Злочини російських окупантів: «Мене зґвалтував російський військовий»
Згідно з Римським статутом, одним з воєнних злочинів є зґвалтування. Офіційної статистики справжніх масштабів сексуального насильства окупантів в Україні зараз немає. Постраждалі часто не хочуть повідомляти про насилля та не звертаються до правоохоронців. Проте російські загарбники застосовують сексуальні злочини як метод ведення війни, зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях, зазначає видання “ҐВАРА МЕДІА“.
Історія Ірини (ім’я змінене) — один з майбутніх доказів сексуального злочину російських окупантів в Міжнародному кримінальному суді.
Зґвалтування і тортури
Ірині 52 роки. Її чоловік помер багато років тому від хвороби, тож жінка залишилась вдовою з чотирма доньками та господарством. 26 лютого 2022 року вона з сім’єю була змушена покинути свій дім, адже на село наступала російська армія. Середня донька встигла евакуюватися до іншого регіону, а Ірина з трьома іншими дітьми дісталася найближчого населеного пункту, який невдовзі теж опинився в окупації. «Поки тікали, на нас скидали бомби. Росіяни вже заходили — дітися було нікуди». Ірина з доньками облаштувалася в будинку, який покинули власники. Наступні пів року сім’я провела під російською окупацією.
Ірина не може згадати точний день або місяць, коли її зґвалтували. Говорить лише, що це сталося наприкінці серпня чи на початку осені, незадовго до деокупації. Ірина була вдома з молодшою донькою, коли до них прийшли російські військовослужбовці.
— Ввечері до мене в хату зайшли троє бурятів, тож молодшу я закрила у шафі. На плиті стояла сковорідка з посмаженою картоплею, а поруч з десяток огірків — вони все позабирали, наїлися, випили дві пляшки горілки. Палили цигарки просто в кімнаті й викидали бички на підлогу. Я стояла біля дверей, коли один з них підійшов і кинув мене на ліжко. Хоч презерватив одягнув. Чотири години він мене бив і ґвалтував, поки кров не хлинула.
«Що гучніше я кричала і просила про допомогу, то дужче він мене бив».
Звернутися за медичною допомогою Ірина не могла, бо лікарні в окупації не працювали. Жінці довелося «перележати» кровотечу. «Пам’ятаю лише, що голова сильно крутилася, але, дай Боже, це закінчилось. Я хотіла заявити, але де там. Ніхто не хотів слухати».
«Я встаю, а в мене між ніг суцільна кривава пляма, — говорить Ірина, — все він порвав».
Жінка підкочує шорти й показує шрами на ногах, які залишили окупанти. Окрім зґвалтувань, російські військовослужбовці вдавалися до тортур.
— Росіяни ставили мене до стінки й допитували «Де атовці?». А я навіть гадки не мала, чи живуть вони тут, бо не місцева. То військові кидали в мене ножі й стріляли по ногах. Відтоді на моєму тілі залишились шрами.
Сексуальне насильство, пов’язане з війною. Розмова з експертками
Запитали юристку асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Марину Свірідову та психологиню Мариню Сирицю про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, фіксацію й розслідування злочинів.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, або СНПК — це воєнний злочин та частина навмисної воєнної тактики, що має на меті послабити й дестабілізувати цивільне населення, продемонструвати владу. Зґвалтування є найбільш жорстокою формою сексуального насильства. Ці злочини кваліфікуються органами досудового розслідування за статтею 438 Кримінального кодексу України як порушення законів та звичаїв війни. Належне документування свідчень постраждалих є підставою для покарання злочинців та відновлення справедливості.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом — воєнний злочин, що не має строку давності. Людина може заявити про нього, коли буде готова, навіть за декілька років.
СНПК — це не лише зґвалтування. Це будь-які дії сексуального характеру, вчинені окупантами щодо цивільного населення, незалежно від віку чи статі постраждалих. Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, відрізняється від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості.
Основна ознака зґвалтування як злочину проти статевої свободи та недоторканості — відсутність добровільної згоди постраждалих. Якщо до людини додому під час воєнних дій намагаються увірватися озброєні люди й вона сама відчиняє двері, то ці дії не можна кваліфікувати як добровільну згоду. В обставинах збройного конфлікту, коли постраждалі не здатні надати справжню згоду, перебуваючи під тиском, а відмова може призвести до смерті, то статевий акт, навіть за відсутності ознак примусу, може бути кваліфікований як сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, у формі зґвалтування
Які дії входять до переліку СНПК?
Зґвалтування;Погрози зґвалтуванням;Каліцтво статевих органів; Сексуальне рабство, зокрема шлюбне рабство;Примус дивитися на сексуальну наругу. Наприклад, коли в присутності дітей ґвалтують батьків або навпаки. У такому випадку потерпілою є не лише людина, яка зазнала фізичного насильства, а й свідки;Примусова проституція. Наприклад, коли у складних умовах людина не може задовольнити базові потреби в їжі, воді тощо або змушена займатися проституцією під загрозою смерті;Примусова вагітність;Примусова стерилізація;Примусове оголення. Під час фільтраційних заходів окупанти змушують людей оголюватися не лише для обшуків або пошуку татуювань, а й для приниження честі та гідності;Навмисне зараження венеричними захворюваннями тощо.
Чому постраждалі від сексуального насильства не звертаються по допомогу?
Сексуальне насилля — складний багатофакторний процес, в якому основне природне завдання — вижити. Людина переживає події, де втрачає контроль і відчуття безпеки. Часто, саме це стає причиною шокового стану, який може тривати від декількох годин до декількох тижнів. Людина просто не розуміє, що з нею відбувається. Фізичний та емоційний дискомфорт, біль блокують можливість раціонально думати, приймати зважені рішення, звернутися за допомогою чи написати заяву. Часто люди, які зазнали насилля, схильні звинувачувати себе в тому, що сталося. Відчуття провини й сорому заважають, бо постраждалі можуть мати думки «Це я винен», «Я спровокував», «Я не так подивився», «Я сказав щось не так», «Я не зупинив його» тощо.
«Важливо пам’ятати та нагадувати собі — це не твоя провина. Злочин скоїв кривдник».
Люди можуть не вірити в те, що злочинець буде покараний. Дехто не знає, що у воєнних злочинів немає терміну дії. Люди залишаються сам на сам зі своєю травмою, усе більше закриваються у своїй бульбашці й обирають уникати. Для країни в якій продовжується війна, важливо заявляти про те, що насправді відбувається на окупованих територіях під час війни. Важливо, щоб постраждалі отримали кваліфіковану допомогу й підтримку.
Що робити постраждалим від сексуального насильства на окупованих територіях?
Головне — вижити й дістатися безпечного місця. Добре, якщо поруч буде людина, якій можна довіряти;
За можливості звернутися до лікарні по допомогу та для фіксації тілесних ушкоджень;
Для заспокоєння загорніться у ковдру й випийте чаю або теплий напій;
Також добре стабілізуватися допомагає сон.
Якщо ви перебуваєте на окупованій території, зверніться до Офісу генерального прокурора:
Електронна пошта: warcrimes.gov.ua.Куди звернутися по юридичну та психологічну допомогу?
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 116 123 (з мобільних безкоштовно), 0800500335 (з мобільних і стаціонарних — безкоштовно);Зателефонувати за номером 068-145-55-90 або 0 800 30 55 90 (безкоштовний номер), написати в Telegram, Viber, Signal тощо або заповніть заявку на сайті ЮрФем;На гарячу лінію можна звернутись через онлайн канали: скайп — lastrada-ukraine, телеграм — NHL116123, електронна пошта —
