Об исторических корнях войны России против Украины
Об этом напомнил сегодня в блоге УП политический эксперт Константин Матвиенко.
Текст не являє собою назвати нового слова в історичній науці. Фактично це переказ давнього концепту про триєдність (спільність) російського народу, який мешкає на історичному просторі Давньої Русі. Відтак українцям і білорусам відмовлено у праві на власну національну ідентичність. В Російській Імперії ця концепція мала статус офіційної – єдино правильної.
«Вину за створення України» в Москві досі покладають на Австро-Угорський Генштаб та на радянську владу і особисто В. Ленініа. З цього можна було б посміятися, якби такими поглядами на історію не обґрунтовувався черговий загарбницький напад на Україну.
Направду росіяни лише прикривають історичними причинами свою хронічну жагу окупувати і поневолити Україну. Ще з ХVII сторіччя Московія не могла існувати без українського хліба, солі, заліза, а пізніше – цукру, вугілля, сталі, без українських портів і верфів… Головне ж без людей – священників, вчених, військових, хліборобів, зодчих, робітників, митців, які зробили величезний внесок у створення Російської Імперії та СРСР.
Терени України були плацдармом для загарбницьких воєн Росії у Європі. Наші солдати стали значним чинником російських перемог у цих війнах, а також у війнах на Кавказі та Середній Азії. Лише приєднання України дало змогу Росії залюднити Сибір та Далекий Схід. До речі родини бранців, викрадених росіянам з Маріуполя та інших міст Сходу України зараз розселяють саме там.
З часів ПетраІ російські уряди проводили послідовну політику асиміляції українців. Коли це не виходило, то вдавалися до катувань і репресій. Водночас щедро винагороджували маєтностями і титулами тих, хто справно служив Росії. Така ж практика триває і нині.
Після розпаду Російської Імперії у 1917 році, росіянам не вдалося зберегти за собою Фінляндію, Червона армія зазнала поразки у Польщі, Естонії та Латвії. Однак в Україну більшовики вчепилися зубами, бо її ресурси були критичними для Радянської Росії. Тому у 1918 році на Київ кинули банду М. Муравйова, яка терором встановлювала тут радянську владу. Звіряча жорстокість росіян у той час усе ж цілковито поступається тому, що світ побачив сьогодні у Бородянці, Бучі, Волновасі, Гостомелі, Ірпені, Маріуполі…
Попри всі зусилля радянської влади, особливо у її пізній період, спрямовані на асиміляцію українців… Самоцитата: «У Радянському Союзі, направду, конкурували між собою перед усім дві національні ідентичності: російська, що була сформована, за часів Російської Імперії і розвинута засобами мовлення ХХ сторіччя; та українська, ґрунтована на величезному пласті народної культурної традиції, звідки розвинулися українська література, живопис, театр. Українське мовлення дало величезний імпульс розвитку і закріпленню української національної ідентичності.
Власне конкуренція у СРСР російського та українського стала потужним чинником дезінтеграції «Імперії зла» і, водночас, становлення сучасної української національної самосвідомості, що дозволило українському суспільству створити нинішню українську державу.»
Саме Україна, на Референдумі 1 грудня 1991 року поставила крапку в існуванні СРСР. Це найбільша історична образа російських імперців на Україну і ще одна причина нинішньої війни.
