Добивати Російську імперію доведеться ще дуже довго
На відміну від старих європейських держав, які купували і втрачали заморські території, Росія не має історично, географічно чи конституційно встановлених державних кордонів, до яких вона могла б повернутися. У світу мало можливостей безпосередньо впливати на сьогоднішню Росію, де триває диктаторське правління людини на пізній стадії параної і манії. Мине багато часу після Володимира Путіна, перш ніж Росія нарешті визнає, що втратила свою імперію, і почне шукати свою нову роль. Про це, як передає ZN.UA , пише у статті для Gazeta Wyborcza британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш.
«Я пам’ятаю, як минулого місяця стояв на розі колишньої вулиці Пушкіна у Києві. Коли путінська армія вторглася в Україну, її перейменували на честь Євгена Чкаленка, лідера українського руху за незалежність початку 20-го століття. Для любителів літератури та опери стирання згадок про автора «Євгенія Онєгіна» видасться надмірним. Путін? Гаразд, але чому Пушкін?», - запитує автор.
Блискучі пера, оспівувачі імперіалізму
Але для українців, які борються за національне існування проти російської реколонізації, Олександр Пушкін став символом імперіалізму, який віками відмовляв їм у праві на національне та державне існування.
"Пушкін був великим поетом, але він також був оспівувачем російського імперіалізму, так само, як Редьярд Кіплінг був оспівувачем британського імперіалізму", - пояснює Еш.
У відомій поемі російський поет зображує козацького гетьмана Івана Мазепу як примхливого зрадника, ворога героїчного царя Петра I, який здобув перемогу над шведами в Полтавській битві 1709 і незабаром заснував Російську імперію. Коли росіяни бомбили Україну торік, в офіційному відеоролику міністр закордонних справ Сергій Лавров прочитав вірш Пушкіна «Наклепникам Росії», щоб сварити Захід за втручання у «наш вічний сімейний спір», внутрішні справи Росії та України. Коли російські війська окупували Херсон, білборди з Пушкіним служили пропагандистській кампанії, за якою Росія «тут назавжди».
Не дивно, що в українських соціальних мережах постійно точилися розмови про те, що «пушкінці» атакують українські міста, наприклад, «пушкінці не дають нам спати спокійно – у Києві було дуже голосно».
«Після ночі, проведеної в бомбосховищі, я сам не мав особливої симпатії до «пушкінців»», – зізнається історик.
Розпад імперії – виклик десятиліття
Проте за відмовою українців від Пушкіна стоїть дещо більше. Озираючись у минуле, можна побачити, що розпад Російської імперії став одним із найбільших двигунів історії останніх чотирьох десятиліть у Європі. Але дивлячись уперед, варто очікувати, що це буде одним із найбільших викликів на наступні 20, якщо не 40 років.
Після революції 1917 року Російська імперія вступила у своєрідну фазу свого існування як СРСР, створений у 1922 році. Ленін постулював, що це має бути держава, яка декларує рівність республік, що входять до його складу. З іншого боку, Сталін, як і Путін на століття пізніше, хотів, щоб Україна стала частиною Росії. Після Другої світової війни ця версія імперії домінувала в Центральній Європі до опускання Залізної завіси, що розділила Німеччину навпіл. Від Варшави до Вашингтона СРСР сприймали як імперію: як радянську, і російську.
У 1970-х роках СРСР здавався потужним суперником США, у тому числі в Африці та Латинській Америці, але до 1980-х він став очевидним банкрутом. У 1989-91 роках реформи Михайла Горбачова завершили найвидовищніший мирний розпад імперії у світовій історії, поклавши край не тільки радянсько-російському контролю над Центральною Європою, а й набагато давнішим імперським зв’язкам Росії з Україною та Білоруссю. Як не дивно, але остаточний поштовх цьому зробив лідер імперії Борис Єльцин.
«Багато хто на Заході поспішили припустити, що це кінець історії. Але імперії, що розпадаються, не здаються без бою. Першою реакцією ще у 1992 році стало військове вторгнення та окупація сепаратистської території Придністров’я на сході щойно освіченої суверенної Молдови, за яким послідували дві жорстокі чеченські війни», – нагадує Еш.
А пізніше імперія завдала удару у відповідь з більшою силою. З 2008 року вона окупувала два великі регіони Грузії, з 2014 воює на сході України, анексувала Крим, а з 24 лютого 2022 року накинулася на країну з повним військовим розмахом. У своїх промовах та письмових заявах російський лідер чітко дає зрозуміти, що його головною точкою відліку є Російська імперія.
У лютому минулого року міністр Лавров, здивований рішенням свого шефа, пробурмотів одному дружньому олігарху, що Путін мав трьох радників: Івана Грозного, Петра I та Катерини II.
Навіть Кадиров, можливо, нарешті переосмислює речі
Еш переконаний, що Історія не закінчиться, навіть якщо Україна поверне собі кожен квадратний сантиметр своєї суверенної території, включно з Кримом. Зрештою, є Білорусь, країна з більш ніж дев’ятимільйонним населенням, де вже десяток років діє один із найстійкіших рухів цивільного опору в сучасному світі, що протистоїть все більш авторитарному правлінню Олександра Лукашенка. Є незалежні пострадянські держави – Молдова, Грузія, Вірменія та Азербайджан. Є Центральна Азія. Є такі республіки, як Чечня, Дагестан та Татарстан у Російській Федерації. Одним із найвідданіших людей Путіна залишається чеченський лідер Рамзан Кадиров, але й він може переосмислити свої дії, коли Росія потрапить у біду.
«Ми, на Заході, не повинні дурити себе, що можемо «керувати» розпадом ядерної імперії так само, як європейські держави наприкінці 19-го та на початку 20-го століть, коли розпадалася Османська імперія. Західні демократії часто переоцінюють свою здатність впливати на внутрішню політику авторитарних режимів. Зокрема, наша здатність безпосередньо впливати на сьогоднішню Росію під диктаторським правлінням людини, що знаходиться на пізній стадії параної і манії здається мізерно малою. Після Путіна і його найближчих наступників може з’явитися шанс більш конструктивні дії. І це те, на що ми маємо сподіватися», – прогнозує британський історик.
Але він застерігає, що мине багато часу, перш ніж Росія нарешті визнає, що вона втратила свою імперію, і почне шукати свою нову роль. Тим часом можна зробити все можливе, щоб країни, які прагнуть кращого майбутнього за межами занепадної Російської імперії, могли жити у світі, безпеці та свободі. Геополітика, як і природа, не терпить вакууму. У довгостроковій перспективі інтеграція України та її менших сусідів до ЄС та НАТО, що убезпечить їх від будь-яких майбутніх спроб реколонізації, також піде на користь Росії.
«Коли двері до імперії нарешті зачиняться, вони зможуть розпочати довгий шлях до національної державності. Однак цей шлях буде особливо складним, оскільки, на відміну від старих європейських держав, включаючи Францію і Португалію, які купували і втрачали заморські території, Росія не має історично, географічно або конституційно встановлених державних кордонів, до яких вона могла б повернутися», – йдеться в статті.
Але можливе й інше постімперське майбутнє. Російськомовну літературу можуть збагатити своїми творами українські та інші постколоніальні автори, як і англійську літературу збагатили письменники з Південної Азії, Африки та Карибського басейну. Намагаючись відновити російський світ за допомогою насильства, Путін зруйнував його. У травні 2013 року 80% українців позитивно ставилися до Росії під час опитувань. У травні минулого року лише 2% респондентів, яких вдалося опитати, дали таку саму відповідь. Українці перейменували вулицю Пушкіна. І винен у цьому саме Путін.
Тільки коли Україна буде надійно взята у міцні обійми геополітичного Заходу, ЄС та НАТО, її громадяни зможуть спокійно спати у своїх ліжках, як естонці та литовці, не турбуючись про нічні набіги «пушкінців». І тоді вони із задоволенням читатимуть «Євгенія Онєгіна».
Столтенберг підтвердив участь Зеленського та розповів, що запропонують Україні на саміті НАТО
