Зниклі в окупації: місця, де російські загарбники тримають українських заручників
Серед найпоширеніших злочинів російської армії в Україні — безпідставні затримання і взяття у заручники цивільного населення. Цивільних утримують централізовано, часто у тих же місцях, що й військовополонених. Російські військові тероризують людей: викрадають, катують, вбивають чоловіків, жінок, дітей. Перші насильницькі зникнення цивільних з початку цієї фази війни МІПЛ зафіксувала в лютому 2022 року.
Чому затримання цивільних — це злочин?
Норми міжнародного права забороняють свавільне затримання та взяття у заручники цивільного населення під час збройного конфлікту. Переміщення населення державою, яка окуповує, в нашому випадку Росією, щонайменше становить воєнний злочин, а зважаючи на широкомасштабну практику депортації українців у спеціально підготовлені місця утримання, може свідчити про вчинення злочину проти людяності, що є більш серйозним міжнародним злочином. Водночас незаконне затримання, неналежні поводження і умови утримання переміщених цивільних порушують низку міжнародних конвенцій. А заборона катування є імперативною нормою міжнародного права і повинна дотримуватися всіма державами навіть під час міжнародного збройного конфлікту.
Росія порушує міжнародне право з 2014 року. За рік повномасштабної війни, спираючись на досвід документування та аналіз ситуації на окупованих територіях, МІПЛ виділила кілька повторюваних елементів поведінки окупантів, що свідчить про системний характер їхніх злочинів.
Зазначимо, що з 2014 року на території окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) та АР Крим встановлено ефективний контроль Росії. Це означає, що відповідальність за правопорушення, скоєні на території України представниками владних квазіутворень в ОРДЛО або російськими військовими та сателітами Росії, починаючи з 2014 року, нестиме Російська Федерація.
Статистика
948 цивільних заручників, утримуваних в РФ і на окупованих територіях України змогла ідентифікувати МІПЛ станом на початок квітня 2023. Але їхня загальна цифра може бути щонайменше у 5—7 разів більшою. Інформацію про утримуваних цивільних осіб Росія не надає ані їхнім родинам, ані Україні, ані міжнародним організаціям. Найбільше таких цивільних заручників захоплено в Херсонській, Харківській, Донецькій, Луганській та Київській областях.
Ґрунтуючись на задокументованих свідченнях, МІПЛ виокремлює пʼять ключових моментів у долі цивільних заручників: затримання — кого, як і де (І), умови утримання (ІІ), обвинувачення і поводження з заручниками (ІІІ), місце утримання (IV), звільнення (V).
І. Кого, як і де затримують російські військові
Цивільних затримують безпідставно, свавільно і без документування, російські військові і їхні сателіти на окупованих територіях часто не пояснюють причину затримання. Нерідко людину викрадають лише через те, що в неї в телефоні є фото, яке окупаційним військам здається підозрілим. Чітких критеріїв такої підозрілості немає. Жителі південних регіонів України, а також Київської, Сумської та Чернігівської областей, які були під окупацією в перші тижні повномасштабної агресії, потерпали від безпричинних затримань російськими військовими. Були випадки, коли людей забирали просто з їхніх домівок без будь-яких пояснень. Також окупанти затримують тих, кого занесли в окремі списки: активістів, журналістів, учасників АТО, які вже не є військовими.
Затримують людей і під час так званої “фільтрації”. Наприклад, мешканці Херсонщини мають лише один варіант евакуації: через окупований Крим, звідти — у Росію, а потім — у третю країну. З Херсонської області в бік півострова ведуть дві дороги — через Чонгар і Армянськ. Тут росіяни облаштували фільтраційні пункти, затримують тих, хто не пройшов фільтрацію.
Інга, сестра Ігоря Бондаренка, затриманого під час фільтрації на блокпосту в Армянську, розповідає:
“Чоловік, який був свідком затримання Ігоря, сказав, що запам’ятав брата, тому що він був один, кого затримали і не пустили потім в автобус. Розказав, що всіх чоловіків дуже довго перевіряли. Сказав, що затримали одразу двох, потім молодого хлопця відпустили, він сів в автобус, а брата забрали”.
Окрім чоловіків, в якості заручників є малі діти, підлітки, жінки, літні люди.
Колишня цивільна заручниця з Донецької області згадує, що її тримали в заручниках через те, що вона патріотка України. В місці, де її утримували, були діти, літні і навіть дитина з інвалідністю: “Діти нічого не розуміли. Наймолодшій дівчинці було шість років”.
“Було важко. У людей був нервовий зрив, істерика нападала, плакали, дуже сильно хвилювалися. Одній людині на той час було 79 років, іншій — 78”, — розповідає колишній заручник, який все це бачив.
Підлітка Віталія Мухарського затримали через те, що він фотографував розбиту російську техніку, яка стояла біля його будинку. 14-літній хлопець був у заручниках десять днів, російські військові не зважали на його вік, тримали у душовій кімнаті з іншими затриманими цивільними.
Тетяна, донька заручника Миколи Савченка з Херсонської області:
“Його забрали навіть не в себе вдома, а в сусіда. Вони там сиділи, грали в шахи. Увірвалися в будинок, зав’язали їм очі, кинули їх у багажник і вивезли. Батька забрали 3 квітня 2022 року, він досі не повернувся. Йому 58 років. До цього забирали і молодих, вік у них необмежений”.
Володимир Хропун із Київської області, волонтер “Червоного хреста України”, свідчить про своє затримання:
“Декого катували. При мені на одному хлопцеві розрядили два електрошокери. 23 березня 2022 нас забрали з Димера, всього 14 людей. Потім дорогою ще одну жінку додали. Ми спочатку переночували у Гостомелі на території аеропорту. Потім нас везли двома “Уралами” в Білорусь. У кожному з “Уралів” було по 35—37 людей. Було кілька військових, але десь 90% — цивільні. Змушували підписувати якісь документи з заплющеними очима. Звичайно, ніхто не розповідав, що там у тих документах. Нас просто викрали, немов річ. Привезли в іншу країну, де влаштовували свої допити. Там законом і не пахне”. Підкреслюємо, що цивільних заручників часто утримують разом із військовополоненими.
ІІ. Умови утримання
Умови утримання цивільних заручників неналежні. Їх часто утримують разом із військовополоненими, в антисанітарних умовах, без достатньої кількості їжі, за відсутності питної води, не надають медичної допомоги.
Жінка з Донецької області розповідає МІПЛ про те, в яких умовах утримують її мати, цивільну з інвалідністю, яка перебуває в Приазовській виправній колонії № 107, а до цього була в Оленівці, де Росія утримує українських військовополонених і цивільних заручників:
“Моя мама — інвалід 3 групи, в неї кіста головного мозку, трапляються епілептичні напади. Їй потрібно щодня приймати ліки, але передати їх не дозволили”.
Жінка знає, що її мати була в психлікарні в Донецьку, де їй робили ін’єкції лікарських засобів і змушували вживати якісь медикаменти, а пізніше повернули назад у колонію. Коли в матері знову почалися судоми, її перевели в реабілітаційний центр у Донецьку, де вона була місяць, а потім її знову повернули в Оленівку.
В Оленівці з березня 2022 року утримували цивільних та військових. Усі, хто сюди потрапляв, незалежно від статусу, проходили через прийомку — одну з найжахливіших процедур, яка відбувається в перші години після того, як людину привозять в колонію. По виході з автозаку над затриманими знущалися, їх били, ображали і гнали, немов стадо, в будівлю вʼязниці.
“Ставили “на кортани” — це поза, коли руки потрібно поставити в замок за шию, сісти навприсядки, не піднімаючи п’ятки. Сидіти так потрібно було годинами. Багато людей не витримували, починали ворушитися чи вставати. Їх били дубинками або ногами. При цьому цивільних і військових приймали одночасно, не розбираючись, хто є хто”, — згадує волонтер і колишній заручник Ігор Талалай.
Затримані цивільні свідчать про жахливі умови в тюрмах, куди переміщують українських заручників. Так, СІЗО в Курську деякі колишні полонені називають пеклом на землі. Одна з заручниць розповідає про те, як тут відбувається прийомка:
“Вони одразу всадили мене на стілець, коротко підстригли. Потім — у лазню з холодною водою, звідти — в камеру. Там були чотири дівчинки: три наші прикордонниці і одна — з Чорнобиля. Дівчина та вішалась на простирадлі. Після цього в нас забрали простирадла і рушники. Що потім сталося з нею — не знаю. Я поїхала, а вона лишилась. Вона, як і я, не військова, казала, що кореспондентка”.
ІІІ. Обвинувачення і поводження з заручниками
Російські військові і представники владних квазіутворень на окупованих територіях України часто звинувачують цивільних заручників у вчиненні “актів міжнародного тероризму”, “державній зраді” та протидії “спеціальній військовій операції”. Висуваючи такі звинувачення, вони керуються так званими “кримінальними кодексами “Л/ДНР” або заявляють про застосування російського права. Проте більшість заручників утримуються навіть без висунення звинувачень — ймовірно, як обмінний фонд.
Майже до всіх затриманих застосовують моральне насильство, до багатьох — фізичне. Також є чимало випадків катування заручників. До цивільних застосовують і методи залякувань. Одним із найпоширеніших є імітація розстрілу.
Віталію Мухарському, 14 літньому жителю Херсонщини, під час затримання погрожували довгостроковим ув’язненням, аргументуючи це тим, що в Росії кримінальна відповідальність настає з 14 років.
Колишня заручниця з Донецької області, яка просить не називати своє імʼя з міркувань безпеки, згадує про своє утримання так:
“Мені ставили у провину те, що я українська патріотка. Вони погрожували мене побити, кинути кудись у підвал, до зеків чи ще до когось. Фізично до мене силу не застосували. Після допиту нас із подружкою відпустили, її трохи побили — вдарили по обличчю”.
Дружина Богдана Тіслака, цивільного заручника з Донецької області, розповідає, що спочатку окупанти порушили кримінальну справу щодо її чоловіка, а пізніше змінили його статус на військовополоненого:
“Через те що раніше він воював в АТО, проти нього порушили кримінальну справу, називаючи зрадником “ДНР”. Потім його, як і всіх, хто з 2014 року був в АТО/ООС, визнали військовополоненим. Проте це не відповідає жодним міжнародно-правовим нормам, Женевським конвенціям, адже він не був комбатантом на момент його викрадення, не брав до рук зброї, був демобілізованим, з моменту його служби минув рік. Тобто мого чоловіка просто викрали і насильно утримують вже понад вісім місяців”.
Один із цивільних заручників із Запорізької області, якого обміняли на росіянина, і який просить не називати його імʼя, розповідає:
“Коли нас привезли в Оленівку, то сказали, що ми вже не цивільні, а військовополонені. Нас тримали у бараках, постійно били по обличчю, стріляли біля голови. В Токмаку знущалися, шапка була на очах, ми не бачили, куди йшли, вони навмисно нас підганяли, аби ми з розгону вдарилися головою у залізні стовпи. Потім дубинкою били по ногах і по спині. В Мелітополі теж били. Спершу один чеченець побив носаками, інший — руками, ще один — ногами. Інших полонених ще й струмом били. В Курську теж усіх били. Нас надвечір привезли, а в камеру я потрапив о 6 ранку. Весь цей час над нами знущалися. Змушували повзати, в нас лікті були стерті до крові, голови розбиті, шокером били, кийками. Там нас били навіть заради забави”.
Микола Савчук, звільнений заручник із Київської області, каже:
“Вони вміло б’ють, без слідів, по колінних чашечках. Одного діда сильно побили. Його повели на допит, а в нього — слуховий апарат, в якому батарейка сіла. Вони подумали, що він під дурака косить. Так відлупили його, що він не міг на ноги стати”.
Валентин Грищенко з Київської області також свідчить про жорстоке поводження під час утримання в заручниках:
“Схопили мене на вулиці 23 березня 2022 року, зв’язали руки, заклеїли очі скотчем і привезли на літєйку. Я волонтерив — розвозив гуманітарну допомогу місцевим цивільним жителям. За це й затримали. Після затримання добу не чіпали, а потім почали бити. Один б’є, другий притримує і третій десь збоку стоїть. Позивних не називали. Казали лише: “Я — НКВС, мені вирішувати, кому жити, а кому — ні”.
Віктор Прохун із Київської області свідчить про імітацію розстрілу. Під час обшуку у чоловіка знайшли українські книги на патріотичну тематику:
“Коли вони побачили літературу, хтось із вояк сказав: “Саме ти нам і потрібен. У нас за справжнього бандерівця мільйон дають”. Після цього мене повели до криниці розстрілювати. Поставили на коліна, почали стріляти над головою”.
IV. Місце утримання
Цивільних заручників утримують на окупованих територіях України та в Російській Федерації, їх весь час переміщують, в тому числі вглиб РФ. Також МІПЛ зафіксувала випадки, коли людей утримували на території Білорусі.
МІПЛ створила інтерактивну мапу місць, де РФ утримувала або досі утримує цивільних заручників і військовополонених. Мапа постійно оновлюється, після верифікації МІПЛ додає нові місця утримання.
V. Звільнення
За яким принципом Росія звільняє цивільних заручників, невідомо. Деяких із них перевдягають у військову форму та обмінюють, ніби українських військовополонених на російських військовополонених. Інших цивільних просто обмінюють разом із військовими. Декого відпускають так само без пояснення причини, як і затримують. Багатьом цивільним, які перебувають на окупованих територіях, після звільнення наказують виїхати з рідних населених пунктів, аргументуючи це тим, що ці люди заважають російському порядку на окупованих територіях.
Джерело: Медійна ініціатива за права людини, МІПЛ
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
