Як влаштований партизанський рух на окупованих російськими загарбниками територіях
Рух опору охопив усі території, окуповані росією. Українські партизани роблять усе можливе, щоб росіяни не почувалися тут як удома й не мали можливості легко закріпитись у захоплених регіонах. Як влаштований рух опору — у матеріалі видання hromadske.
«Активність українських партизанів продовжує ускладнювати спроби російської окупаційної влади консолідувати контроль над окупованими територіями», — йшлося у звіті американського Інституту вивчення війни за 20 червня.
Офіційний Вашингтон теж говорить про «серйозну мережу опору», яка ускладнює росіянам управління та надання навіть основних послуг, як-от вивезення сміття чи водопостачання, пише CNN. Директорка Національної розвідки США Авріл Гейнс заявляла, що кремль зіткнувся зі «зростанням партизанської активності, особливо на півдні України».
«Ми їм показували, що вони вороги у цьому місті»
«Моє місто окупували майже одразу. Увесь процес спротиву окупації був у формі протестів. Ми виходили на площі. Спочатку нас було багато, і в один момент ми подумали, що все вирішиться й “устаканиться”. Потім почали розуміти, що протести згасають, люди зникають, і під час цих акцій з’явилася маленька ком’юніті. Це були мої друзі, друзі друзів, нові друзі. Ми вирішили, що настав час перейти спротиву в дещо іншу форму, більш неофіційну».
Кремезний чоловік із бородою сидить спиною до камери. Він розповідає, як долучився до руху спротиву в одному з окупованих міст України. З міркувань безпеки не називає ані населеного пункту, ані свого імені. Це відео на прохання hromadske записав Центр національного спротиву, який координує опір на окупованих територіях. Ми передали свої запитання партизану, відповіді на які й записав Центр.
«Ми виходили на площі. Потім почали розуміти, що протести згасають, і вирішили, що настав час, щоб спротив перейшов в іншу форму». Це відео на наше прохання записав Центр національного спротиву, який координує опір на окупованих територіях. Партизан відповідає на нагі питання pic.twitter.com/OeW442mEVY
— hromadske (@HromadskeUA) July 11, 2022
Чоловік на відео розповідає, що після переходу в підпілля його група почала займатися стріт-артом: малювати на вулицях міста гасла, проукраїнську символіку, виготовляти листівки з погрозами окупантам або підбадьоренням українців. Ще один фронт роботи, яким займалася група, — передавання інформації про пересування російських військових.
«Ми намагалися розвішувати свої листівки, залишати свій арт уздовж маршрутів їхнього патрулювання. Ми їм показували, що вони вороги у цьому місті. Це реально тиснуло на них: посилювалися маршрути, зменшувалися ресурси, до того ж це діяло й на колаборантів. Після відомих подій з вибухами та наших листівок колаборанти бояться проговорювати свою зрадницьку позицію вголос на людях, адже розуміють, що вони вороги», — переказує чоловік.
До того ж рух спротиву мотивував решту містян до рішучості, зокрема через саботаж, додає він. Згодом його група стала помічати, що у місті з’явилися нові осередки спротиву, які також розклеювали листівки й малювали графіті. Рух опору розростався.
«Наша основна мета — зробити так, щоб у них земля під ногами горіла. І це сьогодні вдається»
Закон про національний спротив українські парламентарі ухвалили незадовго до повномасштабного вторгнення — 27 січня. Законодавці визначили, що складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян до спротиву. Останній елемент — ненасильницька протидія. Саме нею займається Центр національного спротиву, створений у березні. Центр має амбітне завдання — підготувати всіх повнолітніх українців до опору окупантам.
Рух опору координується Силами спеціальних операцій Збройних Сил України. Найчастіше це професійні військові, які виконують бойові завдання на тимчасово окупованих територіях. Найімовірніше, саме вони підривають залізницю чи колаборантів, проте повідомляють про свої операції рідко. Інформація про їхні завдання належить до державної таємниці. Командування ССО лише одного разу повідомило про результат роботи партизанів — підрив мосту на півдні України.
У решті випадків установити виконавців замахів та ударів у тилу росіян однозначно неможливо, хоча українська влада й натякає на діяльність партизанів.
Після 24 лютого вибухи лунали в усіх великих окупованих містах. В Енергодарі та Мелітополі намагалися підірвати «гауляйтерів». У порту Бердянська час від часу гучно й димно. Так, 24 березня ЗСУ затопили великий десантний корабель «Саратов». Не сходить зі стрічок новин і Херсон, де під час вибухів зазнали поранень колаборант і керівник колонії №90 Євген Соболєв та нардеп Олексій Ковальов, який виїхав до Херсона й почав співпрацювати з окупантами. Унаслідок однієї з атак загинув Дмитро Савлученко — так званий голова управління сім’ї, молоді та спорту російської військово-цивільної адміністрації.
«Цей рух опору перебуває в комунікації із силовими структурами, зі Збройними Силами України, — розповідає міський голова Мелітополя Іван Федоров. — Сьогодні це вже більш націлене на протидію військовій агресії рашистської федерації явище, і його основна мета — паралізування руху залізничного транспорту російської федерації, доставки боєприпасів, військової техніки і, звичайно, все, що робить некомфортним перебування рашистів на нашій території».
Мелітопольським партизанам це, схоже, вдається. Саме це місто британський журнал The Economist назвав центром партизанського руху. Так, 3 липня невідомі підірвали залізничний міст між Мелітополем і Токмаком, через який росіяни транспортували зброю. Федоров заявив, що це робота Сил спротиву. Українська розвідка повідомляла, що в Мелітополі вбили 70 військовослужбовців рф під час нічних патрулювань.
«Є дані, що це наслідок роботи українського руху опору», — заявили в Головному управлінні розвідки Міноборони.
Міський голова Мелітополя дуже обережно говорить про те, хто саме партизанить у місті, називаючи їх «людьми з різною кваліфікацією». Така обережність пов’язана з репресіями, до яких вдаються росіяни. За кожною вдалою акцією слідують затримання, додає Федоров.
Активізували переслідування окупанти і в Енергодарі, розповідає міський голова Дмитро Орлов. Ситуація напружена, а партизанський рух не такий масовий, бо в місті багато окупантів, а більшість молоді виїхала, пояснює Орлов. До того ж росіяни заволоділи системою відеонагляду й можуть легко відстежувати пересування.
«Хлопцям важко перебувати під тиском. Їх досить активно почали звозити до підвалів. Потім випускають, щоб один здав іншого, і родинами шантажують», — говорить Орлов.
Про те, що вибухи лякають колаборантів, може свідчити їхня реакція. Херсонські колаборанти почали ходити вулицями у бронежилетах і з охороною. Так званий «голова народної адміністрації» Енергодара Андрій Шевчик, призначений окупантами, постраждав під час вибуху 22 травня. Хоча він і повернувся до роботи, проте взяв собі удвічі більше охоронців. Тепер із ним також постійно ходять вибухотехніки, розповідає Орлов.
Намісник росіян у Мелітополі Євген Балицький після вибуху біля його будинку 30 травня переїхав, однак його нова адреса добре відома українським силовим структурам, попереджає Іван Федоров.
«Зараз вони бояться виходити з квартир, заглядають за кути, тому наша основна мета — зробити так, щоб у них земля під ногами горіла. І це сьогодні вдається», — говорить міський голова Мелітополя.
«У кожній громаді залишаються люди, які чинять спротив окупантам»
«Кожен має стати партизаном на своєму місці — чи це прибиральниця у якійсь будівлі, чи це директор певної муніципальної установи», — так описує свою місію речник Центру національного спротиву. Він просить не розкривати його прізвища з міркувань безпеки. Каже, що його, як і решту учасників руху спротиву, знають п’ять-десять людей. Це потрібно для того, щоб у разі затримання однієї групи не можна було вийти на всі інші.
ССО створили сайт, де навчають форм спротиву і пояснюють, як опікуватися власною безпекою на окупованих територіях. На сайті можна дізнатися, як користуватися VPN чи поводитися в полоні, або ж як украсти російський танк чи влаштувати засідку.
Ось як ССО радять готуватися до проведення заходів спротиву.
Ви завжди повинні мати алібі. Продумайте алібі заздалегідь. Воно має бути просте і зрозуміле.
Спробуйте вчинити дії, за які може бути відповідальна велика кількість людей. Наприклад, диверсія на вулиці після настання темряви, яку ви могли б здійснити проти військового автомобіля чи вантажівки, є ще одним прикладом дії, у котрій вас майже неможливо звинуватити.
Ви повинні намагатися пошкодити лише ті об’єкти й матеріали, які використовуються ворогом. Насамперед паливно-мастильні матеріали, харчі, медикаменти.
Після того, як ви скоїли простий саботаж, стримайте себе від спокуси залишитися на місці й подивитися на результат. Спостерігачі частіше викликають підозру.
На ютубі Центр запустив САБОТАЖVLOG, де вчить ускладнювати життя окупантам. Ось один із прикладів комунального саботажу, який пропонують розвідники: «Працюєте сантехніком чи прибиральницею? Дії, які були вчинені раніше із системою каналізації чи водопостачання, дозволять вам отримати легітимну причину доступу до місця квартирування окупанта, та ще й за його запрошенням чи спонуканням. Не потрібно встановлювати розтяжки чи камеру — тут усе занадто ризиковано. Маєте змогу заховати телефон? Установіть будильник із прекрасним записом «Ми вас всіх уб’ємо» в спальному приміщенні. На жаль, така акція, найімовірніше, буде одноразовою і телефон цього не переживе, але що глибше і ближче до окупанта цей трек буде відтворений, то краще».
Ненасильницький спротив поширився навіть на окуповані ще 2014 року території. У Донецьку з’явилися проукраїнські графіті. У Криму партизани розклеюють листівки з натяками на знищення Кримського мосту та погрозами. У Євпаторії будівлю адміністрації облили жовтою та синьою фарбою. У телеграмі невідомі створили канал «Крым — край партизанской славы», де публікують інформацію про спротив на півострові.
Речник Центру національного спротиву пояснює, що рівень опору в окупованих містах може здаватися різним, адже залежить від кількості людей. Що більше жителів, то масштабніший партизанський рух. Саме тому новини про херсонських партизанів найчастіше з’являються у ЗМІ.
«З тих територій, де росія перебуває вже вісім років, важче пробивається інформація, і людям складніше реалізовувати ці завдання. Там уже повністю налагоджений поліцейський режим. Небезпека страшна. На територіях, окупованих після 24 лютого, шалений спротив відбувається всюди. У Маріуполі росіяни проводили зачистку, і люди були в затишші. А зараз розпочинаються перші акції наших хлопців у тилу. Люди вже краще розуміють, як чинити спротив», — анонсує нові акції речник Центру національного спротиву.
Вдаються жителі окупованих територій і до саботажу. За даними Міністерства освіти, у Херсоні з 60 директорів шкіл лише двоє погодилися співпрацювати з росіянами. Більшість підприємців міста відмовилися працювати за рублі, а голови ОСББ не надали списки людей, які виїхали й залишили вільні квартири, розповідає перший заступник голови Херсонської обласної ради Юрій Соболевський.
«Фактично у кожній громаді залишаються люди, які чинять спротив окупантам. Передусім це підтримка патріотизму в області: постійно розміщуються і роздаються листівки, вивішуються наші прапори та патріотичні графіті. Це дуже важко робити, бо якщо росіяни спіймають, це може бути дуже небезпечно. Але Херсонщина зараз — надзвичайно патріотичний регіон. Усі наші рідненькі херсонці дуже чекають на ЗСУ», — розповідає Соболевський.
У деяких районах Запорізької області окупанти не отримали актуальних списків населення для проведення «референдуму», бо муніципальні органи їх знищили, розповідає речник Центру національного спротиву. Масовий опір населення змусив росіян уже втретє перенести фейкове входження територій до складу рф. Речник Центру спротиву пояснює, що коли кремль наказує своєму генералу провести «референдум» навесні, а він провалює завдання, Москва оголошує йому догану, і це затягує час, знижує моральний дух росіян — і вони знову переносять «референдум».
«Звичайно, їм некомфортно, коли вони бачать, що їх тут не чекають. З рушниками їх ніхто не зустрічав, тому поводяться досить акуратно і намагаються не брати ані їжу, ані напої від місцевих, тому що, мабуть, переживають за своє здоров’я», — розповідає міський голова Енергодара Дмитро Орлов.
У Херсоні нервують і окупанти, і колаборанти. Партизани також застерігають місцевих від співпраці з росіянами, розповідає перший заступник голови Херсонської облради Юрій Соболевський. Через потужний партизанський рух росіяни постійно посилюють фільтраційні заходи, проводять обшуки, викрадають людей, додає чиновник.
Мирний спротив місцевих — це важливе доповнення до роботи бойових партизанів, вважають у ССО.
«Листівка, графіті, телеграм-канал, погроза на папірчику, на машині наклеєна. Здається, нічого важливо — це ж не підірвати автомобіль. Ні, повірте, коли три місяці якийсь рядовий чи офіцер із Ростова живе у місті, де йому всі бажають смерті, де він без сім’ї, та ще й не виходить щось зробити, гнобить командування, бо він не справляється із завданнями, це завдає колосального удару по морально-психологічному стану окупанта», — вважає речник Центру національного спротиву.
Він сподівається, що коли ЗСУ звільнятимуть окуповані міста, росіяни під тиском руху опору в тилу відступатимуть швидше.
«Підтримувати не лише словами з телемарафону, а й діями»
Рух спротиву не тільки деморалізує росіян, а й підбадьорює місцевих, які вже чотири місяці живуть в окупації. «Зневіра» — слово, яке часто вживають у розмові з hromadske опитані спікери.
«Люди так чи інакше звикаються з новою реальністю, — розповідає херсонський журналіст Іван Антипенко. — Наратив про те, що Україна нас кинула, продовжує просуватися. І він буде спрацьовувати. Якщо Україна не прийшла, то вона нас кинула — це дуже простий зв’язок, який звичайні люди в селах будуватимуть. “Так, складно, але не стріляють, наприклад, у Генічеському районі. Ну змінились ціни на рублі, хтось виїхав. Їсти є що, город посадили, якийсь бізнес налаштували. Можна у Крим овочі везти. Можна жить”. Нам не можна допустити, щоб цей наратив спрацював».
За словами Юрія Соболевського, росіяни переконують місцевих, що Херсонщина не потрібна Україні і росія прийшла назавжди. Щоб зневіра не домінувала, журналіст Іван Антипенко закликає нагадувати у різний спосіб, що Херсон — це Україна.
«Не лише словами з телемарафону, а й діями, зокрема такими, які чинить рух опору», — каже журналіст.
Міський голова Мелітополя Іван Федоров згадує про ще один дієвий метод — центри для переселенців на підконтрольних територіях, куди можна звертатися по підтримку. А в Центрі національного спротиву українцям радять частіше спілкуватися з людьми на окупованих територіях — писати навіть простим знайомим, аби підтримати їх словами.
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
