Процес дерусифікації в Києві: “Гудбай, Толстой”
Але витравлювання з тіла української столиці знаків колоніальної належності до Росії, чи то пак до СРСР, йшло надто повільно, зазначає "Новинарня". Тихою сапою зникали найбільш одіозні назви, але, приміром, пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка протримався до 8 грудня 2013-го, а вулиця Московська (та, що в Печерському районі) і по цей час носить свою назву.
Процес декомунізації пожвавився після перемоги Революції гідності та початку у 2014 році російсько-української війни. Водночас із дерусифікацією ситуація виявилася значно складнішою. Коли після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну гостро постала тема позбавлення від насадженої нам російської спадщини, в самому лише Києві знайшлося понад 300 вулиць, пов’язаних назвами з державою-агресором.
Київська міська державна адміністрація утворила експертну групу, яка мала опрацьовувати пропозиції киян щодо перейменування вулиць та формувати власні рекомендації. Після п’яти днів обговорень було запущено голосування в мобільному додатку “Київ цифровий”, після чого київські вулиці теоретично отримали нові назви.
“Теоретично” – бо процес не завершено. Вже зараз КМДА багато хто критикує за організацію голосування та його формат, причому до критики долучаються й представники експертної групи. Один із них, Тиміш Мартиненко-Кушлянський, розповів “Новинарні” про те, що, на його думку, було зроблено неправильно і які наслідки це матиме у майбутньому.
“Дерусифікація потрібна. Але спосіб, у який вона впроваджується, є травматичним”
– По завершенні голосування щодо перейменування русифікованих вулиць столиці Київрада повідомила, що за нові назви віддали голоси 6,5 мільйонів людей. Ідеться про кількість голосів чи IP-адрес, з яких заходили на “Київ цифровий”? Власне, чи є вірогідність того, що голосували в тому числі й некияни?
– Ця інформація від Київради збила з пантелику багатьох, в тому числі й мене. Я навіть зробив про це іронічний допис на фейсбуці, де зазначив, що під час голосування населення Києва зросло на три з половиною мільйони людей.
Насправді ж у голосуванні взяли участь 285 тисяч людей, які подали 6,5 млн голосів за всі пропозиції. Просто відбулася певна плутанина у цифрах, яку Київрада не усунула.
– Але серед цих 285 тисяч були не лише кияни?
– Будь-хто, хто завантажив собі цей застосунок, має паспорт громадянина України та може верифікувати свою особу через банківську картку міг проголосувати за нові назви вулиць.
– Криміналу в цьому немає, але й логіки – коли голосують некияни – теж.
– Питання непросте, бо, дійсно, криміналу тут немає, і ніхто не може заборонити громадянам України брали участь у такому обговоренні. Але з іншого – етичного – боку тут є певні застереження. Мене як киянина не влаштовує, що мешканці інших міст можуть активно долучатися до визначення назв столичних вулиць. Київ – це місто з тисячолітньою історією, і не всі мешканці інших міст мають розуміння цього факту. Це по-перше.
А по-друге, далеко не всі мають “відчуття Києва”. Звісно, якщо людина й не є уродженим киянином, але тривалий час мешкає тут і має це саме “відчуття міста”, вона може брати участь у такому голосуванні. Але якщо підключаються, умовно кажучи, мешканці Закарпаття, які в Києві ніколи не були, це деформує результат голосування. Бо тоді виходить, що на вибір назв впливає не розуміння історичних чи культурних реалій Києва, а чиїсь ідеологічні міркування.
– Уточнимо тоді іншу цифру: 296 вулиць Києва буде перейменовано – це коректна інформація?
– 296 вулиць будуть перейменовані в рамках рейтингового голосування. Але також сюди варто додати ті вулиці, яким будуть повернуті історичні назви. Це додатковий перелік, де приблизно 20 пропозицій.
– Безперечно, декомунізацію та дерусифікацію вулиць Києва проводити треба. Але змінювати 296 назв відразу – хіба це не перебір?
– Абсолютно з вами згодний. Навіть мені, людині, яка є фахівцем із київської топоніміки, не під силу запам’ятати увесь той масив вулиць, які ми зараз перейменовуємо. Дерусифікація потрібна, проте спосіб, у який вона впроваджується, є травматичним.
Але скажу й інше: частина проблем із запам’ятовуванням нових назв дещо надумана. Багато киян зазвичай переміщуються в межах свого району та центру міста, а відтак не мають потреби запам’ятовувати нові назви всіх вулиць. Водночас глибина дерусифікації та декомунізації є зараз такою, що й на рівні окремих місцевостей у місті йтиметься про заміну десятків назв, і це справді буде дещо складно для людей – пристосовуватися до нової реальності.
– Не було пропозицій організувати процес дерусифікації інакше: наприклад, у кілька “траншів” абощо?
– Так, я б цей процес побудував зовсім інакше. І тут ми повертаємося до тієї дискусії, достатньо гострої, яку я започаткував ще в квітні цього року. Саме тоді Київрада ухвалила рішення про так звану “спецпроцедуру”, яке було хибним. Бо значно краще було б, якби Київрада надала тій постійній комісії з найменувань, котра діяла при міському голові ще до лютого 2022-го, додаткові повноваження на час воєнного стану. Саме це пропонував я та мої колеги. А так – наші пропозиції і досі лежать без руху, і ми все ще сподіваємося, що Київрада їх колись розгляне.
– А якби такі додаткові повноваження були надані, що б це змінило?
– Ми так само пропонували спростити порядок громадського обговорення і завести його на платформу “Києва цифрового”, щоб охопити максимальну кількість містян. Але водночас залишити цей процес у компетенції постійної комісії з найменувань. І поступово, короткими перебіжками, проводити дерусифікацію та декомунізацію. Тобто виставляти на перейменування не 296 об’єктів одразу, а “порціями” по 20-30 пропозицій. І це дало б можливість користувачам поступово знайомитися з об’єктами, які підпадають під перейменування, а також із назвами, що пропонуються замість старих.
“Експерти й громадськість висловилися, тепер процес переходить у політичну площину”
– На голосування було відведено лише п’ять днів. Як за такий короткий строк пересічній людині можна було осмислити біографії всіх, на честь кого пропонували дати нові назви?
– Погоджуюся: п’ять днів – це неадекватно для нормальної громадської дискусії. І всі ми, члени експертної групи, які опрацьовували пропозиції, солідарні в тому, що процес був початково неякісним. Бо навіть для нас часу було замало, адже ми мали проаналізували список із початкових 476 об’єктів, які підлягали (або не підлягали) перейменуванню. Але і це ще не все, бо був також перелік із понад 10 тисяч пропозицій, які надійшли від киян!
І я вам скажу відверто, що це було абсолютне пекло. Щоб уся ця робота була виконана якісно, необхідно було забезпечити як мінімум дві базові умови. Перша: більше часу на голосування, і друга – короткі, бодай на кілька речень, довідки про людей, на честь яких пропонують назвати вулиці. Але позаяк ані першого, ані другого зроблено не було, люди опинилися в ситуації, коли їм на голови скинули купу незрозумілих назв, в яких вони зовсім не розбиралися.
– Але в кожному разі те, за що проголосувала більшість у застосунку, не обов’язково стане новими назвами вулиць?
– До певної міри так. У нинішньому процесі перейменування я виділяю три етапи. Перший етап – експертний, другий – громадський, третій – політичний.
Зараз ми як міська громада пройшли експертний та громадський етапи. Експерти зробили свою роботу, дали рекомендації, відтак відбувся громадський етап, а потім знову зібралися експерти, і на основі отриманих результатів голосування склали рекомендації для міської ради.
І от зараз процес переходить у політичну площину, коли для ухвалення остаточного рішення потрібен вердикт міської ради. Але чи погодяться депутати ухвалити всі пропозиції у повному обсязі і чи буде кінцевий перелік нових назв збігатися з тим списком, який уклали експерти і який “наголосували” учасники обговорення в мобільному додатку – все це питання відкриті. Депутати як політики, що представляють своїх виборців, можуть мати якісь зауваження до переліку назв. Можу припустити, що відбуватимуться певні політичні дискусії.
– Згідно із законодавством, пропозицію про перейменування вносить, зокрема, міський голова. Тобто у випадку Києва мер Кличко з переліком назв-переможців має вийти на засідання Київради. Але як скоро це станеться, адже Київрада не має усталеного графіку засідань?
– На жаль, у мене немає такої інформації. Бо тут на роботу органів місцевого самоврядування ще й накладаються особливості, зумовлені воєнним станом. Але зазначу, що вже наростає критика киян. Бо можна зрозуміти, що збори Київради були спорадичними, коли столиця перебувала в облозі ворога. Зараз робота міськради нібито й нормалізувалася, але водночас не повернулася до довоєнного стану. Через що кияни не можуть дізнатися про наступні засідання й порядок денний.
– Хто конкретно відповідав у міськраді за процес проведення голосування? Чи дійсно організацією цього дійства ми завдячуємо секретарю КР Володимиру Бондаренку?
– За моєю інформацією, він є основною рушійною силою цього процесу і головним його ідеологом.
– Очільник експертної групи Олександр Алфьоров зазначав, що КМДА сама створила експертну групу, яка мала опрацьовувати всі запропоновані назви, але потім висновки такої групи були кваліфіковані як дорадчі, а вся робота – за його словами – знівельована. Чому все відбулося саме так?
– Тут треба уточнити: висновки експертної групи, в принципі, є дорадчими. Бо будь-яка експертна група, яку утворюють органи місцевого самоврядування, має голос радника. І навіть та постійна комісія, яка працює при КМДА і займається перейменуваннями, теж виконує дорадчу функцію.
Коли Алфьоров писав про нівелювання роботи групи, він мав на увазі те, що група, розуміючи, як складно буде містянам осмислити весь процес інформації, ухвалила рішення скоротити варіанти назв щодо кожної вулиці до трьох-чотирьох. Бо, зрештою, серед надісланих пропозицій були й відверто безглузді, і такі, що суперечили українському правопису.
Але в кінцевому підсумку до тих рекомендованих експертною групою 3-4 позицій, з яких кияни мали обирати нову назву, додали абсолютно всі варіанти, запропоновані в ході обговорення.
– Але навіщо це було зроблено?
– Не можу вам відповісти на це питання. Не настільки часто я, на жаль, спілкуюся з секретарем Київради.
– А що кажуть з цього приводу ваші колеги по експертній групі? Переважне враження від перейменувань – позитивне чи негативне?
– Позиція у групи солідарна і погляди на ситуацію – однакові. Тобто всі відзначають як позитивні, так і негативні сторони. Так само і у випадку зі списком вулиць, який ми отримали – він має свої плюси і мінуси, і в цьому кожен киянин може сам переконатися.
“Пропозиція перейменувати станцію метро “Площа Льва Толстого” на “Василя Стуса” – протизаконна”
– Окремо хотілось би поговорити про пропозиції щодо перейменування станцій метро, до яких також є багато претензій.
– Про долю станцій метро – питання дуже важливе, і те, яким чином воно буде розв’язане, наразі не вирішено. Віктор Брагінський опинився у складній ситуації, бо, з одного боку, він – керівник київського метрополітену, а з іншого – депутат Київради, що створює конфлікт інтересів.
Але чи має шанси проєкт рішення щодо перейменування станцій метро (а перелік нових назв був сформований у результаті абсолютно нікчемного і незаконного голосування, проведеного з допомогою Google-форми) пройти у міськраді? Маю щодо цього значні сумніви. Бо проєкт повинен спочатку здобути схвалення профільних комісій, які будуть його вивчати. Крім того, знаю достеменно, що частина депутатів Київради незадоволена й тим, як було проведено обговорення, і його результатами. Адже пропозиції, які буцімто перемогли на обговоренні, є безглуздими – як з історичної точки зору, так із точки зору орієнтування в місті.
А, наприклад, пропозиція замінити назву метро “Площа Льва Толстого” на станцію “Василя Стуса” взагалі є антизаконною, оскільки
– Багатьох дивує також ідея перейменування станції “Берестейська” на “Бучанську”. Безперечно, різанина в Бучі є величезною трагедією нашої новітньої історії. Але хіба в топонімічних назвах не заведено увічнювати перемоги? Чи є, скажімо, в Ізраїлі площа Голокосту або у Європі – вулиця Аушвіцу?
– Погоджуюсь. Це питання етики в топонімічному просторі міста. Хоча випадки, коли вулиці називають на честь жертв умовного Аушвіцу, трапляються. Але це – велика рідкість. Зазвичай же такий підхід вважають некоректним, бо жертв треба увічнювати, але в інший спосіб – створюючи меморіали абощо.
Давати ж такі назви станціям метро неприпустимо. Бо сама по собі станція метро – колосальний за своєю значимістю соціальний та інфраструктурний об’єкт, через який щодня проходять тисячі людей. І назва станції на них, безумовно, впливає, в тому числі й з психологічної точки зору. Але також і в плані орієнтації у місті – щоб люди розуміли, куди потраплять, якщо скористаються цією станцією.
А загалом перейменування “Берестейської” на “Бучанську” мені нагадує попередню ініціативу щодо перейменування “Дорогожичів” на “Бабин Яр”.
– Сподіваюся, це вже не актуальна ініціатива?
– Це, як на мене, була б не пошана, а наруга над жертвами. Адже йдеться про опускання трагедії до споживацького рівня. Бо відбуватиметься розмивання, розпорошування пам’яті і про Бабин Яр, і про Бучу.
– Але при цьому нагорі, над станцією “Дорогожичі”, є тролейбусна зупинка “Бабин Яр”. І її назва сприймається цілком логічно та обґрунтовано, бо це справді вказання на місцину, куди їде пасажир – Бабин Яр. У зв’язку з чим я хочу вас запитати, чому дерусифікація торкнулася тільки назв вулиць і площ. Адже у нас ще є парки, сквери, школи, садочки, зупинки – їм теж можна давати імена героїв чи назви героїчних подій.
– І за це запитання я вам дякую, бо чомусь у нас дійсно забувають про школи й таке інше. Щоправда, чимало навчальних закладів змінили свої назви, якщо вони були пов’язані з радянськими діячами. Але зробили це далеко не всі. Наприклад, у Києві є середня школа імені Гагаріна. Є також школа імені Олександра Бойченка, одного з фундаторів українського комсомолу. До речі, вулиця на його честь давно перейменована, а от школа залишається. Така ж ситуація й зі школою імені Івана Кудрі, яка не бажає міняти назву.
І з бібліотеками те саме: десь колектив проявив ініціативу та змінив назву, а десь все залишилося, як було. Бібліотека імені Кудрі у нас теж є, між іншим.
Хоча це окреме велике питання. Бо коли ми говоримо про навчальні заклади чи підприємства, то тут рішення щодо перейменування ухвалює трудовий колектив. І без його згоди, тобто примусово, зробити нічого не можна.
А от відносно парків та скверів, то тут усе простіше – достатньо ініціативи будь-якого небайдужого громадянина або юридичної особи.
– Я слухаю вас, а дивлюся з вікна на бібліотеку в сусідньому домі, що носить ім’я Андрія Головка. Радянського класика соцреалізму, який, до всього, був обвинувачений у вбивстві власної дружини та п’ятирічної дитини. Колектив цієї бібліотеки складається з самих пенсіонерок, які ніколи не стануть ініціювати перейменування з власної волі. Тому якщо ми хочемо навести лад у таких назвах, єдиний спосіб – міняти законодавство. Згодні?
– З приводу зміни законодавства згоден, з приводу Головка – ні. Експертна комісія вирішила залишити назву вулиці, яка названа на його честь. Чому? Тому що до уваги була взята його творча спадщина, яку фахівці з літератури вважають значимою для української культури.
“По більшості об’єктів перейменування на честь героїв цієї війни програло іншим персоналіям. Люди просто не знали, хто це такі”
– У нас у розпалі війна, і ми поки не уявляємо, яких героїв і які події громада захоче вшановувати після перемоги. Чи не стане процес перейменування безкінечним?
– Нагадую, що початковий список вулиць на перейменування складався з 476 об’єктів. Не всі з цих вулиць були зрештою перейменовані, тож у нас є певний топонімічний резерв на майбутнє.
Але мене це не тішить, а радше навпаки. Ми вже говорили про те, що перелік вулиць для перейменувань є задовгим, а тому додавати ще нові й нові – неправильно. Це я зараз власну позицію озвучую, бо у мене є певні застороги з приводу такої великої кількості об’єктів.
Так, ми дійсно за рік-два-п’ять можемо стикнутися з потребою увічнити імена нових героїв. Але де і як ми знайдемо для них гідні об’єкти з урахуванням нинішнього масового перейменування? Наша експертна група стикнулася з дикою, на мій погляд, ситуацією, коли
Ми рекомендували виправити цю ситуацію, звичайно, але не скрізь вдалося це зробити.
– А чому так сталося?
– Та тому, що проблема полягає у хибно організованому процесі. Ми, зокрема, пропонували перейменувати вулицю генерала Наумова на честь видатного військового льотчика Олександра Оксанченка, який був шанованою людиною ще до війни і який загинув у повітряному бою над Києвом 25 лютого 2022 року. Люди, вочевидь, просто не знали, хто це такий, а тому й не проголосували за нього. А у нас немає можливості популяризувати такі імена, бо надто швидко розгортаються події.
Але повторюся, що експертна група рекомендувала вшановувати сучасних героїв.
Наталія Лебідь, опубліковано у виданні "Новинарня"
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
Читайте більше новин по темі:
