Які наслідки матиме унікальне рішення ЄСПЛ у справі Україна проти Росії
Суд у Страсбурзі одноголосно визнав, що РФ масово та систематично порушувала права людей в Криму. Йдеться про 14 статей Європейської конвенції з прав людини та протоколів до неї. Суд виявив елемент “офіційної толерантності” з боку країни-окупанта порушень Європейської конвенції про права людини.
Унікальне рішення ЄСПЛ – результат спільної роботи уряду та правозахисної спільноти
Загалом, ЄСПЛ розглядає чотири міждержавні справи за позовами України проти Росії. Друга справа стосується подій на Сході України, до якої як позивач приєдналися також Нідерланди через збиття Росією Боїнгу MH17.
Третя скарга стосується подій у Керченській протоці в листопаді 2018 року. І четверта — вбивств опонентів кремлівського режиму.
У рішенні по першій справі ЄСПЛ визнав, що українська сторона довела існування систематичних порушень прав людини щодо громадян України з початку тимчасової окупації Росією Кримського півострова.
Заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Ольга Куришко назвала це рішення прикладом того, що міжнародне законодавство працює.
“Європейський суд з прав людини показав, що він дійсно може зафіксувати низку порушень. Держава Україна зібрала достатні докази і на високому рівні їх представила на тлі великої кількості заперечень з боку Російської Федерації. Вона не визнавала переміщення політв’язнів депортацією, не визнавала насильницькі зникнення. Вона казала, що не створює нової освітньої системи, а підтримує ту, яка була в Криму, твердила, що є українські класи та школи, а по факту їх не було”, – зазначила Куришко
Адвокат, радник адвокатського об’єднання Azones із застосування практики ЄСПЛ і міжнародного захисту прав людини Сергій Заєць підкреслив, що ухвалене рішення є результатом взаємодії громадянського суспільства та уряду. Адже докази, які збирали правозахисники, потім передали Мін’юсту.
“Мін’юст їх добросовісно використав, а також прислухався до аргументації, яку пропонували правозахисники. Фактично отриманий результат – це синергія роботи уряду і правозахисної спільноти”, – зазначив адвокат.
Раніше ЄСПЛ вирішив призупинити розгляд індивідуальних скарг громадян України, які стосувалися окупованого Криму, щоб дочекатися рішення по суті у цій міждержавній скарзі.
Юрист громадської організації “Крим SOS” Євген Ярошенко назвав це рішення ЄСПЛ основоположним і таким, що спростить розгляд понад 7 400 індивідуальних заяв щодо подій у Криму, на Сході України та Азовському морі, які наразі очікують розгляду.
“Рішення ЄСПЛ у міждержавній скарзі “Україна проти Росії” підтвердило, що майже немає такої категорії прав людини, яку Росія ще не порушувала б у Криму”, – прокоментував правозахисник.
Український уряд звинувачував Росію у порушенні низки прав людини через системні репресії щодо кримчан з боку країни-окупанта, починаючи з 27 лютого 2014 року.
Судді зауважили, що їм було особливо важко встановити факти у справі, яка стосується великої кількості людей і подій протягом значного періоду часу та на величезній географічній території – в українському Криму та на території Росії.
Розгляд справи ускладнився через те, що у лютому 2022 року Росія вийшла з Ради Європи та відмовила у доступі до Криму українським посадовцям і незалежним моніторинговим місіям. Судді визнали такий крок РФ порушенням зобов’язань російського уряду за статтею 38 Європейської конвенції.
У ЄСПЛ наголосили – для них було важливо переконатися, що заяви від України були обґрунтованими фактично та юридично, відтак суд проаналізував факти та докази, надані різними джерелами. Зокрема, це звіти міжурядових та неурядових організацій, підтверджені свідченнями очевидців та іншими матеріалами. Це дозволило ЄСПЛ зробити обґрунтований висновок про те, що інциденти порушення прав людини були настільки численними та взаємопов’язаними, що склали собою модель або систему порушень.
Водночас очевидна відсутність ефективного розслідування інцидентів і загальне застосування заходів до всіх причетних осіб свідчило про те, що російська влада толерувала таку практику.
Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим у своїй заяві назвало це рішення доказом того, що РФ бреше на міжнародних майданчиках про дотримання прав людини в окупованому Криму. Тобто ЄСПЛ звів нанівець десятирічні спроби Росії довести зворотне.
Низку порушень, таких як поширення російського законодавства чи примусова зміна громадянства, ЄСПЛ визнав вперше у своїй практиці, що зробило це рішення унікальним.
“Це важливий етап та результат на шляху до притягнення агресора до міжнародно-правової відповідальності!” — зазначила Уповноважена у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко.
Нелегітимність російського законодавства на території Криму та позбавлення права на справедливий суд
Ключовим моментом у цьому рішенні ЄСПЛ правозахисники вважають визнання того, що РФ діяла у порушення правил міжнародного гуманітарного права та відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необґрунтовано встановивши своє законодавство на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь.
Це означає, що всі так звані “постанови”, “закони”, інші “акти”, які були видані РФ та її окупаційними органами, та дії, що вчинялися на їхній підставі, не будуть визнані ЄСПЛ легітимними. А також вся “судова система” на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь та “рішення”, прийняті такими “судами”, не є законними для цілей розгляду справ ЄСПЛ.
“Найперша позиція, з якої розпочинає суд, це те, що Росія не мала жодних підстав замінювати українське законодавство, українську правову систему в Криму на власну. І, зробивши це, Росія порушила все, що тільки можна. Зокрема положення міжнародного гуманітарного права”, – пояснює Сергій Заєць.
Те, що відбувається в Криму, необхідно оцінювати з точки зору українського законодавства, а не російського. Тобто фактично вся судова система, яка нині діє в окупованому Криму, є незаконною. І це призводить до незаконного притягнення громадян України до кримінальної відповідальності, наголосив юрист.
ЄСПЛ проаналізував значний обсяг інформації та доказів з багатьох різних джерел, який надав український уряд. Ці свідчення описують арешти, взяття під варту під час досудового слідства та засудження українців різними типами “судів”, створеними Російською Федерацією в Криму. Серед доказів також були матеріали справ кримінальних проваджень проти відповідних ув’язнених.
ЄСПЛ констатував, що повномасштабне застосування російського законодавства в Криму є порушенням міжнародного гуманітарного права та статті 7 Європейської конвенції про права людини про неможливість покарання без закону. Адже російське законодавство не може вважатися “законом” для заходів, вжитих у Криму, у розумінні Конвенції.
Іншими словами, оскільки Крим – це Україна, і на півострові країна-окупант за міжнародним правом зобов’язана послуговуватися українським законодавством, то кримінальні справи проти, до прикладу, вірян “Свідків Єгови”, справи “Хізб ут-Тахрір” є незаконними.
“Ці організації не є забороненими на території України, й членство у них не може тягнути за собою кримінальну відповідальність”, – прокоментував Євген Ярошенко.
Поміж іншим Росія не мала права застосовувати своє законодавство ретроспективно до подій, які мали місце до незаконного “входження” півострова у склад Російської Федерації, тобто до 18 березня 2014 року, пояснює експерт:
“Це стосується, зокрема, подій під Верховною Радою Автономної Республіки Крим, учасників яких російські слідчі переслідували у так званій кримінальній справі 26 лютого, події Євромайдану у столиці України. Є кілька осіб, яких в Криму засудили за нібито завдання тілесних ушкоджень співробітникам правоохоронних органів, які потім виявилися громадянами РФ. Тобто події, які мали місце ще в січні, лютому 2014 року і навіть не в Криму, а в Києві”.
Ярошенко також вказує, що наразі у Кримінальному кодексі РФ є такі статті, яких не існує в українському законодавстві, як то “нездійснення доносу про злочин”, “дискредитація Збройних сил РФ”, повторна “дискредитація” російської армії, повторна демонстрація нацистської символіки.
“Чому я говорю про повторність, бо друге адміністративне правопорушення тягне за собою кримінальну відповідальність”, – пояснив експерт.
За статтею про “нездійснення доносу про злочин”, якої немає в Кримінальному кодексі України, окупанти переслідують кримську татарку Еміне Зекеряєву. Вони обвинувачують жінку в тому, що вона не повідомила незаконному “управлінню ФСБ”, що у 2016 році спілкувалася з однією знайомою, яка в Сирії бере участь в незаконному збройному формуванні.
Більш того, судді зауважують, що застосовування російського законодавства було обов’язковим для всіх “судів” на всій території Криму, і воно застосовувалося до всіх судових проваджень та всіх зацікавлених осіб. Цього вистачило ЄСПЛ, щоб зробити висновок, що “суди” в Криму не є такими, які “створені законом” у розумінні статті 6 Європейської конвенції (Право на справедливий суд) після введення Росією так званого “Договору про приєднання”.
Катування, жорстоке поводження та незаконні затримання
Суд наголосив на послідовній інформації, яку йому надали про те, що на півострові були “численні та серйозні порушення права на фізичну та психічну недоторканність”. Ці злочини вчинили російські силовики, різні козацькі угруповання, а згодом – представники незаконного “управління ФСБ Республіки Крим” та “поліції”.
ЄСПЛ вказав, що “українських політичних в’язнів” піддавали побоям, до них застосовували струм, інсценували страти та вводили невідомі препарати задля отримання інформації, вибивання зізнань у злочинах або свідчень про дії, здійснені іншими особами, а також для покарання чи залякування. Тяжкість такого поводження разом із елементом наміру дозволило суду кваліфікувати його як катування.
Інші види поведінки, такі як погрози катуваннями або психологічний тиск, судді кваліфікували як щонайменше нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження
Суд наголосив, що тяжкість катувань завдала “українським політичним в’язням” незаперечних психологічних і фізичних страждань. Також він вказав на відсутність належного розслідування обвинувачень у катуванні і непритягненні винних у цих злочинах осіб до відповідальності.
Суд також взяв до відома докази з боку затриманих, їхніх адвокатів, місцевих неурядових та міжнародних організацій, які свідчили, що “українських політичних в’язнів” утримували в неналежних умовах у Сімферопольському СІЗО. До осені 2022 року це був єдиний слідчий ізолятор на півострові, який був вкрай переповненим. Суд визнав умови утримання там такими, що принижують людську гідність.
ЄСПЛ наголосив, що масштабний та систематичний характер цих проблем – це результат недоліків організації функціонування пенітенціарної системи на півострові.
“Дійти такого висновку ЄСПЛ допомогли вочевидь численні дослідження правозахисників, зокрема й зроблені “Крим SOS”. Адже протягом восьми років Сімферопольський СІЗО №1 був єдиним слідчим ізолятором на півострові. Він був переповненим і там були жахливі антисанітарні умови, капітального ремонту не було вже 200 років. Ці системні проблеми стосувалися будь-якого кримчанина, якого брали під варту”, – пояснив правозахисник Євген Ярошенко.
Порушення права на свободу об’єднань та свободу зібрань
ЄСПЛ у своєму рішенні констатував у контрольованому Росією Криму порушення права на свободу зібрань та об’єднань за статтею 11 Європейської конвенції прав людини.
Так, ЄСПЛ вказує на арешти та переслідування :
політичних опонентів, обвинувачених в екстремізмі чи тероризмі;
українців, які брали участь у Євромайдані;
кримських активістів;
кримських татар, пов’язаних із Меджлісом кримськотатарського народу;
практикуючих мусульман, яких обвинувачують у приналежності до заборонених ісламських груп;
журналістів або осіб, які публікують повідомлення в соціальних мережах та які висловлюють незгоду або критикують російську владу.
Підтверджуючи свої висновки щодо незаконного поширення російського законодавства на український Крим, ЄСПЛ встановив, що ця практика, яка розпочалася в 2014 році і триває досі, не може вважатися законною.
Суд наголошує, що ці переслідування не були випадковими. Вони були спрямовані проти українських активістів, журналістів та кримських татар, яких вважають прихильниками України.
Ба більше, політичні та неурядові організації в Криму окупаційна влада вважає такими, що мають “екстремістські” погляди. А сам Меджліс кримськотатарського народу вона заборонила. Водночас окупаційна влада заохочувала місцеве населення виявляти та повідомляти про будь-кого, хто виступає проти інтересів і політики Росії.
Крім того, ЄСПЛ дійшов висновку, що переслідування та засудження “українських політичних в’язнів”, про яких згадує український уряд, мало прихований мотив – покарати та заглушити будь-яку політичну опозицію. Суд назвав справи “українських політичних в’язнів” яскравим прикладом практики переслідувань з метою помсти, зловживання кримінальним законодавством та загального тиску на політичну опозицію до російської політики в Криму. Цю модель розробляли та публічно пропагували відомі представники російської влади.
Також ЄСПЛ наголосив, що російська влада прагнула придушити політичний плюралізм на півострові, який є невід’ємною частиною “дієвої політичної демократії”, що керується “верховенством права”. Обидві ці концепції закріплені у преамбулі Конвенції.
Експерт Євген Ярошенко також звертає увагу, що суд виявив патерн заборони публічних зібрань і проявів підтримки України або кримських татар, залякування і свавільні затримання організаторів демонстрацій.
Він зауважує, що визнання цього порушення Україні не вдалося довести у Міжнародному суді ООН, який розглядав скаргу за Конвенцією про заборону расової дискримінації.
Зазіхання на повагу до приватного та сімейного життя
Порушення статті 8 Європейської конвенції (“Право на повагу до приватного і сімейного життя”) суд знайшов у декількох епізодах, зокрема у примусовому нав’язуванні російського громадянства на окупованій території та відсутності належної процедури, яка б дала змогу відмовитися від цього громадянства.
ЄСПЛ дослідив доповіді міждержавних та неурядових організацій, які вказують на численні перешкоди у відмові від російського громадянства, яке автоматично нав’язувалося в Криму. Відмовитися від російського громадянства було можливо лише протягом дуже короткого проміжку часу та в обмежених місцях, на відміну від системи отримання російського паспорта. Не було також чітких інструкцій про процедуру відмови.
Суд констатував, що ці недоліки були настільки суттєвими, що фактично перешкоджали жителям півострова, які постійно проживали там до тимчасової окупації, здійснити відмову від російського громадянства. І саме це є порушенням статті 8 ЄКПЛ.
На думку правового аналітика “Крим SOS” Євгена Ярошенка, дійти до таких висновків ЄСПЛ, ймовірно, допомогло нещодавнє рішення Комітету ООН з прав людини про те, що примусове нав’язування громадянства жителям ТОТ Криму є порушенням права на повагу до приватного і сімейного життя.
ЄСПЛ також врахував свідчення очевидців та доповіді міжурядових та неурядових організацій про системні масштабні рейди та обшуки приватних помешкань силами “кримської самооборони”, поліції та співробітників ФСБ. Особливо часто ці порушення відбувалися у будниках кримських татар.
Крім того, ЄСПЛ констатував порушення права на повагу до приватного і сімейного життя в контексті незаконного переміщення за межі Криму затриманих кримчан та тих, хто вже відбував покарання на території АР Крим та міста Севастополь.
Так, Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) у своїй доповіді за 2017 рік зазначало, що “значна кількість ув’язнених Криму була переведена до Російської Федерації”, а також, що “відбувалися переведення осіб, які перебувають під слідством”. Країна-окупант вдалася до таких незаконних дій через “відсутність спеціалізованих пенітенціарних установ в Криму”.
Згідно з даними за 2022 рік, понад 12 500 кримських ув’язнених, ймовірно, перевели до пенітенціарних установ на території Росії. Це означає, що вони перебувають на великій відстані від дому. Це створило тяготи через розлуку з сім’ями, що порушує право громадян України на повагу до сімейного життя.
Ярошенко зауважив, що це стандартна практика ЄСПЛ – вказувати, що ув’язнені мають відбувати строк не за тисячі кілометрів від рідного дому, і їм має бути забезпечено право на підтримування сімейного зв’язку.
Суд одноголосно постановив відповідно до статті 46 Конвенції (має обов’язкову силу та виконання рішень), що Росія повинна якнайшвидше вжити заходів для безпечного повернення ув’язнених, переведених з Криму до пенітенціарних установ, розташованих на території Російської Федерації.
Крім того, ЄСПЛ констатував порушення свободи пересування між Кримом та материковою Україною, хоча це питання не було предметом спору між обома країнами. Однак суд знайшов підтвердження цього порушення за статтею 2 Протоколу №4 до Європейської конвенції у численних доказах. Суд зазначив, що Росія фактично перетворила адміністративну межу між материковою частиною України та АР Крим на державний кордон (між Росією та Україною).
Порушення права на життя та насильницькі викрадення людей
ЄСПЛ також зробив висновки щодо системних порушень, які стосуються права на життя за статтею 2, заборони жорстокого поводження за статтею 3, права на свободу та особисту недоторканність за статтею 5 Європейської конвенції з прав людини.
Зокрема, судді зазначили, що зафіксовано 43 випадки зникнення людей у період з 2014-го по 2018 рік, місцеперебування вісьмох викрадених залишається невідомим досі. Доповіді міжурядових та недержавних організацій підтверджені особистими свідченнями жертв та очевидців.
У доповіді УВКПЛ за 2017 рік, зокрема, зазначаються “численні та серйозні порушення… такі як свавільні арешти та утримання під вартою… жорстоке поводження та катування”, які включали “елементи сексуального насильства”. Потерпілих утримували без зв’язку, зв’язаними, із зав’язаними очима, били, катували струмом, погрожували зґвалтуванням. Потерпілими переважно були українські солдати, проукраїнські активісти, журналісти та кримські татари.
На підставі доказів відповідальними за ці злочини визначені “кримська самоборона”, козаки та російські збройні сили або спецслужби (ФСБ). Ба більше, як наголосив ЄСПЛ, окупаційна влада неохоче розслідувала обґрунтовані звинувачення у насильницьких зникненнях, а уряд відповідача не брав участі у розгляді скарг щодо викрадень, незаконного утримання та жорстокого поводження. Росія також не надала суду жодних протоколів затримання, хоча такі матеріали перебувають виключно у його володінні.
Втручання у свободу віросповідання
Через утиски та залякування релігійних лідерів, які не сповідують російську православну віру, свавільні рейди до культових споруд та конфіскацію релігійного майна суд констатував порушення країною-окупантом статті 9 Європейської конвенції про право на свободу віросповідання.
Свідчення та матеріали підтвердили обвинувачення у переслідуванні, зокрема священників Української православної церкви та імамів. Також на окупованому півострові відбувались довільні рейди на культові споруди та конфіскація релігійного майна.
Окремо у своєму рішенні суд констатував такі факти:
Українські православні церкви Київського патріархату захоплювались, закривались або піддавались нападам;
священнослужителям заборонялося входити до церков;
країна-окупант не продовжувала 23 турецьким імамам та одному римо-католицькому священнику посвідки на проживання як “іноземним релігійним лідерам”;
російські силовики обшукували вісім із десяти мусульманських релігійних шкіл (медресе);
підпал мечеті;
пошкодження мусульманського кладовища.
Такі інциденти призвели до скорочення кількості релігійних організацій в Криму з понад 2000, що функціонували до лютого 2014 року, до понад 800 станом на вересень 2017 року. Цю статистику підтвердив сам російський уряд.
Матеріали свідчать, що відповідальними за інциденти порушень прав людини були “озброєні та замасковані співробітники силових структур”, співробітники ФСБ, козаки та “самооборона Криму”.
ЄСПЛ вказав, що втручання Росії в право на свободу віросповідання було незаконним, і уряд відповідача не надав жодних законних цілей чи обґрунтування для них.
Дискримінація та переслідування кримських татар
У своєму рішенні суд послався на доповіді міжнародних та неурядових організацій, що містять, як вказують судді, узгоджену інформацію про те, що кримські татари стали об’єктом особливих переслідувань, зокрема ті, хто має зв’язки з Меджлісом.
У цих документах йдеться про:
акти залякування та тиску;
фізичні напади;
попередження з боку силовиків;
переслідування через судові заходи, зокрема заборони, обшуки будинків, затримання та санкції.
Ця практика на півострові також підтвердилася українськими органами прокуратури. Ба більше, деякі свідки заявили, що окупаційні силовики відключили телеканал кримських татар, а їхніх журналістів піддали фізичному нападу з боку озброєних “козаків”.
У рішенні вказується, що будинки кримських татар також були позначені хрестами. За даними місцевих неурядових організацій, внаслідок цієї практики переслідування кримських татар від 15 000 до 30 000 кримських татар покинули територію Кримського півострова.
Проаналізувавши докази, ЄСПЛ визнав порушення статті 14 (Заборона дискримінації) у поєднанні зі статтями 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя), 9 (Свобода думки, совісті і релігії), 10 (Свобода вираження поглядів), 11(Свобода зібрань та об’єднання) Європейської конвенції та статтею 2 Протоколу №4 (Свобода пересування) до неї.
У коментарі виданню ZMINA Євген Ярошенко вказав, що ЄСПЛ констатував дискримінацію кримських татар у сфері свободи віросповідання та вираження поглядів за політичною ознакою, чого не спромігся зробити Міжнародний суд ООН. Останній виходив із вузького переліку ознак, закріплених у статті 1 ухваленої 1965 року Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації – ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження. ЄСПЛ не обмежувався в ухваленні свого рішення ознаками дискримінації, уточнив експерт.
Також суд встановив існування моделі переслідувань із помсти через зловживання кримінальним законодавством та загальні репресії проти політичної опозиції до провладної політики РФ. Цю модель розробляли та публічно пропагували відомі представники російської влади.
Порушення права на свободу вираження поглядів та закриття неросійських медіа
ЄСПЛ знайшов підтвердження у численних доповідях міжнародних та неурядових організацій, що у березні 2014 року всі українські телеканали в Криму були закриті.
Після цього на півострові відбувалися такі практики:
відмова у видачі або відкликання ліцензій на мовлення;
відмова у виділенні частот для теле-радіомовлення;
винесення “попереджень” ЗМІ, які окупаційна влада вважала “екстремістськими”, наприклад, за використання термінів “анексія” або “тимчасова окупація”).
Суд у Страсбурзі підкреслив, що це призвело до значного скорочення кількості ЗМІ, яким дозволили працювати на півострові. За даними офіційного медіарегулятора Росії Роскомнадзору, чисельність ЗМІ в Криму скоротилася з 3 000, зареєстрованих раніше за українським законодавством, до понад 200 станом на квітень 2015 року.
ЄСПЛ також взяв до відома систематичні переслідування та залякування журналістів, на які вказували міжнародні організації та українські правозахисні організації, зокрема, зафіксовані дані Центру прав людини ZMINA та Кримської правозахисної групи про 350 випадків переслідування журналістів та блогерів у Криму за період з 2014-го по 2019 рік.
Загалом журналісти в Криму отримували “попередження”, їх затримували та притягали до відповідальності за нібито порушення територіальної цілісності Російської Федерації.
Суд констатував паттерн придушення неросійських ЗМІ, що було незаконним і не було необхідним у демократичному суспільстві.
Експропріація приватного майна
Поміж іншим ЄСПЛ також встановив, що в Криму відбулася системна кампанія масштабної експропріації майна, яке належить цивільним особам та приватним підприємствам. Окупаційна влада називала цей процес “націоналізацією майна”. Суд у Страсбурзі вказав, що це спричинило остаточну передачу права власності без компенсації.
Чисельні доповіді міжнародних організацій та неурядових організацій також одностайно підтвердили таке втручання в право власності. Вони виявили недоліки у здійсненні експропріації та відсутність будь-яких процесуальних гарантій чи можливості оскаржити ці заходи.
Таким чином ЄСПЛ визнав порушення статті 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції (захист права власності).
Порушення права на освіту
Суд вказав на узгодженість численних доказів, які свідчать про суттєве скорочення на півострові з березня 2014 року кількості навчальних закладів та класів, де навчання ведеться українською мовою. Зокрема, в нещодавньому рішенні Міжнародного суду ООН зазначається, що “протягом першого року після 2014-го кількість учнів, які отримують освіту українською мовою, скоротилася на 80%, а наступного року ще на 50%”, у доповіді УВКПЛ за 2017 рік стверджується, що “освіта українською мовою майже зникла з Криму”.
У цій доповіді, у свідченнях митрополита Сімферопольського і Кримського православної церкви України Климента, а також у доповіді неурядової організації йдеться, що “кримська влада створила атмосферу українофобії та нетолерантності до української ідентичності, що вплинуло на вибір мови навчання”. Така політика чи практика фактично заперечувала саму суть права на освіту та порушила статтю 2 Протоколу 1.
“По суті, суд сказав, що нетолерантність до українських та інших ідентичностей вплинула на право на освіту”, – прокоментував Євген Ярошенко.
Як змусити Росію виконати рішення ЄСПЛ
Суд поки що не ухвалив рішення щодо справедливої сатисфакції та компенсації, він визначатиметься із цим питанням у майбутньому.
На відміну від рішення Комітету ООН з прав людини, рішення ЄСПЛ є обов’язковим для виконання. А невиконання тягне за собою міжнародно-правові наслідки. Контроль за виконанням цього рішення ЄСПЛ здійснює Комітет Міністрів Ради Європи.
Якщо ж Комітет встановить, що Росія не виконує цього рішення, то Рада Європи ухвалить відповідну резолюцію з двома третинами голосів, яка може запровадити нові санкції проти Російської Федерації, пояснює Євген Ярошенко.
“І знову ж таки, ніщо не забороняє окремим державам в односторонньому порядку запроваджувати санкції проти Росії за невиконання цього рішення. Це можуть бути санкції проти певних секторів російської економіки, персональні санкції проти порушників прав людини, до прикладу, проти співробітників тюрем, де відображена практика катування, жорстокого і нелюдського поводження”, – сказав Євген Ярошенко.
На його переконання, невиконання рішень ЄСПЛ може також прискорити арешт державних активів РФ за кордоном і спрямування цих коштів на компенсацію потерпілим від порушень прав людини, які вчинили окупанти.
Євгеній Ярошенко нагадує, що жителі ТОТ можуть подавати скарги до ЄСПЛ проти Росії щодо тих порушень, які сталися до моменту виходу Росії з Ради Європи:
“Утім, важливо вичерпати всі засоби оскарження в межах, якщо так можна назвати, правової системи РФ. Після того як Верховний суд Російської Федерації винесе остаточне рішення у справі, у заявників з ТОТ лишається чотири місяці, щоб подавати скаргу до ЄСПЛ”.
Громадяни України на ТОТ також можуть подавати скарги до Комітету ООН з прав людини інших договірних органів. Однак їх відмінність полягає в юридичній силі. Рішення ЄСПЛ є обов’язковими для виконання, тоді як рішення комітетів – рекомендаційними.
“В деяких випадках Комітети ООН з прав людини можуть призначати компенсацію, але питання полягає в юридичній силі цього рішення. Комітет ООН з прав людини може, до прикладу, рекомендувати Росії як державі, яка винна у порушенні прав громадянина України, виплатити таку-то суму компенсації. Але рішення має рекомендаційний характер і тому не тягне за собою відповідальності за його невиконання”, – пояснив Євген Ярошенко.
Правозахисник наголосив на необхідності потерпілим звертатися за кваліфікованою юридичною допомогою.
“Потрібен супровід місцевих адвокатів, які досконало знають російське законодавство і його правильне застосування в інтересах жертв”, – пояснив Ярошенко.
Він також звернув увагу, що ЄСПЛ може відхилити скаргу щодо порушень прав людини, які відбулися до 16 вересня 2022 року, якщо потерпілий надіслав аналогічну заяву до інших міжнародних органів.
“Наприклад, якщо потерпілий подав заяву до Комітету ООН з прав людини щодо катування, то ЄСПЛ відхилить її, оскільки не можна аналогічну заяву подавати до більш ніж одного органу”, – пояснив експерт.
Наразі кримчани не мають можливості захистити свої права, адже не залишилося ефективних міжнародних механізмів захисту їхніх прав. Це рішення ЄСПЛ у міжурядовій скарзі, а також наступні рішення за індивідуальними скаргами суд у Страсбурзі ухвалюватиме на підставі тих подій, що сталися у проміжку між лютим 2014 року та 16 вересня 2022 року, коли Російська Федерація офіційно припинила брати участь у Раді Європи.
Тому мешканці ТОТ не можуть позиватися у ЄСПЛ проти Росії і оскаржувати порушення, які мали місце після цієї дати.
Ольга Куришко нагадує, щоб усунути проблему безправності після 16 вересня 2022 року та притягнути до відповідальності винних у порушеннях прав людини, на міжнародному рівні просувається питання створення трибуналу, в межах якого потерпілі, ймовірно, зможуть заявляти про компенсації. Так само вже запрацював реєстр збитків.
Висновки ЄСПЛ щодо Криму стануть підґрунтям для інших політичних рішень
Як пояснив Сергій Заєць, висновки ЄСПЛ у справі щодо порушень прав людини в Криму мають стати підґрунтям для подальших політичних рішень.
“Зараз багато говорять про можливі переговори, про те, що без переговорів війна не закінчиться. Якщо це буде так, рішення, про яке ми говоримо, дає Україні, нашому уряду достатньо сильну подальшу позицію”, – вважає він.
Експерт також зауважив, що розгляд справи тривалістю в десять років – це нормальний термін для таких скарг. Адже обсяг рішення складає близько 350 сторінок, і це ще небагато з огляду на ту кількість питань, які взагалі треба було розв’язати, питань про прийнятість та по суті, доказами, з якими треба було розібратися, це вимагає значного часу.
“Нам дуже хотілось, щоб це було швидко, безумовно, але… До речі, якщо порівняти з національним судочинством, то у нас деякі справи можуть теж довго тягнутися”, – каже юрист.
Водночас він наголосив на тому, що рішення, про яке йдеться, є спеціалізованим – ухваленим чітко в контексті Криму. Але для кримських скарг, скарг кримчан, які пов’язані з порушенням прав людини, воно матиме вирішальне значення: щодо відповідальності Росії, наявності системної практики тощо.
“Є справи, пов’язані зі зникненням громадян України в Криму, є комплексна справа управління Кримської єпархії, справи, пов’язані з нав’язаним громадянством, ще купа інших, пов’язаних зі свободою мирних зібрань, позбавленням права власності. На них це буде мати серйозний вплив”, – пояснив юрист.
Під час розгляду скарги ЄСПЛ мав встановити факти й принципи, які мають значення для подальшого розгляду індивідуальних скарг цим судом. Тобто в ньому описаний фактаж і загальний контекст, і суди у подальших рішеннях відштовхуватимуться вже від них.
Щодо міжурядової скарги по Донбасу, яку зараз розглядає ЄСПЛ, то, можливо, нинішнє рішення й матиме якийсь вплив, але він буде опосередкований, припускає експерт.
“У рішенні, про яке ми говоримо, можна виділити загальні міркування і питання про конкретні порушення. Перші міркування стосуються застосування прав людини і міжнародного гуманітарного права, їх співвідношення. Це матиме значення в скарзі по Донбасу. Тобто те, як суд міркував відносно Криму, в принципі, очікувано продовжить ту ж лінію міркувань і по Донбасу. Але якісь конкретні речі є індивідуальними, суто кримськими”, – пояснив Заєць.
Хоча, безумовно, певний зв’язок між цими справами є, оскільки обидві пов’язані із застосуванням прав людини в умовах збройного конфлікту, вважає юрист. Проте конкретні висновки по Донбасу залежатимуть від конкретного набору обставин у справі.
Євген Ярошенко також вважає, що рішення ЄСПЛ по Криму полегшить розгляд цим судом індивідуальних скарг. Але він висловив побоювання, що у справі щодо Сходу України може бути менш переможне рішення. Експерт послався на рішення у міждержавній справі “Грузія проти Росії”, де суд не зміг розглянути п’ятиденну війну, бо не визначив, хто несе відповідальність за вбивство та інші порушення ЄКПЛ.
Як наголосив Євген Ярошенко, 2014 року були дуже динамічні бойові дії, не виключено, що суд скаже, що він не може встановити відповідального за порушення.
“Тут важливо розуміти, рішення ЄСПЛ зазвичай не застосовують до збройних конфліктів. Вся конвенція була для захисту прав людини в мирних умовах. Для захисту прав людини в умовах збройних конфліктів було створено міжнародне гуманітарне право, насамперед Женевська конвенція. Але Женевські конвенції не передбачають міждержавних механізмів, не дають можливості одній державі позиватися до іншої, до якогось міжнародного суду. Є лише Міжнародний кримінальний суд, де можна індивідів притягати до кримінальної відповідальності, але не державу”, – пояснив він.
Водночас, на думку юриста, зараз ЄСПЛ, можливо, проти своєї волі, але через низку міждержавних скарг у світі перетворюється на інструмент міждержавного військового трибуналу та інструмент розгляду порушень прав людини під час збройних конфліктів.
Автори: Микола Мирний, Наталія Адамович; опубліковано у виданні ZMINA
