Час поговорити про нашу перемогу

1. Основою перемоги України є звитяга й героїзм Збройних сил та стійкість громадян України. Але перемога України не може бути досягнута виключно військовим способом. Уявіть собі день, коли українська територія повністю очищена від російських військ. В цей момент має бути укладене перемир’я. Але на практиці воно означатиме лише, що РФ отримає час для накопичення сил, аналізу помилок та якіснішої підготовки перед наступним ударом. Замороження конфлікту з перспективою його відновлення нас не влаштовує.

Перенесення військових дій на російську територію також неможливе:

Україна не має на це ресурсів, та й навіть Гітлер не мав;

в очах Заходу ролі поміняються, ми будемо агресором, РФ жертвою;

перетин російського кордону українськими військами консолідує росіян на захист;

головне: захоплення Москви не має сенсу, бо путін сидить у бункері не там, і кнопка у нього не там;

та й загалом, замість того, щоб помирати на російській землі, краще жити в європейській Україні.

2. Перемога України означає не просто повноцінний мир на прийнятних для України умовах, а зникнення постійної загрози існуванню України з боку РФ. А це може статися лише через внутрішні російські причини — адже ключі від перемоги зазвичай лежать там же, де й ключі від розв’язування війни. Перемога безпосередньо пов’язана з принциповими політичними змінами в РФ.

Поки РФ залишається авторитарною державою з божевільним диктатором на чолі, загроза для України є постійною й неминучою. Як же його замінити? – це важливе питання, яке пропонуємо обговорити.

3. Аналіз, проведений численними дослідниками, показує, що політичні зміни в РФ неможливі внаслідок “російського Майдану”, тобто знизу, бо російське суспільство атомізоване, розпорошене, залякане, не має досвіду спротиву, задурене пропагандою, не має критичної маси (особливо щодо антипутінського порядку денного). Політичні зміни в РФ можливі лише згори, внаслідок дій різних владних суб’єктів, внаслідок палацового перевороту.

4. Вбачається шлях, що має два варіанти. Накопичення критичної маси невдоволення путіним призведе до бунту генералів, силовиків, олігархів, регіональних лідерів. Тож або в одному варіанті збанкрутілого диктатора прибирають (назовсім чи в Гаагу), а його місце займає більш прийнятна для світу (та, звичайно, України) особа. Або ж в іншому варіанті РФ негайно починає розпадатися: регіональні лідери домовляються з силовиками та олігархами про демонтаж мозаїчної країни (це буде трохи схоже на розпад СРСР після ГКЧП). Так чи інакше, для відновлення миру немає альтернативи усуненню путіна.

На підвищення ймовірності цього сценарію впливає також низова соціальна активність (антивоєнні протести, відмови солдатів воювати, національні протести тощо) — хоча вона через незначну чисельність та низький вплив сама не здатна щось змінити, але є важливим індикатором для “верхів”. Російська верхівка в якийсь момент це побачить і вирішить, що старий диктатор є вже занадто великою загрозою для них самих, але його усуненням можна відкупитися від Заходу.

Висновок: перемога для України виходить за рамки суто військової поразки РФ, а безпосередньо пов’язана з усуненням путіна від влади.

Проте варто пам’ятати, що той, хто вбиває Дракона, стає Драконом. Важливо використати момент для проведення тотальної модернізації політичної системи РФ.

Стратегічний коридор: усунення путіна – виведення військ та повернення всіх територій – мир з Україною на українських умовах – суд над військовими злочинцями – контрибуція й репарації на користь України – початок демократизації, демілітаризації, денацифікації, декомунізації та десталінізації РФ – відновлення прав національних республік – поступове пом’якшення санкцій – повернення РФ протягом одного покоління до клубу нормальних країн (скоріше за все, в інших кордонах).

До речі, варто б Україні з національними республіками підписати угоди, хоч вони й не суб’єкти міжнародного права. Тоді чеченці та буряти до України їхатимуть не воювати, а хіба що як туристи.

Якщо ви думаєте, що все це неможливо, давайте подивимося на те, в якій економічній ситуації опинилася РФ:

Обмеження доступу до світової фінансової системи.

Заморожування міжнародних активів, дефолт у близькій перспективі.

Девальвація рубля.

Значна інфляція, падіння реальних доходів.

Зростання облікової ставки, дорожчання кредитів.

Низка банківських банкрутств, втрата депозитів.

Обвал фондового ринку, масова втрата заощаджень, знецінення активів.

Заборона польотів, вилучення літаків, в перспективі виведення з експлуатації через брак запчастин.

Закриття морських портів.

Обмеження критичного імпорту, у тому числі електроніки.

Розрив виробничих ланцюжків, брак запчастин, наростання технологічного відставання.

В перспективі — зупинка цілих галузей через брак компонентів та технологій.

В перспективі — дефіцит продовольства через брак посівного матеріалу.

Вихід світових компаній з російського ринку, звільнення співробітників.

Обмеження російського експорту, в тому числі нафти, газу, золота.

Недоступність базових електронних послуг.

Заморожування діяльності платіжних систем.

Заморожування, а потім націоналізація активів за кордоном.

Припинення видачі «золотих віз» (проживання в обмін на інвестиції).

Обмеження поїздок за кордон.

Вихід іноземних інвесторів з російських проєктів.

Криза платежів, банкрутства компаній.

Скорочення робочих місць.

Обмеження участі у міжнародних організаціях, спортивних змаганнях тощо.

Виїзд ІТ індустрії, скорочення державного бюджету.

І це ще не все. І це лише перші дні війни. Список доповнюється щодня тут.

Зрозуміло, РФ буде шукати і знаходити шпаринки, які також будуть поступово перекриватися.

Фактично за перший тиждень війни РФ була відкинута на 20, якщо не більше, років назад в економічному та технологічному відношенні.

Росіяни в принципі готові страждати за велич своєї країни. 63% росіян позитивно оцінюють зовнішню політику своєї країни, 59% підтримують військові дії в Україні. Лише 16% бачать ініціатором загострення Росію. Повернення до кордонів СРСР підтримують 51%. (26-28 лютого, Russian Field, 2000 опитаних в Росії)

80-85% населення в РФ — це "глибинний народ", бідний, малоосвічений, ніколи не бував за кордоном, приймає картину світу державного телебачення. Решта — середній клас та інтелігенція, де 2/3 не підтримують путіна, але це незначна меншість, що не складає критичної маси.

Отже, росіяни в принципі готові страждати за "велич" своєї країни. Але не готові страждати російські еліти — 1%. Ці російські еліти включають урядовців, силовиків, керівників державних корпорацій, великий бізнес, губернаторів та інших регіональних лідерів, чиновників, депутатів тощо. На відміну від радянських еліт часів Сталіна, Хрущова чи Брежнєва, вони сильно інтегровані у західний світ: нерухомість, заощадження, освіта дітей, подорожі, покупки тощо. Їхнє заможне й красиве життя змінилося страхом і втратами.

Вони вже відчувають не лише економічні негаразди. Вони вже розуміють, що ослаблена РФ стане легкою поживою Китаю (бо ні Європі, ні Америці РФ з усіма її проблемами не потрібна). І тут вже йдеться про повний комплекс наслідків — не лише про військово-політичний нагляд, як в Німеччині чи Японії після Другої світової, і навіть не лише про економічне поглинання, як європейські країни свого часу чинили з заокеанськими колоніями, а про повне соціально-культурне поглинання.

Все більше представників російських еліт з кожним днем усвідомлює, що озлоблений божевільний путін, який ховається у своєму бункері, вчиняє колективне самогубство цілої країни. І ця перспектива їм не подобається. Рано чи пізно, режим почне сипатися.

Фактично путін вже сьогодні залишився один з невеличкою купкою прихильників. Він більше не лідер еліти клептократів і силовиків. Він був лідером, поки давав їм доступ до необмежених благ. Тепер цей доступ зник.

Багато років народ й еліти РФ вважали, що альтернативи путіну немає. Але це було тому, що він міцно тримав вертикаль влади й забезпечував елітам та народу виконання «соціального договору». Нині цей соціальний договір спалено на дорогах і полях України.

Чи є усунення путіна нерозв’язним завданням? Ось вам віяло сценаріїв палацового перевороту.

Переворот у вузькому колі. Найближче оточення путіна за участі ФСО усуває його від виконання обов’язків.

Бунт ФСБ. Путін послабив структуру, з якої сам походить, порушив баланс інтересів силовиків. Путін зрадив клан, який привів його у владу.

Бунт армійських генералів. Путін показав всьому світу слабкість російської армії, принизив її й кинув помирати. Російська армія зруйнована як міф та щодня руйнується як воєнна потуга.

Кібербунт. Путін відрізається від інформації в бункері. Або йому створюється тепла ванна, але його управлінські сигнали ігноруються поза бункером.

Дзеркальний варіант сценарію: Створення кібер-фейкового путіна, який починає роздавати викривлені сигнали.

Бунт регіонів. Москва, Санкт-Петербург, регіони-донори російського бюджету заявляють про припинення підпорядкування президенту (саме за таким сценарієм Єльцин вивів РСФСР з СРСР).

Парад суверенітетів національних республік. Татарстан, Дагестан, інші республіки проголошують незалежність. Відпадіння Сибіру та/або Далекого Сходу.

Масові виступи антипутінської опозиції, що орієнтується нині на Олексія Навального, зростають до таких масштабів, що МВС не може впоратися. 

Поява сильного лідера, на якого переорієнтовуються еліти. Таким може стати, наприклад, Михайло Ходорковський, який вже сьогодні активно заявив свою позицію. В принципі, з ким Захід та Україна будуть вести переговори про майбутню долю РФ, той і є наступним російським лідером.

Або ж новий лідер може з’явитися з числа представників самого режиму (наприклад, Сергій Собянін), як Єльцин вийшов з лав комуністичної влади. 

Раптова смерть путіна від природніх причин через перенапруження й прискорення протікання хронічних хвороб.

Коридор відходу. Китай (чи інша країна в Азії) пропонує притулок. 

Скоріше за все, вищенаведене здається вам фантазіями, бо за вікном вибухи, а у стрічці новин хороше й погане перемішані не в найкращій пропорції. Але безсмертних диктаторів немає: абсолютна більшість світових авторитарних правителів після того, як скоїли жахливі помилки, померли не своєю смертю.

Якщо "Акела промахнувся", він може не визнавати своєї помилки. Але якщо помилка вождя всім очевидна, якщо через це руйнується договір між вождем та елітою, то він більше не вождь. Питання його усунення від влади — це питання часу. День, місяць чи навіть рік.

Але очевидно, що коридор на вихід вже відкрито. І декілька сценаріїв (або навіть майже всі можливі) починає розгортатися одночасно. Саддам Хусейн та Муамар Каддафі зачекалися товариша у пеклі.

Разом з тим, не варто надто сильно радіти потенційній смерті чи заміні путіна. Головне — це дасть України виграш часу, який треба буде максимально ефективно використати.

Ймовірно, відхід диктатора, який правив без наступника та ще й призвів до десятків тисяч смертей, не пройде мирно, і сьогоднішня політична конфігурація РФ захитається. В перспективі замість єдиної РФ на кордоні з Україною може з’явитися ряд нових утворень: деякі будуть до нас прихильні, інші — ні. Нам доведеться виборювати нову структуру безпеки й пропрацьовувати нові політичні механізми взаємодії.

Тож наразі наша справа — всіляко допомагати перемозі Збройних сил України, а також вимагати від Заходу посиленими санкціями скоріше схилити російські еліти до виведення путіна з гри, а далі — провести необхідні реформи, посилити економіку та оборону, розбудувати інституції та вступити в НАТО. Оце й буде остаточна перемога України.

Внаслідок нинішньої війни Україна може стати потужним регіональним гравцем, який візьме на себе відповідальність не лише за себе, а й за весь регіон, включно з новими державами, що з’являться на наших кордонах після розвалу останньої імперії. У нас буде їм що запропонувати. Сьогодні це звучить фантастично, але колись цей день настане. Маємо в процесі боротьби за власну незалежність не втратити власні сенси: гідність, волю, справедливість, відповідальність, згуртованість.

Андрій Длігач, доктор економічних наук, експерт зі стратегічного менеджменту; 

Валерій Пекар, віцепрезидент Українського союзу промисловців і підприємців, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи;  

Михайло Винницький, соціолог, викладач Львівської бізнес-школи

Опубліковано у виданні  site.ua