Про бізнес-терпіл України, суддівську мафію та податкове свавілля
Відразу постало питання вибору стратегії: давати хабарі або працювати чесно і кусатися у відповідь на наїзди, колективом було прийнято рішення: боремося!
І почалося.
Це зараз можна побачити статті про суддівську мафію, як судді знищують бізнеси. Це зараз, у багатотисячний раз, влада починає дбати про "бізнес-клімат" у країні, створюючи чергові "пустушки" для аналізу ситуації та балаканини. На той час "ніздрі роздмухувалися" від перспектив розвитку бізнесу, власного майбутнього благополуччя, корисності для сім’ї та країни. Якось далеко залишилися азарівські обмеження рентабельності, слабенькі перші наїзди (і бандитів, та і перевіряльників). Головне, що бізнес розвивався, транспорт "бігав" по 15 тис. км. на місяць (зараз 5-6 тис. за аналогічної роботи), колектив був задоволений роботою та зарплатою, пішли перші кредити для розвитку бізнесу. Помчалось!
Наголошую, у власно бізнесі не було проблем із наявністю роботи тобто з клієнтами, з конкурентами, дрібні непорозуміння з митницями чи поліцією вирішувалися без впливу на робочий процес. Однак, як виявилося, в один час з бізнесами тоді, розвивалися і чиновники, судді. Роздувалися Їхні бажання, потреби, нахабство.
Перші великі проблеми з’явилися через 5 років після початку бізнесу. Тобто, коли колектив вже сформувався, підкорився ідеї добре працювати, поріднився. А бізнес стрімко розвивався. Перший кредит у 500 тисяч доларів в Одеському відділенні держбанку (для банку теж перший, тому що до того про валютні кредити і не чули) і... перша перевірка від податкової. І одразу величезний штраф у сотні мільйонів карбованців
Тоді податкова блокувала претензії відразу на нашому розрахунковому рахунку і ми зупинилися. Швидко пройшли суди, зняття блокади, невеликі втрати від простоїв і знову вперед. Але… Через 2 місяці знову блокування рахунку. Запитую у податковій: навіщо? Відповідають – не ми. Це саме суд із власної ініціативи. Як це? А який суд, хто суддя? Одеський обласний арбітражний. Їду до голови суду: “Я хабар давати не буду!” Суддя Б.Вихров: “Я переглянув вашу справу за своєю ініціативою, маю право. Якщо скаржитиметеся, то скарги до Києва йтимуть через мене, а я їх просто не надсилатиму.”
Отже, у мене "улітає бізнес", працювати не можу, валютний кредит віддавати не можу, рахунки заблоковані, колектив (біля сотні працівників) з питанням до мене. Повертаюся до судді: скільки? Зторгувалися на 70 тис. доларів. Звичайно, у мене цих грошей готівкою немає. Попросив “судьбоносну” розстрочку протягом року. “Суддя” дозволив. Звернувся до колективу: допомагайте, відпрацюємо.
Як потім з’ясувалося, я у цього судді був дуже малесеньким епізодом. Суддя цей за кілька років такого суддівства "спочив у бозі". Розстріляли його з автомата. А мій бізнес перетворився на заробляння та перетворення на готівку 70 тис. доларів у наступні роки.
Наголошую, що ні в мене, ні в досвідчених юристів навіть сумніву не було, що якби я спробував “посадити “суддю" Б.Віхрова з його хабарем, я б втратив би бізнес. Бо після початку розбірок з хабарем, суто зняття арешту з рахунків мого підприємства перетворилося б на багатомісячну метушню (з повною перспективою на багаторічну). Розбирання із будь-яким суддею це суто апріорі програшний варіант, в якому втратили б усі: бізнес, колектив, державний банк, мої клієнти та я з родиною.
В кінці кінців, в результаті оці перші втрати-хабарі перетворилися на 30-річне знущання над моїм бізнесом, але саме тоді було обрано єдино правильний варіант: давати хабар.
Далі помчало. І ми працюємо. “Держава” теж. За кілька років на кордоні України стає моя вантажівка з транзитним вантажем. Щось китайські клієнти наплутали в рахунку. За ціною, кількістю, вагою, назвою все правильно, але є якась невідповідність до артикулів цих виробів. Промислових виробів, не горілки чи одягу. Зазвичай, водієві "дали на прохід", але він вирішив “заощадити” і не сплатив митнику його неминучу частку. Машина потому і стала.
Пізніше стало зрозуміло, що стала на майже півроку. Загальний збиток від того простою машини з контейнером становив понад 50 тис. доларів. Для мого невеликого приватного підприємства це вже величезний збиток. Але схоже, що державні учасники цього дійства вже наперед знали результат. А я тоді ще цього не знав.
Після першого засідання суду, суддя каже моєму адвокату: "У мене син одружується, треба 6 тисяч доларів...". Дзвоню китайцю: “Ти помилився в документах, ти мусиш сплатити”. Платимо. Є швидке рішення суду: “митниці, звільнити машину”. Не встигаємо забрати за кілька діб, прокуратура миттю подає апеляцію. Знову суд. Через місяць. Це вже потім стало зрозуміло, що ми потрапили до типової схеми.
Митниця, суд та прокуратура у цьому обласному містечку розташовані на одній площі, всі вони один одного знають, разом обідають та ходять в одну лазню. Схема "обілечивания лохів” ідеально відпрацьована. Після першого засідання апеляції, судді “ухвалюють” моїм адвокатам новий "вирок": 9 тисяч доларів. Пояснюючи тим, що їх вже троє.
Дзвоню китайцю: “Ти помилився в документах, ти мусиш ще раз сплатити”. Платимо. Є рішення суду: митниці потрібно звільнити машину. Митниця не віддає, “чекає, коли оригінал рішення суду вони отримають поштою”. Через 2 тижні прокуратура, яка на цій же площі через дорогу, подає касаційну скаргу. Суд миттю, за добу, скасовує "свободу для машини" до закінчення нового суду.
"Черговий вирок для китайця" – 12 тисяч доларів. Разом вже 27 тисяч повноважних американських доларів готівкою. Вантаж коштує майже півмільйона, китаєць знову платить. Для мене теж вартість лізингового тягача з причепом більше 100 тисяч євро і його ніяк не можна втратити, затримка контейнера за півроку більше ніж десяток тисяч доларів.
Схема "обілечивания" лохів ідеально відпрацьована, усі забаганки сплатили. І цього разу розбирання із цими суддями, прокурорами, митниками було би суто апріорі програшний варіант, в якому втратили б усі ми: бізнес, колектив, державний банк, мої клієнти та я з родиною й можливо судді щось втратили б, але це під великим питанням. Як тоді, так і зараз.
Ще раз: перед невеликим приватним бізнесом України постійно стоять складні моральні завдання з 2-х умов. Перша умова: судові розбирання, “примарне спіймання нечесних суддів" на хабарях та, більше ніж можливо, втрата бізнесу (колектив, клієнтів, темп у розвитку бізнесу, тощо) або поплювати на готівку, передати ЇЇ суддям та продовжити справу життя, тобто бізнес. Дуже важке моральне завдання, але вибирати особливо не доводиться. Третього не дано.
Через півроку затримки ця машина поїхала далі з вантажем в іншу країну. Держава не отримала нічого, судді, прокурори, митниця збагатилися на хабарі від китайця, а я “заробив” майже 50 тисяч доларів збитку на цьому простої.
Але і це не кінець. Судові документи оформлені так, що ні моєї провини, ні китайської у цій справі взагалі ніякої і я наважуюсь на судовий процес із митницею. Щоб відсудити у цього винного свої прямі збитки. Наголошую, хочу тільки прямі збитки. І це знову стратегічна помилка.
Судові засідання вже з цього процесу в незліченних кількостях тривали 5 років, фінансові, економічні, бухгалтерські експертизи за мій рахунок у десятках і врешті-решт суддя Марін повідомив учасникам дійства з останнього засідання (митниця, прокурор, я та адвокат): ”Захаров повністю правий, але справу я, суддя, не можу розглянути на його користь. Тому що “НЕ МОЖУ!”. Завіса. І знову мій бізнес перетворився на заробіток ще 50 тис. доларів для покриття збитку від рідної держави. Але вже на чергові наступні роки.
І знову моральне завдання в “бізнесі а-ля Україна”: сподіватися, що ти в держави відсудиш хоча б прямий збиток та підеш продовжувати бізнес чи мовчки зазнавати втрат без жодної надії на компенсацію? Краще не сподіватись. Не буде так морально важко в підсумку.
Цікаво, що в мене колись була фірма у штатах років 10. Приходили гроші за морський фрахт, виходив морський фрахт, іноді так по 10-12 млн. доларів на рік. Через 5 ось такої роботи років місцева податкова штата надіслала листа: "Ви платити податки збираєтеся?". Я їм відповів: "З чого? У мене немає нерухомості, страховок, авто, зарплати, тощо. Скажіть, з чого платити, я платитиму." Їхня відповідь висіла у мене в рамочці дуже довго: "Ми з Вами повністю згодні. Як тільки у Вас з’явиться те, з чого треба платити податки, повідомте!” І без усяких судів, та українського знущання.
Я наводжу ці приклади не для того, щоби щось виправити. Того бізнесу вже немає, частини цих суддів теж. Я наводжу ці приклади тому, що в Україні малий та середній бізнес апріорі не може тягатися із суддями (з іншими чиновниками теж) на їхньому полі. "Проти кулемета з шабелькою не скачуть..." Малий та середній бізнеси у нас в країні априорі програють у битвах під назвою “давати чи не давати хабарі”.
Цей досвід "давати" вже в підкірці мозку, що передається з усім досвідом нашого першого бізнес-покоління для України. Зокрема, весь мій досвід та моє покоління цей досвід зараз передаємо тим, хто відновлюватиме країну після війни: “Не воюйте із суддями, давайте хабарі (плюйте на гроші та давайте). Особливо якщо суддя сам вимагає або ви відчуваєте, що проти вас працює схема (суддя-прокурор, суддя-мент-прокурор, суддя-митник-прокурор, тощо”).
У країні нещодавно оголошено новий рух "Маніфест 42 “ і я нічого не маю проти керівників "Оболоні", "Київхлібу", "Черкаського автобуса" та інших поважних директорів, які увійшли до цього Маніфесту. Але у "малюків" зовсім інші можливості "вирішувати справи в судах". Кардинально інші. “Маніфестанти-42" надрукують собі "візитки" і можуть продовжувати боротися з цим “бес-законням”, яке від імені держави пограбування бізнесу звело до системи. “Маніфестанти-42”, у кращому разі, наймуть юристів та депутатів і напишуть якісь закони "під себе”. А малюки знову підуть "відпрацьовувати" готівку під суддів, прокурорських, ментівських, конторських, убепівських та інших слабко згаданих.
Тільки повна зміна системи взаємовідносин бізнесу та держави змінить ситуацію.
Тільки найжорстокіше верховенство права на користь бізнесу, приватної власності, лише невід’ємне право бізнесу захищати свій будинок, сім’ю, свою власність, бізнес, майно, у тому числі збройним шляхом, зможе гарантувати цій країні, що в неї почне нормально розвиватися малий та середній бізнеси.
Верховенство суддів, прокурорських, ментівських та конторських ми вже проходили. Прийшли в цілковитий глухий кут. З якого вихід лише виключно у протилежний бік. Розворот на 180 градусів. Як розворот у бік соціальної та суспільної справедливості до тих, хто створює суспільний добробут від тих, хто на створеному лише паразитує. Якби було дієслово від слова “глисти”, то кращого в цій ситуації не можна було б застосувати.
І окремо про терміни суддівства. Скільки часу в Америці суд нещодавно розглядав справу Медоффа вартістю 50 млрд. доларів? 10 грудня ФБР отримали інформацію про правопорушення, 11 грудня заарештували, 29 червня наступного року суддя окружного суду Манхеттена Денні Чін засудив Б.Мейдоффа до 150 років позбавлення волі. Вистачило півроку на справу вартістю 50 млрд. доларів. А мою справу лише у 50 тисяч українські судді, яким я ж і платив зарплату, доїли 5 років. І насамкінець сказали, що державу, яка завдала мені шкоди, вони образити не можуть.
Право на належні судові процедури, швидкий та публічний розгляд справ - одна з складових Білля про права була додана до Конституції США аж у далекому 1791 році.
“Білля про права” у нас немає, справедливого судочинства теж.
І знову доводиться закінчувати свою сповідь фразою з останніх своїх статей: “Залишається лише чекати наступних законодавців та управителів. Нинішні не впоралися від слова ЗОВСІМ.”
—
Олександр Захаров, спеціально для «Аргументу»
Окупанти з "Торнадо" обстріляли будинки у Шевченковому в Харківській області: є постраждалі
