Удари ворога по енергетиці: Чому російські загарбники не досягнуть успіху

Першою була Данія: Копенгаген уклав у два пакети допомоги 170 млн євро.

Численні новини про заходи або наміри західних компаній, серед яких Northrop Grumman і Rheinmetall, навряд чи дозволяють трактувати ситуацію інакше, як реіндустріалізацію та розвиток ОПК на місці з мультиплікаторами на безробіття, невисоку, навіть за мірками Східної Європи, зарплатню.

Минулого року ми змогли відновити до 3 ГВт пошкодженої генерації, запустити нові потужності й наростити імпорт з Європи. Попри дефіцит електроенергії, узимку ворог не зможе влаштувати нам блекаут, який вплине на лінію фронту тут і зараз.

Противник же вирішив працювати по енергосистемі, щоб максимально не давати нарощувати нам виробництво.

20 червня був сьомий масовий наліт по енергетиці 2024 року й уже другий цього місяця. Прилетіло на об’єкти у Дніпрі й Ладижині, на станцію ДТЕК.

Тактика супротивника зрозуміла. По мережі трансформаторів, повітряних мереж і по станціях зниження 330 кВт летять відносно дешеві іранські дрони — влучать чи ні, але викриють позиції ППО, змусять стрибати після цього на запасні, можна вдарити ракетою проти РЛС Х-59.

Далі залп крилатих ракет Х-101/Х-555, «калібрів» по декількох пріоритетних об’єктах, щоб перевантажити канальність у ППО в секторі. І потім з гарантією кілька балістичних «іскандерів» і «кинджалів». Гарантовано по черзі вибивати не розподіл, а станції, котрі можуть ремонтувати згодом 12–24 місяці. Зазвичай ціль — маневрова генерація. Саме вона дозволяє згладжувати пікові навантаження на мережу вранці й увечері.

Блоки АЕС час від часу випадають у планові й аварійні ремонти, сонце й вітер нестабільні, тому ГЕС і ТЕС стали основною ціллю.

Чому російські загарбники не досягнуть успіху?

З цілком очевидних причин. Департамент оборони США, сектор, який використовує левову частину витрат на оборону світу, використовує не більш ніж 1 % генерації країни.

З них більшу частину — на кондиціювання, зберігання продовольства — речі важливі, але не критичні.

Армія децентралізована і споживає порівняно мало енергії, крім того, мережа генераторів, сонячних батарей, автономних кунгів і захищених ноутбуків у зв’язці із супутниковим терміналом дозволяють місяцями обходитися без електрики з мережі.

Ще під час Корейської війни всі американські бази мали резервне живлення, а одна велика, дивізійного рівня, повністю забезпечувала себе генерацією.

У Другій світовій енергосистема Німеччини та Японії вже були цілями стратегічних бомбардувань. І не однією-двома ракетами з півтонною боєголовкою, а сотнями бомб. Військові США планували вразити 50 великих електростанцій Третього рейху, щоб вибити з гри 40 % генерації.

При цьому таргетували, серед іншого, моральний дух населення — цілями була текстильна промисловість (спричинити дефіцит теплого одягу й вовняних виробів), склади з продовольством (заморожування), транспорт, зокрема річковий.

Цілей не досягли — заводи припиняли роботу, тільки коли їхні ворота вибивали танками. Були приклади пів сотні прямих влучань півтонних бомб у завод, зокрема в котли й цехи — виробництво відновлювали впродовж чотирьох-п’яти місяців і збільшували показники випуску продукції до бомбардування.

Заводи авіапромисловості під вогнем вузьких місць (фюзеляжі, підшипники та двигуни) спромоглися наростити готову продукцію вдвічі — одномоторні літаки ППО збирали сотнями.

Військове виробництво Німеччини зростало до 1944 року, поки не знесли кілька вузлових станцій разом з містами й не почалася кампанія ударів по виробництву синтетичного палива. Тобто лише транспортний колапс зміг спричинити падіння — і це під безпрецедентним вогнем.

За 1944-й армії США та СРСР скинули на Німеччину 290 тисяч тонн бомб. Просто на робочих місцях або дорогою додому загинули 250 тисяч людей. І виробництво зросло — з вибитими 20 % потужностей генерації, графіками відключень із 1941 року й лімітами на заводи з виготовлення алюмінію, азоту, різних прекурсорів.

Тобто і населення, і стратегічні заводи вже були на лімітах багато місяців. Але лише фізичний прорив до центру країни зміг вивести з гри німецьку промисловість.

Оскільки росіяни крапають сьогодні по кілька нальотів на місяць у сотню тонн сумарно, можна намагатися покласти нам систему, щоб знеструмити заводи, до Другого пришестя.

Зима буде неприємною, до неї необхідно готуватися, особливо в містах біля лінії фронту, але ми продовжимо нарощувати виробництво. Настає такий етап війни, коли воно буде важливішим, ніж мораль населення. Бо відсутність світла, навіть упродовж багатьох годин, ми вже проходили, а от військам на фронті без аптечок, снарядів, дронів і пайків буде важче.

Тому критична інфраструктура й ВПК будуть мати живлення, а от людям потрібно готуватися до перебоїв.

Попри втрати генерації з 55 на піку перед вторгненням до нижче за 12 ГВт унаслідок війни, хоч пошкоджені майже всі великі ГЕС і працюють 5 % ТЕС, ми досі можемо заживлювати критичну інфраструктуру й об’єкти ВПК.

І масові нальоти українських дронів по десятках нафтобаз і НПЗ чи випуск минулого місяця більше САУ, ніж виробляє Франція, це чудово ілюструють.