Мобілізаційний потенціал за ґратами: залучення ув’язнених до військової служби за контрактом

Сьогодні близько 46 тисяч осіб перебувають у місцях позбавлення волі. 26 тисяч з них мають статус засуджених, ще 20 тисяч є обвинуваченими (підсудними). Близько 50 тисяч осіб звільнилися з місць позбавлення волі та через судимість були зняті з обліку військовослужбовців. Ми поговоримо про засуджених до позбавлення волі, які мають мотивацію захищати свою країну зі зброєю в руках, у контексті законопроєкту №11079-1, який саме перебуває на розгляді в парламенті.

Йдеться про Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів України та інших законів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їхньої участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності.

На початку квітня цей законопроєкт був ухвалений у першому читанні та прийнятий за основу. З огляду на його актуальність імовірно в другому читанні та в цілому голосування пройде швидко і він буде підписаний президентом та набуде статусу Закону.

Серед іншого, цей проєкт передбачає таке доповнення до статті 81 Кримінального кодексу України (“Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби”): “Під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, судом може бути застосоване умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом”.

Хто піде воювати, а хто — ні?

Під час моніторингових візитів до місць позбавлення волі ми зустріли багато засуджених, які висловлювали бажання служити в ЗСУ. Серед них є люди, які мають бойовий досвід, які мешкали до ув’язнення на ТОТ, втратили рідних і близьких через війну. Громадська приймальня ХПГ отримала величезну кількість звернень від засуджених, які просять допомогти їм стати воїнами ЗСУ і боронити Батьківщину зі зброєю в руках.

Дехто з них вже працює на допомогу українським Збройним силам. Наприклад, засуджений довічно Сергій Тихолоз закуповує для воїнів на передовій повербанки й лампочки. Інші в’язні шиють маскхалати й виготовляють різне приладдя для наших військових. Ми зустрічали багато людей у неволі, які докладають певних зусиль для перемоги України, навіть перебуваючи за ґратами. Але всі вони хочуть реально воювати, стати воїнами ЗСУ.

Передбачається, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, передбачене цим законопроєктом, не буде застосовуватися до осіб, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; за скоєння умисного вбивства двох або більше осіб; за злочини, пов’язані зі зґвалтуванням або сексуальним насильством, тероризмом; за керування транспортним засобом в стані сп’яніння, якщо це призвело до загибелі кількох людей.

Всі інші засуджені — у разі ухвалення законопроєкту — гіпотетично зможуть бути звільненими за власним бажанням і служити за контрактом в ЗСУ. Але рішення про звільнення прийматиме суд після узгодження з командиром військової частини, адміністрацією установи виконання покарань, а також після проходження медичної комісії. За цим процесом пильнуватиме прокуратура в рамках судового процесу.

Як бачите, процедура звільнення непроста і тривала. Прокуратура в суді буде ретельно перевіряти всі обставини, а комунікація з комбатами сприятиме дослідженню питання справжньої мотивації. Лише після позитивного рішення суду вже колишнього засудженого, який підпише контракт, доправлятимуть до військової частини, де він як повноцінний боєць ЗСУ зможе пройти підготовку і почати службу.

Які недоліки цього проєкту?

Під час підготовки цього документа Міністр юстиції Денис Малюська висловив позицію міністерства, яка надалі стала текстом законопроєкту: звільнені умовно-достроково засуджені після підписання контракту для служби в ЗСУ мають служити в окремих, “спеціалізованих”, підрозділах.

Вважаємо, що така ідея є неправильною. Мотивацією міністерства є бажання захистити військових від “розкладу, деградації, впливу кримінальної субкультури”.

На наш погляд, створення окремих підрозділів, що складаються з засуджених, є повернення до практики другої світової війни, коли колишніх в’язнів кидали у “м’ясні штурми”, а сумнозвісні загородзагони унеможливлювали їхній відступ чи втечу. Таку практику зовсім недавно застосовували росіяни, формуючи спецзагони “Вагнер”.

Ми вважаємо, що звільнені засуджені після підписання контракту мають бути розподілені у звичайні підрозділи ЗСУ, невеликими групами — по 3-4 особи в одну бойову частину. Нагадаємо, що метою кримінального покарання є ресоціалізація засуджених із подальшою соціальною адаптацією в суспільство. Влиття засуджених в повноцінний склад військової частини на загальних умовах являється найкращою ресоціалізацією і соціальною адаптацією.

Також автори цього проєкту пропонують, щоб засуджені перебували у війську до закінчення війни без ротацій і можливості демобілізації.

Так, проблема ротації та демобілізації є зараз актуальною для всього українського війська. Але є надія, що вона все-таки буде з часом вирішена. Але в разі ухвалення цього законопроєкту, для контрактників ЗСУ з-поміж звільнених умовно-достроково засуджених не буде передбачено жодної можливості на ротацію і демобілізацію.

Ба більше, відповідно до запропонованих норм закону, “військовослужбовцям, із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено та які проходять військову службу за контрактом щорічна основна відпустка, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин не надається.” Тобто боєць який відпрацював на нулі, відбивав напади ворога, отримав нагороди за мужність, протягом всієї війни не зможе жодного разу поїхати у відпустку і побути зі своєю сім’єю, побачити дітей?!

Або ця норма : “Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв’язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) зі збереженням грошового та матеріального забезпечення. Відпустка надається виключно за місцем перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров’я.” Тобто боєць, який отримав поранення або каліцтво, не може вийти за межі лікарні, бо це заборонено законом?!

Такі норми аж ніяк не мотивуватиме засуджених до служби в ЗСУ і фактично не залишає шансів на виживання і повернення додому.

Якщо законодавець врахує наші пропозиції та з тексту приберуть обмеження для потенційних воїнів ЗСУ, колишніх засуджених, цей законопроєкт підвищить ефективність захисту й обороноздатність країни, а також створить додаткову мотивацію для засуджених через службу в ЗСУ навернутися до правослухняної поведінки, ставши повноцінними громадянами, захисниками України.