«Для нас це священна війна»: Десять років спротиву кримських татар російським загарбникам
За даними Кримськотатарського Ресурсного Центру, станом на лютий 2023-го близько пів тисячі кримських татар воювали в лавах українських військ. Як киримли продовжують свій спротив і чому вважають цю війну священною — у матеріалі.
Командир добровольчого батальйону «Крим» Іса Акаєв вважає, що найстрашніше навіть не те, що росія анексувала півострів, а те, як вона чинить з його жителями.
«Вони перемелюють людей на ментальному рівні — і ті втрачають свою ідентичність. Люди стають іншими, вони забувають про свої корені, культуру, мову, релігію».
Комбат наголосив, що киримли повинні повернутися додому зі зброєю в руках.
«Є наказ від Всевишнього»
Нарімана Білялова — він же Іса Акаєв — називають батьком батальйону «Крим». Він сам, сміючись, відмовляє: «Та ні, не батько». Іса — ім’я його сина. Акаєв — скорочено від АК, тобто «автомат Калашникова».
Кримчанин покинув рідну землю на початку березня 2014 року. На півострові за ним стежили вже після проукраїнського мітингу в Севастополі 26 лютого. Коли невідомі ходили за ним по пʼятах, друзі наполягли, щоб він виїхав з Криму. Чоловік пригадує, що все було як у старих класичних фільмах про шпигунів.
З одної машини пересідав в іншу; мінялись куртками; купував квиток із Сімферополя, а сідав у поїзд в іншому місті.
- Іса Акаєв, командир добровольчого батальйону «Крим»
16 березня 2014-го, коли окупанти організували свій псевдореферендум, Іса вже був у Києві: «Я в цьому всьому не брав участі, на жаль. Можливо, тепер би вже по-іншому діяв. Бог його знає». Багатодітний батько тоді евакуював і свою родину.
Згодом він пішов добровольцем у батальйон «Дніпро-1», де заснував і очолив підрозділ «Крим». Попри відсутність бойового досвіду, на його плечах були, зокрема, битва за Савур-Могилу та захист Маріуполя влітку 2014 року.
.jpg)
Фото: hromadske
Після цього Іса повернувся до цивільного життя, яке облаштовував на Вінниччині. Там він займався громадською діяльністю — зокрема, популяризацією кримськотатарських традицій. З початком великої війни знову взяв зброю до рук.
Зараз батальйон «Крим» є спецпідрозділом у складі Головного управління розвідки Міноборони. Там воюють і киримли, і українці, і кабардинці. За ними — бої на Київщині, у Бахмуті та на інших напрямках. Акаєв вважає, що кримські татари повинні повернутися до Криму зі зброєю в руках.
Для нас це священна війна. У Корані сказано: “Боріться з тими, хто вигнав вас з ваших домівок”.
- Іса Акаєв, командир добровольчого батальйону «Крим»
«Коли в мене дехто запитує, чому ти воюєш, я відповідаю, що є наказ від Всевишнього. Це наш священний обов’язок», — сказав кримчанин.
І додав, що це не залежить від віри, адже в різних релігіях закладено, що ми маємо вміти захищатись. Іса процитував третього президента США Томаса Джефферсона: «Дерево свободи треба поливати час від часу кров’ю патріотів і тиранів — це для нього природне добриво»
«У Криму нас дуже-дуже чекають»
Нині в соцмережах можна натрапити на дискусії про долю Криму після деокупації: одні за те, щоб залишити йому автономію, інші за те, щоб зробити областю. Іса Акаєв переконаний, що для початку його треба звільнити.
«Навіщо зараз говорити про те, на що ми не можемо вплинути. Я на боці автономії, це моє бажання. Є ті, хто мене підтримує, є ті, хто ні. Це демократія, це плюралізм думок. А ми будемо відстоювати свою», — сказав він.
Насамкінець Іса сказав, що ті, з ким він спілкується, чекають на повернення військових-киримли: «Нас там дуже-дуже чекають, радіють нашим перемогам. Готові зустріти так, як треба. І підтримати, коли ми будемо повертатися».
«У мене забрали щасливе дитинство на батьківщині»
Ще один киримли у вигнанні — 37-річний Ісмаїл Рамазанов, колишній політв’язень. Він народився в місцях заслання його родини в Узбекистані. Коли Ісмаїлу було шість років, його батьки кинули все нажите на чужині й повернулися на батьківщину — у Крим. Прищеплена батьком любов до півострова ятрить, коли через два десятки років чоловік знову опинився далеко від рідної землі.
Можу себе назвати жертвою сталінського геноциду. У мене забрали щасливе дитинство на історичній батьківщині, у Криму.
- Ісмаїл Рамазанов, кримськотатарський активіст, колишній політв’язень
До 2014 року Ісмаїл не був політично активним: жили собі звичайним життям, будували будинок, вирощували баштанні, виноград, мали персикові сади. Він вивчав півострів і щоразу заново закохувався в нього. Поки не прийшли росіяни.
37-річний Ісмаїл Рамазанов, колишній політв’язень / Фото: hromadske
Рамазанов також був серед тих, хто вийшов на мітинг 26 лютого. Тоді він ніде не засвітився на фото чи відео — можливо, це й врятувало його від переслідувань з боку росіян ще тоді. Адже багато учасників тодішнього протесту опинилися «під ковпаком» російських спецслужб. Коли ж окупанти почали блокувати наші військові частини, чоловік допомагав українським бійцям, возив їм їжу.
До окупації Ісмаїл працював провідником на залізниці, але після 2014-го залишив цю роботу, бо не хотів працювати з окупаційною владою. Натомість порався на батьківському паї, тренував молодь у школі — навчав вільної боротьби. А ще допомагав сім’ям політв’язнів. Через це ним і зацікавилися російські силовики.
«Коли я падав, вони стрибали мені на спину»
З обшуком до нього прийшли 23 січня 2018-го. Окупанти підкинули під матрац набої та «екстремістську літературу». Його звинуватили в «розпалюванні міжнаціональної ворожнечі» до росіян. Сам чоловік каже, що називав все своїми іменами: ті, хто прийшов на його землю, — окупанти. Силовики забрали його з домівки, у дорозі били.
Вони намагалися вибити з мене хоч щось. Били так жорстоко, що декілька разів непритомнів. Коли падав на підлогу, вони стрибали мені на спину. Їх було десь семеро.
- Ісмаїл Рамазанов, кримськотатарський активіст, колишній політв’язень
Побиття продовжувалися ще два дні. 24 січня підконтрольний окупантам «суд» відправив кримчанина в СІЗО за кримінальним звинуваченням. Згодом у росії частково декриміналізують статтю, за якою його мали судити, але Ісмаїл до того часу пробуде вже пів року в неволі, де з нього знущатимуться.
«Як вийшов із СІЗО, то дуже довго лікувався. І донині травма про себе нагадує. Нашкодити моєму здоровʼю їм вдалося, але заламати мене — ні».
Мене катували повністю зв’язаного. Образливо, що не міг щось зробити у відповідь. Для мене вони не чоловіки, не люди.
- Ісмаїл Рамазанов, кримськотатарський активіст, колишній політв’язень
Колишній політв’язень згадує, як у неволі кримчани розділяли й передавали один одному шматок хліба чи якісь смаколики, які змогли отримати від рідних. Вони були як родина — навіть так росіяни не змогли зламати дух спротиву.
Щоб вчасно виконати намаз, що важливо для мусульман, політвʼязень Сейран Салієв з вікна камери закликав до молитви, щоб це зробили ті, хто не міг дізнатися про потрібний час.
У липні 2018-го суд не продовжив тримання Ісмаїла в СІЗО, хоч за цей час йому намагалися пошити ще одну справу — за зберігання набоїв. Однак її згодом закрили. Після часткової декриміналізації статті з кримчанина зняли всі звинувачення. Але це ще не був кінець.
«Нам не подобається ваша проукраїнська позиція»
Рамазанов вийшов з неволі під підписку про невиїзд. Попри це, він все одно виїжджав. Зокрема, у Ростов, аби підтримати «першу сімферопольську групу» політвʼязнів. Через пів року, вже на початку 2019-го, його викликали до окупаційної прокуратури.
«Помічниця прокурора Вікторія Миронець сказала відверто, що їм не подобається моя проукраїнська діяльність. Що в мене “є унікальна можливість виїхати” на материкову частину України — і там займатися своєю проукраїнською позицією. Тиждень я думав, вирішив виїхати», — розповів Ісмаїл.
Батьки кримчанина й донині залишається у Криму. І це питання для чоловіка болісне. Звісно, йому страшно за них, але він не має можливості їх вивезти з окупації.
Мій батько казав, що ніщо не змусить його залишити Крим добровільно. Батьки заплатили високу ціну, щоб повернутися туди через 70 років після депортації.
- Ісмаїл Рамазанов, кримськотатарський активіст, колишній політв’язень
Після переїзду до Києва киримли отримав разову допомогу від держави — частину з неї витратив на підтримку політвʼязнів. У столиці Ісмаїл продовжував створювати акції на підтримку кримських татар. Та будувати життя заново було складно.
Через травму спини він не зміг довго працювати вантажником, пробував ще таксистом. З житлом допомагали друзі. А от мрія про юридичну освіту поки лишається мрією.
«Я не знаю, скільки потрібно прожити в Києві, щоб влитись у цей соціум. Побутові проблеми в мене досі є. Зокрема, з житлом. Я не звик про це жалітися, не можу назвати своє життя скрутним», — поділився чоловік.
Перші місяці великої війни він провів у лавах тероборони Києва. Згодом вийшов звідти й донині займається з дружиною волонтерством. Ісмаїл вірить у деокупацію рідного півострова та розглядає варіант повернутися заради цього до Сил оборони.
—
Денис Булавін, опубліковано у виданні hromadske
Окупанти з "Торнадо" обстріляли будинки у Шевченковому в Харківській області: є постраждалі
