Чи готовий Кремль ризикнути Білоруссю та Лукашенком
Не складається навіть із перемир’ям, за допомогою якого цього можна досягти неофіційно – просто припинити стріляти та почати довго говорити. Говорити, наприклад, років зо два, а потім у чомусь звинуватити Україну та повторити вторгнення 24 лютого, набагато краще до нього підготувавшись. Надій, що Ердоган вмовить уряд України припинити стріляти, розпочати переговори і за місяць-два вийти на підписання перемир’я Кремлю вкрай мало.
Також у Кремля вкрай мало часу та обмежені можливості маневрів. Затяжна війна на роки - це зовсім не те, на що в ньому розраховували, починаючи 24 лютого бліцкриг. Половина жителів РФ за п’ять місяців втомилася від війни з Україною набагато більше, ніж істеблішмент ЄС та США втомився за сім років від неї. Цю втому росіян фіксують їхні соцопитування, показуючи помітне зниження підтримки війни.
Більшість жителів РФ сім років до 24 лютого сприймали цю війну байдуже, як ще одну колоніальну війну низької інтенсивності, яку веде імперія. Те, що цю війну вона веде не десь в Африці чи Сирії, а безпосередньо біля кордону, мало що змінювало її сприйняття. За десять років Чеченської війни російський обиватель звик до думки, що війна може йти і на території імперії, але реально його не торкатися.
Перемоги у війнах з Ічкерією-Чечнею та Грузією і потім вигідне для РФ друге Мінське перемир’я 2015 р. з Україною лише зміцнили росіянина на думці, що його імперія завжди переможе, забере Крим чи Дебальцеве, якщо вирішить, що це справді їй потрібно. Якщо в 2015 р. армія РФ не взяла Київ, то лише тому, що її імператор вирішив, що це також не потрібно імперії, як не потрібно було взяття Тбілісі в 2008 р. Бог з патріархом їм суддя, хоча, я б взяв, думав середньостатистичний росіянин. Але брати чи не брати Київ чи Тбілісі – це не те питання, через яке житель імперії буде сперечатися з її президентом і лаяти все її начальство як відставний полковник ФСБ Гіркін.
Лаяти начальство – прерогатива таких легіонерів у відставці, а більшість громадян імперії зовсім інша карма. Участь у змовах преторіанців, в інтригах сенаторів та у придворному житті до неї не входить. Найцікавішим і схильним до аналітики серед них цілком достатньо слухати професора Солов’я чи політологіню Катерину Шульман і в п’яній дружній бесіді блиснути своєю обізнаністю. У цьому ментальність росіян дуже схожа на масову свідомість громадян Риму та його міст-колоній під час занепаду імперії з реконструкцій його істориками. У ньому перепліталися два протилежні світовідчуття – прихильність ідеї імперії та відстороненість від неї на практиці.
Внаслідок такого світовідчуття західна частина імперії зовсім непомітно для сучасників та істориків розділилася на кілька варварських королівств зі змішаним населенням та суто римських держав. Найбільш відомим серед останніх є держава Егідія – Сіагрія у Франції. Але подібні йому менш великі держави та міста-держави існували також в Іспанії та Північній Африці. На жаль, через мусульман, які прагнули розпочати історію людства з нового абсолютного нуля, про них відомо набагато менше.
Вибраний істориками через тисячу років 476 як останній рік умовної Західної Римської імперії – вельми умовна дата в усіх відношеннях, як умовний сам поділ на Західну і Східну Римську імперію, і це не наукова таємниця. Для сучасників ця імперія взагалі припинила існування лише 1453 р. після взяття Константинополя турками-османами. Відправлення Одоакром, варварським вождем і римським патрицієм в одній особі, в 476 р. до Константинополя римських інсігній Зенону дуже умовна подія, щоб вважати його кінцем імперії. Навіть тому, що сам Зенон в 476 р. щойно повернув собі трон і громадянська війна Сході імперії ще була у розпалі. Не дивно, що сучасники не надали передачі інсигній того значення, яким його наділили історики, і не помітили розпад Римської імперії, яка і до цього не раз перебувала в стані розпаду або напіврозпаду.
Затяжна війна в Україні може ввести РФ у стан напіврозпаду, але її розпад навряд чи пройде так само непомітно, як і розпад Римської імперії. Журналісти та юристи цього не допустять.
Затяжна війна в Україні та пов’язані з нею зміни у масовій свідомості росіян – це те, що серйозно насторожує та лякає не лише Кремль, а й імперську бюрократію РФ. Провал бліцкригу похитнув і впевненість імперців у непереможності їхньої армії. Жорсткі санкції, масовий догляд іноземних компаній, дефіцит ходових товарів, що наростає, з яким не в силах впорається програма імпортозаміщення, зробили відчуття війни в РФ більш реальними. Їх посилила кампанія з набору батальйону, а то й двох з ополченців від провінцій зі статусом суб’єктів РФ. Все це разом з інтенсивною пропагандою війни з Україною, що агресивно йде по всіх інформаційних каналах, і регулярні заяви про "бавовни" у Білгородській, Брянській та Курській областях викликали ефект втоми від війни в РФ, чого точно не було у планах Кремля.
Це відчуття втоми зростатиме з кожним місяцем продовження війни і в якийсь момент викличе апатію не лише до долі територіальних завоювань, а й до імперії за формулою: повернули Херсон, Луганськ і навіть Крим назад Україні та фіг з ними. Не воювати далі за них. У результаті і про розпад РФ багато хто в ній скажуть, розпалася - і фіг з нею, може, так і краще. Можуть масово послатися те що, що наука авторитетно стверджує: всі імперії в результаті розпадаються. Отже, настала й черга російської.
Аналітики, які працюють на Кремль, давно виклали йому цю перспективу, і російська "опозиційна" еміграція все активніше вселяє думку: у жодному разі не можна допустити розпаду РФ, інакше всім буде ще гірше. Це дивно подвійно, оскільки ніхто інший, як люди, які постраждали від імперії, повинні бажати її розпаду, і оскільки її розпад начебто не тема найближчих місяців.
Водночас Кремль із середини квітня не може змусити Україну до переговорів та відмови від 20% території, а в Україні третій місяць загрожують Кремлю визволенням Херсона та навіть усього півдня, і вимагають піти звідти без бою. У Кремлі на ситуацію та своє становище в ній дивляться широко, аж до Тайваню та втоми росіян від війни. Дивляться і приходять до висновку, що спочатку треба повторити щось на кшталт вторгнення 24 лютого, а там видно буде. Повторити з урахуванням старих помилок без масової мобілізації, оскільки для РФ це війна, а " військова спецоперація " .
Ситуація сама диктує кремлівцям, що терміни бліцкригу №2 – серпень-вересень і треба провести його так, щоб до 7 жовтня на ювілей імператора зробити йому подарунок. В ідеалі мріють не лише про великі захоплення, а й про офіційно підписане перемир’я. Після цього путіна можна буде на радостях навіть відправити у відставку і спробувати вишикувати з усіма стосунки з "чистого листа", що нехай і плаває в крові.
Якщо не заглядати в папки генштабу РФ, то цілі та напрямки бліцкригу № 2 цілком очевидні. Це не Кривий Ріг і Миколаїв – їх обстріл буде відволікаючим маневром. У пріоритеті вихід до Запоріжжя, Павлограда та Дніпра, щоб відстрочити надовго для ЗСУ можливість наступу на Мелітополь та Бердянськ.
Глибина окупації на півдні близько ста кілометрів, що й заспокоювало рашистів. Але її зменшення на 30-40 км у разі виходу ЗСУ на лінію Токмак – Більмак – Розовка змінить ситуацію кардинально. У цьому випадку автотраса Маріуполь – Мелітополь – Каховка – Олеш буде під нашим артилерійським контролем. Тому не лише від жадібності, а й з міркувань безпеки рашисти зацікавлені посунути лінію фронту на північ та подалі. І тут навіть втрата Херсона не стане для них катастрофою.
Другий напрямок – це марш кидок повз Харків та Сум на Київ з метою захоплення Дарниці та всієї його лівобережної частини. З лівого берега можна з гармат розстріляти будівлю Верховної Ради з метою змусити її до капітуляції і більш прицільно, ніж це робили 1918 р. більшовики. Атака на Харків буде переважно відволікаючим маневром. Один український генерал уже пообіцяв у цьому випадку рашистам засідки на всьому їхньому шляху до Києва. Їх план пахне аферою та авантюризмом, але це не те, що може утримати кремлівців від його реалізації. Занадто велика спокуса в один набіг вирішити всі проблеми. Не випадково у Брянській та окупованій Гомельській області Білорусі йде накопичення військових сил, а лукашенківське гестапо розпочало в ній арешти та акції залякування.
Третій напрямок – вторгнення з окупованої Брестської області на Волинь з метою припинити постачання ЗСУ озброєнням та боєприпасами. Це також звабливо для Кремля, як і марш-кидок на Київ. Лукашенко під це вже заявив, що відправив армію на збирання врожаю. Лукашенки намагаються створити алібі, що його армія нібито збирає врожай і Білорусь у війні не бере участі. В Африці може в це й повірять, але в Європі та Америці не повірять. Особливо перед парламентськими виборами до США. Республіканці одразу назвуть Байдена ще більшим агентом Москви, ніж демократи називали Трампа, якщо армії США та Польщі не увійдуть на другий день вторгнення до Бресту та Гродно. Розрив дипвідносин, чим зараз РФ лякає США в день вторгнення, точно відбудеться, але не з ініціативи Москви, а Вашингтона.
При такому розвитку подій багатьом росіянам, особливо в Калінінградській області, доведеться швидко забути про втому від війни і почати в ній брати активну участь, якщо їх миттєво не опанує апатія до долі імперії. Які почуття в цей момент опанують білоруси, важко сказати. Але точно не любов до лукашенка та подяка до Москви за те, що вона втретє дала їм можливість взяти участь у світовій війні. Генштаб РФ точно опанує почуття, що фронт якось несподівано розтягнувся, лукашенко очікувано десь загубився, а німці хочуть приїхати і примусово встановити на "Північний потік" турбіну, відремонтовану канадцями, щоб "Газпром" перестав скаржитися, що не може качати газ . У Євросоюзі це так і назвуть – військово-технічна спецоперація щодо встановлення турбіни на газопроводі. Олаф Шольц дуже передбачливо сфотографувався на тлі цієї турбіни у різних ракурсах.
У Кремлі будь-якої миті готові ризикнути лукашенка і відправити його першим послом "союзної держави" при Африканському союзі, щоб не плутався під ногами і не намагався стати першим президентом "союзної держави". Але взяти й ризикнути одразу Білоруссю, Калінінградською волістю, усіма окупованими районами України та сусідніми з ними районами РФ – на таке у Кремлі здатні мало хто. Ця активна меншість у Кремлі і підштовхує її пасивну більшість до того, щоб зіграти в таку собі геополітичну "російську рулетку".
Поки пасивна більшість у Кремлі думає: грати в неї чи не грати, підказку йому дав 8 серпня Ентоні Блінкен, виступаючи на прес-конференції в Йоганнесбурзі. Він прямо пояснив південноафриканцям та кремлівцям, що США не допустять захоплення України, оскільки це відкриє "сезон воєн", коли великі держави почнуть захоплювати малі. На думку Блінкена, це неправильно, що він і раніше непублічно говорив кремлівцям. Але ті все не вірили і вважали, що це порожні балачки. Постачання зброї Україні, Сьомий флот США та Ненсі Пелосі на Тайвані покликані переконати всіх, передусім росіян, що це не так. Але росіяни виявилися такими тупими і нахабними, що це ніяк не зрозуміють. У результаті главі Держдепу США доводиться пояснювати це їм у публічній розмові з африканцями.
Українців чекає подорожчання гречки, але потім ціна впаде: прогноз
