Чому білоруси не перейшли від мирного протесту до силового?
У «списку організацій та фізичних осіб, які причетні до терористичної діяльності», який веде Комітет державної безпеки Білорусі, майже три сотні імен білоруських «терористів». Ось тільки вони не робили того, що у світі називають словом «теракт», – наприклад, у «терористи» записані засуджені за «розпалювання ворожнечі», як колишній помічник прокурора Євген Бабак , який у серпні 2020 року ініціював перевірку дій силовиків, які побили байкерів в Уруччі, або Софія Сапега , яку звинуватили у роботі на телеграм-канал деанонімізації силовиків «Чорна книга Білорусі».
КДБ зараз прогнозує «значну ескалацію обстановки по периметру Білорусі», «спроби дестабілізувати ситуацію» в Білорусі з-за кордону, анонсує нові затримання та обіцяє жорсткіший «контррозвідувальний режим». Але чому не було тих «радикальних акцій терору», які бачив голова КДБ Іван Тертель, чи хоча б масштабних барикад, масових бійок із ОМОНом та «коктейлів Молотова» на протестах після виборів 2020 року?
Чому білоруси не обрали насильство у 2020 році?
Протест білорусів проти підсумків виборів 2020 року підкреслено мирним. На кадрах протестів чітко видно, що силовики нападали на протестувальників – а не протестувальників силовиків. Приклади чогось подібного до силового протистояння були поодинокими: хіба що барикади в перші ночі протестів та випадки самооборони від силовиків (часто без знаків, нерідко – «людей у цивільному»). Не було такого, щоб у силовиків масово летіло каміння, коктейлі Молотова чи кулі.
Чому народ пішов шляхом мирного протесту? Сергій Беспалов – відповідальний за ЗМІ «Посполитого руйнування» – розмірковує у коментарі «Белсату»:
«У серпні 2020 року білоруси не мали необхідної підготовки і, на жаль, не мали зброї. Якщо ми трохи згадаємо про ті події, то зброю забирали навіть у мисливців. Тому радикальний опір був лише частковим, бо йти з голими руками на озброєних карателів – самогубство.
Ще в той період була думка, що ось тиждень, два, місяць – і карателі перейдуть на бік народу. Ми всі пам’ятаємо, як багато співробітників палили свої службові квитки, викидали у сміття свою форму. І навіть служба безпеки Лукашенка це робила. І був момент у серпні, коли вони справді загубилися, але, як показала практика, все-таки злочинний наказ для них важливіший за народ. Я сподіваюся, більше вже ніхто не даруватиме їм квіти та кричатиме “Міліція з народом!”. Адже вони не з народом, а з виродком».
Сергій Бульба був одним із творців Білоруського об’єднання військових у 1991 році, а у 1995 році очолив патріотичну організацію «Білий Легіон», яка припинила існування в середині 2000-х.
У розмові з «Белсатом» він згадує, як наприкінці червня 2020 року колишні члени «Білого легіону» випустили музичний альбом «Білий легіон» із військовою музикою: каже, що «інтуїтивно відчували», що щось наближається, та «хотіли задати вібрацію для справжньої боротьби, справжньої революції». Але протест обрав собі гімном «Мури», яку Бульба називає «колисковою, під яку революції не робляться».
«Психологічно народ не був готовий: здавалося, що ось нас вийде 100 000, одразу міліція перейде на наш бік, – згадує Бульба. – А сенс у тому, що цей наш бік не був сформований. Другий центр сили не сформувався».
2020 року, вважає він, лідери були «не натуральні» – не ті, «яким від Бога дано відповідну енергію». Мовляв, "за Тихановську не пішов би воювати". Ті, хто були лідерами протесту-2020 і ті, хто стояв за ними, «не враховували реальності», коли робили ставку на мирний протест і збереження системи, вважає Бульба.
Багатотисячний марш прийшов до оточення перед Палацом Незалежності. Мінськ, Білорусь. 30 серпня 2020 року. Фото: Vot tak TV / Белсат
Наприкінці 1990-х, пояснює Бульба, міліція була частиною народу, і за 28 років Олександр Лукашенко вивів силовиків до окремої касти. Він розповідає, як наприкінці 1990-х та на початку 2000-х «Білий легіон» справді готувався до відновлення конституційного ладу, а влада не розганяла «150 непримиренних у лісі під Слуцьком», як казав тодішній голова адміністрації Лукашенко Віктор Шейман. Дали спокійно роз’їхатися, навіть якщо начальник УВС отримав позитивну відповідь на запитання: «Ви що, зібралися тут Лукашенка скидати?».
Тепер же, каже Бульба, «Лукашенко може вбивати, іншим думати про це заборонено»: вбивці Романа Бондаренка залишаються на волі, «Кримінальний кодекс написаний не для них». Лукашенко доводить силовикам, що тим уже «нікуди подітися, коли зрадили народ». Бульба згадує теракт у мінському метро в 2011 році: влада заявляла, що той вчинила з метою «дестабілізації обстановки», а серед білорусів залишилася поширеною версія, що сама влада й організувала той теракт.
Чому досі не перейшли до «немирного» шляху?
Все ж таки були не лише «квіточки»: були поодинокі «коктейлі Молотова», були спроби підпалу машин і будівель силовиків (хоча деякі випадки, як підпал будинку Гайдукевича , виглядають дуже дивно і можуть бути провокацією влади ). Силовики тим часом стріляли у протестувальників, вбивали людей, катували ув’язнених до смерті та доводять до спроб самогубства.
З початком повномасштабної війни в Україні білоруси почали влаштовувати диверсії на залізниці , навіть атакували дроном російський «Летючий радар». А тим часом українці на окупованих Росією територіях неодноразово вбивали колаборантів, навіть у Росії підірвали пропагандистів Дар’ю Дугіну та Владлена Татарського .
Чому від підпалів майна білоруси не перейшли до радикальніших дій?
«На жаль, у людей у самій Білорусі сильно не вистачає знань та зброї, і тому радикальні люди використовують те, що є із підручних речей», – каже Беспалов.
Навіть підпали машин або псування релейних шаф на залізниці влада Білорусі прирівнює до терактів, зазначає Беспалов. А щоб зробити вбивство чи вибух, потрібні знання та зброя.
«Білорусам хочеться передусім щоб хтось вирішив, – вважає Бульба. – Білоруси більше сподіваються на українців, що хтось звідкись зайде та вирішить наші питання.
І якщо зробити екскурс у нашу історію, воно справді так виходить: коли приходить якась чужа влада, не ми ж самі її скидали, а чекали, коли наступна історична хвиля знесе попередню. З покоління до покоління – ми справді звикаємо, що не ми вирішуємо, а що обставини складуться таким чином, що попередніх окупантів виженуть».
Фото має ілюстративний характер. Під час маршу протестів до силовиків у оточенні Будинку уряду підійшли дівчата, стали їх обіймати та дарувати квіти, щоб продемонструвати мирний характер протесту. Мінськ, Білорусь. 14 серпня 2020 року. Фото: Vot tak TV / Белсат
А як же білоруські повстанці часу Російської імперії та радянські партизани, які справді вбивали людей? Бульба відповідає: зараз «люди менш природні стали», адже ще під час Другої світової людині не треба було переступати через моральні принципи і щоб заколоти свиню чи відрубати голову курці, і щоб убити ворога. Міське виховання зробило людей гуманнішими: мовляв, м’ясо їмо, але купуємо в магазині, а вбивали худобу не ми.
Переважній більшості переконали, що білоруський народ «пан сохи та коси», позбавили честі до рівня «ну, годуватимуть, а поміняють паспорти – і холера з ними», впевнений Бульба. Лукашенко ж такий гуманізм не притаманний, «він є носієм якоїсь іншої культури, тому ненавидить все білоруське, допускає азіатські методи».
Чи можлива найближчим часом суттєва радикалізація протесту?
До насильства проти людей сучасному суспільству пройде довгий шлях, розмірковує Бульба. Він згадує українську Помаранчеву революцію, ненасильницький протест 2004 року: українці пройшли довгий шлях перед насильством на протестах Євромайдану 2014 року. До того ж, під час розпаду Радянського Союзу в Україні, на відміну від Білорусі, було чимало національно орієнтованих комуністів, які «дозволили вирости поколінню, яке готове захищати свою країну». У Білорусі таке «жорстко вирізалося» ще у 1990-х, а у 2020 році відбулося «зачистка Білорусі від усього здатного чинити опір».
Але зараз одні білоруси воюють за Україну , інші тренуються зі зброєю у хоругвах «Посполитого руйнування». А що у Білорусі – чи чекати радикалізації? Чи зараз найрадикальніші білоруси в Україні, Польщі та Литві?
«На жаль, я поки що не бачу передумов для суттєвої радикалізації протестів у Білорусі, – відповідає Беспалов. – Справді, всі радикальні зараз чи воюють за Україну, чи готуються у таборах, але не лише у Польщі у Литві, а у всьому світі. Я думаю, цей фактор зростатиме, і це добре. Адже зараз такий час, коли потрібно набиратися досвіду та готуватися до так званої години ікс. Тому всіх бажаючих і закликаю приєднатися до «Посполитого руйнування», щоб здобути військову підготовку».
Фото має ілюстративний характер. Польові навчання Варшавської корогви «Посполитого руйнування». 13 березня 2023 року. Фото: Аліса Гончар / Белсат
Бульба ж не бачить підстав для оптимізму кількості білорусів, що воюють за Україну або тренується в Польщі та Литві. Мовляв, «класні, чудові хлопці» що у «Посполитому рушенні», що у батальйоні «Волат», але кількість силовиків у Білорусі на порядки більша – навіть за винятком інженерних військ та працівників паспортних столів. На інші сили і всередині Білорусі, і за кордоном він не сподівається, а «сотні-двох», які є, вистачило б на захоплення влади у ситуації безвладдя чи деморалізованого керівництва держави.
На думку Бульби, білоруси зараз «за українською хронологією у 2004 році». Він констатує: зміни у масовій свідомості, аби «не лише на мітинг вийти та висловити своє невдоволення у Facebook, а реально думати, як Лукашенко викинути», займуть ще певний час.
Автор: Алесь Новобірський /ММ
Джерело: belsat.eu
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
