Кримчанам вже потрібно готуватися до військової операції зі звільнення Криму, - Джелял Наріман
Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, дисидент і колишній політв’язень Наріман Джелял (за документами Джелялов – КР) повернувся в Україну з російського ув’язнення, в якому провів близько трьох років. Як виживають кримські в’язні Кремля і як їх звільняти, що чекає на Крим в умовах великої війни Росії з Україною та як готуватися до його деокупації – про це Наріман Джелял розповів виданню Крим.Реалії.
Наріман Джелял – один із найвідоміших членів Меджлісу, представницького органу кримських татар, оголошеного в Росії поза законом. Незважаючи на це, він із сім’єю залишився в анексованому Криму і жив там практично до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
У вересні 2021 року російські силовики звинуватили його в організації диверсії на газопроводі в селі Перевальне Сімферопольського району. Це сталося невдовзі після того, як кримчанин взяв участь в установчому засіданні міжнародного саміту «Кримська платформа» у Києві. Це міжнародний майданчик, в межах якого об’єдналися партнери України у світі для деокупації Криму. Саме з цим багато правозахисників пов’язували кримінальне переслідування Нарімана Джеляла та називали його політв’язнем.
Він провину заперечує, заявляючи про несправедливість суду над ним. Російський суд ухвалив кримчанину вирок у вигляді 17 років позбавлення волі. З вересня 2021 року Наріман Джелял був ув’язнений.
Наприкінці червня йому вдалося повернутися в Україну серед десяти українських в’язнів Кремля, яких вдалося обміняти на громадян Росії. Якою ціною це вдалося, наразі достовірно невідомо. Його родині вдалося залишити Крим, і зараз Джеляли облаштовуються в Києві.
Про це та багато іншого колишній кримський політв’язень розповів в ексклюзивному інтерв’ю Крим.Реалії.
«Дочка бачила батька лише на фотографіях»
– Нарімане-бею, хош кельдиниз. Вітаємо вас на вільній землі, у київському офісі Крим.Реалії, поки що київському. Майже три роки ви були в російському ув’язненні з політичних мотивів. Що вам вдалося на волі?
– Вдалося усвідомити те, що я – вільна людина остаточно. Намагаюся звикнути до цього. Зараз потрібно повернутися в буквальному сенсі цього слова – до родини, до друзів, до праці і звикнути до іншого темпу життя, якого просто три роки у мене не було. Звикаю потроху.
– Чи важко вам дається цей процес звикання?
– Ні, не важко вдається. У мене вистачає внутрішніх сил. І весь цей час я намагався їх розвивати, накопичувати для того, щоб використати зараз на користь і собі, і всім оточуючим, і державі нашій.
І я вже казав: звичайно, скеровуватиму сили для того, щоб усі інші наші політв’язні – цивільні особи, які перебувають у російському полоні, також змогли, як і я, відчути цей подих свободи справжньої, обійняти рідних і просто відчути це спокійне щастя бути вільним.
– Як ваша родина вас зустріла?
– Це була дуже емоційна подія. Важко навіть передати, яке це щастя – обійняти своїх дітей, дружину.
Наріман та Левіза Джелял, архівне фото
Для мене особливо важливим було, як відреагує молодша донька. Тому що вона була дуже маленькою – 11 місяців – коли нас розлучили. І вона весь цей час знала про батька тільки з фотографіяй чи відео, які знімали раніше. Я також тільки на фотографіях міг бачити її, як вона росте.
Доньки Нарімана Джеляла, 2021 рік
Я пропустив найпрекрасніший час, коли дитина вперше починає ходити, говорити. Вона дуже щиро мене сприйняла. І всі діти, звичайно. І ми тепер будемо, по-перше, насолоджуватися можливістю бути разом. І, звичайно, будемо думати, як уже в нових умовах, на жаль, не в Криму, а на відстані побудувати нормальне життя в тих умовах ненормальних, в яких зараз перебуває, на жаль, Україна.
Наріман Джелял і кореспондентка Крим.Реалії Анна Андрієвська під час інтерв’ю. Київ, 10 липня 2024 року
«Є ворог, це Росія, є наша країна – Україна»
– Як ви з родиною адаптуєтеся до життя в Києві під російськими обстрілами?
– Коли були ці жахливі обстріли і влучання у дитячу лікарню («Охматдит» у Києві 8 липня – КР), це було справжнє психологічне випробування.
Наслідки ракетного удару по дитячій лікарні «Охматдит» у Києві. Рятувальники та кияни розбирають завали зруйнованого корпусу лікарні, 8 липня 2024 року
Хоча звуки вибухів – це не нове для них. У Криму також вони лунають. Відомо чому. Тому для дітей наших це не стресова ситуація. Але ми вирішили, що діти повинні засвоїти це правило: під час тривоги треба бігти в укриття, знати, де воно, як поводитися, що брати з собою. Ми дітям пояснили, чому це відбувається, хто стріляє, чого хоче досягти.
– Як ви дітям це пояснюєте?
– Я ще у Криму пояснював, що є ворог. Це Росія. Є наша країна – це Україна. І мої діти добре знають, де добро, де зло і як до цього ставитися. У нас була цікава історія. Коли я забирав дітей з дитячого садочка та школи, ми їхали автівкою додому. Деякі мешканці Криму, сіл, де ми проїжджали, вивішували російські триколори. І дитина маленька, моя друга донька Еміне, ще не розуміючи, говорить: «Ой, тату, подивись, який красивий прапорець!».
Російський триколор на пляжі, архівне фото
Я тоді зупинив машину і кажу: «Дитинко, це прапор Російської Федерації. Це ворожа держава. Вони напали на нашу країну. Ти пам’ятаєш, яка наша країна?». «Так, – вона каже – Україна». Ти пам’ятаєш, як ти маленька з українським прапором разом із сестричкою кричали «Україна»? «Так, пам’ятаю, тату!»».
«Оце – наша країна, а ця напала і робить дуже погано для нас. Зрозуміло? – «Зрозуміло».
«Тільки, – кажу – ніде про це не говори: у школі, серед друзів не розповідай. Але ти повинна це знати. Добре?». «Добре»».
І через якийсь час ми знову їхали з нею. Вона трохи подорослішала вже і каже: «Не люблю я цю країну».
Тобто для мене було дуже важливо, щоб дитина засвоїла всю правду. І я потім звертався до багатьох жителів Криму і казав: “Не залишайте дітей! Врятуйте їх від цієї брехні, щоб вони просто знали, що є добре, а що – ні». А коли я потрапив до в’язниці, для них вже маркери швидко були розставлені.
«Перемоги на фронті допомагатимуть звільняти людей»
– Національний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв розповідав, що Росія дуже прискіпливо ставиться до питання звільнення кримських татар. І що, начебто, за одного кримського татарина Росія хоче близько пів сотні російських громадян. Чи відома вам ціна вашого звільнення?
– Ні, я не знаю. Я чув різні думки з цього приводу. Я не дуже розумію, чому Росія і особисто до мене, і до кримських татар так ставиться. Напевно, через те, що вони розуміють, що є певний тренд на звільнення кримчан взагалі і кримських татар, які походять з Меджлісу кримськотатарського народу й підтримуються українською владою. І вони хочуть цим скористатися. Я не знаю, що за мене змушена була віддати Україна. Для мене, в принципі, це не дуже важливо. Я просто дякую всім людям, які долучилися до цього процесу. Я важаю, що кожне життя українського громадянина безцінне. І ми, якщо маємо змогу, повинні віддати все, що можемо, у певних межах, звичайно, щоб їх звільнити. І я вже намагаюся долучитися до цієї справи.
– У вас є бачення того, як звільняти кримських політв’язнів, враховуючи, що з початку повномасштабної війни Росії в Україні процес обміну цивільних осіб фактично «заморожений». Ваш випадок – це виключення, починаючи з 2019 року.
– Треба напрацьовувати механізми. Звичайно, за наявності політичної волі з обох боків цей процес, як виявляється, можливий. І неодноразово це доводилося. І ми можемо про це говорити точно. Але все ж таки треба напрацьовувати у міжнародному праві, у національному праві й законодавчо ці механізми, домовлятися. Звичайно, це дуже важко в ситуації, коли між Росією та Україною відносини майже відсутні.
Зупинятися у будь якому разі не можна. Треба продовжувати, напрацьовувати. Ситуація змінуюватиметься. Вона прив’язана певним чином до того, що відбувається на фронті. І тому, звичайно, те, що здобуватимуть наші хлопці й дівчата на фронті, наші військові, також допомагатиме нам звільняти людей.
Українські військовослужбовці позують на танку Challenger 2 на військовій базі Bovington Camp на південному заході Великої Британії, де проходять навчання, 22 лютого 2023 року
– У контексті обміну також називалися прізвища братів Ахтемових, які проходили також у вашій справі, Леніє Умерової та Сервера Мустафаєва. Проте їх не звільнили. Чи відомо вам, що з ними зараз відбувається?
– Я про Лєніє мало чув, тому що вона не так давно потрапила в полон. І ми особисто не знайомі.
Леніє Умерова
Де вона, будемо вивчати зараз. Сервера Мустафаєва і братів (Ахтемових – КР) я знав ще до свого полону.
Я хочу скзати: будьте впевнені, всі прізвища політв’язнів, цивільних осіб, про які держава знає, є в списку. Але хто саме буде в цей час названий на обмін, вирішується в якісь останні хвилини. Дуже важко вам відповісти, кого вдасться вирвати з лап росіян.
Наріман Джелял (у центрі) із Асаном та Азізом Ахтемовими на засіданні Київського районного суду Сімферополя. Анексований Крим, 21 вересня 2022 року
«Ірина Данилович у СІЗО співала, щоб люди не втрачали надію»
– Чи доводилося вам в ув’язненні бачити інших кримчан – в’язнів Кремля? Наприклад, Владислава Єсипенка –колегу редакції Крим.Реалії, або Ірину Данилович, або інших?
– Так, звичайно, дуже багато людей я побачив чи знав, що вони десь поряд, мав можливість дізнатися, в якому вони стані. Був серед них, звичайно, і Влад Єсипенко – в Сімферопольскому слідчому ізоляторі №1.
Владислав Єсипенко в залі підконтрольного Росії Сімферопольського районного суду, 15 липня 2021 року
Владислав дуже світла, позитивна людина. І я бажаю йому витримати усе, що він повинен, я думаю, витримати
Ми мали змогу навіть побачитися, обійняти одне одного, сказати якісь слова підтримки. Тоді він одним з перших передав мені російську газету «Собеседник» – більш-менш ліберальна газета, з якої ми мали можливість отримувати не пропагандистські новини, а щось інше, хоч і обережно написане.
Я сидів на третьому поверсі у крилі Сімферопольського СІЗО, він – на другому. І коли я виходив на прогулянку, ми просто голосом кричали одне одного, питаючи: «Як ти там? Усе добре? Чи є новини? Що там у тебе у судовій справі?».
Будівля СІЗО №1 у Сімферополі. Архівне фото
Це дуже світла, позитивна людина. І я бажаю йому витримати усе, що він повинен, я думаю, витримати, з розумінням до всього поставитися і зробити все, щоб здоровим морально і фізично опинитися на волі.
Іринка Данилович – це моя дуже гарна знайома. На волі ми дуже багато зустрічалися. І мені важко було дізнатися, що вона також опинилася у в’язниці.
Ірина Данилович
Колись я почув, як співають відому рок-балладу «Я свободен» («Я вільний» – КР) відомої групи. Вже потім я дізнався, що це співає Ірина і ще одна з її сусідок по камері – дівчина, яка потрапила у певні обставини, але відчуває себе вільною. Вони подружилися і потім мали можливість передати мені: «Ти чуєш, як співають?». Я відповів, що так. «Це ми. Співаємо і для тебе, і для всіх інших, щоб вони не втрачали надію». І це якраз приклад тієї підтримки, якою ми намагилися всі одне з одним поділитися.
«У Криму без підтримки – це як наодинці із собою в камері бути»
– В одному зі своїх листів ви писали, що вам доводилося певний час ділити камеру з прихильником та активістом так званої «Кримської весни» Костянтином Єрмановим. Як вам вдалося подолати це випробування – перебування в одному приміщенні з ідейним опонентом?
– Дуже цікавий був досвід. Він не довго був зі мною. У мене спочатку було дуже велике небажання перебувати в одному приміщенні. Але потім я сам собі сказав: почекай, навпаки, поспілкуйся, почуй, що вони кажуть. І ми провели дуже корисно час.
Костянтин Єрманов
Він якось мені сказав: «Нарімане, скажи дружині, нехай вона і діти вчать англійську мову. Тому що якщо ми звідси вийдемо, треба тікати до Європи. У Росії нормального життя не буде. Це не демократична країна».
(На момент публікації цього інтерв’ю у редакції Крим.Реалії немає позиції Костянтина Єрманова щодо цієї приватної розмови. Ми готові надати можливість йому чи його представникам висловитися з цього приводу).
– Тобто залишки здорового глузду проявляються в ув’язненні?
– Так! Але я так розлютився всередині. Мені хотілося йому сказати: «Ти – сволота! Ти кликав сюди Росію. Ти накликав цю біду на мою батьківщину! А коли тобі самому під хвіст дали, ти зараз тікаєш куди? До ненависної Європи! І, на жаль, він же не один такий. Їх багато у Криму – тих, хто безпосередньо винні в тому, що відбувалося у 2014 році й відбувається зараз.
– Як ви вважаєте, це було випадково чи ні, що він з вами перебував?
– Зважаючи на те, що його швидко забрали, якась доля випадковості там є. Однак там такі речі просто так не робляться. Можливо, хтось очікував, що ми будемо битися, сваритися, що буде роздратування. І тому в мене правило: стримуйся! Тому що це завжди може бути просто провокація.
– Сьогодні багатьом кримчанам доводиться жити поруч із прихильниками так званої «Кримської весни». Ваша рекомендація: як їм полегшити це випробування?
– У вас, дорогі мої друзі, повинна бути внутрішня вневненість у тому, що всі ці цінності, які ви обстоюєте, навіть всередині, навіть не озвучуючи, мають цінність не тільки для вас, а й для всього світу, і що ви – праві. Знайдіть у собі цю правду, обіпріться на неї і, звичайно, знайдіть поряд хоча б одного, двох, трьох людей і спілкуйтеся одне з одним. Обережно, без гаджетів, їдьте кудись і поспілкуйтеся. Тому що одному дуже важко. Це як наодинці в камері бути. І, звичайно, вірте у те, що колись той час, коли ви будете звільнені, настане. Обов’язково настане. Я є доказом того, що це відбувається.
Російська пропаганда у Криму
«Не обманюйтесь: військова операція у Криму буде»
– Якою, на вашу думку, може бути деокупація Криму.
– Вона буде важкою. І говорити, що вона буде лише дипломатичною чи політичною, не можна.
– Тобто треба готуватися до воєнних дій?
– Вже ми повинні бути готові. І не відкидайте цієї думки від себе. Не мрійте. Навіть не мрійте. І це не тому, що Україна цього (деокупації Криму дипломатичним шляхом – КР) не хоче чи світ цього не хоче. Росія цього не хоче. Тому зрозуміло, що Крим звільнятимуть різними шляхами. І в тому числі війсковим шляхом. І треба бути готовими. І треба розуміти, що будуть жертви. І тому треба для себе з’ясувати, як діяти, коли почнеться ця військова операція.
Українські військові перевозять трофейні російські танки. Дніпропетровська область, 30 квітня 2022 року
– Російська пропаганда демонструє, що у Криму, начебто, мирне життя.
– І тому я хочу звернутися до жителів Криму: будьте уважні, зрозумійте, що життя там ненормальне. І що треба готуватися до того, що буде. Готуйте валізи, запаси, якісь необхідні речі, які допоможуть вам у разі військової операції. Відбудеться вона чи ні – будьте до неї готові. Скоріш за все, вона відбудеться. Не обманюйтеся, не слухайте цю пропаганду, яка каже, що все добре. Не добре. Підготуйтеся і чекайте, що буде. Ну, а хто хоче більш активно діяти, також готуйтеся. Це також буде потрібно.
Наріман Джелял під час інтерв’ю. Київ, 10 липня 2024 року
«Кримчани залишаються українцями і це наша перемогаа»
– Які, на ваш погляд, найголовніші виклики стоятимуть перед Україною після деокупації Криму?
– Найважче буде саме повертати людей в український ментальний простір. Росія робить сьогодні все, щоб відірвати ментально наших громадян від України.
Деяка частина міцно тримається, їх дуже багато. Але ще більше тих, хто за різних обставин розгублені. Вони не мають опори ані там, ані тут. У них дуже багато страхів. Тому що російська пропаганда їм завжди нав’язує. Кажуть: «Українці – ваші вороги, вони вас вбиватимуть».
Стенд із російською пропагандою в Сімферополі, 18 березня 2024 року
Дуже багато жителів Криму хочуть повернення. Є ті, хто цього, безумовно, хочуть. Є ті, які хотіли б почути чіткі відповіді від української держави, що саме робитиметься. Це все треба проговорювати, пояснювати, щоб люди були до цього готові. Але головний меседж – це те, що «ми раді й хочемо вашого повернення, ми вам допоможемо». Україна має це сказати.
– Ви плануєте повернутися до Криму?
– Звичайно, це перше, що я хочу зробити хоч зараз. Але просто розумію, що зараз це неможливо. Зрозуміло, що моє повернення – це одразу повернення до в’язниці. У в’язниці я вже все, що міг зробити, зробив. Треба працювати тут. Треба витягувати, навпаки, людей із в’язниці.
Судове засідання у другій бахчисарайській справі «Хізб ут-Тахрір» у російському Південному військовому окружному суді. Ростов-на-Дону, Росія, 9 липня 2020 року
– Можливо, у вас у Криму залишилися якісь недороблені справи, які ви хотіли б доробити?
– Є, звичайно. Я весь час окрім усіх інших справ присвячував саме тому, щоб люди зберегли свою свідомість, свою ідентифікацію. Щоб жителі Криму, звичайно, для мене, в першу чергу, це кримські татари, не піддалися пропаганді. І з реакції, зокрема, на моє звільнення, я можу сказати, що я переміг. Не один я, а всі ці люди, які мені допомагали й підтримували. Ми перемогли. Ми не дали значній частині українських громадян, зокрема, кримським татарам, підпасти під цю брехливу пропаганду.
Звичайно, вони там якось повинні жити в окупованому Криму. Але внутрішньо, свідомо вони залишаються українцями. І це наша перемога. І треба цей результат зараз закріплювати. Це велике буде завдання, щоб наше суспільство об’єдналося. Наскільки цей зв’язок буде міцний зараз, настільки легше нам буде потім, коли Крим повернеться в Україну фактично.
Стали відомі перші результати місцевих виборів у Стамбулі та Анкарі
