Російські окупанти масово беруть в заручники цивільних на Херсонщині
Представництво президента України в АР Крим заявляє про щонайменше 600 викрадених, а спільноти в соціальних мережах рясніють повідомленнями про пошук рідних. Можна припустити, що затриманих громадян України значно більше, зазначає Медійна ініціатива за права людини.
Скріншоти постів користувачів у фейсбук про пошук рідних
Викрадають цивільних як у Херсоні, так і в області. Людей тримають у місцевих колоніях чи СІЗО, а також у підвалах звичайних будинків чи муніципальних приміщень. Зі свідчень потерпілих відомо, що багатьох жорстоко катують, декого вбивають. Оцінити масштаби всього, що відбувається в окупації, нині важко, оскільки немає доступу до цих територій.
Журналісти МІПЛ зібрали історії затриманих росіянами українців та їхніх родичів. Вони розповідають про те, що може стати причиною викрадення, про місця утримання та ставлення до них окупантів.
«Навіщо мені призначення, якщо мене вибрали люди?»
Представники місцевої влади, які не перейшли на бік Росії, є ціллю номер один для російських військових. Їх шукають і затримують для «бесіди» з ФСБ. Потім залишають у неволі, аби переконати співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
«Навіщо мені призначення, якщо мене вибрали люди?», — відповів на допиті голова Станіславської ОТГ Іван Самойленко, якого викрали з робочого місця 23 червня 2022 року.
Самойленка запідозрили у двох «злочинах»: розкраданні російської гуманітарної допомоги та завданні шкоди інтересам Росії.
«Кажу їм: “Я ж до вас у Росію не прийшов завдавати шкоду. Нащо ви прийшли?”», — розповідає МІПЛ Самойленко.
До російської гуманітарної допомоги, каже голова ОТГ, взагалі дотичний не був — її привозили росіяни, роздавали у центрі села та їхали. За весь час приїжджали так чотири рази.
За різкий тон Самойленка спочатку затримали на дві доби, а потім продовжили «арешт» ще на дві. Голова ОТГ говорить, що мав розмову з російськими ефесбешнками. Ті цікавилися, чому він не отримав російський паспорт, чому розмовляє українською і чи чекає на повернення України. На всі питання росіяни отримували відповіді, які їм не сподобалися.
На повторному допиті Самойленко відмовився говорити з росіянами: «Кажу: “Я зараз вам таке розкажу, що ви мене ще на тиждень посадите”. Вони засміялися».
Разом із головою ОТГ Іваном Самойленком росіяни тримали його попередника на цій посаді Володимира Желуденка, колишню білозірську селищну голову Антоніну Чередник, батька учасника АТО та інших селян. Усього — до десяти людей.
Коли через чотири доби Самойленка відпустили, він повернувся на роботу в громаді. Розповідає, що викрадення людей трапляються часто, так швидко відпускають не всіх. У громаді є мінімум двоє місцевих, яких у неволі тримають із березня.
Також він згадує про випадки вбивств цивільних. Приміром, в Олександрівці, за словами Самойленка, росіяни за час окупації розстріляли 16 людей. Ще 26 загинули від прильотів мін. «А в Старій Балці убили матір шістьох дітей, — каже голова ОТГ. — У неї не витримали нерви, вона сказала: “Я зараз візьму гранату і підірву вас”».
Вивозив людей з-під окупації на «швидкій»
54-річний Віктор Гвізда до повномасштабного вторгнення РФ працював водієм «швидкої» у Високопіллі. Після окупації селища почав допомагати людям евакуюватися. Частину саджав у свою робочу «швидку» та віз у напрямку підконтрольної Україні території — Кривого рогу. Решта, ті хто мають власні машини, вишикувалися в колону, яку очолював Віктор на «швидкій», і вже разом проїжджали блокпости росіян.
Віктор Гвізда
Дружина Віктора пані Віта, посилаючись на слова чоловіка, розповідає, що люди скидалися росіянам на цигарки, щоб їх пропустили.
За деякий час Віктор пересів зі «швидкої» на власний автомобіль та продовжував вивозити людей. Так він урятував десятки жителів свого району, поки в 20-х числах березня на одному з блокпостів його не викрали росіяни.
«Його і ще одного хлопця висадили з машини і забрали. Не було його приблизно три доби. Розказував, що тримали і в погребі, і в якійсь хаті. Сильно били. Потім вивезли із зав’язаними очима та зв’язаними руками, висадили біля селища. Звідти прийшов пішки», — розповідає пані Віта.
Вона припускає, що чоловіка могли тримати в селах неподалік — Старосіллі, Олександрівці чи в якомусь іншому.
Після звільнення Віктор залишився у селі. Розповідав дружині, що в хаті неподалік оселилися росіяни. Віта припускає: чоловік очікував чергової зустрічі з російськими військовими і усвідомлював, що його можуть викрасти ще раз. Такі викрадення у Високопіллі трапляються часто.
«29 квітня о шостій вечора я з ним говорила, а вранці ми вже не змогли зв’язатися. Сусіди казали, що чули машину, яка приїжджала до будинку. Тоді його другий раз забрали, відтоді його немає», — ділиться Віта.
Селяни говорять, що у Високопіллі стоять еленерівці. Одна із жительок села на прохання Віти ходила до них — запитувала про Віктора. Їй на це відповіли: «Його забрали на Крим, судитимуть, як навідника вогню. Ви його більше не побачите».
Жінка впевнена, що її чоловіка викрали за вказівкою ефесбешникві. Саме вони, зі слів Віктора, допитували його під час першого викрадення. Віта припускає, що вони тримали її чоловіка «на олівці».
«Росіяни селяться в хатах, можливо, мій тато їм завадив»
Сергій Оренчук зник у селі Іванівка Високопільського району Херсонської області. Це сталося 5 травня. Село окупували ще в березні, воно досі під контролем російських військових.
«Мої батьки були там — мама і тато. А ще двоє сестер», — розповідає донька Сергія Леся.
Її сестри та мама встигли виїхати — зібралися за 15 хвилин, коли випала можливість, та перейшли через річку в сусіднє село, а вже звідти евакуювалися.
Тато Лесі залишився. На зв’язок виходив раз на два-три дні — в селі проблеми зі зв’язком та інтернетом. Там немає ані світла, ані газу. Телефони заряджають за допомогою генераторів, які російські військові періодично забирають собі на потреби.
Сусідка бачила, як під’їхала машина до його будинку, вивели Сергія під конвоєм. Вона сказала, що руки в нього були за спиною, посадили чоловіка в машину з намальованим знаком «Z».
За три дні після викрадення росіяни сказали рідним, що Сергій у них. Розшукуючи батька, дівчина наткнулася на аферистів — представилися волонтерами та пропонували за гроші дати інформацію про батька.
Чоловіка шукали у Новій Каховці, Каховці, Бериславі, але безрезультатно.
Будинок Сергія розташований на околиці села. Він другий скраю, а далі — пустир. Як каже Леся, саме там росіяни пристрілювали свої позиції — дуже хотіли пробратися до Кривого Рогу.
«Росіяни почали селитися в хатах неподалік своїх позицій і, можливо, мій батько їм просто завадив», — припускає дівчина. У дворі її батька росіяни навіть постріляли собак. Селяни розповідали дівчині, що затриманих тримають у Високопіллі — в одній зі шкіл. В якій саме, Леся не знає.
«Лижатимете з ним в одній ямі»
Микола Савченко — ще один житель Високопілля. Йому 58 років. Третього квітня він грав у шахи з сусідом у нього вдома. У будинок увірвалися росіяни, зав’язали обом чоловікам очі і руки за спиною та кинули в машину.
Згодом рідним пана Миколи пояснили: він, нібито, розкидав «їжаки» по дорозі, через які в російської техніки псувались колеса. Згодом, каже донька Миколи — Тетяна — росіяни заявили про інше «обвинувачення» для її батька. За новою версією, він розповідав ЗСУ про розташування російських військових.
Микола Савченко
«Звісно, що це брехня», — каже Тетяна.
Сусіда, разом із яким викрали Миколу Савченка, відпустили за два тижні. Він устиг розповісти, що їх разом довго везли в багажнику, а потім розділили. Посадили у підвал. Де саме — він Тетяні не сказав.
Дівчина вважає, що людей могли викрадати для того, аби вони робили якусь чорнову роботу, наприклад, копали окопи. Але сусід її батька це не підтвердив — сказав, що весь час перебував у підвалі, звідки його не виводили.
Як каже Тетяна, наприкінці червня цього чоловіка викрали вдруге. Так само прийшли додому та повезли в невідомому напрямку. Батька Тетяни досі тримають у полоні.
Коли мама Тетяни приходила на блокпост дізнатися про свого чоловіка, їй відповідали: «Не ходіть сюди, бо лежатимете з ним в одній ямі». Або казали: «Запитуйте в Путіна».
У день викрадення Миколи Савченка з села забрали ще п’ятьох чоловіків молодшого і старшого віку.
«Забрали удвох із кумом просто з хати»
Щось схоже відбувалося і в селі Благодатне. Там 31 березня зник Юрій Карпінський разом зі своїм кумом.
За день до цього в кума був обшук. Але його самого тоді вдома не було. Наступного дня він попросив Юрія допомогти йому скласти розкидані речі. Як каже Катерина (дружина Юрія), за деякий час під’їхали два БТРи. Обох чоловіків скрутили, зав’язали їм руки і очі, повезли з собою.
Юрій Карпінський
Росіяни продовжували їздити дворами та розшукувати людей. Одного з російських військових Катерина попросила дізнатися, що з її чоловіком. Пізніше він з’явився біля її будинку заявив:
«Вони обидва співпрацювали із ЗСУ, здавали наші позиції і їм із Миколаєва висилали гроші».
«Я кажу: “Це все брехня”. Почала кричати, плакати. Вони кажуть: “Ви свого чоловіка не знаєте”. Відповіла, що за 11 років добре вивчила свого чоловіка», — розповідає Катерина.
За три місяці жінці не вдалося дізнатися нічого. Коли дзвонила на телефон місцевої комендатури, там відповідали: «Приїжджайте і пишіть заяву».
«Я виїхала звідти, — каже Катерина, — бо там уже ходили росіяни по селу і питали: “Чи є у вас тут жінки або дівчата?”».
«У кожному, навіть найменшому селі, є випадки викрадення людей»
Журналістка Євгенія Шапоренко прожила кілька місяців під окупацією в Голопристанському районі. Вона знає десятки прикладів, коли цивільних із її чи сусідніх ОТГ затримували росіяни. Когось відпускали за два-три дні, когось тримали місяцями, а когось не відпустили й досі.
«У середньому хоча б одну людину в кожному селі затримували. Це в маленьких селах. Якщо села по кілька тисяч людей, то там затриманих від десяти до 15», — каже Євгенія.
Головний тригер для росіян — атошники та місцева влада. Ветеранів АТО/ООС повертали додому в напівживому стані.
«Струс мозку, очі червоні, самі всі сині, багато травм внутрішніх органів», — розповідає Євгенія.
Найстрашніше для звільнених атошників те, що виїхати з-під окупації вони не можуть.
«На блокпостах їх просто доб’ють», — констатує журналістка.
Водночас залишатися в окупованих селах — означає не отримати жодної медичної допомоги та ризик повторного викрадення. Лікарів у селах Херсонщини практично не лишилося. А якщо хто і є, то немає ліків.
Євгенія розповідає, як одного разу росіяни прийшли на завод, який робить томатний сік. Поставили ультиматум працівникам: «Ви або працюєте з нами, або ми вас прибираємо».
Те саме стосується лікарень та всієї соціальної інфраструктури. Якщо хто сперечається, того можуть кинути в підвал.
Забирають росіяни навіть тих, хто попри все намагається виконувати свою роботу.
«Ще одна історія була з лісниками, — розповідає Євгенія. — Якось були пожежі в Херсонській області, горів біосферний заповідник. Голова лісгоспу разом із лісником поїхав домовлятися з росіянами, щоб вони пустили їх загасити пожежу. Їх обох затримали».
Пожежі на Херсонщині у травні цього року Фото скріншот з сюжету ТСН
Не люблять російські військові, коли в їхній бік лунають різкі слова або коли хтось вигукує патріотичні гасла.
«Я була свідком, як одна жінка крикнула: “Слава Україні, “Азов” — герої”, то вони почали стріляти в повітря», — пригадує дівчина.
Для того, аби місцеві виказували «зрадників» та «навідників вогню», росіяни розробили систему мотивації: «Ми вам сто літрів солярки, а ви нам людей, що здають позиції».
«Найсумніше, що дехто погоджується, — зазначає журналістка. — У нас поруч військова частина, багато людей працювали там на роботах, які не стосувалися військової справи — типу щось пофарбувати, покопати. Так один чоловік навіть таких людей поздавав».
Страждають від російських військових і кримські татари, які в 2014 році виїхали з Криму та оселилися на Херсонщині. Росіяни вважають їх зрадниками та, як каже Євгенія, «не дають їм життя».
Найстрашніше, за словами дівчини, потрапити до російських армійців, коли поблизу немає ефесбешників, які певною мірою обмежують жорстокість військових РФ. Інакше, стверджує журналістка, «підозрюваних» у навідництві вогню російські військові можуть розстрілювати без допитів чи ув’язнення.
Місця утримання та катувань: колонія, училище, санаторій
Як розповідає Іван Самойленко, росіяни тримали його в Білозірському районному суді — в одній із кліток у залі суду. Він там сидів сам. Неподалік тримали інших затриманих у таких же клітках по кілька людей.
У Високопіллі заручників можуть тримати в школі. Журналістам МІПЛ вдалося дізнатися, що мова, швидше за все, йде про приміщення опорної школи на вулиці Гагаріна, 3. Про це журналістам розповіли родичі жінки, яка живе у Високопіллі, чиї імена ми не називаємо з міркувань безпеки. Жінка розповідала рідним, що саме в цій школі деякий час перебували російські військові, а місцеві обходили школу, боячись, що їх можуть також викрасти.
Євгенія Шапоренко місцем неволі викрадених людей називає Голопристанську виправну колонію №7 у селі Стара Збур’ївка на вулиці Набережній. Ця колонія особлива — в ній тримають людей з туберкульозом.
Голопристанська виправна колонія №7 зсередини Фото Харківської правозахисної групи
«У Старій Збур’ївці була найбільша стоянка росіян в моєму районі. Там техніка, багато особового складу. І там, у колонії, тримають заручників», — каже Євгенія.
Ще одним місцем вона називає санаторій у Голій Пристані. Жителі окупованої Херсонщини підтверджують це та уточнюють, що мова може йти про санаторій «Гопри».
У Генічеську відомо про четверте місце тримання заручників — училище №17 на вулиці Паризької комуни, 88. Українська влада називає його «головною катівнею Генічеська».
Училище №17 у Генічеську
Усіх викрадених людей захищає міжнародне гуманітарне право
В період окупації на кожній такій території діє Міжнародне гуманітарне право (МГП). Воно призначене для захисту жертв збройних конфліктів та обмежує методи і засоби війни, які можуть використовувати сторони. На цьому наголошує керуючий партнер АО «Амбрела, експерт МІПЛ Андрій Яковлєв.
«Одним із основних джерел МГП є Женевські конвенції. Їх чотири. Однак правовий режим окупації регулюється Конвенцією про захист цивільного населення під час війни (надалі — ЖК ІV) та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій. Четверта Женевська конвенція (ст. 49), Додатковий протокол (ст. 85) забороняють здійснювати (незалежно від мотивів) примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію цивільних осіб з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави (крім виправданої тимчасової евакуації з безпекових мотивів)», — говорить Яковлєв.
Таким чином, депортація чи переміщення навіть частини населення окупованої території у межах цієї території чи за її межі є серйозним порушенням норм Міжнародного гуманітарного права. А серйозні порушення законів і звичаїв війни є воєнним злочином, як за українським законодавством, так і за Римським статутом.
«За певних обставин дії росіян можуть бути кваліфіковані як злочини проти людяності, якщо буде доведено, що депортація або насильницьке переміщення цивільного населення вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного усвідомленого нападу, спрямованого проти цивільного населення, шляхом виселення або інших примусових дій із території, на якій вони законно перебувають, за відсутності підстав, що допускаються міжнародним правом (за певних умов дозволеним видом переміщенням може бути інтернування або тимчасова евакуація з безпекових мотивів)», — підкреслює Андрій Яковлєв.
Він також зазначає, що назвати причину масових викрадень складно. Припускає, що це може бути «щось між інтернуванням і політично вмотивованим кримінальним переслідуванням».
«З вищенаведених історій не вбачається, що ці насильницькі затримання були проведені з підстав, що дозволяються законами і звичаями війни. Думаю, що дійсною метою вибіркових, але масштабних затримань, є залякування руху опору і одночасно є превентивними заходами з підготовки населення новокупованої території до покори окупаційній адміністрації», — наголошує адвокат.
Наостанок він додає, що також не можна відкидати намір Росії створити обмінний фонд за рахунок цивільних людей, щоб потім їх вимінювати на своїх військових.
Артур Пріхно, опубліковано на сайті МІПЛ
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
