Чого чекати українцям після звільнення з-під окупації
Західні аналітики кажуть, що повернення окупованих територій України, яких наразі більше 100 тисяч квадратних кілометрів, буде тривалим та важким.
Протягом дев’яти років війни на Донбасі експерти і українська влада дебатували про те, як Україні реінтегрувати території після звільнення. З початком великого вторгнення ситуація ще більше ускладнилась. Як має виглядати повернення законної влади на українські землі? Хто і за що має понести покарання? Про це дебатували на круглому столі в рамках фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA.
Для України не існує зразка, який можна скопіювати
Коли ще проходили Мінські переговори, Київ почав розглядати сценарій хорватського Вуковару – мирне повернення території з вибірковим покаранням колаборантів. Але консенсусу в цьому питанні на момент початку великого вторгнення Росії в Україну не було.
Що таке реінтеграція Вуковару. Після закінчення Хорватської війни за незалежність в результаті мирної реінтеграції під керівництвом ООН у 1998 році місто Вуковар разом з усім регіоном Східна Славонія, що були окуповані сербськими силами, повернулися під контроль Хорватії. Місцеві серби, які не брали участі у воєнних злочинах, отримали можливість стати повноправними громадянами Хорватії, і багато з них скористалися цим, залишившись у Вуковарі. Дехто з експертів вважав це можливим зразком для реінтеграції ОРДЛО та АР Крим. Водночас історія Вуковару сильно відрізняється від української: там мав місце етнічний конфлікт і не було іноземних військ. На Донбас та у Крим вторглись саме іноземні війська, а етнічного конфлікту – немає.
Керівниця відділу з питань правового забезпечення Представництва Президента України в АР Крим Ольга Куришко вважає, що наразі вже не можна казати про будь-який міжнародний досвід як приклад, бо українська ситуація – унікальна.
«Я вважаю, що зараз ми створюємо таке законодавство, такі стратегічні рішення з боку держави, яких не було до цього моменту, – зазначає вона. – Бо в загальному всесвітньому контексті окупація не була такою тривалою, або, наприклад, були прийняті рішення, які були не дуже успішними. Так, частково беруться якісь аспекти – як люстрація або амністія, з розумінням того, що до чого призвело. Але так, щоб взяти якусь конкретну кальку і перенести на Україну – такого немає».
Хто понесе відповідальність
За даними відділу з питань правового забезпечення Представництва Президента України в АР Крим, тільки в Криму з окупаційною владою співпрацювали близько 200 тисяч людей. Вони співпрацювали добровільно чи з примусу, в тій або іншій формі, тому це питання є важким і контроверсійним, каже Ольга Куришко.
«Люди почали більше помічати і бачити, як це відбувається, і це змінює ставлення до співпраці (з окупаційними адміністраціями – ред.). Є розуміння, що така співпраця може бути добровільною, а може бути вимушеною, є історії, коли або ти, або твоя сім’я зазнає насильства, і ти ідеш співпрацювати. Я думаю, ми в цьому напрямку знайдемо якийсь вірний шлях», – каже експертка.
Вона виділяє три речі, які, на її думку, має зробити держава для справедливого розгляду цього питання:
Внести зміни до законодавства щодо видів такої співпраці
Відповідальність має бути пов’язана з тяжкістю наслідків співпраці людини з окупантами. «Є різні форми, є різні модальності, і мають бути напрацьовані механізми. Зараз проводиться багато роботи в цьому напрямку, наприклад, щодо відповідальності вчителів: кого притягати, а кого не притягати», – зазначає експертка.
Прояснити питання амністії і люстрації
На її думку, амністія може бути застосована до тих осіб, які фактично могли співпрацювати з окупантами, але тяжких наслідків це не має. Під люстрацією (тобто недопущення до роботи у відновлених органах державної влади) мають підпадати ті, хто співпрацював з окупаційними адміністраціями.
Продумати механізми збору доказів і підготувати людей
У зв’язку з окупацією впродовж 9 років частина доказів вже може бути втрачена. Необхідно, щоб вже зараз правоохоронна система розробляла механізми і вносились зміни в процесуально-кримінальне законодавство про те, яким чином може відбуватися збір доказів на деокупованих територіях. Також треба сформувати достатній кадровий резерв для правоохоронних органів та судів, оскільки знадобиться багато фахівців.
Що робити з документами?
Росія майже повністю вилучила з обігу українські документи на територіях, які утримує в окупації 9 років. Заміна документів на легальні після деокупації має відбуватися максимально швидко та безболісно для жителів окупованих територій, але при цьому так, щоб не відбулося порушень національного законодавства та міжнародних зобов’язань України, зазначає Онисія Синюк, аналітикиня Центру прав людини ZMINA.
«Найефективнішим способом, скоріше за все, буде встановлення перехідного періоду, протягом якого буде допустимим використання зразка окупаційних документів та паралельно буде відбуватись їхня заміна. При цьому ті документи можуть бути використані тільки на території України: ніякої міжнародної легітимізації цих документів не має відбуватись», – зазначає експертка.
«Ми маємо розуміти, що спроможності тих органів, які працюватимуть на деокупованих територіях, будуть обмежені, та їм підтримку будуть надавати ті органи, які перебували на момент деокупації на підконтрольних територіях. Це надзвичайне навантаження», – додає вона.
Експертка пропонує ділити документи на 3 категорії:
ті, що можуть бути замінені (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб);
ті, що можуть бути замінені, якщо це не призведе до порушення прав людини чи порушення українського законодавства;
ті, які не можуть бути легалізовані та замінені (наприклад, будь-які документи про націоналізацію майна окупантами).
В міжнародній юридичній практиці існує поняття «Намібійських винятків» – принципу, коли в окремих випадках документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо нехтування ними веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Але розгляд судами таких документів не означає визнання окупаційної влади.
Використання такого принципу вже мало місце в українському судочинстві. У 2016 році, керуючись цим принципом, головуючий суддя Попаснянського районного суду Луганської області Микола Мазур виніс рішення на основі свідоцтва про смерть чоловіка, виданого окупаційною адміністрацією «ЛНР».
Як зазначають експерти Української Гельсінської спілки з прав людини, наразі цей підхід найбільш притаманний якраз для визнання актів реєстрації народження, смерті і шлюбів.
Що робити з «судовими рішеннями» окупантів?
Упродовж 9 років окупації Криму та частини регіонів Донецької та Луганської областей Росія винесла на цих територіях сотні тисяч нелегальних судових рішень, зазначає Онисія Синюк. Але після деокупації територій Україна не має можливості заново проходити розгляд кожної з цих судових справ.
Тому, на думку експертки, щодо рішень в господарських та адміністративних справах презумпція має бути така: держава не буде переглядати ці рішення, але дає можливість переглянути рішення, якщо сторони вважають, що їхні права були порушенні.
Інша справа, коли ці нібито судові рішення винесені у кримінальних справах. Ці рішення Онисія Синюк пропонує класифікувати так:
Пряме політичне переслідування. В такому випадку українське законодавство має забезпечити звільнення таких осіб та надання їм компенсації за рахунок Російської Федерації.
Засудження за статтею, яка може і не стосуватися політики, але бути політично вмотивованим. В такому випадку, як вважає експертка, українські суди мають провести детальний перегляд справи.
Злочини, які за російським законодавством є злочинами, а за українським – ні (наприклад, дискредитація армії РФ). У цьому випадку так само потрібно забезпечити звільнення цих осіб та виплату їм компенсації.
Синюк зазначає, головне – забезпечити диференціацію рішень та їхній справедливий розгляд так, щоб не завдати людям більшої шкоди.
Коли голосувати
Експерт з реформування виборчого законодавства Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні Олександр Клюжев вважає, що Україна має визнати: зараз її спроможність до організації якісних виборів суттєво знижена. Й для того, щоб відновити хоча б попередній організаційний рівень, треба виділити час, ресурси та шукати креативні рішення.
Наприклад, наразі неможливо покладатися на реєстр виборців, тому що відбулись кардинальні зміни в структурі населення.
«Ми знаємо, що мільйони громадян виїхали за кордон, переважно це жінки, і ми маємо усвідомлювати, що це не просто факт – це виклик для обліку виборців, це виклик для інклюзивності виборчого процесу. У нас буде менше жінок в потенційних виборчих списках, вони менше будуть спроможні на території України брати участь в виборчому процесі, і цьому теж треба приділяти велику увагу», – зауважив експерт.
За словами Олександра Клюжева, після деокупації питання списків виборців має бути «вшите» у заходи з відновлення діяльності влади на деокупованих територіях, бо потрібно буде синхронізувати інформацію від різних органів влади для реєстру виборців. Адже на окупованих в 2014 році територіях облік виборців не проводився.
Чинним законодавством передбачено, що вибори мають бути проведені буквально через місяць після скасування правового режиму воєнного стану. Але наразі очевидно, що це не реалістично, вважає Клюжев.
На вулицях звільненого Ізюма
«Наша першочергова задача як суспільства і держави – спільно напрацювати критерії визначення можливості чи неможливості проведення виборів на конкретних територіях. Це питання дуже важливе і воно не має залежати від суб’єктивного бачення будь-якого чиновника чи окремої фракції, рішення має бути базовано на конкретних критеріях та на аналізі безпекової ситуації», – зауважив експерт.
«Ми розуміємо, що коли війна завершиться, з’являться політичні лобісти проведення чи непроведення виборів на конкретних територіях. Ми маємо заздалегідь визначити, що ми аналізуємо, і як інтерпретуємо інформацію, щоб прийняти рішення об’єктивно», – додав він.
Окрім цього, перед державою стоять питання забезпечення виборчого права внутрішньо переміщених осіб та тих громадян, які перебувають за кордоном.
«З однієї сторони, нам треба шукати креативні рішення, щоб забезпечити права громадян в нових умовах. Але не завжди ці рішення можуть бути імплементовані, бо це може повернути нас в темні часи нечесних виборів, які ми також проходили», – зауважив Клюжев.
Процес відновлення демократичних виборів варто сприймати як невід’ємну частину великого плану відбудови України, додає Олександр Клюжев.
Російський танк у захопленій Попасній, травень 2022 року
«Це процедура прийняття рішень про перехідний період, про порядок відновлення діяльності органів влади, про перспективи відновлення виборчого процесу має бути прописана в законі. Поки на рівні законодавства незрозуміло, яким буде цей перехідний період. Треба це прописувати, треба запроваджувати заздалегідь, не чекаючи остаточної деокупації. Тому що люди повинні все ж таки прогнозувати своє життя, і вони мають на це право. Це громадяни України, незалежно того, що вони проживають на окупованих територіях», – наголошує експерт.
І додає – що раніше, якісніше і зрозуміліше будуть прописані процедури, тим більше довіри буде до них у людей на деокупованих територіях.
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
