Соціопатія, яка вразила сучасну Росію, має форму рашизма
1. «Нові очі» для розуміння воєнної агресії Росії
Людство навчиться успішно протидіяти війнам тоді, коли з’ясує їхні причини. Так само як воно навчилося протидіяти заразним хворобам, відкривши віруси, які їх спричиняють.
Знаючи причину воєн, можна не лише припиняти їх – можна також запобігати війнам. Ідея профілактики, наприклад, туберкульозу так само може бути застосована, як ідея для профілактики воєн.
Для того, щоб з’ясувати причини (чи причину?) воєн, треба користуватися адекватною світоглядною доктриною. Такою доктриною, на нашу думку, є доктрина соціального натуралізму, яка дає нам «нові очі» для бачення природи соціальних явищ, зокрема таких, як війна.
У світлі соціального натуралізму можна побачити, що воєнна агресія є нічим іншим, як порушенням агресором законів соціальної природи, тобто законів, за якими існує соціум за своєю, притаманною йому природою. Зокрема, воєнна агресія є порушенням закону природної необхідності безпеки для людей, який є основою для виживання і прогресу людства. Згідно з цим законом війна є протиприродним явищем, а мир – природним.
Якщо воєнна агресія є порушенням законів соціальної природи, то яка ж причина цієї агресії, тобто який людський фактор визначає агресивну поведінку людей? Цим фактором виявляється стан неузгодженості волі та свідомості людей із законами соціальної природи. Внаслідок цього воля людей набирає стану сваволі, а свідомість – стану ілюзій. Цей стан людського фактора є соціальною патологією і називається соціопатією. Іншими словами, це стан неузгодженості волі та свідомості людини з законами соціальної природи, тобто стан сваволі й ілюзій.
Звідси випливає, що єдиною спільною для усіх воєн причиною є соціопатія людей, яка за наявності для цього належних умов (конфлікт інтересів, різниця культур, соціальна нерівність тощо) проявляється у вигляді воєнної агресії.
Колективна соціопатія може набувати різних форм. В Італії була форма фашизму, в Німеччині – форма нацизму, в СРСР – форма тоталітаризму. Дж.Оруелл у своїх творах, зокрема в романі «1984», описав так звану «гіпотетичну» форму, в якій може проявлятися колективна соціопатія.
Соціопатія, яка вразила сучасну Росію, має форму рашизму.
Можливі джерела сучасного рашизму – це, зокрема, слов’янофільство, ідея про «Москву – третій Рим», російська концепція «занепаду Заходу», намагання винайти для Росії «третій шлях», відмінний від Сходу і Заходу тощо.
…2 травня 2023 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про Заяву Верховної Ради України "Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких".
Згідно з цією Постановою, ознаками рашизму є мілітаризм, культ особи очільника та сакралізація інститутів держави, самозвеличування російської федерації шляхом насильницького пригнічення та/або заперечення існування інших народів, нав’язування іншим народам російської мови та культури, пропагування ідей «русского міра», систематичне порушення норм і принципів міжнародного права, суверенних прав інших держав, їхньої територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів й ін.
Ще в 2014 році нами було запропоновано пояснювати російсько-український конфлікт за допомогою концепції рашизму, визначаючи його як форму соціопатії.**
2. Рашизм – причина російської воєнної агресії на території України
Згідно з соціальним натуралізмом, причина всіх воєн одна: соціопатія агресора, тобто його воля у стані сваволі та його свідомість у стані ілюзій. Ця соціопатія в Росії набрала форму рашизму.
Тому можна зазначити також, що єдина причина воєнної агресії РФ – РАШИЗМ, тобто соціопатична ідеологія, що засновується на свавіллі й ілюзіях, культивується в суспільстві урядом і реалізується у соціальній практиці Росії. Усі решта фактори суть не причини, а умови, з яких РФ користає для прояву рашизму у вигляді воєнної агресії. Формула російської агресії проти України така: «Якби не було рашизму, то не було б і війни».
За своєю суттю рашизм – це позитивістська (антинатуралістська або протиприродна) ідеологія, що не визнає існування принципу верховенства законів соціальної природи і полягає в підміні дійсності видимістю, природного неприродним, маніпуляції сенсами через приписування словам іншого значення. Метод рашизму – це підміна чи маскування дійсності видимістю через «перейменування речей», приписування словам іншого значення: чорне перейменовується на «біле», фашизм – на «антифашизм», захист від експансії і агресивності російського імперіалізму – на «русофобію», ксенофобія – на «руський мір», рух назад – на рух «вперед», війну – на «невійну», наслідки – на «причини», захист від агресії – на «агресію» і т.п. Застосування «новоязу» по Дж.Оруеллу для перейменування речей – необхідна ознака рашизму.
Практика рашизму спрямована на те, щоби трансформувати несприятливу для рашистів соціальну дійсність: 1) за допомогою насильства (воєнного, тоталітарного, терористичного тощо); 2) за допомогою пропаганди через свавільне перейменування речей так, як це потрібно для рашистів.
Згідно з соціальним натуралізмом, сутність рашизму, як і фашизму, як і нацизму, як і тоталітаризму – це соціальна протиприродність, тобто невизнання принципу верховенства законів соціальної природи і порушення законів соціальної природи, керуючись сваволею і ілюзіями.
На відміну від нинішньої Росії, Європа заснована на ідеології епохи Просвітництва, з якої випливають європейські цінності, породжені принципом верховенства законів соціальної природи.
За своєю суттю рашизм – це антиєвропейська ідеологія, тобто ідеологія протиставлення цінностям європейського світу цінностей «русского міра», заснованих на соціальній сваволі та соціальних ілюзіях.
За ознакою рашизму як заснованої на сваволі й ілюзіях ідеології, що противиться європейським цінностям, те, що відбувається сьогодні в Україні – «русского міра», що протистоїть Європі. Про реальність саме такої російсько-європейської війни свідчать і слова представника уряду РФ міністра закордонних справ С.Лаврова: «Ми намагаємося зупинити війну. Її розпочали проти нас, використовуючи Україну», – і ще: «Захід оголосив нам, всьому "русскому миру", тотальну війну». Цим С.Лавров виправдовує воєнну агресію РФ проти України – тобто, напавши на Україну, РФ таким чином воює з колективним Заходом, який начебто оголосив Росії «тотальну війну».
Виступаючи на форумі GLOBSEC, що проходив у Братиславі 31 травня цього року, президент Франції Емманюель Макрон визнав, що Україна «сьогодні захищає Європу». І тут очевидно, що захищає її вона від російської воєнної агресії.
Очевидно також, що мета російсько-європейської війни – деєвропеїзація України, усунення європейського фактора і європейської перспективи в Україні, це війна проти української частини Європи. Європа для Росії є дзеркалом, в якому Росія бачить свою потворність. Це викликає в неї агресивність до колективного Заходу, до його цінностей.
Європа зовсім інша, ніж Росія. Звідси – ксенофобна ненависть до Європи, до всього цивілізованого світу, зокрема до «англосаксів».
Росія давно, ще з часів слов’янофільського руху і руху за «русский мір», перебуває в конфлікті з Європою, а Україна є жертвою саме агресивної реакції у воєнній формі в цьому конфлікті. Росія вибрала Україну для реалізації антиєвропейської агресії, бо вчиняти воєнну агресію прямо проти цілої Європи не дозволяє страх і безсилля перед НАТО. Це така сублімація за Фройдом. Саме тому очільники РФ не можуть виразно і несуперечливо пояснити мотиви нападу на Україну – ці пояснення не узгоджуються зі здоровим глуздом, бо ним лише маскують справжній характер російської воєнної агресії.
Європейські цінності, що випливають з відкритого в епоху Просвітництва принципу верховенства законів соціальної природи (зокрема з принципу верховенства законів природного права) і які культивуються в Україні, несумісні з цінностями «русского міра», що породжуються зі сваволі й ілюзій, на яких засновується рашизм.
Ворожість Росії до європейського світу зароджується на рівні підсвідомості через нежиттєздатність і приреченість на агонію імперського «русского міра». Тут корінь ксенофобії росіян, зокрема щодо «англосаксів».
Ця ворожість до європейських цінностей маскується рашистськими наративами виправдання війни проти України «антиросійськістю» України. Це і є проявом рашизму, який є реакцією на крах ідеї «русского міра», що виник як спроба створити російську альтернативу європейському світу.
У Європі, звісно, є проблеми, пов’язані з розвитком світоглядних уявлень про цінності, – з них і користають ідеологи Росії для дискредитації європейського світу й аргументації на користь «русского міра», який начебто вільний від цих проблем (зокрема йдеться про цивілізаційні виклики і проблеми щодо критеріїв для розмежування добра і зла, істини й неістини, визначення статевого статусу людей, розуміння меж свободи людини, співвідношення природних прав і обов’язків людини тощо).
Усе це, зокрема світоглядні дискусії, використовується Росією для виправдання російсько-європейської війни на території України.
3. Як же людство має протидіяти війнам? Формула «антивоєнних лещат»
Є два способи протидії війнам: запобігання воєнній агресії і самозахист від воєнної агресії. Співвідношення цих двох способів розкривається наступним чином: війні краще запобігти, ніж потім захищатися від воєнного агресора.
Запобігання російським війнам полягає в дерашизації Росії, тобто в лікуванні суспільства від ураження його членів колективною соціопатією і профілактиці цього ураження шляхом культивування цінностей, які мають антивоєнний ефект, зокрема шляхом формування у громадян соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури. Бо саме вона є основою імунітету від соціопатії, необхідного для мирного співіснування людей і народів.
Зазначене, звичайно, не виключає необхідність воєнного самозахисту від російської агресії. Це природне право того, проти кого відбувається воєнна агресія.
Виходячи з викладеного, уявляється, що може бути сформульована така концепція «антивоєнних лещат»: дерашизація плюс воєнний самозахист.
Доктрина і політика дерашизації мають використати досвід денацифікації Німеччини після Другої світової війни, а також нові досягнення соціальних наук і соціальної практики. Зокрема, також варто дослідити досвід соціальної культурифікації в Фінляндії.
Формула дерашизації має бути, очевидно, такою: соціальне просвітництво плюс соціальна практика, які сприятимуть соціальній культурифікації суспільства, тобто формуванню в російському суспільстві соціальної культури, що полягає в узгодженості волі та свідомості людей із законами соціальної природи. Саме така формула дерашизації може дати антивоєнний ефект.
У цій небезпечній ситуації, що стосується усього світу, створеній рашистською Росією, колективний Захід має з допомогою соціальних наук розробити та застосувати доктрину і політику дерашизації Росії – тобто лікування її від колективної соціопатії, що набрала форму рашизму, – згідно з зазначеною вище формулою, аби запобігти Третій світовій війні.
В новій антивоєнній доктрині колективного Заходу пріоритет має надаватися засобам запобігання війни, тобто засобам, що впливають на людський фактор – волю і свідомість людей, аби уберегти їх від соціопатизації. Зброя (у тому числі ядерна) стає фактором воєнної агресії лише як інструмент у руках соціопатів – якщо не буде ураження людей колективною соціопатією, то ця зброя не стане фактором воєнної агресії, а отже не буде війни. Таким є співвідношення факторів соціопатії та зброї в «механізмі» воєн.
Соціопати з ядерною зброєю в руках – це небезпека №1 для людства. Зі встановленням цього «діагнозу» стосовно тієї чи іншої країни можна спрогнозувати її воєнну агресію при настанні певних умов. І тому людство має навчитися усувати цю небезпеку через запобігання війнам шляхом «лікування» колективної соціопатії, якщо вона вражає ту чи іншу країну.
Отже, основний антивоєнний фактор – це формування соціальної культури людей, яка створює імунітет проти ураження їх волі та свідомості соціопатією, що і є причиною воєн.
Світова спільнота має природне право застосувати адекватні засоби, необхідні для дерашизації Росії заради миру і безпеки людства.
Якщо в Росії не буде рашизму як форми колективної соціопатії, то не буде і російської воєнної агресії.
Олександр Костенко, доктор юридичних наук, професор (Інститут держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України); опубліковано у виданні ЗБРУЧ
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
