Ядерна ескалація Путіна
Минулого тижня Володимир Путін укотре пригрозив Заходу. Він заявив, що якщо НАТО дозволить Україні бити далекобійними ракетами по території Росії, це означатиме пряму участь альянсу у війні, а тому: "Маючи на увазі зміну самої суті цього конфлікту, ми ухвалюватимемо відповідні рішення, виходячи з тих загроз, які нам створюватимуться". Що це можуть бути за рішення, Путін не уточнив, але всі розуміють, що йдеться насамперед про ядерну зброю, зазначає видання "Важливі історії".
Чи вважає Захід загрозу ядерного удару реальною?
Наприкінці 2022 року керівництво США всерйоз побоювалося, що Росія застосує в Україні тактичну ядерну зброю, і готували заходи у відповідь. За словами джерела CNN в адміністрації Джо Байдена, американці виходили не з "гіпотетичних" міркувань, а з отриманої інформації, зокрема від розвідки. Нещодавно глава ЦРУ Вільям Бернс підтвердив: восени 2022-го існував реальний ризик застосування Росією тактичної ядерної зброї. Президент США Джо Байден говорив тоді, що світ не був так близький до Армагеддону з часів Карибської кризи 1962 року.
Восени 2022 року Росія спершу втратила значні території в Харківській і Донецькій областях, а потім відступила з Херсона і з правого берега Дніпра, ЗСУ підірвали Кримський міст. Побоювання про те, що через військові поразки Путін зважиться на ядерний удар, виглядали логічними. Однак російським військовим вдалося стабілізувати ситуацію на фронті. У 2023 році росіяни спершу зупинили контрнаступ ЗСУ, а восени перехопили ініціативу і почали наступати на кількох напрямках.
Читайте по темі: В турецькому Ізмірі стався вибух: п’ятеро загиблих, десятки поранених
Відтоді Захід два роки постачає Україні дедалі потужнішу зброю: ЗСУ отримали танки, системи ППО Patriot, далекобійні ракети Storm Shadow і ATACMS, літаки F-16. Українці успішно застосовують як західну, так і свою зброю. Вони знищили близько третини кораблів Чорноморського флоту, регулярно завдають ударів по аеродромах, складах, нафтобазах і містах як на окупованих територіях, так і в Росії. Нарешті, в серпні ЗСУ вторглися в Курську область, захопивши близько ста населених пунктів, зокрема райцентр Суджу.
Від Росії ядерної відповіді досі не було, хоча Путін регулярно і з найрізноманітніших приводів каже, що за необхідності Росія її обов’язково застосує.
Вісім разів, коли Путін погрожував Заходу
24 лютого 2022 року. Хто б не намагався завадити нам, а тим паче створювати загрози для нашої країни, для нашого народу, мусите знати, що відповідь Росії буде негайною та призведе вас до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися.
27 квітня 2022 року. Підкреслю ще раз: якщо хтось наміриться втрутитися в події, що відбуваються, збоку і буде створювати для Росії неприйнятні для нас загрози стратегічного характеру, вони повинні знати, що наші удари у відповідь-зустрічні удари будуть блискавичними, швидкими. У нас є для цього всі інструменти, такі, якими не може зараз похвалитися ніхто. А ми хвалитися не будемо, ми будемо їх використовувати, якщо буде потрібно.
21 вересня 2022 року. У хід пішов і ядерний шантаж. Тим, хто дозволяє собі такі заяви щодо Росії, хочу нагадати, що наша країна також має в своєму розпорядженні різні засоби ураження, і в разі загрози територіальній цілісності нашої країни, для захисту Росії і нашого народу ми, безумовно, використовуємо всі наявні в нашому розпорядженні засоби. Це не блеф.
21 липня 2023 року. Розв’язування агресії проти Білорусії означатиме агресію проти Російської Федерації. На це ми відповідатимемо всіма наявними у нас засобами.
29 лютого 2024 року. [Союзники України] повинні врешті-решт розуміти, що в нас теж є зброя, яка може вражати цілі на їхній території. І все, що вони вигадують зараз, чим лякають увесь світ, що все це реально загрожує конфліктом із використанням ядерної зброї, а отже, знищенням цивілізації.
5 червня 2024 року. Наша тактична ядерна зброя 70-75 кілотонн. Давайте не доводити не тільки до використання, а навіть до загрози використання. Чомусь на Заході вважають, що Росія ніколи цього не використає. Не можна ставитися до цього легко, поверхнево.
20 червня 2024 року. [На Заході] говорять і про те, що хочуть домогтися стратегічної поразки Росії на полі бою. Що це означає для Росії? Для Росії це означає припинення її державності. Це означає кінець тисячолітньої історії російської держави. Я думаю, що це для всіх зрозуміло. А тоді постає питання: а навіщо нам боятися? Чи не краще тоді йти до кінця?
12 вересня 2024 року. Якщо це рішення [про зняття заборони на удари далекобійною західною зброєю по території Росії] буде ухвалене, це означатиме ніщо інше, як пряму участь країн НАТО, Сполучених Штатів, європейських країн у війні в Україні. Це їхня пряма участь, і це вже, звичайно, істотно змінює саму суть, саму природу конфлікту. Це означатиме, що країни НАТО, США, європейські країни воюють із Росією. А якщо це так, то, маючи на увазі зміну самої суті цього конфлікту, ми ухвалюватимемо відповідні рішення з огляду на ті загрози, які нам створюватимуться.24 лютого 2022 року. Хто б не намагався завадити нам, а тим паче створювати загрози для нашої країни, для нашого народу, мусите знати, що відповідь Росії буде негайною та призведе вас до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися.
Теоретично це дозволяє думати, що так буде й надалі. Наприклад, заступник генсека НАТО Мірча Джоане в березні сказав, що в альянсі не бачать "неминучої загрози" застосування ядерної зброї, і назвав заяви Путіна психологічним тиском. Тоді ж у США не бачили свідчень російських приготувань до ядерного удару. Зараз генсек НАТО Єнс Столтенберг прямо говорить: "Путін і раніше багато разів заявляв про червоні лінії, але на ескалацію не пішов".
З іншого боку, жодне з істотних рішень про допомогу Україні не обходиться без слів про можливу ескалацію з боку Росії. Насамперед ідеться, звісно ж, про застосування ядерної зброї. Останній такий випадок - питання про зняття всіх обмежень на використання ЗСУ західної зброї для ударів по міжнародно визнаній території Росії. Російські та західні ЗМІ вже намалювали безліч мап (наприклад, ось і ось), що показують, до яких міст і військових об’єктів можуть долетіти ракети, але дозволу від союзників досі немає.
Довгі коливання, що виникають у союзників, імовірно, свідчать про побоювання, що кожне їхнє рішення - чергова сходинка на "сходах ядерної ескалації". І яка з них може спровокувати російський ядерний удар, ніхто не знає.
Що таке "сходи ядерної ескалації"? Чи допоможуть вони зупинити ядерну війну?
"Сходи ядерної ескалації" - це ланцюжок подій, що описує можливий крах системи глобальної безпеки. Найчастіше говорять про сходи американського дослідника Германа Кана, який 1965 року створив драбину з 44 сходинок, розділених на сім "прольотів". Є й інші теорії - з 7 кроків, 17 кроків, навіть у самого Кана були ще одні сходи з 16 сходинок.
Усі ці теорії покликані змоделювати перебіг конфлікту, але в реальному житті їх ніхто не використовує - це просто теоретичні кроки, що можуть призвести від кризи до глобальної ядерної війни, пояснює Максим Старчак, експерт з російської ядерної політики, науковий співробітник Центру міжнародної та оборонної політики Університету Квінс. У таких концепціях можуть бути необов’язкові кроки, наприклад демонстраційне застосування ядерної зброї в безлюдній місцевості;
"У теоріях ядерного стримування є уявлення, що ескалація добре контролюється на низьких рівнях. На високих рівнях, коли йдуть прямі бойові дії ядерних держав, учасники діють більш емоційно та ірраціонально. Росія і Захід залишаються на низькому рівні, коли кроки відомі, заздалегідь декларуються, а можлива відповідь прощупується. Щоб говорити про можливий ядерний конфлікт, теоретичні концепції попередньо очікують прямого військового зіткнення ядерних держав. Поки що і Росія, і США всіма зусиллями уникають цього", - каже Старчак.
З тим, що на високих рівнях ескалації контролювати її буде складно, згоден і академік РАН Олексій Арбатов. Він вважає, що після першого ядерного удару буде не "розмірене сходження "сходами ескалації"", а "зрив у безодню спонтанного обміну ядерними ударами", який знищить світ за кілька днів. У теорії Кана перший ядерний удар припадає на 21-й крок, після чого перераховано ще 23 щаблі ескалації.
"Драбина Кана" була створена дуже давно, коли уявлення про те, що можливо, а що ні, сильно відрізнялися від сьогоднішніх, вважає Павло Подвиг, керівник проекту "Ядерне озброєння Росії". Саме тому деякі описані дослідником кроки зараз виглядають дуже дивно.
Загалом складність будь-якої концепції полягає в тому, що, не рахуючи ударів США по Японії 1945 року, у людства немає досвіду застосування ядерної зброї у військових цілях. "Якщо почнеться якась ескалація, ніхто не знає, як можуть розвиватися події, зупиниться вона чи ні.
Є загальне уявлення про те, що якщо одна зі сторін застосує ядерну зброю, то має послідувати відповідь, приблизно аналогічна за масштабом, вона має продемонструвати готовність до продовження ескалації. Вважається, що в якийсь момент одна зі сторін має зрозуміти, що на наступному етапі обміну масштабнішими ударами вона опиниться в програшному становищі, і тоді все зупиниться. Але знову ж таки - механізм цієї зупинки зараз абсолютно незрозумілий", - пояснює Подвиг.
Читайте по темі: Вночі вибухи пролунали у Дніпрі
А що в реальності? Чи є ядерна ескалація?
Зробити ядерну зброю частиною конфлікту в Україні весь час пропонує Росія, але поки що в неї нічого не виходить, вважає Максим Старчак: "Підвищення боєготовності сил стримування перед вторгненням, навчання ядерних сил, посилення риторики, вихід з угод із контролю над озброєннями, розміщення ядерної зброї в Білорусі. Але у відповідь нічого не прозвучало, представники США говорили, що не бачать посилення ядерної активності Росії, а значить ядерним силам США реагувати нема на що. Ескалація конфлікту - це завжди двостороння гра. Якщо з вами не грають, то й ескалувати не виходить".
Ще одним способом змусити Захід повірити в можливість застосування ядерної зброї може стати зміна російської ядерної доктрини. Зараз у ній є чотири умови використання ядерної зброї:
отримання інформації про запуск балістичних ядерних ракет по території Росії або її союзників;
застосування противником ядерної зброї або інших видів зброї масового ураження на території Росії або її союзників;
"вплив" на критично важливі державні або військові об’єкти, виведення з ладу яких призведе до зриву відповідних дій ядерних сил;
агресія проти Росії із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено її існування.
У прихильників війни головний критик доктрини - Z-політолог Сергій Караганов. Він вважає, що доктрина не виконує функцію стримування, а західні лідери впевнені, що Росія не застосує ядерну зброю майже за жодних обставин. "Якщо дрон знову прилетить по Кремлю, то чому б для початку не завдати звичайного ракетного удару по Рейхстагу? Нехай горить", - каже він.
Далі, за планом Караганова, мають послідувати неядерні удари по об’єктах у країнах НАТО, які допомагають Україні, а якщо Захід відповідатиме, то справа може дійти і до групового ядерного удару по об’єктах у Європі. Ідея в тому, що якщо Захід знатиме, що Росія готова застосувати ядерну зброю, то ядерної війни не буде.
Караганов двічі публічно сперечався з Путіним щодо застосування ядерної зброї - минулого року і цього. Зокрема, він говорив про необхідність змінювати ядерну доктрину. У червні Путін сказав, що "ми думаємо" про такі зміни, а 1 вересня МЗС звітувало, що робота перебуває "в просунутій стадії".
Від оновленої доктрини логічно очікувати розширення умов для використання ядерної зброї, каже Максим Старчак з Університету Квінса.
"З одного боку, це, звичайно, вплине на Захід, з іншого - тиснути вже нікуди. Усе, що Захід міг дати Україні, він дає. Від того, що Росія знизить поріг застосування ядерної зброї, вже нічого не зміниться. Доктрина, наприклад, могла б попередити участь західних військ.Але це, скоріше, політичні ігри, ніж можлива реальність. Відмотати назад і прибрати військову допомогу Заходу вже неможливо. Вказівка в доктрині на те, що передача західної зброї означає участь Заходу у війні, нічого не змінить, оскільки це вже довгий час звучить фоном. А отже, зміна ядерної доктрини просто піде в пісок", - вважає експерт. За його словами, якби Росія змінила доктрину рік тому або ще раніше, це було б більш "яскравим" кроком.
Загалом усі доктрини створювалися для протистояння головному противнику, у випадку СРСР і Росії - це США. "Тобто, якщо під час війни з Україною в Росії вразили аеродром, де базуються стратегічні бомбардувальники, або вдарили по радару системи попередження про ракетну атаку, це не означає, що виникла умова для застосування ядерної зброї. Удар по радару вас не засліплює, щоб ви не бачили початку атаки балістичних ядерних ракет. Удар по аеродрому не знижує потенціал вашого ядерного удару у відповідь.
Це поодинокі удари, які легко нівелювати, розкидавши літаки по кількох інших базах і відремонтувавши пошкоджені військові об’єкти. Аналітики США ж бояться, що такі українські удари спонукають РФ застосувати ядерну зброю. Поки що нічого не свідчило, що цей підхід може бути застосований", - вважає Старчак.
Оцінювати ризик російського ядерного удару треба окремо для двох випадків - для удару по країні НАТО і по Україні, зазначає Павло Подвиг. У першому випадку спрацьовує класичний механізм стримування: існує небезпека відповіді та подальшої ескалації. "У Москві, як і на Заході, розуміють, що контролювати цей процес, найімовірніше, не вийде, тому утримуються від рухів у цей бік", - каже експерт.
У випадку з ядерним ударом по Україні працює інший механізм. Зараз немає таких військових завдань, які можна було б вирішити саме за допомогою тактичної ядерної зброї. Можна, наприклад, знищити авіабазу одним тактичним ядерним ударом замість кількох ударів звичайною зброєю, але кардинально ситуацію на фронті це не змінить.
"Єдиний сенс застосування ядерної зброї може полягати в тому, щоб, як у Хіросімі та Нагасакі, викликати в супротивника шок, змусити його здатися та припинити опір. Тобто стратегічним чином змінити хід конфлікту. Але тут виникає ще одна проблема: щоб вплив на противника був істотним, доведеться вбити десятки і сотні тисяч людей. Поріг прийняття такого рішення дуже високий, навіть у кровожерливо налаштованих людей рука на це може не піднятися", - міркує Павло Подвиг. Але навіть такий удар не гарантує, що противник здасться. Наприклад, у 1945 роки удари по Японії стали важливим, але не вирішальним фактором у її капітуляції.
Ще одним стримувальним фактором може бути можлива реакція союзників. Подвиг упевнений, що у країн, які підтримують Росію, вона буде суворо негативною. Дійсно, Китай неодноразово попереджав Росію про неприпустимість використання ядерної зброї. Востаннє це відбулося на початку вересня, після появи новин про підготовку змін до російської ядерної доктрини.
Припустимо, Росія зважилася на ядерний удар. Тоді ядерна війна неминуча?
Точної відповіді на це запитання, зрозуміло, немає. Однак є кілька свідчень, що в США як можливу відповідь на російську ядерну атаку третіх країн розглядають масований удар звичайною зброєю.
Директор ЦРУ Вільям Бернс розповідав, що в листопаді 2022 року, коли в США всерйоз побоювалися російського тактичного ядерного удару по Україні, Джо Байден дав йому вказівку передати "пряме попередження" голові російської Служби зовнішньої розвідки Сергію Наришкіну. У ньому американці "дуже ясно дали зрозуміти", до яких наслідків призведе ядерний удар. За даними New York Times, в адміністрації Байдена на той час вважали, що відповідь союзників має бути потужною, але неядерною. Зокрема, йшлося про удари звичайною зброєю по російських підрозділах, які завдали ядерного удару;
В ефективності своєї звичайної зброї в США впевнені. Так, два роки тому колишній директор ЦРУ Девід Петреус говорив, що НАТО здатний знищити всі військові сили Росії на території України і всі її кораблі в Чорному морі;
Американці намагалися змоделювати відповідь на застосування Росією тактичної ядерної зброї ще до повномасштабного вторгнення в Україну. Так, у 2016 році Авріль Гейнс, заступниця радника з національної безпеки в адміністрації Барака Обами, організувала штабні навчання. За сценарієм Росія напала на одну з країн Балтії, НАТО ефективно відбив агресію, а Росія у відповідь завдала ядерного удару малої потужності по силах альянсу. Генерали, які брали участь у навчаннях, заявили, що необхідний ядерний удар у відповідь, і запропонували список цілей. Однак Колін Каль, радник тодішнього віцепрезидента Джо Байдена, зазначив, що ситуація дає США та їхнім союзникам шанс об’єднати проти Росії весь світ, домогтися її ізоляції та ослаблення. Крім того, на думку Каля, ядерний удар у відповідь нормалізував би застосування ядерної зброї. У підсумку учасники навчань вирішили з більшою інтенсивністю продовжувати конвенційну війну, в якій НАТО перемагав.
Через місяць штабні навчання з тими самими ввідними повторили, але в більш представницькому складі. Коли Каль знову виклав свою позицію, різко проти виступив міністр оборони Ештон Картер. Він заявив, що, якщо США не дадуть відповідь ядерним ударом, це стане катастрофою для НАТО і підірве довіру до США в усьому світі.
Обираючи ціль для ядерного удару у відповідь, учасники навчань відмовилися від Калінінграда через побоювання удару у відповідь по території США і території балтійської держави, оскільки це могло призвести до великої кількості жертв серед мирного населення. Метою вибрали Білорусь, яка не брала участі в гіпотетичній війні. На цьому навчання було закінчено, оскільки змоделювати наступний крок Росії учасники не змогли.
"Якщо з боку Росії буде серйозна провокація, більш вигідною позицією для Заходу буде не відповідати своїм ядерним ударом, а мобілізувати всіх, кого тільки можна, проти загрози застосування ядерної зброї. Недооцінювати цей фактор не можна", - вважає Павло Подвиг.
"З одного боку, в будь-якій концепції застосування ядерної зброї тягне за собою ядерний удар у відповідь. У теорії це так, але це також означає початок глобальної ядерної війни. Чи готові особи, які ухвалюють рішення, бомбардувати планету ядерною зброєю, не спробувавши розібратися і зрозуміти, що трапилося? Цілком імовірно, що ні, враховуючи, як обережно ядерні держави діють одна проти одної. І не тільки США та Росія/РСР, а й Індія та Пакистан, які мали досвід збройного протистояння, але не застосовували ядерну зброю", - каже Максим Старчак.
Опубліковано у виданні "Важливі історії"
