«Надів шкуру вбивці»: Россошанський перед вироком намагається переконати суд у власній невинуватості
1 січня 2018-го голе тіло жінки з численними ножовими пораненнями знайшли у річці біля села Демидів. Підозрюваного назвали швидко — ним виявився односелець Россошанський. Сім’ї конфліктували останні кілька років після того, як син Россошанського автівкою збив на смерть молодшу сестру Ірини. Чоловік узяв вину на себе, кажучи, що покійна довела його постійними звинуваченнями. Згодом сина амністували і Россошанський став уголос заперечувати причетність до вбивства, розповідаючи в судових засіданнях, що узяв вину на себе під тиском правоохоронців. Зрештою, звинувачення у бік поліції виявилися, можливо, занадто дошкульними і влітку минулого року Россошанський замовк. Навіть сказав, що відмовляється будь-коли давати показання і пояснення будуть тільки в останньому слові.
Через рік Россошанський відійшов і дав згоду на допит. Без конкретики, але він також підтвердив, що раніше на нього мав місце факт тиску, але подробиць не навів. Від перевірки на поліграфі категорично відмовився. Цікаво, що раніше такі дослідження начебто проводилися, але їх результати відсутні в матеріалах провадження.
І пряником, і кнутом
У засіданні 28 липня свою розповідь чоловік почав словами, що для нього не було сенсу вбивати і підставляти себе. Адже після останнього судового засідання у справі про ДТП за участі свого сина він ризикував стати підозрюваним №1. Також Россошанський говорить, що ніколи не наважився би на вбивство. Мовляв, своє життя присвятив навчанню, службі в армії, створенню сім’ї.
«Я не тот человек, не так воспитан… Не приемлю жестокость, кровь», — підкреслив він. Та вже за пару хвилин Россошанський сказав, що не чекав, що «ситуація зупиниться» на ньому, що запідозрять саме його і з цього робить висновок, що «карти підтасовано» і хтось просто скористався ситуацією.
«Кто бы не совершил преступление такое в центре села, никогда бы не понес труп в сторону своего дома… Топить в речке, которая, как всем известно, довольно мелкая… Как раз речка течет в конце моего огорода», — дивувався обвинувачений.
Він повторив раніше висловлену версію, що вину визнав під тиском тодішнього замкерівника Нацполіції в особі Вячеслава Аброськіна. Йому начебто поставили умову: бере на себе це вбивство, або постраждає його син Дмитро, який наче заручник, адже ще утримується під вартою.
29 грудня 2017-го він, як стверджує, порався по господарству. Після обіду зайшов сват Манченко, який вертався із похорону. Чоловіки розпили чвертку горілки і потім Россошанський проводжав гостя, щоб той перейшов небезпечне перехрестя. Повернувшись додому, він нібито весь вечір був вдома, близько 19 години подзвонив сину в СІЗО і перепитав, що принести в передачі, а потім ліг спати.
Наступного ранку Россошанський повіз синові продукти, чекав у черзі і звільнився тільки близько 15 години. 31 грудня він поїхав на роботу в «Київенерго», де трудиться понад 30 років, остання його посада — водій. Він працював добу і тільки в обід 1 січня повернувся додому.
Коли стало відомо про вбивство, Россошанський нібито став помічати за собою стеження. Підозрілі незнайомці їздили в маршрутках. Селян опитували правоохоронці. Россошанський 5 січня ходив давати показання в поліцію. «Я бы не сказал, что это допрос… Это была беседа», — пояснює він. Запевняє, що не зміг розповісти нічого цікавого і його двічі посилали на поліграф, а потім поліцейська машина доставила його додому. 6 січня Россошанський залишався у селі, а 7-го поїхав до Києва привітати з Різдвом дочку з онуком. Тоді на вулиці його затримали.
Пізно ввечері 7 січня у відділок поліції нібито прибув Аброськін.
— Он сказал, что так и так, то-то, то-то. Простите, я не хочу на эту тему больше говорить, — пояснив Россошанський.
— Про що хоч приблизно ця розмова з Аброськіним була? — запитав суддя.
— И пряником, и кнутом. И сяк, и так. И по-хорошему, и по-плохому. На меня смотрело 40 пар глаз… Готовы были прикрутить меня к стулу своими взглядами… Начали говорить, как это будет выглядеть. Можна я не буду уточнять? Мне даже сказали, как это будет делаться?
— Що саме? Погрози?
— Как будет убиваться мой сын! Нож, веревка. Утром инфаркт или суицыд.
— А що Вам пропонували?
— Мне предложили взять убийство на себя. Сына отпускали за 1-2 месяця. А мне — 2 года… Но учитывая мои заслуги перед родиной (еще назвал меня он дедом) — еще может и этого не будет.
— Вас інструктували, що треба говорити з приводу цього вбивства?
— Естественно, но я не хочу об этом вспоминать. Не надо задавать мне пожалуйста вопросы… Говорили, диктовали, что писать. Но разрешите, я не буду на эту тему говорить.
Суддя Павло Слободянюк каже, що в матеріалах справи є дані про телефонні з’єднання за останні пів року перед злочином. Із роздруківки видно, що чоловік щодня активно спілкувався і найбільше з сином, який утримувався у СІЗО. І тільки в один день його телефон мовчав — 30 грудня 2017-го, після зникнення Ірини.
— Значит мне никто не звонил, — з байдужою інтонацією відреагував Россошанський.
— Ні, Вам багато дзвонили. Ваш син Вам дзвонив, Ви не відповідали, — сказав суддя.
— Я не уверен, чтоб я не відповідав.
— На жодний телефонний дзвінок Ви не відповідали. Чомусь. Інші дні за пів року активне йде у Вас користування. А 30 грудня жодної відповіді і дзвінка.
— Я всегда беру з собой телефон. Я никогда никому не звоню. Зачем я буду себя кому-то навязывать. Если я кому-то нужен, звонят мне.
— Ви навіть не відповідали на дзвінок сина.
— Может я его (телефон — ред.) оставил дома. Я в спешке ехал, не могу быть уверен… Пол дня я был в СИЗО, потом поехал. Целый день? Ближе к вечеру я был дома. Телефон был дом на зарядке… Для меня телефон — вообще что-то такое далекое. Для меня он не играет роли… Я не придаю значения телефону. Я никому не звоню и он мне не нужен. А тут, наверное, я не взял, забыл.
Суддя пояснив обвинуваченому, що 7 січня його різдвяна «бесіда» з працівниками поліції фіксувалася як негласна слідча (розшукова) дія. Під час розмови він демонстрував надзвичайне знання подробиць.
Россошанський каже, що інформації було більш, ніж достатньо, — у ЗМІ. Також він наслухався про вбивство у Вишгородському відділку поліції, коли прийшов на допит 5 січня. Але суддя пояснює, що обставини, про які розповідав Россошанський, були встановлені слідством тільки пізніше. Наприклад, описав чоботарський ніж як знаряддя вбивства. Хоча такий ніж знайшли лише за кілька днів і взагалі під мостом назбирали більше 10 ножів різної форми. Россошанський стверджує, що раніше йому показали фото цього ножа для впізнавання, підказали, що треба озвучити. «Пояснили, что все ржавые, а этот менее ржавый», — пояснив він вибір ножа.
«Возомнил из себя льва или тигра…»
Головуючий суддя Слободянюк поцікавився ставленням обвинуваченого до загиблої. Той показово байдуже відповів, що не знав Ноздровської. Близько 20 років тому він на машині відвіз її до полового будинку, коли в неї почалися перейми. Пізніше зустрічалися в суді, коли син Россошанського збив на смерть сестру Ірини. Він як батько відвідував всі засідання. Каже, що з Ноздровською конфліктів не було, навіть навпаки — вітався до її батька, який їздив на велосипеді. Охарактеризував своє ставлення до Ноздровської як звичайне, запевнив, що ніколи їй не погрожував.
У судових засіданнях відтворювалися записи бесід Россошанського із працівниками поліції, які чомусь документували як НСРД. У них обвинувачений зажди дуже емоційно і агресивно висловлювався про Ноздровську, казав, що вона його довела, в нього переповнилась чаша терпіння.
Тепер Россошанський каже, що його неприязнь була постановкою, щоб не порушити домовленість із поліцією. Адже йому пообіцяли звільнити сина взамін на те, що він визнає себе вбивцею Ноздровської.
Россошанський розповідає, що «надів шкуру вбивці», грав роль злочинця. «Возомнил из себя льва или тигра… Пришлось играть, ибо я не смог поступить иначе… Быть как настоящий тигр и настоящий убийца, как по сценарию», — сказав обвинувачений.
Тепер він стверджує, що мав привітні стосунки з убитою, хоча раніше неодноразово жалівся поліцейським, що його рідня боїться зайти в магазин, обходить Ноздровську десятою дорогою і про це знало все село. Зустрічі традиційно завершувалися “дракою”, сварками, прокльонами. Але зараз Россошанський говорить, що це тільки художня форма і реально такого не було.
«У меня не было с ней никаких конфликтов», — наполягає він. Суддя навів цитати обвинуваченого, що Ноздровська обзивала його вбивцею, але Россошанський відповів, що говорив це, аби утвердитися в ролі убивці, щоб нікого не підвести і син вернувся додому.
«За все время судебного процесса, за эти 2,5 года Ноздровская устроила такой раскардаш в селе. Всех проклинала, устраивала драку. Она и бабка ее, отец и дочка — там тоже хороший подарочек растет. Учится в милицейской академии. Это что-то с чем-то», — зацитував суддя пояснення Россошанського 4,5 роки тому.
Але обвинувачений все заперечує. «Это не со мной, это было с людьми. Это не касается меня», — сказав він. Начебто вбита ображала якихось його сусідів, але прізвищ він назвати не може.
Суддя знову зачитав попередні показання, як Ноздровська на зупинці маршрутка зустріла його вигуком «Убийца!». Сам Россошанський раніше говорив поліції, що не стерпів і кинувся на кривдницю: «Как львица в дикой природе бросается на стадо беззащитных лошадей».
Сьогодні Россошанський применшує драматизм ситуації і каже, що саме тоді недалеко в їх селі відкрили зоопарк «12 місяців» і всі його метафори, пов’язані з цим.
«Слышан рев оттуда. И соседям Дунякам (батьки Ноздровської — ред.) слышан рев. И нам слышан рев. Что пришло в голову, то и сравнил», — відповів чоловік.
Під час психіатричної експертизи Россошанський повторив те, що говорив поліцейським. Експерти дали висновок, що він поводився самостійно і був максимально щирим.
— Проводилися чотири експертизи на предмет того, чи правдиві Ваші показання під час слідчих дій. Навіщо це робити, якщо з Вами домовились? — запитав головуючий суддя Слободянюк.
— Это про протоколу? — засумнівався Россошанський.
— Це не обов’язково, — сказав суддя.
— На випадок, якщо відмовиться, — вставив репліку адвокат.
— Для статьи 116-й (йдеться про можливість перекваліфікації на вбивство в стані афекту — ред.).
Під час психіатричної експертизи Россошанський періодично плакав і просив вибачення за таку поведінку.
— Да, это надо мне было для 116-й, — стоїть на своєму обвинувачений.
— Тобто навіть плакали?
— А почему же нет, если я вошел в роль. Я не помню, чтобы я плакал. Но если они это видели, то да. Я ж не оспариваю.
— Ви наполягали, що шкодуєте за те, що Ви вчинили? Просили вибачення?
— Я не помню. Я был уверен, что там все уже договорено и нет проблем. Я никогда бы не подвел этот договор, это я знаю. Я не помню, плакал я или смеялся. Но не смеялся, это точно… Стремление было не подвести.
— До театрального мистецтва Ви не маєте нічого? Бо постійно зазначаєте, що грали роль… — поцікавився суддя Євгеній Сидоров.
— Роль роли рознь. Смотря какая роль. Роль убийцы тяжела для любого актера… Я был в безвыходном положении.
— Россошанський, а яку зараз роль Ви граєте? — продовжив суддя.
— Это как-то… Я воспринимаю Вашы слова… — ображено говорив Россошанський.
— Ви даєте правдиві свідчення?
— Я даю правдиві свідчення. Но Вы ставите вопрос мне ребром, прямо в лоб и это неприятно мне слышать.
— Ви визнаєте себе винним?
— Я не признаю себя винним…
Коли головуючий запитав, чи відповідатиме Россошанський на питання інших учасників той став відмовлятися. І пояснив, що його дуже неприємно здивувало запитання судді Сидорова про те, що він грає якусь роль: «Началось за здравие, а кончилось за упокой… Меня аж в пот бросило. Удар прямо в печень».
Россошанський уточнив, що наполягатиме саме на цих своїх останніх показаннях у судовому засіданні.
Після цього він ще близько години відповідав на запитання про те, як часто їздив маршруткою, який його стан здоров’я і чи чув він та розумів, що відбувалося в судовому засіданні.
По завершенню допиту двокат Олексій Цибенко попросив кілька хвилин для конфіденційної бесіди з підзахисним. У подальшому він клопотав зробити перерву в засіданні, оскільки йому та Россошанському потрібно узгодити позицію в справі.
Розгляд відклали до 29 липня. Очікується, що цього дня відбудуться дебати і суд вийде в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Автор: Ірина Салій, «Судовий репортер»
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
Читайте більше новин по темі:
