Як правозахисні організації документують докази воєнних злочинів армії Путіна в Україні
Правозахисники збирають докази злочинів військ РФ в Україні. Про те, як відбувається цей процес і що вже вдалося задокументувати, у виданні DW поговорили з директоркою Amnesty International Ukraine Оксаною Покальчук.
Фото та відео убитих мирних жителів з Бучі Київської області шокують. Правозахисники збирають докази злочинів, скоєних російською армією в Україні, аби потім передати їх Міжнародному кримінальному суду. Про те, як відбувається цей процес, про те, що вже підтверджено та верифіковано, а що ще належить зробити, DW поговорила з директоркою Amnesty International Ukraine Оксаною Покальчук.
DW:
Оксана Покальчук: Ми почали працювати над питанням життя під окупацією відразу у перший тиждень повномасштабного російського вторгнення. Київська область є однією з областей, де ми збирали інформацію та документували злочини на окупованих територіях. Є певні проблеми, щоб швидко виходити зі звітами, оскільки хочеться назбирати матеріалу, аби встановити певну системність, побачити схожі патерни поведінки, зокрема щодо мирного населення. Зараз наявні фото та відео значно покращують доступ до інформації, але ми ще потребуємо більше інтерв’ю з сім’ями вбитих, результати медичних експертиз.
Оксана Покальчук
У нас методологія збору даних така, яку використовує Міжнародний кримінальний суд, аби у майбутньому суд міг взяти готовий пакет доказів і покласти його в основу свого рішення. Десь 21 квітня ми вже вийдемо з великим правозахисним звітом про результати перевірки наявності воєнних злочинів, зокрема у Київській області. Адже треба розуміти, що це одне, коли про злочини говорять політики, а інше, коли - юристи, адже юристам треба довести ці злочини. А збір даних займає дуже багато часу.
Я розумію емоційну складову. Нам хочеться назвати це геноцидом, цим страшним словом, щоб це відповідало реальності. Але з юридичної точки зору, норм гуманітарного права це значно складніший процес, аби назвати щось геноцидом. Зараз нам треба більше працювати над цим, збирати дані, аби відповідні міжнародні експертні органи могли це визнати. Аби ми не тільки емоційно сьогодні про це заявили, а і майбутні покоління про це знали.
Це використання забороненої зброї, касетних боєприпасів. Нам вдалося встановити у Харкові та Сумах, що Росія застосовує цю заборонену зброю у місцях, де знаходяться цивільні. І люди від цього страждають або гинуть від ураження. Це також застосування Росією тактики виснаження мирного населення у містах, які знаходяться в облозі. Тобто російська армія з самого початку умисно перекриває всі життєво необхідні потреби: доступ до їжі, води, електроенергії, теплопостачання. Потім виснажують людей і доводять місто до гуманітарної катастрофи. Йдеться вже не про кількість поранених чи загиблих, а про те, що людей доводять до того, що вони не можуть жити в тих умовах, в які їх ставлять. Це не щось нове. Таку тактику Росія використовувала в інших війнах, в яких брала участь. Ще один вид злочину, який ми зафіксували, - це блокування гуманітарних коридорів, це обстріл гуманітарних автобусів, вбивство цивільних у гуманітарних коридорах, які намагаються виїхати, невибіркові атаки на цивільних.
Зафіксовані випадки є, але інформацію про це не хочемо розголошувати з міркувань безпеки для жертв. Ми зараз збираємо дані і не біжимо за сенсаціями, бо життя і здоров’я постраждалих для нас значно важливіші.
У нас є певна кількість інтерв’ю, але інформація не зовсім така, яку ми бачимо у ЗМІ. Бо люди, з якими нам вдалося поспілкуватися, це ті, яким не дали можливості виїхати в Україну. Їм дали можливість виїхати, але тільки в одному напрямку. Це пряме порушення норм гуманітарного права. Так не можна робити. Людям, які виїжджають їм треба дати можливість виїхати туди, куди вони захочуть. Але поки що нам не вдалося дістатися до людей, яких не в юридичному, а в людському сенсі, насильно вивезли. Так, їм не дали вибору, куди виїхати, але це не так, як подаються деякі інтерв’ю у ЗМІ. Тому ми поки що верифікуємо цю інформацію.
"Мертві цивільні на узбіччі траси за 20 км від Києва, Київська обл., Україна. Під ковдрою 4 або 5 мертвих голих жінок, яких намагалися спалити на узбіччі. Окупанти зґвалтували жінок, а потім намагалися спалити їхні тіла", - український фотограф Михайло Палінчак
У нас зараз пріоритет на документуванні та верифікації випадків порушення прав цивільних. Якщо у нас будуть такі дані, то ми звичайно говоритимемо про ці порушення. Наразі є правозахисні організації, які займаються конкретно військовополоненими, але наша організація має фокус саме на цивільних.
Ми використовуємо всі доступні методи. У нас є спеціальна лабораторія, яка перевіряє всі фото та відеоматеріали. Це високопрофесійні люди, які мають спеціальні знання та спецтехніку, які перевіряють не тільки, коли і ким було знято фото, а й правдивість, як саме знято, що знято тощо. Це збір доступних даних у інтеренет-мережі, також ми купуємо чи нам просто надають фотографії фотографи, які працюють на місцях. Також це фото і відео з телефонів чи іншої техніки людей, які знаходилися у місці або поруч. Очевидно, якщо був розстріл, то важко знайти фото чи відео розстрілу. Їх може і не бути. Але ми можемо брати фото людей з цього міста, з цього району, в цей день.
Там буде видно, яка погода була, о котрій годині це відбулося і ще цілий спектр опосередкованих доказів. Наші дослідники також перебувають в Україні і працюють безпосередньо з постраждалими сім’ями. Наприклад, у нашому досліджені ми змогли довести, що Росія використовує заборонені касетні боєприпаси через інтерв’ю постраждалого, який надав нам уламок боєприпасу, що витягнули у нього зі стегна. По цьому уламку нам вдалося встановити, від чого він і який тип зброї використовувався. З нами співпрацює група міжнародних юристів, які працювали під час інших воєнних конфліктів. Вони зараз в Україні беруть інтерв’ю у постраждалих, свідків. Використовуємо всі доступні методи.
Найскладніше - це доведення втрат. Адже це потребує неймовірної кількості зібраного матеріалу. От зраз у Бучі, всі бачили зв’язані руки, прострелена голова. Але далі постає питання: коли це відбулося, верифікувати, що це за людина, отримати результати медичної експертизи, домовитися з родичами, включити все це в аналіз. Як ми бачимо по фото, таких історій буде багато. У людей горе, трагедія, їм не до цього. Ще проблема, це медичні документи. А судовомедичні органи зараз переповнені кількістю тіл, які потребують опису і аналізу. Всі хочуть отримати результат якомога швидше, а це зараз дуже складно. Для правозахисників це задача на місяці, аби ми могли зробити якісно роботу, яка ляже в основу міжнародного кримінального суду.
Лілія Ржеутська, опубліковано у виданні Deutsche Welle
Кулеба исключает особый статус для Донбасса на условиях России
Читайте більше новин по темі:
