ООН - структура, побудована за принципом організованого лицемірства
«Міжнародні організації розучилися рятувати життя», — сказав Володимир Зеленський після теракту на Каховській ГЕС, маючи на увазі, серед інших, ООН. На прохання видання "Заборона" політологиня Єлизавета Павленко розповідає, чому академіки називають ООН структурою, побудованою за принципом організованого лицемірства, як її бюрократи ігнорують власні критерії виявлення ознак геноциду і чому миротворчі місії тільки заохочують воєнних злочинців здійснювати етнічні чистки.
Жодна з міжнародних організацій не має механізмів, які змусили б країну-агресора скласти зброю. Цього не передбачає і Статут ООН — найбільшої міжнародної організації, покликаної підтримувати міжнародний мир і безпеку. Статут ООН фіксує такі цілі: «позбавити прийдешні покоління нещасть війни», «утвердити віру в основні права людини» та «сприяти соціальному прогресу й поліпшенню умов життя при більшій свободі». Але у ньому немає чітких інструкцій з кризового менеджменту під час війни.
Організація була створена у 1945 році після завершення Другої світової війни. Після мілітаристського нігілізму Німеччини і Японії дипломатам здавалося, що жодна країна у здоровому глузді не наважиться повторити подібне кровопролиття, тож єдиним механізмом стримування збройних конфліктів стала дипломатія, а органом, який реагує на такі кризи — Рада Безпеки ООН. Згідно зі Статутом, ООН може протидіяти актам агресії виключно «мирним шляхом», а отже, не має впливу на персоналістські, тоталітарні чи авторитарні режими — тобто на майже 300 політичних устроїв, які утворилися у другій половині XX століття.
Право вето — одна з причин неефективності ООН
Коли в Раді безпеки ООН перебуває держава-агресор, будь-які скликання чи прийняття резолюцій неможливі через ветування. За даними ООН, з 16 лютого 1946 року до 30 вересня 2022-го СРСР (та Росія як його самопроголошена наступниця) використав це право 125 разів, США — 92, Британія — 39, Франція та Китай — по 19. При цьому немає жодних обмежень на використання права вето.
Росія користується ним задля уникнення відповідальності за воєнні злочини та акти агресії: російські дипломати ветували введення миротворчих військ у Грузію 2009 року, резолюцію щодо невизнання незаконного референдуму в Криму у 2014-му та розслідування щодо використання хімічної зброї в Сирії з 2013 року. Фактично цей інструмент повністю перекреслює зусилля з забезпечення миру.
Право вето було єдиним гарантом співпраці у 1945 році: без нього ні США, ні СРСР не погодилися б вступити в організацію. Усвідомлюючи полярність поглядів між країнами-засновницями, право вето здавалося єдиним шансом на співпрацю. Холодна війна розпочалася, ледве висохло чорнило на засновницьких документах ООН. Фактичною метою заснування ООН було запобігання Третій світовій, і зараз риторика організації їй повністю відповідає.
«Ми завжди приходимо на допомогу, якщо є агресія — якщо, звичайно, це не велика держава. Але якщо її розпочала велика держава, давайте принаймні не погіршувати ситуацію. Давайте не будемо починати Третю світову війну проти Китаю, США чи Радянського Союзу», — пояснює логіку засновників Томас Г. Вайс, досвідчений дипломат та дослідник міжнародних відносин, який багато років вивчав політику ООН.
Український студент тримає плакат із написом «ООН означає Об’єднане Ніщо» на мітингу біля офісу ООН у Києві, 8 червня 2023 року. Фото: SERGEI SUPINSKY / AFP via Getty Images
Вже на початку існування організації було розуміння її вразливостей та недоліків. На думку Вайса, Рада Безпеки «діє безнадійно» стосовно завершення війни в Україні. Проте чи були створені механізми для запобігання агресії з боку держави-засновниці ООН? Відповідь негативна.
Виключення Росії з ООН не розв’яже проблему. Але, може, треба призупинити її членство?
Виключення Росії з ООН, або принаймні з Ради Безпеки ООН, створило б небезпечний прецедент. Якщо назвати причиною такого виключення вторгнення у сусідню державу, то виключити доведеться більшість країн, включно з країнами-засновницями.
Призупинення членства — компромісний варіант. У грудні 2022 року Міністерство закордонних справ України зробило заяву щодо нелегітимності членства Російської Федерації в ООН та узурпації нею місця постійного члена Ради Безпеки ООН.
У Статуті організації постійним членом Радбезу досі значиться СРСР, чиє місце нелегітимно зайняла Росія. Після розпаду Союзу представники Росії мали подати заявку на вступ до ООН. Так, наприклад, 1992 року внаслідок розпаду Чехословаччини Чехія та Словаччина заново пройшли процедуру приєднання до ООН, як це передбачає Статут. Проте замість цієї процедури росіяни просто змінили табличку СРСР у залі засідань.
Президент Європейської Ради Шарль Мішель впевнений, що виключення Росії з ООН не розв’яже проблему запобігання агресії у майбутньому. «Думаю, що у міжнародному праві є прогалина, якщо постійний член Радбезу ООН, у цьому випадку Росія, зухвало порушує міжнародне право. На мій погляд, слід було б встановити механізм призупинення членства. Я не кажу про повне виключення Росії, але як мінімум про призупинення членства Росії в Раді Безпеки», — сказав Мішель.
Проте наразі такого механізму немає. «Якби був спосіб виключити Росію з Ради Безпеки ООН, ми б негайно це зробили», — каже речниця Білого дому Карін Жан-П’єр. Це було б корисно і з огляду на інформаційну війну, яку російські дипломати ведуть у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Якщо 65 країн трансатлантичної спільноти пропускають ці слова через призму пропаганди, то інші 74 країни-учасниці ООН можуть сприймати росіян серйозно. «Щодня треба невпинно боротися за прихильність інших», — каже Кислиця.
Підрахунок голосів під час сесії Генасамблеї щодо України в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, 23 лютого 2023 року. Більшістю голосів підтримано вимогу до Росії негайно вивести війська з України. Фото: TIMOTHY A. CLARY / AFP via Getty Images
Для важких випадків ООН створила миротворчі сили. Тоді чому їх немає в Україні?
Насамперед миротворчі сили ООН, також відомі як «блакитні шоломи», створені для збереження миру на територіях, які вже завершили бойові дії та підписали мирні угоди. В англійській мові для опису миротворчих місій використовують термін «peacekeeping operations». Сам термін передбачає функцію таких місій: збереження миру, а не його створення.
Введенню військ передують складні бюрократичні процедури, насамперед — консенсус постійних представників Радбезу. Це 5 країн-переможниць Другої світової війни — США, Великобританія, Франція, Китай та Росія, які вважаються засновницями організації. Від решти країн їх також відрізняє наявність ядерної зброї, а значить, і сильніші позиції на геополітичному ландшафті.
Кожна з країн має право вето, тож уявити кампанію із введення миротворчих військ на Донбасі вже практично неможливо через позицію РФ. Хоч Росія й не визнавала присутності своїх військ на території України до 2022 року, вона тричі ветувала прохання про скликання засідання щодо війни в Україні. Представники України зверталися до ООН щодо запровадження миротворчої місії на Донбасі у 2014 році, проте питання так і не було винесено на порядок денний.
Миротворчі сили ООН у Лівані на церемонії з нагоди 45-ї річниці сил на своїй базі у місті Накура біля кордону з Ізраїлем, 20 березня 2023 року. Фото: MAHMOUD ZAYYAT / AFP via Getty Images
Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця впевнений, що миротворчі війська можуть з’явитися тільки після підписання миру. «По-перше, нині немає практичної дискусії у [штабі ООН у] Нью-Йорку щодо розгортання місії. По-друге, на сьогодні залишається чинним звернення України до ООН з проханням розглянути можливість розгортання місії з підтримання миру, яке було направлене в Секретаріат Радбезу», — казав Кислиця у 2019 році. Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році питання введення миротворчих сил не обговорювалося, адже місії не можуть проводитися в гостру фазу бойових дій.
Миротворчі операції проводяться згідно з такими принципами:
Згода обох сторін конфлікту (не можна нав’язати миротворчу операцію стороні, яка цього не бажає).
Безсторонність та непідтримання жодної зі сторін конфлікту.
Відмова від застосування сили (виняток — самооборона).
Починаючи з 1991 року, ООН не застосовувала миротворчі сили на пострадянських територіях: у Молдові, Грузії та Азербайджані, куди вторглися Збройні сили РФ (ЗС РФ). Замість них на окупованих територіях були присутні миротворчі сили Співдружності Незалежних Держав (СНД), фактично створені РФ. ООН сприймала колишні території Радянського Союзу як сферу впливу Москви, тож російські «миротворці» не викликали спротиву організації.
Миротворці ООН не готові реагувати на загострення конфліктів. Ось декілька прикладів, які призвели до геноцидів
Серед критиків ООН популярна концепція «організованого лицемірства». Згідно з нею, органи ООН мають спеціально розроблені системи критеріїв, які допомагають виявляти ознаки етнічної, расової, гендерної чи релігійної ненависті для запобігання геноцидам, етнічним чисткам та феміцидам. Однак через перевантаженість бюрократичного апарату, неефективний ресурс-менеджмент та брак політичної волі ці ознаки ігноруються. На думку дослідників, організоване лицемірство ООН — це декоративний механізм, розрахований на утримання електорату та симуляцію дій, а не на реалізацію мандату з втручання у військові конфлікти.
Водночас спроби втручання ООН у конфлікти не призводили до ефективних результатів — насамперед через політику непровокування, яка в багатьох випадках доводила свою контрпродуктивність. Наприклад, наймасовіший геноцид в Європі після Голокосту відбувся за присутності миротворчого контингенту: 1995 року в боснійській Сребрениці вбили близько 8 тисяч мусульманських чоловіків та хлопчиків.
«Невеликий і слабко озброєний контингент голландських миротворців виявився неспроможним протистояти загонам боснійських сербів», — визнають в організації. Причиною цього, на думку організації Human Rights Watch, стало ігнорування чиновниками ООН порад військових, дислокованих у Боснії та Герцеговині. Відповідно, не було прийнято рішення про посилення контингенту чи його озброєння, а відступ ООН зі Сребрениці був зчитаний сербами як ознака слабкості.
За рік до цього, у 1994-му, масовий геноцид трапився у Руанді: більше мільйона представників етнічної групи тутсі були жорстоко вбиті народом хуту (близько 75% населення тутсі було знищено). Це трапилося за присутності миротворчої місії ООН, яка відповідала за безпеку в столиці Кіґалі та моніторинг угоди про припинення вогню між урядом Руанди та повстанським Патріотичним фронтом. Контингенту не дозволялося застосовувати військову силу, тому його діяльність обмежувалася фіксуванням порушень режиму тиші та сприянням доставленню гуманітарної допомоги.
Генерал Ромео Даллер розмовляє з начальником штабу ООН Ікбалом Різою в столиці Руанди Кіґалі, 25 травня 1994 року. Фото: Scott Peterson / Liaison
Миротворчу місію в Руанді очолював канадський генерал Ромео Даллер, який вимагав збільшити кількість військових з 270 до 5 000 осіб. Чиновники ООН у Нью-Йорку проігнорували докази підготовки геноциду та прийняли рішення скоротити кількість бельгійських миротворців у країні.
Даллер залишився в Руанді та створив безпечну зону для укриття місцевих жителів, завдяки чому врятував життя частині населення Кіґалі (детальніше про біографію генерала Заборона писала тут). За спогадами радниці Барака Обами з питань зовнішньої безпеки та дослідниці геноцидів Саманти Пауер, нові резерви миротворчого контингенту ввели, коли геноцид уже завершився.
Війна в Україні — не єдиний випадок, коли ООН не склала тест на ефективність. Але є речі, які в ООН вдаються добре. Які?
Війна в Югославії, масові страти в Ірані, геноцид у Руанді, порушення прав людини в Китаї — неповний список конфліктів та злочинів, врегулювання яких дипломати провалили.
Гуманітарні місії вдаються ООН краще, аніж розв’язання глобальних військових конфліктів. Організація впровадила навчальні програми для дівчат в Афганістані — єдиній країні світу, де жінки позбавлені права на освіту. Її дочірня організація UNICEF врятувала життя 90 мільйонам дітей в усьому світі з 1990 року. ООН докладає зусиль з запобігання зміні клімату, подолання малярії, захисту прав людини.
Гуманітарна робота ООН найбільше зосереджена на допомозі біженцям, зокрема 6,3 мільйона українців за кордоном та ще 5 мільйонам внутрішньо переміщених осіб. Згідно зі звітом організації, від лютого 2022 року понад 5,4 мільйона українців отримали гуманітарну допомогу. Однак те, що організація потребує реформ, залишається очевидним.
Афганські жінки сидять перед штаб-квартирою Всесвітньої продовольчої програми ООН в Кабулі, чекаючи шансу отримати їжу, 24 листопада 2001 року. Фото: ALEXANDER NEMENOV / AFP via Getty Images
За підрахунками журналістів The Guardian, навіть з урахуванням інфляції річні витрати ООН у 40 разів вищі, ніж на початку 1950-х. За 70 років діяльності, з 1945 до 2015-го, організація витратила понад пів трильйона доларів, але її ефективність не зростає пропорційно витратам.
«Якби у нас не було ООН, нам довелося б її винайти», — каже Девід Ширер, який працював на керівних посадах організації у Руанді, Сербії, Афганістані, Іраку та Ізраїлі. Залишається тільки зрозуміти, як має виглядати перевинайдена ООН.
Столтенберг підтвердив участь Зеленського та розповів, що запропонують Україні на саміті НАТО
