Розконтрабанднення країни: чи здатна нова реформа митниці вирішити проблему?

П’ять років тому, в липні 2019, нещодавно обраний Президент Зеленський розпочав свій перший наступ на корупційну митницю. Зібравши на Закарпатті керівників західних митниць, він показово їх «розіп’яв», звільнив та влаштував небачене до цього шоу, яке сповна задовольнило запит суспільства на покарання митників-корупціонерів.

Але не це було головне. Найважливішим був публічний меседж від Президента, що корупційні схеми на митниці йому цікаві лише в контексті їх викорінення, що тепер не треба передавати «на Київ» щомісячну касу, а ОП не збирається будувати свій «офіс контрабанди», як це було за часів Порошенка. І всі повірили, адже саме за це українці і голосували на виборах.

Ініціатива «розконтрабанднення» країни мала великі шанси на успіх, так як перемога Зеленського співпала в часі з набуттям митницею суб’єктності. Наскрізь корумповану ДФС навесні 2019 розділили на митницю та податкову, провели прозорі конкурси (під наглядом партнерів, звісно), і Головою ДМСУ став хоч і далекий від митниці, але близький до розуміння що красти у держави не можна, батько-засновник майданчику ПРОЗОРО Макс Нефьодов.

Але попри ці ідеальні умови, дуже швидко все пішло не так і не туди. Президент потроху втратив цікавість до теми, керівники митниці почали змінюватись як шкарпетки, їх було вже чи шість чи сім з прізвищами, які ми вже не згадаємо, а серед владної команди швидко з’явились люди, котрі знають як все має «працювати» та як на цьому заробляти.

Тому за кілька років митниця не просто повернула собі контрабандно-корупційний статус-кво, а навіть вийшла на новий рівень, що відображалось і в публічних новинах:

Підвели риску під п’ятирічною боротьбою влади проти контрабанди українці, які в серпні 2024 віддали митниці перше місце і 51% голосів в рейтингу найбільш корумпованих  державних структур. 

Але на шостий рік керування країною влада заходить на нове коло реформ та вчергове обіцяє перезавантаження митниці, прозорі конкурси та остаточну перемогу над контрабандою.

Точкою відліку має стати прийнятий сьогодні, 17 вересня законопроект №6490-д, який так і називається «про перезавантаження митниці». 

Звісно, всі ми зовсім не проти, щоб так і сталося, але на мою власну думку, на відміну від 2019 року, вікно можливостей для якісної зміни в роботі митниці та «розконтрабандення» країни вже зачинено.

Чому? Бо п’ять років тому нова влада легко могла виносити схеми та людей «попередників», а тепер боротися доведеться вже зі своїми людьми, з побудованими вже власними схемами та особисто відмовлятись від вже звичних тіньових заробітків. А це, як кажуть, дві великі різниці.

Давайте спробуємо провести невеличкий аудит боротьби чинної влади проти схем на митниці, окреслити головні проблеми та розібратися чому, попри особисту та незмінну позицію Президента Зеленського, ліквідувати схеми та корупцію на митниці їм ніяк не вдається.

Попит народжує пропозицію

Контрабанда – це лише частина великої тіньової економіки країни, і вести боротьбу проти неї, не блокуючи інші ланцюги та етапи, – безперспективно. 

Фундаментальна проблема не в тому, що давши митнику 20 000 $ кешем, фуру німецьких холодильників можна ввести як порожню та уникнути сплати 70 000 $ мита і ПДВ в бюджет, а в тому, що в середині країни ці холодильники можна продати. При цьому держава (в особі податкової) ніколи і не дізнається, що ці холодильники в країні були і що на них хтось заробив, але не сплатив жодної копійки податків.

Саме можливість збуту всередині країни товарів, які не пройшли митне очищення, або були занижені в своїй вартості – і є наріжним каменем корупції на митниці.

Озирніться навколо. Більшість товарів, які продаються навколо вас, – опинились в країні та реалізуються з ухиленням від сплати податків. Турецькі кросівки на базарі, або брендові сумочки в бутіках, Айфон в якомусь ябкосторе, або робот пилосос Сяомі, електронні сигарети та парфуми, майже все це приймає участь в великій контрабандно-податковій грі.

Великі та імениті мережі магазинів подріблені на тисячі ФОПів, яких відкрили на продавців замість їх працевлаштування, штовхають в яскравих торгівельних центрах товар ввезений контрабандою через так звані CARGO компанії, що належать контрабандистам.

Заради власної цікавості, зазирніть в «куточок споживача» будь-якого магазина в ТЦ. З вірогідністю у 90% там будуть документи на якийсь ФОП, який не має ніякого юридичного відношення до вивіски магазина і імпорту товарів, що він продає.

І все це на поверхні.

Чи йшла останні п’ять років боротьба з тіньовою економікою, дробленням бізнесу та можливість збувати контрабанду? Більш декларативно та дуже точково. По-факту все лише розвивалося.

Так, віце-прем’єр Свириденко констатує, що на сьогодні 40% економіки в тіні. І митниця є невід’ємною частиною цього явища, тому подолати окремо контрабанду, на яку всередині країни просто шалений попит, – нереально.

Неможливо зупинити контрабанду Айфонів, обсяг яких сягає 75% ринку, так як їх продажу всередині країни ніхто не заважає.

Ось чудове дослідження групи «ТЕСТ» яке показало що 10 з 10 куплених Айфонів – нелегальні. 

Саме тому, коли ми говоримо про боротьбу з контрабандою, то розглядати це необхідно виключно в контексті глобальної детінізації економіки країни.

Контрабанда вигідна всім

Парадокс контрабанди в тому, що українці дуже не люблять коли тему корупції на митниці повертаєш обличчям до них, та показуєш що саме витрачені ними гроші при купівлі напівлегальних товарів конвертуються в будинки митників та автівки їхніх коханок.

Аргумент приблизно такий: «Не заважайте людям купувати дешевше!»

Саме тому більшості українців, справжня боротьба з контрабандою, якщо вона почнеться, зовсім не сподобається.

Але владі така позиція громадян дуже підходить, так як прийняття населенням податково-митних схем на митниці в обмін на «побутові» знижки відкриває чиновникам можливості реалізації на цьому фундаменті вже власних схем.

Такий собі «Суспільно-корупційний договір». Ви купуєте контрабандні турецькі джинси та китайські телефони, ми запускаємо на базі цього велике корупційне колесо вже своїх тем.

Фокус цієї «співпраці» в тому, що товар та документи на нього в Україні можуть жити окремим життям.

Імпортований із заниженням вартості товар йде в продаж за кеш або на ФОПів, а документи та сплачений на кордоні ПДВ (податковий кредит) перепродається на фірми скрутки й перетворюється на бітум для доріг, цеглу для будинків і шпали для УЗ. Взагалі на будь-що, де витрачаються  бюджетні гроші, або просто в комерційний сектор, де потрібен фіктивний ПДВ для податкової «оптимізації», або ухилення від сплати податків.

Фактично це замкнена екосистема, в якій саме контрабандисти формують той первинний фіктивний ПДВ та обсяг документальних (безтоварних операцій), які далі живлять більш складні корупційні процеси в країні. І це всім вигідно. Громадяни отримують дешеві товари, чиновники можливість вимивати бюджет, правоохоронці контролювати потік товарів через кордон та їх збут.

Яка ж при таких умовах може бути боротьба, коли це потрібно буквально всім.

Інституційна неспроможність

Попри заяви у 2019 році про суб’єктність та незалежність новоствореної ДМСУ, все вийшло навпаки.

Те, на що перетворилась митниця як інституція за останні п’ять років, викликає будь-які емоції, окрім поваги, гордості або страху. Повна відсутність суб’єктності, жалюгідні умови роботи (зарплата у 12 тисяч), відсутність права на позицію та рішення, а головне – зовнішній вплив на роботу всіх кого-завгодно, але не митників. 

Від силовиків та криміналу до чиновників з урядового кварталу.

Телефонне право в найяскравішому його прояві, коли одним дзвінком з печерських пагорбів можна організувати як кадрове призначення, так і прохід кількох фур контрабанди.

П’ятирічна еволюція керівництва митниці призвела до селекції не державників та професіоналів, а пристосуванців. Людей, які в роботі та рішеннях відштовхуються не від вимог митного кодексу, а від вказівок та розпоряджень тих, хто знаходиться на зовнішньому контурі. Головний критерій відбору – покірність та слухняність, а не компетенції.

На мою власну думку, останній керівник митниці з позицією, реальним розумінням механіки процесів на митниці, був Анатолій Макаренко, який за свою принциповість встиг навіть посидіти у в’язниці, так як владі Януковича дуже не сподобались певні митні рішення.

Більше системних людей з глибоким розумінням справи не було, що і призвело до глибокої інституційної кризи.

Сьогодні банально немає кому боротися за потрібні митниці зміни в законах, немає кому захистити митника на посту в «Ягодині», який відмовляється пропустити буси місцевого кримінального авторитетам, немає кому вирішити питання з зарплатою та формою.

Немає лідера, який може прийти в Уряд або Парламент та, не згинаючись, вести розмову на рівних. Пояснювати те, що окрім нього ніхто не розуміє.

Немає цього, а від цього немає митниці як інституції. Вона перетворилась на додаток по обслуговуванню схем.  Така собі митниці в чиємусь смартфоні.

І схоже, що такий формат її роботи, на якомусь рівні, визнано чомусь правильним. Звісно, такою митницею простіше керувати, але в перспективі п’яти років це призвело лише до катастрофи.

Як я вже казав, реальною надією на зміни був 2019 рік, коли ДМСУ отримала суб’єктність, а очільником митниці став Макс Нефьодов. Але його запал на зміни швидко загасили давши зрозуміти що суб’єктність митниці нікому не цікава.  

На цьому реформа митниці і надії на її відродження і закінчились.

Хто за останні роки керував митницею? Хто завгодно, тільки не митники. Директор аеропорту, прикордонник, Голова Держслужби морського та річкового транспорту, клєрк з Мінфіну. І це не повний перелік.

Як, чому та на підставі яких якостей саме вони обиралися головами митниці – не знає ніхто, але результати їхньої роботи, як кажуть, «на табло».

Але навіть коли хтось з цих очільників і намагався починати вести самостійну гру (а раптом вийде) та формувати свою команду, йому це фізично блокувалось.

Неможливо призначити незалежного та сильного очільника, наприклад, Львівської митниці. Можливо призначити лише того, кого тобі погодять в Мінфіні. А погодять тобі того, хто когось влаштовує. Проста гра зі зрозумілими правилами. І роль Міністра фінансів Сергія Марченка в цих комбінаціях – вирішальна.

Мінфін може місяцями, без пояснень, тримати «на підписі» призначення десятків професійних людей, поки Голова митниці не зрозуміє що від нього хочуть, та не подасть на якусь митницю кандидатуру потрібної комусь людину. Тоді всіх пакетом і узгоджують.

Мінфін став кадровими воротами для всіх злочинних угрупувань, чиновників та груп впливу наближених до влади, які хотіли мати свій метр кордону.

(Масштаб проблеми такий, що в законопроекті №6490-д, «про перезавантаження митниці», окремими пунктом прибирається інструмент кадрових узгоджень з боку Мінфіну.)

Саме тому, кавалерійські атаки та серії гучних звільнень, які були реалізовані Зеленським в перші місяці правління, дуже швидко показали свою неефективність, адже одних корупціонерів просто змінювали іншими, яких потім змінювали на третіх. І на кожному кроці чужих до влади людей на митниці ставало дедалі менше, а своїх – все більше. 

Для ілюстрації наведу кілька прикладів.

Перший – призначення у 2020 начальником Одеської митниці Дениса Пудрика. Ця особа – донецький митник часів Януковича наближений до кримської влади тих часів та людина з потужним корупційним шлейфом.

Після революції 2014 року він був люстрований, втік на турецьке узбережжя, де має нерухомість, та повернувся в Україну лише навесні 2019. Менше ніж за рік після повернення він через суд скасував люстрацію, миттєво поновився на митниці та за один день був погоджений Міністром фінансів Марченком на посаду очільника Одеської митниці.  І це при тому що Мінфін по 3-4 місяці може не погоджувати призначення.

З чого Пудрику таке щастя? Секрет простий. Батько дружини Дениса Пудрика – радник Голови ОП Сергій Куніцин, який, за інформацією моїх джерел, і допоміг зятю через Мінфін повернутися на улюблену роботу та ще й стати на найбільш корупційну митницю. 

Але оскільки на Одеській митниці Пудрик дуже швидко проявив свої «здібності», то вже за рік його прибрали. Настільки відкрито обслуговувати контрабандистів не можна навіть під «дахом» такого поважного тестя. 

Ще один приклад – повернення «символу корупції на митниці» Руслана Черкаського у 2021 році, який за таким самими швидким погодженнями став заступником Голови ДМСУ, з фактичними правами керування усієї митниці.

Вже потім, у 2023, ми всі дізналися про його статус мультимільйонера, нерухомість в Дубаї, продаж посад на митниці за мільйон доларів та причетності до всіх митних схем та гучне звільнення. 

Але це все було потім. Первинно був факт його інтеграції в систему на найвищому рівні.

І таких Пудриків та Черкаських за ці роки було кілька десятків. І всі вони були вже не чужі для влади, а свої. Тому поганих новин Президенту про митницю та корупційні кадри вже не приносили. Митниця крок за кроком починала працювати як треба і кому треба. Тільки не державі.

Силовики на митниці

Почнемо цю частину цитатою Міністра фінансів Сергія Марченка в інтерв’ю «Радіо Свобода»: «Найбільший вплив на митницю мають представники правоохоронних органів, я не буду їх називати. Можете перелічити всі, от ви можете перелічити всі правоохоронні органи України – всі вони мають безпосереднє відношення до митниці». 

І це одна з ключових проблем, яку Зеленському не вдалось вирішити. Більш того, вплив силовиків, який і до цього був суттєвим, посилився та став вирішальним.

Ніхто вже не пам’ятає момент, коли замість боротьби з контрабандою та нечесними на руку митниками такі ж нечесні правоохоронці почали інтегруватися в митні схеми та контролювати контрабанду зсередини. Але такий момент точно мав бути. 

На сьогодні ситуація доведена до абсурду, так як будь-який контрабандист, перед тим як запустити в роботу свої компанії, які будуть возити товар з заниженням митної вартості, первинно погоджує формат роботи та тариф з силовиками.

Що він буде везти, скільки красти та де оформлювати. Якщо силовики дають своє погодження, то можна йти домовлятись на митницю.

Це як медична довідка. Без флюорографії до терапевта навіть можна не заходити.

За моїми джерелами, без попереднього погодження когось з СБУ, ДБР, БЕБ + Прокуратура + Держприкордонслужба + під час війни додалась військова адміністрація, запуск схем системної контрабанди неможливий і на митниці тебе навіть не приймуть. 

Контрабандний тариф включає всі ці структури, а сама митниця стоїть в кінці харчового ланцюжку по остаточному принципу. Її задача суто технічно пропускати те, що вона пропускати не повинна та мати з цього свою частку. 

Звісно є різні комбінації та формати «роботи», але в загальних рисах виглядає все саме так. І працює як в питаннях ввезення товарів, так і в темах експорту. В тому числі схемного збіжжя.

Ніхто не суне 100$ у вікно на митниці. Це все історії «на лоха».

У керівництва митниці є переліки конкретних компаній, які закріплені за тими чи іншими «органами» або «групами людей», товар яких їде «по програмі». Митники чітко знають що вони везуть та як їх треба оформлювати.  А саме швидко та без уваги до вантажу, і що сюрпризів з боку силовиків не буде, адже все узгоджено.

Сплачують контрабандисти хабарі за ці вантажі щомісячно по кількості машин. Якщо все ОК, пролонгація на наступний місяць автоматична.

Над всією цією конструкцією і стоять силовики, що і підтвердив своїми словами Марченко.

Звісно що нічого нового тут немає, так працювало все і до 2019 в «Офісі контрабанди Порошенка», але з приходом «Слуг» подолати це явище, попри позицію Президента, так і не змогли, а лише розширили лінійку правоохоронців новоствореними органами.

Як би нам не хотілося це змінити, але левова частка тіньових бюджетів правоохоронних структур формується саме за рахунок митниці та податкової. Тому боротися з цим не лише складно, а ще й небезпечно для самих борців.

Додайте сюди пункт третій, інституційну слабкість митниці, неможливість себе захищати та відстоювати власну позицію і ви отримаєте повну картину. 

Митники перетворились на обслуговуючий персонал схем, які в разі відмови обслуговувати «підконтрольні» фірми отримують від силовиків «торпеду» та справу про хабар.

Історія з життя. На Одеській митниці правоохоронці налетіли на пост з обшуками та закинули за комірець митнику двісті доларів які потім урочисто вилучили як хабар. Потім виявилось що він там щось не хотів пропускати фури впливових людей з «переворотом», а проводив переогляди. Був не правий. Більше ці фури ніхто не перевіряв.

Ще раз. Мало що нового в цих проблемах, але за останні п’ять рокі вони не віршуються, а посилюються.

Яскравий приклад – оголошений в розшук бригадний Генерал СБУ Андрій Наумов, який виявився державним зрадником-втікачем. У 2020-2021 він особисто взяв під контроль всю митницю, а його представник-контрабандист Олександр Акст став касиром, який збирав гроші з бізнесу та митниць, поки разом з Наумовим не втік з України напередодні вторгнення.

Приписують вплив на митницю і екс-керівнику першого управління ГУ контррозвідувального захисту економіки СБУ Миколи Беззубенка, який зараз в статусі радника Голови ОП. 

Ну а вершиною впливу є прямі кадрові призначення керівниками митниць замість митників співробітників спецслужб.

Для прикладу – Київською митницею сьогодні керує екс-СБУшник Сергій Силюк, а Львівською – Андрій Кузнік, який до митниці 17 років працював в СБУ.

В СБУ взагалі існує окреме «4» управління, яке відповідає виключно за митницю. Офіційна задача – боротьба з економічними схемами на митниці, котрі шкодять державі. Неофіційно – все те, що я описав вище.

Як підсумок цієї частини. Вплив силовиків на митницю – великий виклик для влади, який поки і залишається викликом. 

Контрабандні клани та феодалізація регіональних митниць

В боротьбі проти цього явища не допомогли навіть санкції РНБО, які хоч і були інструментом сумнівної законності, але як радикальний крок виглядали яскраво. Проте ефективність вийшла нульова.

Контрабанда – це достатньо закритий клуб професіоналів потрапити в який новачку складно, якщо не сказати не можливо.

Будь-яка спроба сторонніх людей почати займатися ввезенням товарів повз сплату податків призведе до формування на їх затриманні статистики ефективної боротьби силовиків та митників.

В цьому закритому клубі вже десятиліттями працюють одні й ті самі люди та групи, які мають потужні зв’язки з правоохоронними структурами, митниками та політиками, а деякі навіть мають власних митників рівнем до заступників Голови ДМСУ та керівників профільних департаментів які проштовхуються цими групами на потрібні посади.

 Посади банально купуються під обслуговування тих чи інших контрабандних груп.  Це, до речі, не ті митники, які живуть на 12 тисяч гривень з/п, а ті митники, про статки яких журналісти роблять розслідування.

Найяскравіший приклад – Закарпатська митниця та її фактичний власник, фігурант санкційного списку РНБО контрабандистів, Валерій Пересоляк.

Окрім по-суті митниці, він володіє футбольним клубом «Минай», гравці якого, і це факт, з його подачі масово призначались на посади Закарпатської митниці та ставали старшими змін та керівниками постів.

Як таке можливо? А отак. Просто у Пересоляка була фактично феодальна влада в регіоні, а ще кум-прокурор, кум-нардеп, кум-один з керівників митниці. Це комбо і дозволило йому багато років монопольно контролювати Закарпатську митницю та змушувати Київ рахуватися з його впливом.

І таких «Пересоляків» вистачає в кожному регіоні. Чернівецьку митницю останні роки контролювала Група Слона/Кушніра, Одеську Альперіна/Шермана, Львівська була розбита на пункти пропуску та навіть зміни митників, які, за моєю інформацією, умовно з 7.00 – 21.00 обслуговували одні контрабандні клани, а з 21.00 до 7.00 інші.

Окрім глобальних груп впливу є контрабандисти за напрямками. Наприклад схемне ввезення фруктів/овочів багато років, монопольно, контролює група «Лампочки» і ніхто його не може зловити,  велосипедів та мотоблоків – Прузовського і т.д.

Що з цим робити та як побороти – не знає ніхто, адже взаємопроникнення контарбандистів/силовиків/митників на місцевому рівні настільки глибинне, що дуже часто в Києві не розуміють, що відбувається в регіонах, які в прямому сенсі «косили гроші на кордоні».

Кадрові ротації та експедиції силовиків з Києва не давали результату. Феодалізація кордону. Це найкращий термін, який описує цей процес.

Радикальним стало рішення у 2021 про персональні санкції РНБО проти майже двох десятків  контрабандистів. Окрім цього було звільнено понад 100 працівників митниці, з них 17 керівників.

Підхід до формування списків контрабандистів вже тоді викликав питання, так як виглядав вибірковим, але всіх запевнили що це лише початок, боротьба буде системною, а перемога над контрабандою остаточною. Тодішній Голова СБУ Іван Баканов обіцяв членам РНБО, що вже за кілька місяці по всім фігурантам будуть завершені кримінальні справи з доказами та притягненням до відповідальності.

Але пройшло вже чотири роки, жодного вироку або підозр по контрабандистам ми так і не побачили, а більшість з сотні звільнених руками РНБО митників відновились через суд. 

На цьому все.

Чи був ефект від санкцій в контексти зменшення потоку контрабанди? Так, але дуже короткостроковий та скоріше шоковий ніж системний. Буквально за кілька тижнів система адаптувалася.

Чи перестала через Чернівці їхати контрабанда з Туреччини? Ні. Чи зупинився потік «італійських бусіків» через Закарпаття? Ні в якому разі. Хтось перестав тягнути машини, запчастини та Айфони через Волинську митницю? Теж ні.

Економіст Олексій Кущ математично розклав, що обіцяних від боротьби з контрабандою 300 млрд грн бюджет так і не побачив. Навіть 100 млрд додатково не прийшло, а це означає, що персоналізована боротьба проти системної проблеми – теж виявилась неефективним інструментом.

Сьогодні чітко можна констатувати, що результатом санкцій став лише перерозподіл впливу на митниці, перезмінка контрабандних груп та кланів, посилення ролі силовиків та оновлені правила гри для тих контрабандистів, які проскочили санкційні списки. Все.

Навіть Вадим Альперін, якого Зеленський особисто назвав «Хрещеним батьком контрабанди» та який далі знаходиться під санкціями РНБО, кількома справами НАБУ та позбавлений громадянства, за даними моїх джерел, під час війни причетний до організації експорту схемного зерна через порти Одеси. Як таке можливо – я не знаю.

Звісно, як я сказав на самому початку, позиція Президента Зеленського в питанні контрабанди незмінна з 2019 року, а саме її повне викорінення.

І це підтверджується його особистими діями в 2019, нестандартними кроками РНБО у 2021, підписаним законом про криміналізацію контрабанди у 2023 та підтримкою концепції перезавантаження митниці у 2024.

Але як ми бачимо, попри все це, за п’ять останніх років якісно змінити роботу митниці та зменшити потік контрабанди так і не вийшло. Не вийшло, бо багато чого залежить не лише від бажання Президента, а від конкретних дій його команди.

Що з цим всім робити? В мене особисто єдиної відповіді немає.

Але вона має бути в тих, хто сьогодні береться за чергову реформу митниці, оголошуючи що проведення прозорого конкурсу на Голову ДМСУ під контролем міжнародників та позбавлення Мінфіну кадрового впливу вирішить всі проблеми.  Хочу помилятися, але враховуючи всі описані проблеми та пункти – не вийде.

Зовнішній вплив силовиків, відсутність інституційної незалежності, інтеграція контрабандних кланів та бажання конкретних людей з урядового кварталу заробляти на митниці – ось головні виклики боротьбу з якими, на жаль, в законопроєкті не припишеш. Це вже десь на рівні самосвідомості влади. Вона або відмовляється від всього цього, або ні.

Автор – Євген Плінський