєтських держав – називають столицю КНР так, як це офіційно унормовано самим Китаєм – Beijing. А ми ніяк не можемо вимовити слово «Бейджинг», мавпуємо колишню метрополію…
Нарешті, про один із ключових понятійних компонентів деколонізації. Автор цих рядків тривалий час уживав у своїх текстах терміни «радянський» і «совєтський» як рівнозначні, залежно від того, яка була традиція у того чи іншого видання. У своїх наукових текстах різницю між ними він проводив щонайменше два десятиліття. Слово Soviet має інтернаціональне звучання та достатнє число споріднених понять.
Воно позначало та позначає явища. притаманні всьому СССР та пост-СССР, тобто під оглядом об’єктивного розмислу загальноімперські явища, включно з совєтською людиною (homo sovieticus) – загальноімперським типом зі своїми іманентними рисами, поширеним від Владивостока до Бреста. Натомість радянський – це суто український феномен ХХ століття з поширенням у століття ХХІ, включно з радянською людиною, – виплеканим у ХХ столітті Кремлем і Луб’янкою підвидом традиційного малороса. Відповідно і назви загальносовєтських карально-репресивних структур мають подаватися «в оригіналі» – КҐБ, МВД тощо.
Визнаю свою провину – слід було наполегливіше проводити цей підхід у всіх мас-медіа, з якими я співпрацював (хоча навіть на початку цього року в одному науковому журналі мені спробували нав’язати «радянський» замість «совєтський», «СРСР» замість «СССР», «КДБ» замість КҐБ» тощо; вдалося відбитися, але це було непросто). Натомість ототожнення понять «совєти» та «ради» призводить до абсурду: мовляв, більшовики наприкінці 1917 року зібрали у Харкові «з’їзд рад» і встановили «радянську владу» на противагу Центральній Раді.
Цим зводиться на пси різниця між демократією рад УНР і тоталітаризмом російських совєтів, фальшується історія та денонсується окупаційно-колоніальне єство совєтської влади на теренах України. Вести мову про «радянську Україну» (якщо не брати до уваги її номінальну назву) можна, як на мене, тільки щодо двох десятиліть: «доба українізації» та «доба Шелеста», коли певний автономіям УСРР/УРСР був реальним.
Не менш серйозне значення мала і має інша колоніальна матриця – ототожнення понять «російський» і «руський». Зрозуміло, чому метрополія нав’язувала такий понятійний «крендель» українцям – це давало змогу фальшувати як історію, так і сьогодення, мабуть, навіть не треба детально все тут розписувати. Проте мене просто-таки жахнуло, коли днями прочитав у достатньо серйозному Інтернет-виданні достатньо ґрунтовну й об’єктивну статтю про «Руську православну церкву», яка, мовляв, чинить усілякі лихі речі в Україні. От-от, саме так вони і прагнуть називатися, виводячи родовід свій від Русі, а не від Росії. І якби ж то цей випадок був поодиноким…
І на закінчення цього вимушено побіжного, тезового нарису – про імена власні, точніше, про передачу російських імен українською мовою. Знову доводиться визнати свій гріх: надто звертав увагу на редакційну політику того чи іншого видання, а не на вимоги наукового підходу до цього питання. А тим часом маємо ще одну колоніальну матрицю: з якогось дива «українізуємо» імена російських діячів, наче ми – один народ. «Володимир Путін» пишемо, тоді як треба «Владімір».
Бо ж не пишемо ж ми «Маргарита Тетчер» чи «Андрій Дуда». Чи «Андрій Ампер» і «Михайло Фарадей». Це – норма, яка не викликає заперечень. А от російська мова «за мовчазної згоди» більшості журналістів, науковців і політиків виглядає винятком, наче й не є іноземною. Варто і тут зламати традицію колоніальних часів, чи не так?
Сергій Грабовський, опубліковано у виданні ДЕНЬ
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
