Навіщо Путін бомбардує в Україні житлові будинки, лікарні, школи та храми
Спочатку вторгнення в Україну російська влада, військові начальники та пропагандисти запевняють увесь світ: «Удари по цивільній інфраструктурі України не завдаються». Однак через п’ять місяців повномасштабної війни дані говорять про десятки тисяч зруйнованих російською армією цивільних об’єктів — житлових будинків, лікарень, шкіл, дитячих садків, храмів. Видання « Важливі історії » провело дослідження та розповідає, які міста виявилися частково чи повністю зруйновані і чому Росія частіше б’є по цивільних об’єктах, ніж у військових цілях.
17,3 тисячі ударів по цивільних об’єктах і лише близько 300 по військових
Всупереч заявам російського президента, що «за жодними цивільними об’єктами російська армія ударів не завдає», найбільше нападів припадає саме на мирні житлові квартали. З початку вторгнення в Україну російська армія атакувала цивільні об’єкти — тобто житлові будинки, лікарні, школи, вокзали — майже у 60 разів частіше, ніж військові, стверджує українська сторона. За даними МВС України на 14 липня, з 24 лютого російська армія завдала 17,3 тисяч ударів по цивільних об’єктах і лише близько 300 — по військових.
Опитані «Важливими історіями» російські та українські військові експерти впевнені, що більшість ударів по цивільній інфраструктурі російська армія робить спеціально.
З цим погоджується і російський військовий експерт Павло Лузін, який вважає, що російська армія завдає ударів по цивільних об’єктах цілеспрямовано, хоча, на перший погляд, бомбардування житлових будинків не може призвести до зниження військового потенціалу України або скорочення живої сили противника. «Це терор, залякування. Їхня мета — психологічно зламати громадянське суспільство України. Вони думають, що зламане суспільство натисне на [президента України Володимира] Зеленського і скаже: „Та чорт із ним, хай росіяни нами правлять“», — каже експерт.
Однак справа не лише в морально-психологічному тиску на українців, така тактика вигідна російській армії і з військової точки зору, пояснює Олександр Коваленко:
Привіт із Росії: кожен третій атакований житловий будинок зруйновано
«Оце мені в будинок влетіло. Привіт із Росії, напевно», — показуючи журналістам уламок снаряда, каже Тетяна, літня мешканка українського міста Часова Яру. Ракетний удар по місту, завданий 9 липня, став одним із наймасштабніших за кількістю загиблих мирних жителів.
На даний момент відомо про 48 загиблих, серед них — дев’ятирічний хлопчик. Російські ракети повністю зруйнували два під’їзди п’ятиповерхового житлового будинку, постраждала ще одна п’ятиповерхівка. Після нападу Міноборони Росії відзвітували , що внаслідок удару по Часовому Яру «було знищено пункт розташування бригади територіальної оборони» та «понад 300 націоналістів».
Трагедія у Часовому Яру — це лише один із тисяч інцидентів із «прильотами» щодо житла мирних жителів України. Саме житлові будинки займають найбільшу частку (38%) в обсязі фінансових втрат України за час війни, випливає із даних Київської школи економіки на середину червня.
З 24 лютого зруйновано та пошкоджено як мінімум 140 тисяч житлових будинків, йдеться у дослідженні команди аналітиків Ukrainian Legal Advisory Group, які збирають дані з відкритих джерел та за допомогою анкетування свідків військових злочинів.
За іншими даними, які збирає президентська Національна рада з відновлення України від наслідків війни на основі повідомлень від громадян, місцевих держорганів та профільних відомств, постраждала 121 тисяча житлових будинків (до середини червня). Серед зруйнованих житлових будинків 89% – це приватні будинки, 10% – багатоквартирні та 1% – гуртожитки. При цьому кожен третій будинок, до якого потрапив російський снаряд, виявився повністю знищеним: до них у дослідженні належать ті будинки, ступінь яких перевищує 40%.
Україна втратила 6% площі свого житлового фонду. Точна кількість українців, які залишилися без будинку, невідома, але вона вже перевищує 3,5 мільйона осіб — стільки людей проживало в зруйнованих до 1 червня 116 тисячах будинків — це 8 % населення країни.
Міста, стерті з лиця землі
До середини липня у 23 містах, що знаходяться на лінії фронту, пошкоджено чи зруйновано понад 50 % всього житлового фонду. Окремі міста майже повністю перетворилися на руїни. Найбільших руйнувань зазнав житловий фонд Маріуполя, Харкова, Чернігова, Сєвєродонецька та Лисичанська. Наприклад, у Сєвєродонецьку, бої за який тривало більше трьох місяців, пошкоджено 90 % житлового фонду. Маріуполь, за заявами місцевої влади, вже на другий місяць війни був розбомблений на 80–90%. Ці руйнування можна порівняти зі збитками, завданими радянським містам під час Великої Вітчизняної війни: тоді удари ворога зруйнували 90 % житлового фонду Волгограда (у той час Сталінграда) та Курська, 92 % — Воронежа.
«Повне знищення Сєвєродонецька — це елемент [застосування російською армією тактики] вогневого валу, щоб не залишилося жодного будинку, жодного об’єкта, який можна було б використати для ведення оборонних дій. Ця тактика передбачає тотальне знищення всього певної площі. Навіть незважаючи на те, що ЗСУ тримали оборону в основному в промисловій зоні ( — Прим. ред.), російські окупанти методично знищували Сєвєродонецьк, обстрілювали його 24/7. Знищувалося місто, яке ніколи не буде відновлено», — каже український військовий експерт Олександр Коваленко.
Російська армія позбавила такі міста, як Сєвєродонецьк, Маріуполь, Попасна, шансу на відновлення, згоден російський військовий експерт Павло Лузін: «Ці міста невідновні. Російські військові не думають про наслідки: перед ними стоїть завдання взяти місто. А як вони можуть його взяти, якщо місто чинить опір? Стерти його з землі. А те, що далі буде з ним, це їх не стосується, не військовим відповідати за це».
У Київській області російські війська залишили по собі не лише понад тисячу тіл убитих мирних жителів, а й серйозні руйнування цивільних об’єктів. У Бучі, яка була окупована понад місяць і стала страшним символом війни, руйнування торкнулися 68% населення міста, випливає зі звіту проекту Rebuild.ua, який збирає дані щодо супутникових знімків. 89% з розбитих будівель припало на житлові будинки і прилеглі до них будівлі.
Ще більше постраждав місто Ірпінь у Київській області. Збитки від воєнних дій торкнулися кожного жителя міста. За час війни майже половину цивільних будівель було зруйновано , 91% із них — це житлові будинки.
«Навіть у лікарнях не сховаєтеся, поранених добиватимемо»
Лікарні, медичні центри, пологові будинки, які в зоні бойових дій мають особливий статус і мають бути захищені від нападів, стають метою для атак. У середньому російська армія шість разів на день завдає ударів по медичним установам, випливає з даних Міністерства охорони здоров’я України. За даними на 13 липня, по всій країні постраждали 834 заклади охорони здоров’я: повністю зруйновано 14% із них. «Удари по медичних об’єктах – це окремий вид тероризму. Залякати, показати, що не залишилося безпечних місць, що навіть у лікарні ви не сховаєтеся, навіть поранених добиватимемо», — каже військовий експерт Павло Лузін.
Російських військових не зупиняють і розпізнавальні знаки, що сигналізують про те, що їхньою метою стає медична установа. 19 квітня в Миколаївській області через обстріл було зруйновано будівлю Баштанської багатопрофільної лікарні. За словами головного лікаря лікарні Алли Барсегян, щоб зупинити російських військових від бомбардування лікарні, на білому полотні був намальований червоний хрест, який добре видно з дронів і літаків.
Факти обстрілів об’єктів медичної інфраструктури зафіксовано у всіх регіонах, де відбувався російський наступ. За даними міністра охорони здоров’я України Віктора Ляшка, на початок червня зруйновано чи пошкоджено понад 500 аптек. Близько 200 автомобілів екстреної медичної допомоги було розстріляно або захоплено.
Російські обстріли забрали і життя медичних працівників: щонайменше 18 лікарів убито, 43 поранено, випливає з даних Українського центру охорони здоров’я на кінець червня. Так, під час виконання своєї роботи 20 березня на території Маріупольської міської лікарні №4 було вбито 63-річного завідувача дитячого інфекційного відділення Анатолія Казанцева. Лікар вийшов із притулку свого корпусу, щоб віднести воду пацієнтам із сусіднього укриття. Після вибуху він помер від травм головного мозку. Його поховали між корпусами лікарні.
Б’ють і по школах із дитячими садками. За даними проекту Міністерства освіти України Saveschools, за п’ять місяців війни 2129 освітніх установ зазнали бомбардувань та артобстрілів, 216 з них зруйновано повністю. Серед пошкоджених та зруйнованих об’єктів сфери освіти 46 % – це школи, 33 % – дитячі садки, випливає з даних Національної ради щодо відновлення України від наслідків війни.
Через масштабні бойові дії руйнування та пошкодження отримали і соціальні об’єкти, серед яких установи соцзахисту, санаторії, дитячі табори та дитбудинки, інтернати. За час війни було пошкоджено 25 дитячих будинків та інтернатів, а також будинків для літніх людей.
Окремим видом військового злочину за міжнародними нормами вважається руйнація культурних об’єктів під час війни. За час вторгнення до кінця червня вже знищено понад 530 українських закладів культури та мистецтва. Найчастіше серед культурних цінностей — у 33 % випадків — під обстріл потрапляють релігійні об’єкти, випливає з даних Міністерства культури та інформаційної політики України. У 15% випадків - театри та будинки культури. Серед знищених пам’яток є не менше семи братських могил радянських солдатів, які загинули у Великій Вітчизняній війні.
«Тактика терору, яку ми зараз спостерігаємо в Україні, перейшла у спадок від радянської армії. У своїй потворній красі вона проявила себе саме в Афганістані. Знищення великої кількості цивільного населення Афганістану радянськими військами в рамках зачисток, повне знищення аулів авіацією, ударними вертольотами, важкою технікою — це теж був елемент морально-психологічного впливу на місцеве населення для того, щоб воно було більш зговірливим, щоб афганські повстанці були зламані духом щоб місцеві старійшини йшли на контакт із радянським командуванням, — розповідає український військовий експерт Олександр Коваленко. — Аналогічна тактика застосовувалася під час першої та другої чеченських воєн. І, звичайно ж, у Сирії: килимові бомбардування мирних міст, цілих кварталів, шкіл, лікарень. Там ВКС РФ абсолютно безкарно здійснювали килимові бомбардування саме об’єктів цивільного призначення».
У 2020 році організація Amnesty International дійшла висновку, що російські війська навмисно бомбили школи та лікарні у Сирії. Багато з атакованих об’єктів входили до бази даних ООН: місцезнаходження лікарень, шкіл та інших будівель, що потрапили туди, використовуються в гуманітарних цілях, роблять відомим для всіх сторін конфлікту спеціально, щоб уникнути ударів по них.
«Російське командування бреше про високоточну зброю»
Хоча більшу частину ударів по цивільному населенню військові експерти називають цілеспрямованими, часом причина «прильотів» у житлові, соціальні чи культурні об’єкти може бути в низькій точності російської зброї.
За оцінкою Генштабу Збройних сил України, понад 70% російських ракет не вражають намічені цілі — йдеться як про некеровані снаряди, так і про керовані авіаційні ракети. Матеріал The New York Times, що вийшов у червні, журналісти якої проаналізували понад тисячу фотографій з полів боїв, підтверджує, що переважна більшість боєприпасів російської сторони були некерованими, а понад 200 з них заборонені міжнародними договорами. Усе це підтверджує «варварську та старомодну» військову стратегію Росії, пише видання.
Російський удар по місту Часів Яр на Донеччині повністю зруйнував два під’їзди п’ятиповерхового житлового будинку, постраждала ще одна п’ятиповерхівка. Фото: Nariman El-Mofty / AP / Scanpix / LETA
Російська влада неодноразово стверджувала, що не використовує зброю з низькою точністю в Україні: міністр закордонних справ Сергій Лавров у березні говорив , що російські військові отримали «жорсткий наказ» використовувати лише високоточну зброю і лише з військових об’єктів. «Російське командування бреше [про високоточну зброю]. Ще 24 лютого величезну кількість ударів завдали по цивільних об’єктах: у Київській та Чернігівській області на житлові будинки скидали запальні бомби ОФЗАБ-500, які заборонені до використання.
Окрім того, російські окупанти постійно обстрілюють населені пункти України, застосовуючи касетні боєприпаси. Це основний боєприпас реактивних систем залпового вогню, таких як БМ-21 „Град“, „Смерч“, „Ураган“, а також тактичних ракет „Точка-У“. Радянська реактивна зброя, яка перекочувала на озброєння російської армії, має дуже низьку точність.
У цих систем розкид може сягати 300 метрів. Тобто це не високоточний удар, а удар площею. Саме з цих комплексів точився обстріл, наприклад, населених пунктів Бородянки, Гостомеля, Бучі, що призводило до серйозних руйнувань серед цивільних об’єктів та загибелі цивільного населення», — каже український військовий експерт Олександр Коваленко.
Він додає, що на озброєнні Росія практично не має високоефективної точної зброї: «Зараз найсучасніші високоточні ракети [у Росії] — це „Калібр“ та Х-101. Згідно з характеристиками, вони можуть мати відхилення від мети до 5 метрів. Це хороший, сучасний показник, але сама тактико-технічна характеристика документації не відповідає реальності: їх відхилення від мети може досягати 50 метрів.
У „Точки-У“ розкид може перевищувати 50 метрів. Ракети Х-22 ще за Радянського Союзу були відомі своєю низькою точністю: вони могли мати відхилення від мети від 300 до 500 метрів. Але на Дніпропетровщині ракета була випущена об’єктом, від якого відхилилася на 2 кілометри — це рекорд, який було встановлено за весь час повномасштабного вторгнення в Україну. А під час обстрілів Одеси були два випадки, коли Х-22 впали в море через відмову паливної системи, їх навіть не довелося збивати».
Ще одна причина такої великої кількості ударів по цивільним цілям — у низькій якості розвідки в російській армії та застарілих даних. «Були випадки, коли російське командування завдавало ударів по об’єктах, які, на їхню думку, були військовими, а в результаті були цивільними», — каже Олександр Коваленко. — Розвідка російської армії кульгає, вони використовують стару розвідувальну інформацію, ще радянських часів. У їхніх підрозділах досі використовують карти 1980-х років.
Велика кількість військових об’єктів за минулі 30 років перестали такими: їх переробили на зерносховища, на сховища для селітри, на ферми, корівники. І російська армія на п’ятий місяць війни продовжує завдавати ударів по об’єктах, які вже не використовуються за своїм первісним призначенням. Або просто хочуть показати [командуванню] якусь звітність ударів і вигадують їм виправдання».
Актуальну інформацію про військові цілі російської армії брати просто нема звідки, підтверджує Павло Лузін: «Якісь місцеві агенти, навідники, коригувальники — це люди, які не завжди виконують свою роботу добре. Вони дають координати, які не перевірити, і одержують за це гроші. А оперативної розвідки цілей у російської армії просто немає, бо немає супутників, літаків у достатній кількості та безпілотників у глибині України. Українська армія все це має: комерційні супутники Maxar і Planet Labs, які знімають кожну точку місцевості двічі на добу, надають їй дані. А російська армія не має інформації про військові цілі, тому б’є по цивільному населенню».
Джерело: ВАЖЛИВІ ІСТОРІЇ
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
