ЗСУ показали, як звільняли село в Донецькій області: Від Андріївки нічого не залишилося
Андріївка — це невелике село за 10 км від Бахмута і за 3 км від Кліщіївки. До повномасштабного вторгнення Росії тут проживало 77 осіб. Усі вони до російської окупації евакуювалися на підконтрольну Україні територію. В окупації російської армії Андріївка перебувала з кінця листопада 2022 року. 15 вересня сили оборони України встановили тут український прапор.
“15 вересня ми повідомили про звільнення. Загалом, необхідно зазначити, що населеного пункту як такого вже не існує. На жаль, він давно був знищений, ще під час перебування там найманців приватної військової компанії “Вагнер”, коли вони наступали на нас. Цивільних там теж давно немає. Але як висота, як квадрат, село важливе для військових — для правого флангу Бахмута, це дуже важливе місце”, — сказав пресофіцер 3 окремої штурмової бригади (ОШБр) ЗСУ Олександр.
Військовослужбовці, які брали участь у деокупації села, кажуть, що внаслідок важких боїв у ньому не залишилося жодної вцілілої будови. Вуличні бої велися серед руїн.
“Такі великі операції — це втрати. І необхідно відзначити два таких важливих моменти. Ми втрачаємо найкращих, а росіяни кидають людей, які не розуміють, за що вони ведуть боротьбу. Всі ці ролики, які ми випускаємо, прямий контакт 5-10 метрів, вони мають дуже крутий вигляд, але проблема таких речей у тому, що бійці НАТО, якщо брати за стандартами НАТО, вони б закидали авіаційними бомбами та ракетами й іншими засобами, і в них таких роликів майже не було б. Тобто це свідчить про те, що, на жаль, через те, що в нас немає такої вогневої потужності наразі, весь тягар війни падає на бійців, на солдатів”, — додав Олександр.
Під час звільнення Андріївки проти українських захисників противник застосовував усі види зброї. Але попри це, тактика сил оборони виявилася набагато ефективнішою.
“Було багато росіян, також у них дуже велика перевага в артилерії. Постійні обстріли, дуже пристріляні позиції, буквально по кожному будинку. Уже пристріляні міномети, артилерія і так далі. В Андріївці пройшли центральну вулицю, зачистили будинки, які там були, від залишків російських окупантів. Взяли в полон кількох”, — зазначив військовослужбовець 3 ОШБр ЗСУ Ілля.
За його словами, саме момент, коли брали в полон загарбників, став одним із тих, що запам’ятовуються найбільше для нього в ці дні.
“Була ситуація, коли брали в полон росіян. Вони здавалися, три людини залишилися в будинку. Взяли в полон, вони виходять, хлопці їх в’яжуть, я контролюю. Хлопці їх зв’язали, вони вийшли з дому. Я з побратимом пішов зачищати будинок. І тут приліт прямо в полоненого, 120 калібр. Полоненого, звісно, вбито. Нас контузило. Вразило те, що вони бачили, що ми беремо полонених і цілеспрямовано відпрацювали по своїх”, — додав Ілля.
Для його побратима Віктора цей момент виявився одним із найстрашніших за весь час штурму Андріївки.
“Коли прилетіло, я спочатку нічого не зрозумів. Тільки потім, наступного дня, почав розуміти, що всі шестеро залишилися дивом живі. Тому що ми були за п’ять метрів від вибуху 120-ї міни. Я побачив тільки спалах і подумав, що це останнє, що бачу. Ми дивом залишилися всі живі”, — каже він.
Віктору 29 років. Чоловік родом із тимчасово окупованого Енергодара (Запорізька область). На момент повномасштабного вторгнення він перебував у рідному місті. І опинився в російській окупації на 8 місяців.
“Я сам виїхав звідти. Щоправда, не випускали вісім днів. Але я вибрався. Потім ходив по Запоріжжю. Думаю, піду і я захищати свою країну, свою землю, тому що я хочу повернутися у своє місто Енергодар. Дуже хочеться туди повернутися і взагалі всі наші землі повернути”, — додав Віктор.
Говорячи про бої за Андріївку, військовослужбовці 3-ї окремої штурмової бригади підкреслюють, що цей плацдарм дає змогу ЗСУ закріпитися на необхідній висоті для подальшого просування на Бахмутському напрямку.
Окупанти з "Торнадо" обстріляли будинки у Шевченковому в Харківській області: є постраждалі
