«На початку був Закон…»
А для цього їм потрібно буде по-новому актуально, тобто з погляду сучасності, тлумачити біблійні тексти, щоб знайти відповіді на доленосні запитання. Тоді відкриватимуться «нові очі», тобто нові ідеї, що дозволяють правильно розв’язувати нові проблеми, пише видання ЗБРУЧ.
Це так зване «актуальне тлумачення Біблії, яке здійснюється за допомогою нового методологічного інструментарію». Інакше кажучи, завжди нові люди тлумачитимуть по-новому біблійні тексти, виходячи зі своєї культури і своїх проблем.
Застосовуючи таке тлумачення, зокрема до Євангелія від Іоанна, написаному давньогрецькою мовою приблизно наприкінці I — на початку II століть від народження Христа, можна знайти ключі до нового розв’язання актуальних проблем, які є викликом для сучасного людства.
В оригіналі тексту (тобто на давньогрецькій) Євангелія від Іоанна написано так: «᾿Εν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος, καὶ ὁ Λόγος ἦν πρὸς τὸν Θεόν, καὶ Θεὸς ἦν ὁ Λόγος».
В даний час прийнятим є наступний переклад цього тексту на українську мову: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».
Англійський переклад прийнятий наступний: «In the beginning was the Word, and the Word was with God, and the Word was God».
А болгарською мовою це перекладено так: «У почетку беше логос, и логос беше у Бога, и логос беше Бог».
Як видно з цього, давньогрецьке слово «Λόγος (Логос)» і на українську мову, і на англійську перекладено, виходячи з тлумачення, що «Λόγος (Логос)» означає «Слово». Болгарською ж мовою воно при перекладі залишилося оригінальним «Логосом».
Щоби правильно тлумачити оригінальний текст Євангелія від Іоана, слід звернутися до мовної культури часу його написання. Під час написання Євангелія від Іоанна давньогрецьке слово «Λόγος (Логос)» вживалося не тільки для позначення поняття «Слово», а також для позначення поняття «Закон». Таким чином, при перекладі був вибір одного з цих двох позначень.
Ще значно раніше написання Євангелія від Іоанна поняття «Логос» ввів філософ Геракліт (кінець VI – початок V ст. до нашої ери) для позначення поняття «фатального Закону», за яким існує світовий порядок, – тобто Закону, що не залежить від будь-чого воління і від чийогось усвідомлення його, а навпаки даного Богом для будь-якої волі та свідомості.
Бог наділив людей волею та свідомістю, щоби з їхньою допомогою люди пристосовувалися до світопорядку, а не для того, щоб з їхньою допомогою люди порушували Закон і таким чином руйнували божественний світопорядок як основу людського благополуччя та процвітання.
Воля – це здатність жити за Законом, а свідомість – здатність відкривати собі цей Закон.
Однак люди за своєю волею і свідомістю стали дедалі більше зневажати Закон Божий – це був шлях людського роду до загибелі. Побачивши це, Господь послав до людей свого Сина Єдинородного, щоб урятувати людський рід від згубного беззаконня.
Але як наставити людей на шлях виконання Закону? Як можна було змусити їх жити за Законом Божим, який вони почали вважати таким, що заважає їм, утискує їхню свободу, і тому є для них веригами, яких вони намагаються позбутися?
Це можна було зробити, тільки пославши Ісуса Христа культивувати Благодать і Істину серед людей, що зневажають Закон. Тільки для тих, хто перейнявся Благодаттю й Істиною, Закон перетворюється з ворога на друга. Жодним іншим чином неможливо протидіяти беззаконню, повернути рід людський у лоно Законів, на яких Бог заснував світопорядок!
Тому Ісус Христос і визначає свою місію таким чином: “Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків: не порушити Я прийшов, але виконати” (Матв. 5:17).
Для виконання ж Закону Ісус Христос став сіячем Благодаті й Істини, які призначені не заміщати собою місце Закону, а породжувати у людей вірну свідомість і добру волю, що дозволяють їм жити за Законом, не обтяжуючись ним.
Таке тлумачення місії Ісуса Христа дає підстави для наступного висновку: На початку Бог через Закон створив світопорядок і відкрив цей Закон як основу світопорядку Мойсею, щоб люди виконували Закон, який визначає світопорядок. Коли ж людей охопило згубне беззаконня, Бог послав Ісуса Христа культивувати Благодать та Істину як засіб проти беззаконня.
І тепер світопорядок ґрунтується на формулі «Закон плюс Благодать та Істина». А якщо це так, то вживане в Євангелії від Іоанна слово «Λόγος (Логос)» слід тлумачити як «Закон», а не як «Слово». І тоді треба розуміти, що «На початку був Закон...»
До такого висновку приводить тлумачення «букви» Євангелія від Івана, виходячи з його «духу». Такий самий висновок випливає з тлумачення, заснованого на сучасній ідеї соціального натуралізму, яка полягає у визнанні того, що людський рід, як і все, що є у світі, повинен існувати у згоді зі світопорядком, заснованим на законах Матері-Природи. Згідно з соціальним натуралізмом, Закони Божі – це релігійна форма відображення законів Матері-Природи, зокрема законів соціальної природи. Наприклад, християнські Заповіді «Не вбий!» чи «Не укради!» і норми кримінального законодавства про вбивство і крадіжку відображають у релігійній і законодавчій формах спільну для них обох основу – закони соціальної природи.
Відповідно до соціального натуралізму, будь-яка релігія – це форма культивування в людському суспільстві законів Матері-Природи для забезпечення релігійними засобами життя людей у згоді зі світопорядком, заснованим на цих законах.
Виходячи з ідеї соціального натуралізму, на початку світопорядку знаходяться закони, дані Матір’ю-Природою та втілені у суспільному житті людей (у науці та релігії, зокрема у християнстві) у позитивну форму «Слова про Закон». Таким чином, слід розрізняти «Закон» та «Слово про Закон».
Очевидно, перекладачі Євангелія від Іоанна з давньогрецької на інші мови виходили з позитивістського тлумачення тексту, і тому для позначення поняття «Λόγος (Логос)» вони вжили «Слово», яке є за суттю своєю «Словом про Закон», а не сам «Закон». Іншими словами, вони вказали на «букву» Закону, а не на його «дух», як це слід вбачати в оригіналі, що тлумачиться відповідно до ідеї соціального натуралізму.
Таким чином перекладачі, вживши термін «Слово», окреслили не сам «Закон», а лише той словесний знак, яким позначається «Закон» у спілкуванні Бога з людьми. Але словесний знак, що позначає феномен «Закону», у тому числі такий знак, який має вигляд «Слова», не може бути початком світопорядку – ним може бути лише сам «Закон», а «Слово про Закон» – позначенням цього Закону у спілкуванні людей.
Відповідно до ідеї соціального натуралізму, проблема тлумачення давньогрецького тексту Євангелія від Іоанна може бути сформульована таким чином: «То що ж було покладено Богом на початок існуючого світопорядку: сам Закон чи Слово про Закон?»
І відповідно до цієї ж ідеї зазначена проблема розв’язується так: «Бог поклав на початок світоустрою Закон, а не Слово, яке не є самим Законом, а є лише знаком, що позначає Закон».
Виходячи з такого тлумачення давньогрецького тексту Євангелія від Іоана, переклад «᾿Εν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος…» українською мовою і відповідно іншими мовами має бути таким: «На початку був Закон...»
Таким чином, відповідно до ідеї соціального натуралізму, на початок світопорядку Бог поклав «Закон», а не «Слово» як знак «Закону». Але для того, щоб виконувати «Закон», людині потрібен стан узгодженості її волі та свідомості з цим «Законом». Цей стан, згідно з ідеєю соціального натуралізму, називається соціальною культурою людини.
Для утворення такого стану, що називається соціальною культурою людини, потрібний був Ісус Христос, який за допомогою Слова про Закон культивував Благодать та Істину серед людей – тобто те, що відповідно до ідеї соціального натуралізму називається соціальною культурою людей.
Дане тлумачення давньогрецького тексту Євангелія від Іоанна призводить до висновку про те, що світопорядок забезпечується за формулою: «Засноване на даних Матір’ю-Природою законах соціальної природи людське законодавство плюс соціальна культура людей».
Ця формула, виведена за допомогою ідеї соціального натуралізму, є натуралістичною модифікацією релігійної формули, яка виводиться з тлумачення «букви» Євангелія від Іоана відповідно до його «духу».
Отже, відповідно до соціального натуралізму, люди мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи. Бо Закон Божий і національне та міжнародне законодавство є втіленням цих законів. На вказаному принципі має засновуватися соціальна – тобто політична, економічна, правова і моральна – культура людей.
Таким чином у новому прочитанні Біблії відкривається ідея для відповіді на сучасні виклики людству: світопорядок як основа благополуччя та процвітання людства ґрунтується на формулі «Закон плюс Благодать та Істина», що засновуються на принципі верховенства законів соціальної природи.
У сучасному соціальному контексті це може бути представлено таким чином: соціальний порядок як основа соціального прогресу може бути забезпечений за формулою «засноване на природних законах соціального життя людей законодавство плюс соціальна культура людей», де «засноване на природних законах соціального життя людей законодавство» – це соціальна модифікація поняття Божого Закону, а «соціальна культура людей» – це соціальна модифікація понять Благодаті та Істини, необхідних для його виконання людьми.
На цій формулі і має ґрунтуватися сучасний прогресивний світогляд. Сьогодні це дуже актуальне розуміння основи життя людського роду, бо воно дозволяє людству знайти шлях до згоди з нинішнім світопорядком, заснованим на Божому Законі. А ця згода – єдиний засіб, що забезпечує роду людському життя без криз і воєн, а також благополуччя та процвітання.
Найнебезпечнішим для людей порушенням законів соціальної природи, які відображаються в формах Закону Божого і законодавства (національного та міжнародного), є війна, що чиниться у вигляді воєнної агресії. Ця агресія є порушенням Закону Божого і втілених у форму законодавства законів соціальної природи, на яких засновується світоустрій.
Для запобігання війнам потрібні релігійне та соціальне просвітництво, які формують антивоєнну культуру. Антивоєнна культура людей, що полягає у формуванні в кожної людини соціальної культури, є станом узгодженості волі та свідомості людей із законами соціальної природи – спільної основи Закону Божого і чинного законодавства. З цього має виходити й антивоєнна політика.
Релігія і політика, зокрема антивоєнна політика, – це дві різні форми соціалізації людей, які мають в одній «упряжці» працювати на спільну мету – узгодження життя людей із Законом Божим і з національним та міжнародним законодавством, бо це узгодження є основою процвітання людства і миру на Землі.
Олександр Костенко, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України. Заввідділу Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; , опубліковано у виданні ZBRUC.eu
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
