Мобілізація з тюрми для роботи в тилу як спосіб закрити кримінальну справу

5 липня у Шевченківському суді столиці підсудний Ігор Гуменюк підірвався на гранаті. Молодого чоловіка обвинувачували у вчиненні теракту під Верховною Радою 31 серпня 2015 року. Ті, хто був у курсі справи Гуменюка і симпатизували йому, вважають: просидівши майже вісім років у СІЗО без вироку і отримавши відмову на прохання відпустити його на фронт, він вчинив самогубство через відчай.

«У Росії адміністрації слідчих ізоляторів, разом із представниками блатного світу, пресують підозрюваних та арештантів, щоби вони йшли на війну проти України. Яскравим прикладом є діяльність ПВК «Вагнер», яка складається із засуджених. У нас все навпаки: не даємо воювати патріотично налаштованим особам з бойовим досвідом (Гуменюк – колишній представник добровольчого батальйону патрульної поліції особливого призначення «Січ»), які перебувають під слідством або засуджені, – розповідає «Главкому» адвокат Ігоря Гуменюка Олександр Свиридовський.  – З початку повномасштабної війни я та мій підзахисний близько 10 разів зверталися до Офісу генерального прокурора з проханням змінити міру запобіжного заходу, яка дозволила би Ігорю Гуменюку вийти на волю і мобілізуватися на фронт. Та все марно».

У той же час обвинувачуваного у державній зраді колишнього голову Апеляційного суду Криму Валерія Чорнобука взяли до війська, розподілили служити у… військкомат і зупинили справу проти нього на час проходження служби. 

Служить гранатометником Сергій Крайняк, який проходив обвинувачуваним у тій же справі, шо і Ігор Гуменюк. Як повідомив адвокат Свиридовський, Крайняк вийшов із СІЗО ще 2020 року.

За офіційними даними Міністерства юстиції, у 2022 році 363 в’язнів виявили бажання захищати Україну. Президент Зеленський помилував їх, відкривши шлях до мобілізації.

Чому Гуменюка не відпустили на фронт

Заступниця міністра юстиції Олена Висоцька у коментарі «Главкому» пояснює: закон передбачає можливість для увʼязнених вийти на волю, але для цього необхідне рішення суду. При цьому посадовиця визнала, що не володіє даними, скільки підозрюваних або обвинувачених, після звільнення за рішеннями судів, стали на облік до військкомату.

15 березня 2022 року Верховна Рада внесла зміни до Кримінального процесуального кодексу України. Документ визначає перелік осіб, яких можна випускати із в’язниці для мобілізації на фронт. Вийти на волю мають право всі арештанти, окрім тих, які фігурують у скоєнні тяжких злочинів.

До тяжких статей належать: 115 (умисне вбивство); 146-147 (незаконне позбавлення волі); 152-156 (злочини сексуального характеру); 186 (грабіж); 187 (розбій); 189 (вимагання); 255 (створення злочинної організації); 255-1 (поширення злочинного впливу); 257 (бандитизм); 258-262 (тероризм, створення воєнізованих формувань, викрадення зброї); 305-321 («наркотичні» статті); 330 (передача або збирання відомостей, що становлять службову інформацію); 335-337 (ухиляння від військової служби); 401-414 (військові кримінальні правопорушення); 426-433 (статті щодо злочинів під час несення військової служби – залишення корабля, добровільна здача у полон тощо); 436 (пропаганда війни); 437-442 (геноцид, застосування зброї масового знищення).

До речі, Ігор Гуменюк також обвинувачувався у вчиненні важкого правопорушення за ч.3 статті 258 Кримінального кодексу («Терористичний акт»).

Проте ексгенпрокурор і колишній військовослужбовець Юрій Луценко в інтерв’ю «Главкому», коментуючи кейс Гуменюка, заявив, що знає про осіб, які були засуджені або перебували під слідством за особливо тяжкі злочини, але їх все одно відпустили на війну.

«Я вважаю правильним задовольнити бажання такої людини йти воювати, зрештою можна навіть було би відкласти судові засідання, дати можливість йому виконати свій конституційний обов’язок із захисту Батьківщини, а потім повернутися до розгляду справи, або не повернутися. Це вже на розгляд суду… Знаю людей, яких було засуджено за особливо тяжкі злочини і їх відпустили на війну. Дехто з них загинув за Україну і залишаться у пам’яті саме цими геройськими вчинками», – сказав Луценко.

Щодо осіб, котрі підозрюються або обвинувачуються не у тяжких злочинах,

прокурор має право звернутися до суду із клопотанням про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження такою особою військової служби. Далі звільнений підозрюваний або обвинувачений зобов’язаний протягом двох діб з моменту оголошення судової ухвали з’явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації.

Особи призивного віку, які перебувають під слідством, але не сидять у СІЗО, мають право звернутися до прокурора для скасування відповідного запобіжного заходу, щоби мобілізуватися.

«Варто розуміти, що це право прокурора звертатися з відповідним клопотанням, а не обов’язок! За результатами аналізу судового реєстру видно, що судді також звертають увагу на ризики. Зокрема, можливість особи переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення, змогу впливати на свідків, придатність до військової служби, а саме – можливість залучатися до важких фізичних навантажень, наявність повістки, сумлінну поведінку, самокеровану належну процесуальну поведінку. Додатково суди враховують проходження особою військової служби раніше, бойовий досвід, рекомендаційні листи від військової частини про попереднє вивчення та відбір для проходження військової служби», – пояснює «Главкому» військова адвокатка Дар’я Соларьова. Вона зазначає, що мобілізаційний резерв може бути серед засуджених за нетяжкі злочини до п’яти років тюрми.

«У судовому реєстрі містяться ухвали щодо осіб, котрі були засуджені, але звільнені від відбування призначеного покарання з іспитовим строком та мобілізувалися для проходження військової служби. Водночас Кримінальний кодекс та Кримінальний процесуальний кодекс не передбачають окремою підставою для звільнення від покарання чи його відбування безпосереднє бажання особи протидіяти збройній агресії РФ», – наголосила правозахисниця. Суд враховує такі підстави як, наприклад, щире каяття або перше вчинення злочину.

Депутата і заступника міністра судили за шахрайство: один – на фронті, інший – у тюрмі

Продемонструємо, як відбувається мобілізація засуджених і обвинувачених на конкретних прикладах.

23 лютого 2022 року Вищий антикорупційний суд призначив колишньому заступнику міністра з питань окупованих територій Юрію Гримчаку 10 років тюрми за вимагання хабаря на суму понад 13 млн грн. Топпосадовець проходив за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу («Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою») і ч. 4 статті 369 Кримінального кодексу («Надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище»). 26 березня вирок набув чинності. Адвокати Гримчака оскаржили судовий вердикт в апеляції.

Восени минулого року вже засуджений Юрій Гримчак ініціював, так би мовити, власну мобілізаційну кампанію. Він попросив суд змінити запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання. До клопотання додав ксерокопію звернення командира військової частини, який висловив готовність зарахувати засудженого до лав Збройних сил України. Також Гримчак повідомив, що має досвід участі у бойових діях в Афганістані і нині бажає стати зі зброєю у руках на захист Батьківщини.

Прокурор виступив проти. За його словами, якщо Юрій Гримчак вийде на волю, він може переховуватися від суду з огляду на суворий термін покарання.

Суд погодився з доводами прокурора. До того ж, на думку апеляційної палати Антикорупційного суду, сторона захисту не дотрималася відповідного порядку: спочатку клопотання має розглянути прокурор, а потім передати на розгляд суду. Вже під час засідання адвокат Гримчака пояснив: у цій справі прокурор поводиться упереджено, тому до нього і не зверталися.

У коментарі «Главкому» адвокат Роман Кичко наголосив: у питанні звільнення з-під варти підозрюваного/обвинуваченого/засудженого прокурор є проміжним фільтром, який ухвалює рішення, чи доцільно звертатися до суду, чи наявні ризики, чи є підстави для скасування запобіжного заходу.

Коли ж сторона захисту, минаючи прокуратуру, у суді намагається вирішити це питання, Феміда відмовляє, як у випадку з Гримчаком.

Крім того, зауважив адвокат Кичко, є судові рішення, у яких прокурорський «фільтр» не спрацював і особу воювати не відпустили. Річ утім, прокурор не надав доказів, що конкретна особа є військовозобов’язаною, підлягає мобілізації або не належить до осіб, які мають відстрочку від мобілізації.

У лютому 2023 року суд вдруге відмовив Гримчаку. Цього разу його захисники принесли висновок прокурора, де той не погоджувався, щоби ув’язнений вийшов на волю. Отже, формальну процедуру подачі документів для теоретичного звільнення у зв’язку з можливою мобілізацією, засуджений виконав.

9 лютого 2017 року медична комісія визнала Юрія Гримчака непридатним до військової служби у мирний час і обмежено придатним – у воєнний. Натомість сторона захисту не надала жодних інших медичних документів, які би підтверджували придатність їх нього клієнта до військової служби.

По-іншому склалася доля колишнього депутата Хмельницької обласної ради Миколи Харкавого, визнаного винним у закінченому замаху на шахрайство та підбурюванні до неправомірної вигоди (частина 4 статті 190 Кримінального кодексу і частина 4 статті 369 Кримінального кодексу).

Наприкінці січня 2022 року антикорупційний суд дав йому сім років тюрми і залишив на волі до набрання чинності вироку. Прокурор просив арештувати ексдепутата, але суд відмовив.

У березні минулого року апеляційна палата Вищого антикорупційного суду відкрила провадження за скаргами адвокатів обвинуваченого, які не погодилися з вироком. Сам же Микола Харкавий 3 травня 2022 року, перебуваючи на волі, мобілізувався  на посаду командира охорони у військкоматі. З огляду на це його справу довелося зупинити допоки він не звільниться з військової служби. Із рішенням колегії суддів зупинити справу не погодився суддя Микола Глотов. Свою позицію (її оформлено рішенням у вигляді окремої думки судді) Глотов пояснив так: військова служба не перешкоджала Харкавому брати участь у судових засіданнях, зокрема, він кілька разів за допомогою відеоконференції під’єднувався до розгляду свої справи. При цьому суддя застеріг: зупинення розгляду цієї справи може створити небезпечний прецедент, коли обвинувачені в інших кримінальних провадженнях почнуть мобілізовуватися заради спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Як опинився у війську підозрюваний у держзраді суддя

Працевлаштувався у військкоматі і обвинувачений у державній зраді, колишній голова Апеляційного суду Криму Валерій Чорнобук. За даними ЗМІ, він як юрист ще й отримав доступ до інформації, що стосується мобілізаційних та персональних даних.

Як стало відомо «Главкому», столичний суд зупинив розгляд справи про держзраду Чорнобука. Причина – мобілізація на військову службу. Що цікаво: прокурор не був проти. Тільки через чотири місяці прокуратура таки оговталася і попросила апеляцію скасувати рішення суду першої інстанції. Зрештою, так і нічого не добилася: Чорнобук продовжує нести службу.

Підозру за статею 111 Кримінального кодексу («Державна зрада») суддя Чорнобук «заробив» за те, що на початку окупації Криму, за версією обвинувачення, допомагав переводити українське судочинство на російські рейки. Відповідний відеодоказ «гуляє» просторами інтернету.

На початку квітня 2014 року Чорнобук перебрався з Криму до Дніпра, де приступив до обов’язків судді апеляційного суду, а вже наступного місяця пішов служити у зону АТО «на посаду начальника третьої бані», як сам говорив Чорнобук. У дійсності ж був водієм автомобіля у зоні АТО. Як зазначали ЗМІ, екссуддя прослужив 45 днів і звільнився, отримавши статус учасника бойових дій.

У серпні 2018 року прокуратура оголосила у розшук ексголову Апеляційного суду Криму за вчинення держзради. «Підривна діяльність Чорнобука В.І. у наданні допомоги іноземній державі та її представникам у переході судів Автономної Республіки Крим на здійснення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави-Російської Федерації призвели до забезпечення функціонування незаконно створених судових органів, посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим», – заявив тодішній генпрокурор Юрій Луценко.

У листопаді 2018 року правоохоронці затримали ексуддю Чорнобука. Спочатку він тривалий час перебував у слідчому ізоляторі, потім вийшов на волю. Це сталося за несподіваних обставин: Верховний суд скасував постанову парламенту про звільнення Валерія Чорнобука з посади судді, а Вища рада правосуддя не надала згоди на утримання його під вартою. Отже, Чорнобук у статусі судді вийшов з-за грат. Лише 19 вересня 2019 року Вища рада правосуддя позбавила Чорнобука суддівського статусу.

Захист обвинуваченого наполягає на невинуватості екссудді. Як доказ, адвокати надали суду скріншот з сайту так званого «Государственного Совета Республики Крым», на якому Валерій Чорнобук включений окупаційною владою до списку персон нон-грата.

Системного підходу до обвинувачених, які хочуть служити, у держави нема

З вище описаних кейсів стає очевидним: для обвинувачуваного, який хоче відправитися на фронт важливо перебувати на волі. Тоді отримати дозвіл на мобілізацію буде набагато легше, іноді навіть попри тяжку статтю.

Ураховуючи слова Луценка про те, що воюють і засуджені за тяжкі злочини, можна зробити висновки, що чітких критеріїв, за якими суди би вирішували, кого відпускати на війну, а кого ні, нема.

Адвокат і голова профспілки «Українська незалежна фундація правників» пояснює: чинна влада не зацікавлена системно вирішувати питання залучення на фронт засуджених та осіб під слідством.

«Міністр юстиції більше зацікавлений у створенні платних камер підвищеного комфорту для засуджених, аніж розбиратися з ситуацією, коли особи, котрі перебувають під вартою або відбувають покарання, могли би скористатися дієвим механізмом, наприклад, інститутом поручителів та мобілізуватися на фронт. Бо де гарантія, що звільнений засуджений не направить зброю у бік своїх або не дезертирує до ворога?» – заявив юрист.

Правозахисник констатував: якщо на початку повномасштабної війни органи влади певним чином намагалися сприяти охочим в’язням стати на захист Батьківщини, то тепер цей процес припинено.