"Непрості люди". Чому ні реформи, ні війна не вплинули на суддівську касту
Його батько зараз воює під Бахмутом, брат теж в армії… 24.02.22 життя суспільства розкололося на «до і після», але суддівська каста нікуди не поділася, пише Тиждень .
Загиблий нацгвардієць Вадим Бондаренко. Фото з відкритих джерел // Суддівська каста непідвладна реформам
Здавалося б, хто як не суддя має пам’ятати про закон? Але завідувач сьогоднішньої трагедії, голова Макарівського районного суду Київської області Олексій Тандир, п’ять років тому сам виніс рішення, яке звільнило колегу з Києво-Святошинського райсуду від адміністративного покарання за ДТП із постраждалим. На рішення Тандира скаржилися в УРП, але дисциплінарний орган суддів відмовився розглядати справу . Очевидно, тепер Тандир сподіватиметься, що йому підставлять покрите мантією плече. На цьому, власне, і тримається світ привілейованої касти.
Але погана суддівського самодурства проникає далеко за межі цієї вузької групи. Буквально вчора, 25 травня, Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд виніс вирок у справі про загибель п’ятирічного Кирила Тлявова. Цю історію пам’ятають усі: три роки тому четверо чоловіків, серед яких двоє поліцейських, відпочивали у дворі приватного будинку, випивали та вирішили постріляти по банках із вогнепальної зброї. Одна з куль потрапила до хлопчика, який грав у сусідньому дворі. Якщо не знаєте, чим скінчилася трирічна тяганина, поцікавтеся. Можливо, вас знудить.
А потім ми дивуємося, звідки в Україні узявся цілий прошарок людей, на яких факто не поширюються ні юридичні, ні моральні правила громадського співжиття. Війна? Ну гаразд, «намутимо» собі перепустки, «порішаємо» з виїздом за кордон і насолоджуватимемося життям далі. І не обов’язково навіть у Монако чи Таїланді — в Україні також достатньо місць, де можна почуватися комфортно. Особливо якщо ти «важлива людина» з потрібними зв’язками, ти здатний сплатити за допомогу грошима чи послугами в майбутньому.
Фото з місця смертельної ДТП. Фото: ГБР
Такі історії викликають гнів, але водночас розбещують суспільство. Бо приклади гідної поведінки надихають, а недостойної — спокушають. Днями приятель переказав кумедну сценку з ТЦК. Якийсь накачаний чоловік, якому теж прийшла повістка, закотив скандал, вигукуючи: «Я непроста людина! Я дзвонитиму!!». Хто знає, чим усе закінчилося, але чому дивуватися: якщо всі рівні, але деякі рівніші за інші, то багатьом захочеться потрапити до категорії останніх. Тому що так зручніше, вигідніше, безпечніше.
Звичайно, часом зустрічаються і позитивні приклади. Ось нещодавно викрили на мільйонному хабарі керівника Верховного суду (ВС) Всеволода Князєва. Після цього розігралася справжня драма за підсумками «ночі, яка була моментом істини та переосмислення багатьох речей». У лапках цитата з промови колишнього голови Ради суддів України та нинішнього судді ЗС Олега Ткачука під час пленуму, присвяченого питанню усунення підозрюваного Князєва. Окрім слів про «момент істини», звучали також звороти на кшталт «чорна ніч для судової системи» та інші пишномовні вислови. До речі, Ткачук у своїй промові спробував поставити під сумнів необхідність усунення голови ВС, хоча й «був його опонентом на виборах». Аргументи, зазвичай для таких історій, були нібито логічні. На момент усунення Князєва було відомо лише про позицію слідства і майже нічого про позицію підозрюваного. Адже кожен має право на захист честі та гідності?
Тоді Ткачука не підтримали колеги. Суддя Віктор Процюк виступив зі своєю запальною промовою, наголосивши, що судді мають «вважати чеснотами порядок та чесність» і взагалі попросив Ткачука не займатися «демагогікою». Князєва усунули, а суд виступив із заявою, де наголосив «принцип самоочищення».
І ось сьогодні на тлі подій за участю Тандира, на тлі подій у процесі вбивства Тлявова, ВС обирає собі нового голову. Ним стає керівник Касаційного кримінального суду Станіслав Кравченко. Все б нічого, але Кравченко досить складна як для зразкового представника суддівського корпусу біографія. 2003 року він звільнив з-під варти Олексія Пукача у справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Пукач потім ховався від слідства. А 2011 року Кравченко став суддею одного з Вищих спецсудів. Цю ланку системи створювала команда Віктора Януковича і випадкові люди до неї потрапляли дуже рідко.
Звинувачувати Кравченка у чомусь конкретному аргументі недостатньо. Адже кожен має право на захист честі та гідності? Мова про інше. Судді ВС мали усвідомлювати, як трактується призначення людини саме з такою біографією у суспільстві, особливо на тлі останніх новин. Але 108 суддів ЗС із 148 присутніх взяли та обрали Кравченка. Ще раз, йдеться не просто про суддю, про керівника головного суду країни, який також представляє судову ланку у відносинах із суспільством. Судді ЗС могли хоча б відкласти вибори. Могли вибрати інше. Наприклад, колегу Івана Міщенка, який зараз зі зброєю в руках воює проти Росії. Але він набрав 14 голосів.
І це справді вирок. Судді часто розповідають про несправедливість до себе, про змови недоброзичливців та чорні піар-кампанії, про те, що статус судді в суспільстві підірваний і він не викликає поваги. Іноді ці аргументи навіть мають рацію. Але в сухому залишку Тандир сів за кермо, а не викликав таксі, бо був упевнений, що проскочить, що його пронесе. Бо знав про безкарність колег у минулому. У сухому залишку призначення Кравченка (нехай він навіть виявиться святим) формою виглядає як смачний плювок в обличчя суспільству, на принципи відкритості, самоочищення та інших пафосних речей, про які говорять судді. І найгірше те, що більшість суддів навряд чи усвідомлюють, що вони роблять.
На початку великої війни багато хто вірив, що українське суспільство тепер зміниться назавжди — і, звичайно, на краще. Наша свідомість сформована християнською цивілізацією, а в цій парадигмі страждання нарешті винагороджуються. Засмучені будуть утішені, голодні нагодовані — ну ви пам’ятаєте. А десь на півдорозі може статися і чудове переображення. Простиваєш собі в Дамаск у своїх фарисейських справах, а раптом гуп з коня — і ти вже не Савл, а Павло, апостол народів та учень Господа нашого Ісуса Христа.
Однак дива трапляються дуже рідко, а в суспільному масштабі майже ніколи. Ні суддівська каста, ні решта «непростих людей» не бажають змінюватися.
Окремі винятки існують, проте в цілому це середовище, як будь-яка соціальна мікросистема, буде відтворюватися. Судова реформа триває вже восьмий рік, проте суддівська спільнота так і не знайшла сили для самореформування. Натомість поскаржитися на упереджене ставлення суспільства та журналістів — будь ласка.
Андрій Голуб, Максим Вихрей
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
