Ретельно сплановані атаки на буковинську лісову галузь тривають
Нещодавно і чернівецькі, і київські ЗМІ писали про кампанію дискредитації, спрямовану проти начальника Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Гончара, із залученням депутатських та міністерських лобістів. Атака на ефективного керівника відбувалася з причин абсолютно надуманих і висмоктаних з пальця, причому, всупереч успішним фінансовим та виробничим показникам управління.
Але позитив та інші аргументи не були взяті до уваги при прийнятті несправедливого і безпідставного рішення про його відставку міністром Русланом Стрільцем. Якого, вірогідно, просто доконали депутатські звернення і їхні колективні вояжі у Міністерство екології та природних ресурсів. І домучили безперервні скиглення та прохання прибрати з посади успішного керівника.
Постійними ходоками - нардепами з Буковини Максимом Павлюком та Оленою Лис була підключена до організації тиску на міністра навіть лідерка "Слуги народу" Олена Шуляк. Вона, схоже, і сама повірила у напродуковані молодим юристом Павлюком нісенітниці. І принагідно нагадала міністрові про партійну підтримку його кандидатури при призначенні на посаду та відповідні зобов’язання і залежності перед "Слугою народу".
І міністр здався. Навіть попри звернення на захист Василя Гончара, підписане 31 депутатом Чернівецької обласної ради, та звернення лісівників області, яке підписали 1 600 людей.
1 600, Карл!
Все переважила партійна приналежність клопотальників.
Тож виглядає так, що рішення про відставку Василя Гончара той вже розглядав як найменшу втрату, лиш би відчепилися.
Не врахували одного, Гончар - боєць, який переконаний у своїй правоті. Тому, вірогідно, слід очікувати судових процесів і повернення чоловіка на роботу.
Тепер копнемо глибше. А хто ж, власне, стоїть за цією доволі брутальною оборудкою? І це вже інший аспект цієї схеми. Ні Павлюк, ні Лис не є лісівниками, тому варто припустити, що їх просто долучили до оборудки. Ідея кадрових пертурбацій у лісі швидше за все визріла у головах тих, хто конкретно у темі. І одним з підтверджень цього є колективне фото Максима Павлюка, Миколи Орендовича та Андрія Тимофєєва.
Молоді люди на ньому веселі та згуртовані, впевнені та цілеспрямовані.
Павлюк, звичайно, є одним з моторів цієї схеми, але він причепний, його долучили ззовні. Ідея кадрової революції у буковинському лісовому господарстві визрівала точно не в голові колишнього військового прокурора, який двічі вдало використав соціальний ліфт у вигляді рідного дядька. У результаті чого спочатку потрапив у прокурорський пул, а вже потім і в депутатський, коли кандидатів у депутати для "Слуги народу" у деяких випадках виловлювали вулицями, як сьогодні неактивних призовників. Чи безпритульних собак, щоби вдарити кліпсу на вухо.
Проте все добре колись закінчується, а відвикати від хорошого важко. Тому не Павлюк один подумує, що робитиме далі, коли політична коньюктура вже не буде сприятливою та доступною, як дівчина неважкої поведінки.
А тут підвернулися два лісових хитрюгани з грандіозними планами і зашкальними амбіціями, якими їх нафарширували з дому.
Такий собі Микола Орендович та Андрій Тимофєєв. Останнє прізвище відоме тим, хто знається на лісових справах у особливо великих розмірах. Тимофєєв-старший довгі роки правив чернівецькими лісами на трійці з бубенцями, доки не спікся.
Зараз батько Тимофєєва - колишній і довговічний лісник, керівник Чернівецького лісгоспу перебуває на заслуженому відпочинку. Правда, викликаному кримінальними справами. З рідним лісом довелося розпрощатися надовго, але як він сподівається, не назавжди.
А там йдеться про те, що його звинувачують у шкоді завданій навколишньому природному середовищу у розмірі 2 874 390,20 гривень у 2017 році і 2 387 258,50 гривень у 2018 році. Всього на понад 5 мільйонів.
Дивним чином і батько Орендовича теж опинився у подібній ситуації. Бо і тут кримінальні справи густі, як реп’яхи на румунському медведеві. Саме через них і йому довелося піти із затишного місця у лісі, за роки добряче ним просапаного.
Але особисті невдачі та такі негативні обставини у подібних лісових династіях означають лише одне - просувати кар’єрними щаблями замість себе своїх дітей. І дарма, що щедра буковинська природа дуже могла на них і відпочити.
Головне, щоб не ламали батьківської стратегії, не втрачали тяги до лісу. І тяги з лісу додому.
Одним словом, зацікавлені сторони зійшлися на одній локації у слушний час з однією метою - знову у будь-який спосіб дірватися до лісу. А тут ще й підвернувся юридично грамотний та впливовий депутат. То чого б не використати ситуацію?
І пішли килимові бомбардування новоспеченого міністра зверненнями та депутатськими запитами. Аж доки той пресингу не витримав.
Гончара неправедно звільнили, але що далі? Зазвичай у розсудливих людей на випадок реалізації чи нереалізації задуманого, крім плану "А" буває і план "Б". Могли б у досвідченого та мудрого дядька поцікавитися.
Але тут, вірогідно, запасного варіанту не було. А збавляти темпи у кадрових іграх означає втратити ініціативу. Тому знову ввімкнули на коробці передач "драйв" і заходилися розігрувати наступну комбінацію вже перевіреними методами.
Як? А дуже просто. Знову полетіли у бік міністерства екології та в сторону Держлісагентства депутатські скарги і звернення з розрахунку, що міністр, який панічно боїться паперів з логотипом Верховної Ради і депутатських значків, і далі слухняно йтиме на поступки.
Але цього разу йому сигналізують вже про буцімто негативну роботу нижчої ланки лісового управління - районних держлісгоспів. Просіла планка.
Та це зовсім не означає, що апетити зменшилися. Апетит і далі, як після тифу. Це просто свідчить про те, що використовуючи війну та обставини, які ситуативно склалися на їхню користь, всі, хто стоїть за цією кадровою схемою, прагнуть урвати хоч щось. У прикупі, звичайно, той же повноформатний доступ до лісових багатств Буковини і заволодіння цією загальнонародною власністю у всіх доступних формах.
Отже очікуємо на горизонті появу і нового ставленика на місце Гончара, котрий влаштує організаторів і якого вдасться втюкати міністру.
Що й не кажіть, колишніх лісників, як і кедебістів, не буває. Якщо людина одного разу дорвалася з бензопилою до лісу, її вже звідти не повернеш. До останнього дерева.
Питання у іншому, хто і як все ж може дати по загребущих руках? На міністра розрахунок кволий. Час правоохоронців ще не настав, та й ранг окремих фігурантів їх може відлякувати.
Тому врятувати буковинський ліс від свавілля зухвалих ділків може хіба що згуртованість колективу, який тероризують та дискредитують. Жорстка кругова порука у хорошому розумінні цього слова.
Люди мусять захистити своє і своїх, а головне - власну честь та ділову репутацію, підтверджену виробничими показниками з наповнення бюджету, організації допомоги ЗСУ та переселенцям.
Але для цього потрібно стати єдиним фронтом, як їхні призвані хлопці на передовій. Лише за такої позиції жоден мародер не наблизиться до державних лісів на гарматний постріл. І жодний міністр не призначить у керівники пролобійованого схематозниками пройдисвіта.
Немаловажною є і реакція громадськості, яка теж вже обурена брудною кампанією, котру затіяли одіозні колишні. Люди у своїх коментарях у Фейсбук прямо вимагають від міністра чіткої позиції і справедливих, а не вимушених рішень. А також відстоювання не чиїхось, а державних інтересів.
Тим більше, що на дворі війна.
Віктор Литвин
