Невидимі жертви війни: люди в тюрмах та колоніях
Дослідження «Невидимі жертви війни: люди в місцях несвободи» проводила громадська організація «Fight For Right» разом із партнерами: Українською Гельсінською спілкою з прав людини; громадською організацією «Україна без тортур»; громадською організацією «Експертний центр з прав людини»; громадською організацією Центр «Соціальна Дія» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження»
Місця несвободи соціальної та медичної системи
Станом на 1 січня 2023 року на непідконтрольній Україні території (тимчасово окупованій у 2022-му) залишилося 24 інтернатних заклади та 7 закладів з надання психіатричної допомоги, ще 27 інтернатів та 11 психіатричних закладів охорони здоров’я знаходяться в зоні регулярних артилерійських обстрілів.
Наразі відсутній механізм повернення людей, які опинились в тимчасовій окупації, якщо вони є недієздатними або не мають рідних. Окрім того, не врегульовано межі повноважень персоналу, який має забезпечувати догляд осіб з інвалідністю та людей старшого віку навіть в умовах тимчасової окупації.
Протягом 2022 року органами державної влади та місцевими адміністраціями вжито певних заходів щодо евакуації осіб з місць несвободи соціальної сфери, затверджено низку нормативно-правових актів щодо спрощення доступу до соціальних та медичних послуг під час воєнного стану, забезпечення інтересів ВПО.
Зокрема, евакуйовано 46 інтернатних установ системи соціального захисту населення, а також пацієнтів/-ток, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру і які перебували у медичних закладах Харківської та Донецької областей. Водночас протягом року активних бойових дій центральними органами влади не деталізовано порядок і не надано структурованих та реалістичних рекомендацій для організації процесу евакуації.
Продовжують функціонувати місця несвободи на території, наближеній до кордону з РФ і зони бойових дій, у т.ч. після звільнення тимчасово окупованих територій. Такі місця несвободи піддаються систематичним ворожим обстрілам. Наприклад, лише після повторного обстрілу Атинського психоневрологічного інтернату (Сумська область) та поранення людей з інвалідністю було прийнято рішення про евакуацію. Але людей перевели до іншої установи цієї ж області, яка разом з іншими перебуває в межах досягнення ворожої артилерії.
Польовий етап дослідження показав проблему відсутності належної системи цивільного захисту: окремі інтернатні установи не мають жодних захисних споруд, у більшості наявні лише споруди подвійного призначення та найпростіші укриття. Здебільшого, це підвали, які не обладнано відповідно до вимог законодавства: не можуть помістити всіх осіб, які проживають в установі, не пристосовані для людей з інвалідністю та людей старшого віку. Але навіть до облаштованих персонал не завжди спрямовує осіб , що проживають у інтернатах, та пацієнтів, які перебувають на стаціонарному лікуванні під час повітряної тривоги, наражаючи їх на небезпеку.
Окремим викликом для системи стала відсутність додаткового фінансування на утримання переміщених людей, збільшення навантаження на персонал установ та закладів, до яких відбулася евакуація, забезпечення безперервного лікування тих осіб, які евакуйовані без медичної документації тощо. Виникли проблеми з визначенням статусу ВПО для евакуйованих та відповідно отриманням ними соціальної допомоги на проживання, передбачених чинним законодавством.
Результати дослідження також показують неможливість держави наразі забезпечити належне дотримання прав людини, цивільний захист та безпроблемне функціонування закладів соціальної та медичної сфери, не лише через брак оновлення нормативно-правового регулювання, брак фінансів чи своєчасного прийняття рішень. Окремим викликом є кількість та розмір таких закладів, які унеможливлюють процеси швидкого реагування на небезпеку. На додаток, дослідження показало, що внаслідок збільшення кількості вимушено переміщених осіб збільшується кількість людей з інвалідністю та/або людей старшого віку у стаціонарних соціальних установах або створюються нові подібні інституції.
Місця несвободи пенітенціарної системи
Станом на 1 січня 2023 року на підконтрольній Уряду України території залишилось лише 91 установ пенітенціарної системи проти 109, які діяли на початок повномасштабного вторгнення Росії на територію України. І хоча пенітенціарні заклади знаходяться в підпорядкування Міністерства юстиції, під час дослідження було констатовано схожість ключових проблем з місцями несвободи соціальної та медичної систем.
Повноцінна евакуація засуджених з найбільш небезпечних установ розпочалась лише після декількох місяців повномасштабної війни Росії проти України. Гострою є проблема з облаштуванням укриттів в установах виконання покарань, системи оповіщення про повітряну тривогу. Як у звітах Національного превентивного механізму, так і під час власних візитів дослідників відзначено невиконання вимог щодо фактичного переведення засуджених в укриття, навіть там де вони облаштовані. При цьому ані запасу їжі, ані необхідного запасу води та медикаментів у таких укриттях не зафіксовано.
Загальною тенденцією є неможливість ознайомлення з документами щодо планів та порядку евакуації засуджених. Констатовано не реалістичність алгоритмів, які мають бути застосовані в установах. Так, у випадку оголошення повітряної тривоги рух територією СІЗО має бути зупинено, однак на практиці цього не відбувається. За словами працівників, якщо вони будуть виконувати цю інструкцію – вони будуть зривати судові засідання, візити родичів і адвокатів, обслуговування установи.
Повномасштабне вторгнення Росії не лише створило нові проблеми, а й загострило старі. Так, ще більш критичні наслідки має брак медичного персоналу в установах виконання покарань, відсутність ліцензій та загалом невизначений статус медичних послуг в пенітенціарних установах на шляху між «відомчою» та «цивільною» медициною.
Ухвалені за час режиму воєнного стану зміни до законодавства значно не вплинули на зменшення кількості людей в пенітенціарних установах. Основні з них були спрямовані на унормування нового напряму діяльності Мін’юсту – тримання під вартою військовополонених, для цього було фактично запроваджено «універсальні» установи з різними рівнями безпеки. Це нововведення має як позитивні наслідки (дозволило розмістити евакуйованих засуджених в різних установах), так і негативні – порушення вимог роздільного тримання різних категорій засуджених. Урядом не було ухвалено комплексних змін для посилення спроможності Мінюсту забезпечити функціонування пенітенціарних закладів під час воєнного стану.
Прийнята після 10 місяців повномасштабної війни Росії Стратегія реформування пенетенціарної системи на період до 2026 року, не містить змістовних кроків, які б адаптували систему до функціонування під час режиму воєнного стану. Своєю чергою, операційний план на 2022-2024 років до цієї стратегії взагалі не адаптований до викликів війни, і в ньому немає жодної згадки про перебування України у воєнному стані. Ані критерій наближеності до зони проведення бойових дій, ані наближеність до кордону з країною-агресором, ані інші ознаки установ, що дозволили б запобігати потраплянню до тимчасової окупації, так і не були враховані при оновлені у жовтні 2022 року порядку оптимізації установ виконання покарань.
Видається, що Урядом не було зроблено висновки з подій 2022 року так само як і з 2014 року. Не було запроваджено реальних інструментів для розвантаження пенітенціарних установ. Попередня оцінка практики застосування нової статті 616 КПК – «Скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або зміна запобіжного заходу з інших підстав», яка мала б сприяти звільненню ув’язнених, показала що мова йде про одиничні випадки. Помилування Президента було проведено лише у лютому-березні 2022 року щодо 363 осіб, і після цього не застосовувалось.
Ілюстраційне фото
Документування воєнних злочинів
Задокументована інформація свідчить про вчинення в місцях несвободи, що перебували чи перебувають в тимчасовій окупації низки воєнних злочинів.
Зокрема, пов’язаних з вбивствами (наприклад, Кремінський геріатричний пансіонат, де внаслідок обстрілу ворожого танку загинула 51 людина), насильницьким переміщенням (люди, що проживали у Каїрському психоневрологічному будинку-інтернаті вивезені до Краснодарського краю та Волгоградської області РФ, Херсонського психоневрологічного будинку-інтернату до Криму, засуджених з окупованих установ Херсонської області на територію Росії), катуванням (застосовувалось до засуджених у Херсонській області, та свідками яких вони були, а також про щонайменше одне вбивство ув’язненого і декілька випадків зникнення цивільних заручників, яких росіяни утримували у пенітенціарних установах), примусовими роботами на військові потреби (використання засуджених Північної виправної колонії №90, для ремонту військової техніки, та виробництво на території колонії продукції для військових потреб) та вербування до збройних сил держави-агресора. Кожен з цих випадків має бути зафіксований, ретельно розслідуваний, а потерпілі та/або їх родичі мають отримати доступ до справедливого правосуддя.
Висновки та рекомендації: Резюме_аналітичного_звіту_Невидимі_жертви_війни_люди_в_місцях_несвободи
Повний текст дослідження: Невидимі_жертви_війни_люди_в_місцях_несвободи
Джерело: УГСПЛ
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
