Нові агенти хаосу Путіна: Як зростаючий загін російських диверсантів і вбивць загрожує Заходу
26 липня 2024 року, коли світ чекав на церемонію відкриття Олімпійських ігор у Парижі, скоординована диверсійна операція паралізувала залізниці Франції, внаслідок чого мільйони пасажирів не змогли вчасно дістатися місць призначення.
Багато хто в ситуації, що склалася, поцікавилися, чи замішана в цій атаці Росія. Хоча поки що прямих доказів причетності Росії немає, для таких підозр є вагомі підстави. Останнім часом французький уряд почав активніше підтримувати Україну, водночас Кремль дуже образився на Міжнародний Олімпійський Комітет, який заборонив російським спортсменам брати участь в Олімпіаді.
Атака на залізницю Франції — лише одна із серії диверсій цього року, і європейська та американська розвідуспільнота вважають, що ця хвиля операцій соботажу по всій Європі пов’язана з діяльністю ГРУ.
Підпали складів та скоординовані атаки на транспортних мережах останнім часом відбувалися у різних європейських країнах, включаючи Чехію, Естонію, Латвію, Німеччину, Польщу, Швецію та Велику Британію.
Читайте по темі: Директора Карпатського біосферного заповідника підозрюють у зловживаннях на 6 мільйонів гривень
У березні цього року у Лейтоні, районі на сході Лондона, невідомі підпалили склад, що належить українським бізнесменам. Британська поліція заарештувала чотирьох людей, звинувативши їх у плануванні підпалу та допомоги російській розвідці. У квітні на заводі з виробництва озброєнь британської оборонної компанії BAE Systems в Уельсі сталася вибух і пожежа. Але на цьому диверсії не скінчилися.
У квітні німецька влада заарештувала двох чоловіків з подвійним німецьким і російським громадянством за підозрою у плануванні диверсійних атак на військовій базі в Баварії, звинувативши одного з підозрюваних у контактах із російською розвідкою.
У травні цього року в Польщі затримали трьох чоловіків – двох білорусів та поляка – за вчинення підпалів та диверсій на користь Росії. Того ж місяця на військовому заводі Diehl у Німеччині сталася пожежа.
У середині липня стало відомо, що розвідка США та Німеччини розкрила змову агентів російських спецслужб з метою вбивства Арміна Паппергера, голови німецького збройового концерну Rheinmetall, який постачає артилерійські снаряди в Україну.
Спроба вбивства громадянина європейської країни в Європі — це свідчення глибоких змін у тактиці російських спецслужб, що дуже відрізняється від дій радянських спецслужб під час Холодної війни.
Останні півроку стало зрозуміло, що Росія прагне використовувати свою агентуру серед громадян західних країн для проведення диверсій на промислових об’єктах і транспорті. Більше того, використовуючи таку тактику, Кремль, мабуть, готовий до максимальної ескалації, яка, однак, не повинна спровокувати військову відповідь.
До цього нового виклику Захід виявився зовсім не готовим. Хоча деякі операції вдалося зірвати, країни НАТО досі не змогли виробити колективний підхід до нової загрози, незважаючи на те, що потенційно ці атаки здатні дестабілізувати ситуацію в період політичної невизначеності в Європі та напередодні президентських виборів у США.
***
Російський саботаж має довгу традицію. У червні Філіп Девіс, британський дослідник розвідки та заступник керівника Brunel Centre for Intelligence and Security Studies (BCISS), писав , що Захід мав три десятиліття, щоб колективно та інституційно забути про загрозу акцій саботажу з боку національних держав
Насправді період, на який західні спецслужби забули про державний саботаж, ще довше — навіть під час Холодної війни, хоча радянські розвідслужби не припиняли вкладати ресурси у можливості проведення диверсій, вони не проводили їх на Заході.
Читайте по темі: За добу на фронті відбулося 53 бойових зіткнення, - Генштаб
Натомість до того, у 20-ті та 30-ті роки, СРСР використав диверсії та саботаж проти західних країн вкрай успішно. Після революції 1917 року більшовики розглядали диверсійні операції як ефективний спосіб завдання ударів по Заходу.
З перших днів існування Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну), партіям-членам був відданий наказ шукати шляхи проникнення на збройові заводи та склади боєприпасів у себе на батьківщині, а також готуватися до проведення операцій з зриву військових поставок, задіяний нелегальний партійний апарат, створений кожною партією-членом Комінтерну відповідно до знаменитих « 21 умов прийому до Комуністичного Інтернаціоналу».
Діяльність цих підпільних осередків незабаром стала настільки великою проблемою для Заходу, що британський уряд у 1929 році виставив за умови визнання Радянського Союзу припинення комуністичної агітації в британській армії та на заводах з виробництва боєприпасів.
Під час війни Сталін розпустив Комінтерн, намагаючись потрапити до американців, і підривна діяльність різко скоротилася.
З початком холодної війни дві радянські розвідслужби — КДБ та ГРУ — почали розробляти нові плани диверсійних операцій у Західній Європі та Сполучених Штатах. У 1950-х роках радянські агенти почали розміщувати схованки з вибухівкою та зброєю у Західній Європі та Америці. Однак ці схованки мали бути використані лише в «особливий період», тобто на випадок великої війни із Заходом.
Оскільки ці плани так і не були реалізовані, західні спецслужби дійшли висновку, що саме їхні стратегії стримування змусили КДБ та ГРУ відмовитись від наступальних підривних операцій на Заході.
Але як зрозуміли тепер, ця тактика була повністю забута.
***
Щоб зрозуміти, чому Росія зараз повернулася до тактики саботажу та диверсій, важливо визнати, що причини, через які СРСР у пізні роки не вдавався до цього, не мали нічого спільного із західними зусиллями щодо стримування.
На початку холодної війни радянські розвідувальні служби мали достатньо ресурсів для диверсій на Заході, оскільки після війни ГРУ поповнила свої ряди за рахунок ветеранів з великим досвідом. Наприклад, таких як Іван Щелоков , молодий військовий льотчик із бойовим досвідом, син радянського диверсанта, який проводив операції в Іспанії під час громадянської війни.
Після війни Щелоков та його дружина Надя були направлені ГРУ до Західної Європи як убивць-ліквідаторів — їх головним завданням було усунення «зрадників», включаючи військовополонених, які воювали на боці німців.
Щолоков, що мав військовий досвід, усвідомлював свої ризики. ця була важка і небезпечна. Через рік із п’яти пар, які працювали за цими завданнями, залишилися тільки ми з Надею , – згадував він пізніше. Проте, якби він отримав наказ підірвати заводи з виробництва боєприпасів або вбити директорів цих заводів, його ніщо не зупинило б.
А у Москві вистачало професіоналів для керівництва такими кадрами як Щелоков. На початку 1950-х років шеф сталінської таємної поліції Лаврентій Берія доручив Науму Ейтингону, організатору вбивства Льва Троцького в Мексиці в 1940 році, сформувати особливу бригаду, яка має підірвати американські авіабази в Європі, якщо між СРСР і США почнеться військовий конфлікт. Наказу приведення цих планів у дію не надійшло.
І причиною цього була внутрішня політика Радянського Союзу.
Під час відлиги, яка почалася після смерті Сталіна та арешту Берії, у радянської партійної еліти, яка ледь пережила сталінські чистки, виникло природне бажання обмежити владу спецслужб. За Микити Хрущова радянське керівництво прагнуло поставити служби безпеки під контроль Комуністичної партії.
В результаті розвідслужби скоротили свої самі бойові підрозділи, позбавившись заодно авантюрних кадрів - Ейтінгона відправили до ГУЛАГу на 11 років, а Щелокова повернули на батьківщину і відправили на заслання, перекладачем у псковську повітряно-десантну дивізію.
У наступні роки радянська військова розвідка та КДБ почала діяти набагато обережніше за кордоном.
Проте радянська розвідка уважно стежила за диверсійними операціями інших спецслужб у Західній Європі під час Холодної війни та їх наслідками.
Наприклад, у 1950 рр. у ФРН зіткнулися із серією нападів та вбивств німецьких торговців зброєю, які продавали зброю Фронту національного визволення Алжиру (FLN). Ці напади офіційно приписували екстремістському угрупованню французьких поселенців у Північній Африці «Червона рука», але вони були організовані французькою розвідкою SDECE.
Західна Німеччина не спромоглася зупинити напади на торговців зброєю, і в результаті їм довелося посилити правила торгівлі зброєю. Постачання зброї до FNL майже припинилося — трапилося саме те, чого хотіли французи.
В останні десятиліття Холодної війни Радянський Союз, хоч і не вдавався до саботажу, підтримував необхідні для цього ресурси в бойовому стані, чудово розуміючи, наскільки ефективним може бути така тактика. Цей досвід виявився дуже важливим для Путіна, коли він розпочав війну в Україні у 2014 році, і особливо після вторгнення Росії у 2022 році.
***
Коли Путін зайняв місце Єльцина, йому у спадок дісталася радянська розвідувальна інфраструктура, включно з ресурсами для проведення диверсійних операцій.
У жовтні 1999 року, через два місяці після того, як Путін став прем’єр-міністром і був названий наступником Єльцина, Комітет з проблем озброєння Конгресу США проводив слухання на тему російської загрози і можливих диверсій проти Сполучених Штатів. Під час слухань Курт Велдон, голова Підкомітету Конгресу з військових досліджень та розробок, зазначив, що Росія так і не розкрила, де знаходяться схованки зі зброєю та вибухівкою, які Радянський Союз приховав у західних країнах під час Холодної війни.
Деякі схованки КДБ у Європі вдалося виявити завдяки перебіжчику Василю Митрохіну: наприкінці 1990-х їх знайшли у Швейцарії та Бельгії. ФБР відкрило своє розслідування з метою встановити, чи є подібні схованки зі зброєю в Америці, але відбулися теракти 11 вересня, і з цього моменту Росія стала розглядатися як союзник США у війні з терором.
Тим часом, Путін поступово повертався до сталінських методів в операціях за кордоном.
2004 року російські розвідники вбили колишнього віце-президента Чечні Зелімхана Яндарбієва в Катарі. З того часу вбивства, які проводять російські спецслужби, ніколи не припинялися.
2014 року, коли Росія вторглася на схід України, Путін доповнив інструментарій спецслужб диверсіями в країнах Заходу. У жовтні та грудні 2014 року було підірвано склади боєприпасів у Чехії, країні НАТО. Чехія стала об’єктом атаки, бо чехи постачали зброю Україні. Чеський уряд тоді ніяк не відреагував на підриви, і тільки в 2021 році, через сім років, чехи нарешті прямо звинуватили в диверсії російську державу.
Після втручання Росії у президентські вибори в США у 2016 році Захід почав публічно звинувачувати Росію, оголошуючи подробиці та імена учасників операцій, щоб змусити російські спецслужби зменшити цю активність.
Однак ця тактика не мала того ефекту на російську військову розвідку, на яку розраховували західні країни. До кінця 2010-х років російські розвідслужби набрали нове покоління оперативників, які поєднували в собі жорсткість, беззаперечну відданість та авантюризм, поповнивши свої лави вихідцями зі спецназу. Багато хто з них пройшов війну Сирії та на сході України.
У 2022 році невдачі російської армії на початку вторгнення в Україну та прорахунки російської розвідки в прогнозуванні реакції у відповідь України та Заходу, а також масові висилки російських дипломатів збентежили керівництво розвідслужб. Однак ця рестерянність тривала не дуже довго — за рік розвідслужби Кремля почали відновлювати втрачені позиції.
Крім того, з’явилася нова хвиля ветеранів із досвідом війни в Україні, готових на все, щоб завадити Заходу підтримувати Україну.
Тож це було лише питання часу, коли саме російські спецслужби перейдуть до саботажу.
До початку 2024 року Росія була готова розпочати серію атак, найзухвалішою з яких була спроба вбивства Паппергера, голови німецького збройового концерну. Підготовка цієї операції могла бути перевіркою: у Москві, можливо, намагалися оцінити реакцію німецького уряду та зрозуміти, наскільки такі операції здатні вплинути на громадську думку німців щодо підтримки України.
***
Кремль, схоже, прагне змусити європейців відчути на собі витрати війни, сподіваючись підірвати громадську підтримку України. Крім того, масштабніша атака на західну інфраструктуру може мати далекосяжні, дестабілізуючі наслідки.
Путінська стратегія саботажу поставила Захід у складну ситуацію.
Зважаючи на бажання Заходу уникнути прямого конфлікту з Росією, західні лідери не готові відповісти на такі акції військовими засобами, оскільки це може спровокувати неконтрольовану ескалацію.
Є й інші обмеження щодо можливої відповіді Заходу на диверсійні операції. США та їхні союзники не можуть відповісти симетрично, тому що вони не перебувають у стані війни з Росією. Крім того, проблему диверсій не можна вирішити лише методами спецслужб — для цього довелося б запровадити тотальний контроль за пересуваннями на території цих країн, що можливо тільки в тоталітарних державах, якою був Радянський Союз, але не в демократичних країнах.
Тому Захід гостро потребує вироблення колективної стратегії відповіді на диверсії, і над цією стратегією треба почати працювати зараз.
—
Ірина Бороган, Андрій Солдатов
