Воєнні злочини в Україні: розслідування, судові розгляди та проблеми з процедурами
Якщо вдається ідентифікувати злочинця та зібрати достатні докази його переступу, він постає перед українським судом. Оскільки злочинці та правосуддя переважно розділені лінією фронту, Україна широко практикує заочні суди.
«Ми у своїй правовій системі орієнтуємося на Євросоюз, але на території Європи з часів Другої світової не було випадків зовнішньої агресії, тому ніхто й не переймався розв’язанням таких юридичних колізій», — пояснює у розмові з hromadske суддя Чернігівського районного суду Владислав Кухта. У 2023 році він проводив судові процеси над російськими військовими, які вчинили воєнні злочини у селі Ягідному.
«США, Британія й інші країни-членкині НАТО мають досвід судів над військовослужбовцями своїх же армій, які чинили воєнні злочини на чужих територіях — приміром, в Афганістані чи Іраку.
А от суди над бійцями ворожих армій зазвичай проводять уже після закінчення бойових дій. В обох випадках обвинувачені присутні в залі суду. Наша ж ситуація інша».
Зараз в Україні твориться нова процедура розслідування і судових розглядів воєнних злочинів. З урахуванням наших обставин, ця процедура відповідає вимогам до справедливого судочинства.
За яких умов заочний суд стає можливим? Що бентежить суддів на таких процесах? Чи є гарантія, що рішення заочного суду реально спрацює? Хто та навіщо захищає підозрюваних російських військових? Деталі заочного правосуддя над військовими злочинцями hromadske з’ясовувало в експертів, які вже брали участь у таких процесах.
Або заочно — або ніяк?
Скористаємося прикладом Ягідного. Воєнні злочини проти його мешканців росіяни вчинили у березні 2022 року. Суд над деякими зі злочинців закінчився у березні 2024-го — аж через 2 роки. Свідчення потерпілих у залі суду були вже не такими детальними, як на момент розслідування справи — люди забули чимало подробиць.
«Бойові дії в Україні тривають уже два роки, і невідомо, скільки ще триватимуть. Якщо відкладати суд до кінця війни — як спотворяться спогади потерпілих? До того ж не всі потерпілі можуть дожити до кінця війни. Якщо не провести суд заочно по гарячих слідах, очно він може не відбутися ніколи», — вважає суддя Кухта.
За його словами, недостатньо зібрати показання потерпілих «для історії». Адже офіційним доказом злочину ці показання можуть стати лише за умови, що їх дають у залі суду, де потерпілого перехресно допитують прокурор і адвокат — такі вимоги статті 23 Кримінального процесуального кодексу України.
«Завдяки заочним судам діяння російських військових стосовно цивільного населення кваліфікуються як воєнні злочини», — зазначає Владислав Кухта.
Він так формулює мету заочного суду: «зафіксувати факт злочину і притягнути злочинців до відповідальності».
Воєнні злочини не мають строку давності, а отже рано чи пізно вирок заочного суду можуть реалізувати. А самі матеріали використати під час подальших розслідувань — наприклад, у спеціальному трибуналі.
У КПК України від початку російської агресії у 2014 році передбачили можливість заочного суду над воєнними злочинцями. Визначені й підстави для проведення заочного судового розгляду.
Прокурор Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко роз’яснює, що у випадку злочинів російських військових ідеться про порушення ними положень Женевської конвенції щодо законів і звичаїв війни — це стаття 438 Кримінального кодексу України.
«Для обвинувачених за цією статтею КПК передбачає можливість заочного судового розгляду. При цьому прокуратура має довести суду, що з певних причин присутність обвинуваченого в судовій залі неможлива».
За допомогою ГУР, СБУ, ДБР, кіберполіції й інших підрозділів визначаємо місцеперебування обвинуваченого. Якщо прокуратура надає суду докази, що обвинувачений перебуває на непідконтрольних територіях або на території росії, суд ухвалює рішення про можливість заочного розгляду справи.
Що бентежить суддю
Заочний судовий розгляд справи має низку проблемних моментів.
Приміром, під час заочних засідань у судовій залі має слово лише потерпілий. Він представляє суду свою версію подій. Обвинувачений зазвичай не може її спростувати, якщо не залучений у процес.
Наприклад, одна з потерпілих в Ягідному заявила, що російський окупант украв у неї ноутбук. Вдалося прослідкувати, що з акаунту потерпілої в російському місті Кизил у республіці Тува проходили платежі з її комп’ютера. Відповідно, свідчення потерпілої — правдиві. А що, як потерпілий звинуватить росіянина у викраденні речей, які ніде потім не «засвітилися»? А якщо йдеться не про крадіжку, а про протиправні дії? Та й наклеп усе ж варто унеможливити, щоб правосуддя було справедливим.
«Суд ніколи не бере до уваги лише свідчення потерпілого. Залучають інформацію від свідків, спецслужб, беруть до уваги речові докази. Тобто суд оцінює сукупність доказів. Однак відсутність обвинуваченого утруднює їхній збір і аналіз», — зауважує суддя Кухта.
Або ж такий типовий випадок: якщо росіянин не перебуває на території України, йому неможливо очно оголосити підозру.
У цій ситуації КПК передбачає оголошення підозри через публікацію відповідних документів у загальноукраїнських медіа та на сайті Офісу генпрокурора.
Невже російські військовослужбовці читають український «Урядовий кур’єр» або заходять на сайт Генпрокуратури? Іноді прокуратура або слідчі також надсилають інформацію про підозру військовій частині підозрюваного чи навіть самому підозрюваному в месенджери, якщо є така можливість.
«У такий спосіб ми забезпечуємо можливість російським військовослужбовцям ознайомлюватись із процесуальними рішеннями, які відносно них постановляють і ухвалюють протягом процесу», — запевняє прокурор Крупко.
«Ми не можемо надіслати підозрюваним документи ні поштою, ні дипломатичними каналами — ці способи зв’язку наразі не працюють між Україною і росією. Ми не можемо зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що обвинувачені знають про відкриті щодо них кримінальні провадження», — скаржиться суддя Владислав Кухта.
Не можемо навіть стовідсотково стверджувати, що на момент судового розгляду обвинувачений живий — суди тривають місяцями, а ми знаємо, як погано росіяни обліковують своїх загиблих.
«Як суддю мене це бентежить. Це збільшує відповідальність судів: ми повинні забезпечити справедливість розгляду справи за таких несприятливих для обвинуваченого умов».
Позаочі їх називають «адвокатами диявола»
Потерпілий має право звинувачувати. Обвинувачений — захищатися, навіть якщо він воєнний злочинець. Якщо на очних судах обвинувачений може відмовитися від адвоката, то присутність захисника на заочному суді обов’язкова.
Ситуація для такого адвоката нелегка: він мусить відстоювати інтереси обвинуваченого, не маючи можливості узгодити з ним стратегію захисту.
Адвокатів військовим злочинцям призначають Центри з надання безоплатної правової допомоги — за постановою слідчих або прокурорів. Йдеться про адвокатів, чиї послуги оплачують з державного бюджету України. Ніякого спеціального відбору адвокатів для заочних судів над військовими злочинцями не існує.
Адвокатка Марія Населенко тлумачить, що захисники у таких регіональних Центрах правової допомоги працюють за графіком: «Якщо слідчий орган чи прокуратура надсилає вимогу залучення державного захисника до якоїсь кримінальної справи, то залучають саме того адвоката, який у цей день чергував». Марія Населенко так стала захисницею у суді Ірпеня російського військового Олександра Вісєлкова, якого звинувачують у жорстокому поводженні з цивільними під час окупації Київщини.
Від захисту воєнного злочинця можна відмовитися тільки за наявності законної підстави: приміром, адвокат захворів. Емоції ж у цій ситуації свідчать про непрофесіоналізм адвоката.
«Здійснюєш захист воєнного злочинця як і звичайного громадянина, немов він сидить поруч з вами у судовій залі. Захист базується на врахуванні вимог КПК України та міжнародних конвенцій.
Приміром, сторона захисту має проаналізувати, чи прокуратура і слідчі дотрималися вимог КПК, збираючи докази злочину. Адже порушення цих вимог ставить під сумнів доказову базу сторони обвинувачення. Крім того, треба брати до уваги, що воєнний злочинець є військовослужбовцем, який присягнув своїй державі. Відтак на території України він виконував свій обов’язок військової служби — керувався статутами, наказами своєї армії тощо.
Чи вчиняє він злочин, виконуючи ці накази? Держава-агресорка може не визнавати міжнародні правові норми та порушувати їх. Але Україна їх дотримується. Отже, треба з’ясовувати, чи не порушували російські військовослужбовці міжнародні правові норми щодо дотримання законів і звичаїв війни.
Якщо обвинувачений їх порушував — значить його поведінка злочинна. І завдання адвокатів — проаналізувати такі дії насамперед під цим кутом зору», — наголошує адвокатка.
Чому адвокати так стараються
За словами судді Кухти, кожен адвокат обирає свою тактику захисту. Зазвичай тиснуть на те, що обвинувачений просто не міг не виконати наказ командира. Чи зазначають, що потерпілий помилився, упізнаючи по фото російського військового — мовляв, окупанти були схожі між собою. Інші ж говорять, що конкретно цей обвинувачений не вчиняв нічого злочинного, а лише перебував поруч з особами, на чиїй совісті злочин.
Приміром, стояв біля чоловіка, який кинув під ноги потерпілому гранату.
Суддя Владислав Кухта підкреслює: «Незалежно від тактики захисту адвокати майже ніколи не поводяться пасивно. Вони активно ставлять запитання потерпілим — іноді потерпілі ображаються на них. Але адвокатові важливо, чи усвідомлював обвинувачений злочинність своїх дій.
Активність адвоката відповідає принципу змагальності сторін, який є умовою справедливого розгляду справи. Якщо адвокат пасивний, суд може звернутися до Центру з надання безоплатної правової допомоги, щоб той замінив адвоката. Адже пасивний адвокат не забезпечує права обвинуваченого на захист».
Справедливий суд має забезпечити обидвом сторонам рівні умови. Якщо суд буде несправедливим, злочинець може домогтися перегляду його рішення на свою користь. Чи зрештою справедливо для потерпілих, якщо через недбалість суду злочинець уникне покарання?
За даними Генпрокуратури, з 24 лютого 2022 року за статтею ККУ про порушення законів і звичаїв війни засуджено 98 осіб — зокрема, заочно. У судах апеляційної інстанції адвокати оскаржили 15 вироків. За результатами розгляду апеляційних скарг ще 13 вироків залишили без змін, а ще 2 перебувають на розгляді.
Наступна й остання інстанція перегляду вироків — Верховний суд України, куди адвокат може подати касаційну скаргу.
На запит журналістів в ОГП відповіли, що «наразі суд касаційної інстанції не переглядав вироки вказаної категорії». Тоді як Верховний суд на аналогічний запит відповів, що з початку повномасштабної війни та до першого березня 2024 року було розглянуто 1 касаційну скаргу за 438-ю статтею ККУ — рішення нижчої інстанції залишили без змін.
Перспективи
Інформацію про вироки воєнним злочинцям публікують на сайті Судової влади України. Навіть якщо засуджені росіяни її ніколи не прочитають, навряд вони ризикнуть по закінченні війни приїхати в Україну. Чи будуть між Україною і росією за підсумками війни якісь домовленості про видачу нам російських воєнних злочинців — хтозна. Відтак доводиться сподіватися, що якась держава, куди заїде злочинець, видасть його в Україну.
Засудженого в Україні заочним судом можуть затримати на території третьої держави. Якщо у цієї держави є договір про екстрадицію в Україну, тоді вже тамтешній суд вирішуватиме, чи відповідав розгляд справи міжнародним правовим нормам. І, відповідно, чи передавати цю особу Україні. На це рішення вже ніяк не зможемо вплинути.
Ми можемо сто разів говорити, що не варто панькатися з російськими воєнними злочинцями. Проте ми повинні з ними панькатися — максимально пильнувати під час заочних судів їхні права, щоб вони не мали ніяких зачіпок для опротестування вироків.
—
Майя Орел, опубліковано у виданні hromadske
Гуменюк: Понад 60 російських шахедів в новорічну ніч атакували південь України, більше 50 збиті
