Окупація Чернігівщини очима місцевої жительки: російські воєнні злочинці
Журналістка МІПЛ Євгенія Корольова відвідала Терехівку, аби дізнатися, що там сталося і задокументувати воєнні злочини армійців РФ.
— Олено, там до тебе прийшли “друзі” в кевларових касках, — гукнув дружину Петро, зайшовши з вулиці в хату.
Олена Ковальова одразу зрозуміла, про кого говорить чоловік — уже понад два тижні їхня Терехівка жила під окупацією. У кевларових касках тут ходили самі російські військові.
Було 13 березня 2022 року, біля хвіртки вичікували двоє озброєних чоловіків. Виходити до них налякана жінка не стала, тож розмовляли через паркан. Здивував пані Олену не стільки візит непроханих гостей, як те, що знали її імʼя і місце роботи — жінка завідує місцевим Будинком культури.
— А звідкіля ви знаєте, як мене звати? — поцікавилась вона.
— Нам сказали, де ви живете, як вас звати і де працюєте, — зізнався один із чоловіків.
Хто сказав, окупанти не повідомили, та Олена й без цього зрозуміла — хтось із односельців. Другий росіянин у розмову не встрявав, а за кілька хвилин зʼясувалося, чого від неї хочуть. Виявилося, що на стіні в Терехівській сільраді вони побачили стенд із фотографіями учасників АТО. Тож до жінки прийшли вивідати інформацію про атовців і їхні родини.
— Це з Чернігівського району, з нашого села ніхто не служив! Те, що нам надіслали, те ми й приклеїли, — не моргнувши оком збрехала вона.
Насправді ж пані Олена точно знала, що на світлинах хлопці з Терехівки, які служили в 2014 році. Пізніше її Петро скаже, що вона “так збрехала, що й сама повірила в те, що сказала”.
Росіянин перепитав, бо не дуже розумів чернігівський говір жінки (сама пані Олена називає його “терехівським”), та вона лиш жорстко відрубала:
— Я говорю так, як я говорю.
Військовий РФ ще спробував розпитати деталі, але марно: пославшись на хворобу, жінка розвернулася у бік дому, намагаючись чимскоріш закінчити неприємну розмову.
— Я б із вами в розвідку пішов, — наостанок сказав росіянин.
— А я б із вами — ні, — відреагувала вона.
— А чого? — здивувався чоловік.
— Бо ви фашисти та окупанти.
Генерал Лапін і його син
Військовий, який розпитував Олену Ковальову, пізніше загинув у Ріпкинському районі Чернігівської області. За словами жінки, він поїхав до села Вишневого, де у росіян був штаб, і дорогою його колону розбили Сили оборони України.
Згадує вона й іншого чоловіка, який під час розмови стояв мовчки. У ньому пані Олена впізнала Дениса Лапіна — 38-річного сина російського генерал-полковника Олександра Лапіна, що на момент повномасштабного вторгнення командував військами Центрального військового округу РФ.
Станом на лютий 2022-го Лапін-молодший був підполковником ЗС РФ, командував 1-им гвардійським танковим полком, який входить до складу 2-ої Таманської мотострілецької дивізії. Головне управління розвідки України називає його імʼя серед тих, хто брав участь у скоєнні воєнних злочинів в Україні. У березні 2022-го українські силовики розмістили в YouTube відео, на якому полонений капітан ЗС РФ Расім Тагієв свідчить, що 24 лютого 2022 року на чолі колони з 30 танків він перетнув державний кордон з Україною, а його командиром був Денис Лапін. Інший полонений російський військовий — єфрейтор, старший розвідник Олексій Савєльєв — також зізнався, що наказ перетнути кордон віддав саме Денис Лапін.
Пізніше в березні 2022-го Ковальова зустріла Лапіна-молодшого ще раз, коли з кумою прийшла до терехівського Будинку культури, аби забрати свої, як вона каже, грамоти. Тоді російський підполковник вийшов до них і пригрозив, що наступного разу затримає, якщо жінки без дозволу ходитимуть селом.
Денис Лапін, командир 1 танкового полку 2 гвардійської Таманської мотострілкової дивізії (військова частина 58198), на момент вторгнення РФ в Україні був у званні підполковника. Фото: проєкт “Війна та санкції”
Про ці зустрічі вже після звільнення села жінка розповість українським прокурорам, які зʼясовували обставини перебування тут російських військових. У якості свідка Ковальова зʼявиться і у Чернігівському районному суді, де свідчитиме у справі Лапіна.
Штаб у Будинку культури
Будинок культури, яким завідує пані Олена, став базою російських військових із перших днів окупації Терехівки. Солдати ворожої армії понатаскували сюди ліжка з сільських хат, влаштувавши імпровізовані казарми. Про гігієну особливо не турбувалися — тут же в будівлі влаштували собі туалет. Єдиною кімнатою, де зберігався відносний порядок, стала та, в якій оселився генерал Олександр Лапін.
До повномасштабного вторгнення він брав участь у Другій чеченській війні, утім імʼя генерала передусім повʼязували з воєнними операціями Росії на Близькому Сході. Так, у 2017-му Лапіна призначили начальником штабу угруповання військ РФ у Сирії, а у 2018—2019 роках він уже командував цими військами.
Російське медіа “Медуза” з посиланням на пропагандистський Telegram-канал “Рибарь” переповідає спогади одного з тих, хто був у Сирії разом із Лапіним:
“З Лапіним довелося зіткнутися особисто під час першого взяття Пальміри. На наших очах російський генерал тягнув за комір сирійських карикатурних воєначальників на передній край, розбивав об їхні голови рації, коли ті не могли доповісти, де їхні війська, які втекли”.
Після такої “обкатки” на близькосхідних широтах російське керівництво відправило Лапіна в Україну. Саме генералу, за інформацією Генпрокурора України Андрія Костіна, доручили захопити три українські області — Чернігівську, Сумську та Київську. У травні 2023-го військовий історик Михайло Жирохов розповідав, що Лапін облаштував свій штаб саме в Терехівці під Черніговом: “І там [у Терехівці] розташовувалися всі органи управління. Разом із ним служив його син [Денис Лапін] у званні підполковника. Він командував одним із танкових полків дивізії, яка була підпорядкована саме Олександру Лапіну”.
Місцева жителька Олена Ковальова підтверджує присутність генерала Лапіна в Терехівці, однак вважає, що хоч росіяни і жили в Будинку культури, та їхній штаб був не тут, а в селі Вишневому Ріпкинського району. Генерал Лапін, каже вона, у Терехівку приїхав після обстрілу сусіднього села Малинівка, що розташоване за 4 км звідти:
— Чого я так зрозуміла? Тому що наші дівчата, доярки, коли їздили на ферму доїти корів, то вони сюдою їздили. І коли він приїхав, то казали, що стояв броньований автомобіль. Сюди заборонили будь-кому приїжджати, стояла охорона. Цією вулицею ніхто не ходив — забороняли.
Саме біля терехівського Будинку культури 29 березня 2022 року Лапін нагороджував танкістів, зокрема свого сина Дениса, який, за деякими даними, після повномасштабного вторгнення отримав звання полковника. Про це нагородження російський пропагандистський телеканал “Звєзда” зняв сюжет. На кадрах, які широко розійшлися в інтернеті, генерал вручив російським військовим орден Мужності, медаль “За відвагу”, орден “За заслуги перед Вітчизною” і медаль Жукова. Остання нагорода дісталася саме Денису Лапіну.
Кумедність ситуації полягала в тому, що на той момент під натиском ЗСУ армія Росії вже відступала з чернігівського та київського напрямків. Тож ані Чернігів, ані Суми, ані Київ Лапіну взяти так і не вдалося. Вже на початку квітня 2022-го всі три області були повністю звільнені від окупантів, а сам Лапін став обʼєктом насмішок та бурхливої критики Євгена Пригожина, який очолював Групу Вагнера, та голови Чеченської Республіки Рамзана Кадирова.
Останній називав генерала нездарою ще й за те, що той не втримав захоплений росіянами Лиман на Донеччині. Саме Лапіна чимало російських високопосадовців і блогерів звинувачують у тому, що армія РФ зазнала поразки під Ізюмом, Балаклією та відступила майже з усієї Харківщини. Наприкінці жовтня 2022-го генерал-полковника звільнили з посади командувача Центрального військового округу РФ.
Олександр Лапін нагороджує свого сина Дениса Лапіна медаллю Жукова. Фото: скрин із сюжету пропагандистського телеканалу “Звєзда”
У 2023 році в Чернігівському районному суді почався заочний розгляд справи проти Олександра Лапіна. Саме на ці засідання у якості свідка приїжджала Олена Ковальова — розповідала про перебування генерала в Терехівці. Йому інкримінують вчинення правопорушень, передбачених частиною 3 статті 110 ККУ (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, що призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків) та частиною 2 статті 437 ККУ (ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій).
Вбивство Юрія Мустіпана
Після звільнення Терехівки тут, на щастя, не знайшли місць масових поховань вбитих українців. Однак у цьому селі також є трагічні історії про закатованих і страчених росіянами людей.
Однією з жертв окупантів став Юрій Мустіпан, який, за словами Олени Ковальової, жив у сусідньому з Терехівкою селі.
— Я з ним не була дуже близько знайома, могли просто привітатися на вулиці, та й все, — згадує про нього пані Олена, зазначаючи, що Мустіпан під час великої війни пішов пішки у Чернігів. — Чому він туди йшов, достеменно невідомо. Кажуть, що в сусідньому селі було двоє маленьких дітей, то він ніби по підгузки для них пішов. Але чому не тато, а саме він, я не знаю. Кажуть також, що його затримали, коли повертався — ніби в телефоні якісь фотографії знайшли. Та чи були там знімки, я цього не знаю.
На сайті проєкту “Платформа памʼяті Меморіал”, який каталогізує інформацію про вбитих росіянами цивільних та військових українців, також є інформація, що 47-річний Юрій Мустіпан 19 березня 2022 року пішки вирушив із Терехівки до Чернігова. Автори проєкту з посиланням на дружину загиблого пишуть, що метою чоловіка була передача координатів ворога українським військовим. Крім цього, Мустіпан нібито хотів побачитись із рідними, які жили в Чернігові, та купити речі для дітей односельчан. “Юра в армії був топографістом, гарно орієнтувався на місцевості”, — цитує сайт Тетяну, дружину чоловіка. Дорогою назад Мустіпана затримали російські військові.
— Дружина [Тетяна] стала приходити, говорити, що його немає, — продовжує Олена Ковальова. — А потім хтось із місцевих сказав, що бачили, як його сюди [в Терехівку] заводили, як виводили з клубу, завантажили на БТР. Пізніше місцевий фермер повідомив, що за фермою хтось лежить, але він не впізнав, хто це, бо там усе обличчя було розбите. Тоді дружина поїхала подивитися і впізнала Юрія.
Ковальова уточнює, що росіяни дозволили Тетяні забрати тіло вбитого та поховати:
— Спочатку його тут поховали, а потім робили ексгумацію і встановили, що був контрольний постріл у голову.
За даними “Меморіалу”, росіяни розстріляли Мустіпана 24 березня, а 30 березня дружина впізнала його тіло. Чоловік працював водієм маршрутки. Окрім дружини, в Мустіпана залишились батьки та двоє синів. 24 квітня 2022 року його посмертно нагороджено медаллю “За сприяння Збройним Силам України”.
Вбивство Ігоря Науменка
Пані Олена пригадує ще одне жахливе вбивство — росіяни розстріляли мешканця сусіднього села Товстоліс Ігоря Науменка на очах у його дружини та дітей.
Загарбники окупували Товстоліс пізно ввечері 25 лютого 2022 року. Тим, хто жив на вулиці Дружби (в селі всього дві вулиці — Дружби та Лісна), вони наказали покинути свої домівки, аби туди заїхали військові РФ. Люди вирішили їхати до села Петрушин, що за 10 км звідти. Серед них був Ігор Науменко з родиною.
Журналістка видання “Українська правда. Життя” Наталія Найдюк у статті про вбивство чоловіка пише, що окупанти обіцяли людям безпечний виїзд і що в них ніхто не стрілятиме. У колоні було близько десяти легковиків і мікроавтобус. В автівці Науменка, крім нього, перебували дружина Світлана та двоє синів — 13-річний Іван та 11-річний Данило, які сиділи позаду.
— Науменко почав обганяти машину на повороті і росіяни відкрили по ньому вогонь, застрелили на очах у дружини та дітей, — говорить пані Олена. — Ми чули постріли. Кума моя розповідала, що забігли російські військові кажуть, що там є поранений, підбігли — руки в крові. Мили руки біля колодязя та повторювали: “Все нормально, ми його відправили до лікарні”.
Дружина покійного Світлана у коментарі “УП. Життя” згадує: “Ми трохи не доїхали до російського блокпоста біля Терехівки, аж тут звідкись почали стріляти. Ігор повертається до мене і каже матюком: “Що за х**ня”. І все, машина заглохла, а Ігор затих і похилився на кермо”.
Звідкись прибіг медик, нерухомого чоловіка витягли з автівки, поклали на землю. Росіяни запевняли жінку, що рана не смертельна, що йому зробили укол та зараз відправлять у лікарню. Світлану з дітьми посадили в іншу машину в колоні. За два дні їй зателефонувала тітка з селища Седнева, що за 30 км від Товстоліса, і розказала, що знайшли тіло Ігоря. Росіяни залишили його під місцевою амбулаторією. В Науменка були прострілені голова і груди.
Спочатку чоловіка поховали у Седневі, а вже після деокупації на початку квітня тіло ексгумували та перепоховали на кладовищі в Товстолісі. Судмедексперти встановили, що чоловік помер 27 лютого, тобто саме тоді, коли розстріляли колону до Петрушина.
Звільнення Терехівки
30 чи 31 березня (точної дати Ковальова вже не памʼятає) російські військові оголосили, що терехівці мають зібралися в центрі села, де їм роздаватимуть “гуманітарну допомогу”. Пані Олена спочатку не дуже хотіла йти, але сусідка все ж вмовила її подивитися, що відбувається. Коли прийшли, в центрі Терехівки було людно.
— Були всі наші односельчани. Стоять, радіють, що живі залишилися, — згадує жінка.
Росіяни натомість були напружені. За словами Ковальової, вони бігали з рюкзаками, а на вулицях стояла велика кількість танків, готових рушати. Така активність окупантів лякала, тож разом із сусідкою вони поспішили додому. Перед цим закликали односельців розходитися. Пані Олена застерігала, що може підʼїхати російський фотограф, аби зняти натовп і подати це, ніби як люди з вдячністю проводжають російську армію.
Коли жінка вже була вдома, у селі раптом запанувала тиша. Пані Олена з чоловіком пішли до сусідів по воду. Дорогою побачили, як озброєні російські військові причаїлись під насипом.
— Вони, напевно, думали, що наші наступатимуть, то засідки тут влаштували. А тоді чоловік сказав, що понтон ляпає. І ми почули, як російська техніка йде через річку, — згадує Ковальова.
Так ворог поспіхом залишав село, що було окуповане понад місяць.
Джерело: Медійна ініціатива за права людини, МІПЛ
Окупанти з "Торнадо" обстріляли будинки у Шевченковому в Харківській області: є постраждалі
