Історії українок, які намагалися розповідати родичам з Росії правду про війну
Журналісти видання «Четверта влада» наводять історії кількох рівнянок, які безуспішно намагалися спілкуватися з такими родичами про війну. А також наводять поради психологині, як краще спілкуватися з родичами з росії про війну.
Історія рівнянки Валентини
Рівнянка Валентина розповідає, як опинилася з братом в різних країнах.
– Мій батько був військовим, я народилась в Рівному, а молодший брат – в Улан-Баторі (Столиця Монголії, – ред). Вчилися в школі №5 в Рівному, тільки я закінчила 10 клас, тут і вступила в інститут, а брат в 7-й клас пішов уже в Калінінграді (Росія, – ред). Потім батька перевели в місто Орел (Росія, – ред). Так вийшло, що батьки повернулися до Рівного, а брат залишився в Орлі, там одружився, працював.
А потім переїхав до Краснодарського краю, за програмою переселенців з центральної росії (їм дали ділянку землі, гроші на будівництво), побудував там хату – 10 хвилин їзди від Краснодару, – розповідає Валентина.
Брат Валентини закінчив вечірній юридичний, наразі працює адвокатом і ще викладає в університеті методику і теорію фізвиховання (він майстер спорту СРСР з кульової стрільби) і вчить студентів стріляти.
Коли росія напала на Україну Валентина переписувалась із братом, розповідала, що відбувається в країні, надсилала відео вибухів, проте достукатись до брата не вдалося.
Нижче наводимо частину переписки рівнянки Валентини з братом із росії та скриншоти їхнього спілкування.
– Наша країна веде операцію з демілітаризації та денацифікації України, – брат Валентини.
– Це евфемізм, яким прикривається путін. Насправді це війна, інтервенція росії. Вас ніхто не просив нас денацифікувати. До путіна це намагався зробити ленін, потім сталін – не вийшло. І у путіна не вийде. Українці волелюбний народ, нас не зламати, – Валентина.
– Я громадянка України. Я хочу, щоб у моїй країні був мир. Мені байдуже до вашої внутрішньої політики – хоч поз’їдайте там один одного. Але свою країну я буду захищати. Дайте нам жити, як ми хочемо. Навіщо ви до нас полізли? – Валентина.
– А я тут до чого? Захищай, мені від твого захисту ні холодно, ні спекотно. Україна – це частина росії, – брат Валентини.
– Якщо у нас тут так добре, мирних жителів не обстрілюють, міста не бомблять, може приїдете до нас у гості всією сім’єю? 8 березня відмітимо, в ліс на шашлики, ввечері у баньку. В Київ з’їздимо, по музеям пройдемося. А то можна в Харків до кумів поїхати, погуляти. Харків – красиве місто. А ви ж ще в Бучі не були, там – парк прекрасний, пляж. І в Ірпіні теж непогано – воздух чистий, сосновий бір. Тільки не відкладай – давай прямо зараз, – Валентина.
– Навіть якщо зараз поїду, не встигну до 8 березня. Ми подумаємо про 9 травня. Думаю, 9 травня – самий раз, відмітимо день перемоги над нацизмом, – брат Валентини.
– Над вашим рашизмом, я сподіваюсь. Якщо зараз не можеш, приїжджай після нашої перемоги, допоможеш прибратися, відновити те, що твої ракети зруйнували. Жаль, що діток оживити вже не зможеш.
– Незнання історії погано позначається на сприйнятті дійсності. Я пам’ятаю, що наші предки – дідусі, бабусі і інші народились в росії, коли України і близько не було. Так що ми всі росіяни, тільки деякі забули своє коріння, – брат Валентини.
– Спочатку думала, що ти пишеш маячню, бо боїшся, що тебе засіче фсб, потім думала, що поряд з тобою хтось чужий, кому не хочеш зізнаватись, що думаєш інакше ніж офіційні джерела інформації. Тепер бачу, що твої непрості думки якісь дуже непрості. Хто на кого напав в цій війні? Хто чий кордон перейшов? Хто обстрілює Харків, Київ, Житомир?
– Я думаю так само як і мій президент, тільки він бачить проблеми і способи їх вирішення набагато краще за мене.
Через два тижні спілкування Валентина забанила брата в соцмережах.
«Ніхто не хотів вірити в напад росії»: історії рівнянок Наталі та Олесі
Рівнянка Наталя розповідає, що переписувалась зі знайомими з росії, з якими давно спілкується у соцмережах. Каже, що війна показала, хто є хто.
– Знайомі писали мені про хімічні лабораторії, що нібито бази НАТО є на території України. Також писали про «постановки» в Маріуполі. Часто демонізують Степана Бандеру, хоча правди про нього ніхто не знає і не хоче знати, – каже Наталя.
Рівнянка впевнена, що «не має значення, що будуть казати родичі і знайомі, які чутки обговорювати, яких міфічних дітей Донбасу жаліти».
Жінка каже, що в основі цього лежить страх, страх вини і страх визнання, що життя не буде таким як раніше, а також страх стукацтва.
Рівнянка Олеся (ім’я змінено за проханням героїні, – авт.) розповідає, що неодноразово спілкувалася з родичам з росії.
– Мої родичі – це в основному старші люди з поганим здоров’ям. Розмова проводилася не тільки одноразово з нашої сторони, а й від інших рідних. Надсилалися відео, фото руйнації та смертей людей як докази, без вказаних конкретних локацій згідно правилам безпеки розповсюдження інформації. Але все це більше вплинуло на те, що вони себе набагато гірше почали почувати. Людині взагалі важко визнати себе чи сторону, яку вона приймає, винною в чомусь. Також дається в знаки багаторічна пропаганда, – каже жінка.
Наразі рівнянка практично не підтримує зв’язку з родичами і поки що сумнівається, що зможе відновити спілкування в найближчі роки.
Проте вона сподівається, що родичі змінять чи вже змінили свою думку.
Також вона поділилася своїми спостереженнями та тим, що чула від родичів та читала від росіян у соцмережах.
– Часто можна було почути, що американці у всьому винні. В росії не всі підтримують війну з першого дня вторгнення. Багато фейкової інформації, що я чула, спрямовано на геополітику відносин США і росії, і судячи з розмов, це пропаганда крутиться давно. В росії всіляко намагаються виправдати свої дії за рахунок інших країн, – каже рівнянка.
«Це не війна, це спецоперація»: історія рівнянки Оксани
Оксана (ім’я змінено за проханням героїні, – авт.) розповідає, що спілкувалася про напад на Україну з троюрідною сестрою, яка живе в росії.
Оксана повідомила родичам з росії, що в Україні розпочалась війна, почали обстрілювати Харків та інші міста.
Троюрідна сестра їй відповідала, «що це не війна, це спецоперація, чого ви мовчите про те, що робиться на Донбасі і в Криму вже 8 років».
Рівнянка надсилала їй голосові повідомлення, фото вибухів та відео, які їй пересилали друзі з Києва. Але достукатись до родички не вдалося. Відео вона називала постановкою і казала, що все це неправда.
Родичка казала, що люди в Україні обдурені, втратили розум і що особисто вона не вірить, що росіяни намагались підірвати Запорізьку атомну електростанцію. Буцімто це були українські диверсанти. Була впевнена, що Зеленський втік у Польщу та чекає там допомоги від НАТО.
Сестра рівнянки казала, що це Оксана не володіє інформацією, сприймає її однобоко, як вигідно українській владі.
Оксана каже, що у неї немає претензій до сестри, бо та не бачить і не чує, що відбувається в Україні, і не чує, що вона їй говорить.
– Мені ця інформація від сестри не потрібна. Я бачу, що навколо мене коїться. Особисто сиджу у підвалах. У мене друзі в Києві бачили, як бомби попадали у сусідній будинок, – каже Оксана.
Спілкування жінки не перервали, інколи ще переписуються.
Поради психологині щодо спілкування з родичами з росії
Рівненська психологиня Катерина Габріель розповідає, чи варто українцям доносити правду росіянам.
Психологиня пояснює, чому росіянам так важко донести, що насправді відбувається в Україні. Фото з фейсбук-сторінки Катерини Габріель
– За час війни ми б’ємось, наче риба об лід, намагаючись донести правду «сусідам», але все без толку. І в такому моменті ми відчуваємо весь спектр емоцій: гнів, безпорадність, відчай, здивування. Чому так відбувається? Чому вони так вперто заперечують війну в Україні, те що російські війська цинічно і жорстоко вбивають мирне населення? В психологічній спільноті зараз існує декілька пояснень такому феномену, – пояснює психолгиня.
Катерина Габріель роз’яснює, що в психіатрії є таке поняття як «індукований психоз» – коли хвора людина продукує маячню, а решта людей, яка знаходиться під впливом, сприймає ці ідеї як істину.
– А тепер уявімо, що ці ідеї продукувалися та заражали інших роками. Відмовитись від них – втратити віру у щось фундаментальне (велич та доброту росіі, спасіння «братського народу») і зруйнувати своє життя, забравши цю «правду», – каже психологиня.
Ще одне пояснення – якщо у росіян забрати «їхню правду», то усі захисні механізми (витіснення, заперечення) зламаються і тоді доведеться зустрітися із правдою, яку психіка не витримає. Тому що доведеться зрозуміти, що їхня пасивність привела до війни.
– Я би рекомендувала подумати про те, чи вистачить вам сил говорити в пустоту і зустрічатись із цинічним знеціненням і запереченням. Так, це боляче. Так, це жахливо. Особливо тоді, коли це рідні та близькі люди, які кажуть «их там нет» і «ви всьо врьотє». І ми зустрічаємось із неймовірним болем. Що ми можемо зробити? Продовжувати говорити світу про війну і таким чином впливати на «братьєв», – каже Катерина Габріель.
Психологиня роз’яснює, що в психіатрії є правило роботи з хворими в активній стадії марення – з маячнею не сперечаються і не погоджуються.
Психологиня радить при спілкуванні з росіянами намагатись не вести діалог в агресивній манері.
– Ми намагаємось, коли чуємо неправду і «їхнє бачення», переконати в іншому, але окрім агресії і доказування ми нічого не чуємо. Тому важливо не сперечатись з ними, не конфронтувати, а якщо є сили і терпіння, відображати їхні думки та ставити уточнювальні запитання. Але я слабо в це вірю, що буде ефект. І хто із українців готовий буде «терпляче пояснювати» і приймати цю маячню, – розповідає Катерина Габріель.
«Ніякої війни немає»: історія автора ініціативи «Тату, повір»
На своїй сторінці в інстаграмі український ресторатор Михайло Кацурін розповів історію спілкування з батьком, який живе у росії.
– Мій батько працює охоронцем у монастирі під Нижнім Новгородом. Він глибоко віруючий і вітає мене з усіма церковними святами. Я задався питанням, чому батько не дзвонить (війна ж), і подзвонив сам, – розповідає чоловік.
Він розповів у подробицях про те, що відбувається – його батько відповів, що це нісенітниця, ніякої війни немає, а росіяни рятують нас від нацистів, які роблять із мирних жителів живий щит.
– Також батько повідомив, що солдати РФ дають українським солдатам їжу і теплий одяг. Мені не вірить рідний батько, знаючи, що я перебуваю тут і все бачу на власні очі, а так само, що моя мама (його колишня дружина) ховається з бабусею у ванній через бомбардування., – розповідає Міша Кацурін.
Після спілкування з батьком українець повідомив, що запускає сайт «Тату, повір», де зібрані рекомендації, що говорити і чого не говорити родичам з росії, щоб ще більше не посваритися, а навпаки почути один одного.
На сайті наведені поширені російські фейки та відповіді на них, наприклад що:
більша частина України – російська земля;в Україні розміщувались воєнні бази НАТО;росія рятує Донбас;в Україні процвітає нацизм;8 років українцям було плювати на Донбас;це не війна, а спецоперація;українці самі себе бомблять, це провокація;хіба я можу на щось вплинути;на Донбасі 8 років відбувався геноцид російськомовного населення;українці вмовляли путіна захистити їх від нацизму, тощо.Автор ініціативи запевняє, що з близькими доведеться говорити не один раз, однієї розмови недостатньо. Після розмов важливо зберегти з ними зв’язок, вислухати їх.
Чого робити не рекомендується:
дзвонити, щоб виплеснути образу та злість;казати «Як можна не розуміти?»;нав’язувати, тиснути, казати різким тоном;зациклюватись та повторюватись;піддаватися емоціям;радикально закінчувати розмову.Чому у війні винен не лише путін
Видання «Детектор медіа» наводить аргументи, чому відповідальність за війну в Україні лежить і на плечах пересічних росіян.
Нижче цитуємо деякі тези:
«Не Путін приїхав на танку до українських кордонів, а 190 тисяч російських громадян. Росіяни поцілили в житловий будинок у Києві, це вони запустили ракети в центр Харкова та житлові квартали, росіяни обстрілюють людей під час евакуації із Сум, Чернігова, Бучі та Ірпеня.
Десятки тисяч омонівців та працівників поліції, які затримують людей на мирних мітингах, депутати Держдуми та величезний чиновницький апарат – це все теж росіяни, які підтримують рішення Путіна або просто виконують очевидно злочинні накази.
Росіяни розробляють та будують для РФ озброєння. Росіяни працюють на пропагандистську машину: телеведучі, «журналісти», блогери та лідери думок, у яких нещодавно легко купили рекламу поправок до конституції.
Росіяни підтримують та легітимізують окупацію Криму: за російською статистикою, на півострові лише у 2020 році побувало 6,3 мільйона туристів, а на кримських курортах виступало чимало російських виконавців.
Путін не власним коштом купує "Гради" і платить вагнерівцям – на це йдуть гроші з бюджету. У 2022-му на «національну оборону» росії планували виділити 3,5 трильйона рублів, або 15% від усіх витрат бюджету. Не кожен росіянин натискає на курок, але кожен купує патрони.
Ми не можемо нічого змінити. Зараз у росії страшно й небезпечно протестувати. Однак українців цим не розчулити – ми на власному досвіді знаємо, як важко дається свобода.
Було багато речей, крім влади, які можна було би змінити за ці роки. Наприклад, почати виходити із загальнонаціонального коматозного стану "вне политики". Або ж навчатися медіаграмотності. Донедавна в росії був інтернет із доступом до міжнародних ЗМІ та соцмереж.
У росіян був доступ до українських сайтів, чимало з яких мають російськомовні версії. Було вісім років для того, щоб розібратися, як загарбали Крим і хто стріляв на Донбасі».
Ольга Ульянова; опубліковано у виданні «Четверта влада»
Читайте більше новин по темі:
