Як "шановні бандерівці" 24 серпня 1991 року ухвалили Акт проголошення незалежності України
Того суботнього дня збувалася мрія кількох поколінь українців, які потерпали спершу від російської імперії, а потім від створеного нею монстра – Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Союз уже дихав на ладан та був фактично добитий путчем 19 серпня 1991 року, який хоч і придушили, але реанімувати республіку совєтів уже не змогли.
Попри те, що в Україні при владі знаходилися прихильні до Москви комуністи, українське суспільство відчуло слабкість центральної влади совєтів і зажадало повного розірвання зв’язків із СРСР.
Трохи більше як за рік до цього Компартія України, яка мала конституційну більшість у Верховній Раді, уже оголошувала про незалежність України в Декларації про державний суверенітет, яка була проголосована 16 липня 1990 року. Проблема з декларацією комуністів полягала в тому, що вони нібито оголошували незалежність, але прописали в документі майбутнє створення нового союзу з Росією та іншими республіками СРСР ...
Тому не дивно, що уже за рік на тлі зростання суспільного запиту про справжню незалежність у парламенті почалися історичні події. Автором текст Акту був дисидент Левко Лук’яненко, а чернетка документу пропонувала не лише проголосити незалежність України, а йвідновити її, врахувавши, що 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Центральної Ради уже проголошувалася незалежність України (Української Народної Республіки).
Поки у самому парламенті вирували пристрасті, на вулицях теж не було затишшя. Але в хорошому сенсі цього слова. Очевидці розповідали, що під самим лише парламентом впродовж усього дня перебували від 30 до 50 тисяч людей, які чекали доленосного рішення, спостерігаючи за трансляцією із зали ВР.
Леонід Кравчук, який тоді очолював парламент, ледь не щохвилини закликав парламентарів до порядку та й сам ледь не отримав "на горіхи" від представників опозиційної Народної ради, яка закидала йому нерішучість та ставила у приклад Бориса Єльцина, який став на захист демократії в Росії.
Згодом, попри галас та суперечки, на розгляд таки винесли постанову про проголошення незалежності України. Вона отримала підтримку 321 депутата. Слідом за цим одразу ж було ухвалено Акт проголошення незалежності, який отримав підтримку аж 346 депутатів.
У залі запанувала переможна ейфорія, а київський депутат Валерій Івасюк звернувся до колег словами "Шановна суверенна Верховна Радо! Шановний голово! Шановні бандерівці!"
На вулиці ж проголошення Акту зустріли у сльозах щастя та радості, а коли до людей вишли представники опозиції, які змогли дотиснути комуністів, їх вітали як справжніх героїв. Зокрема, Левка Лук’яненка буквально носили на руках.
Тим часом в парламент, який уже почав приймати перші закони незалежної країни, внесли прапор України. На самій же будівлі парламенту ще якийсь час залишався стяг Української РСР і лише 4 вересня поряд з’явився синьо-жовтий прапор.
Остаточний же референдум щодо проголошення незалежності України відбувся 1 грудня 1991 року. За вільну українську державу висловилися майже 29 мільйонів українців (90,32% від тих, хто прийшов на референдум ).
Столтенберг підтвердив участь Зеленського та розповів, що запропонують Україні на саміті НАТО
