Кінець бригади російських убивць, які звірствували в Бучі
Журналістам видання Радіо Свобода вдалося підтвердити факт смерті більшості з них та поговорити з автором фото. Ця людина стверджує: на стенді – лише десята частина його товаришів по службі, загиблих за час “спеціальної військової операції”. Від 64-ї бригади, якій Володимир Путін дарував звання гвардійської, по суті нічого не залишилося, але розформувати її було б непрямим визнанням відповідальності Росії за військові злочини в Україні.
"Мова про сотні загиблих"
Пост із фотографією стенду був опублікований військовим медиком з Хабаровська Олексієм Асташовим увечері 7 серпня і видалено через добу (ось його збережена копія , а ось фото стенду в максимальному дозволі). "На стенді 1/10 частина всіх загиблих з особового складу (до СВО) бригади, якого практично не існує", - написано в пості.
У листуванні з Радіо Свобода Асташов пояснив, що фото було зроблено ним у холі клубу військової частини 51460 у військовому містечку у селі Князі-Волконське, за 20 кілометрів від Хабаровська – саме там дислоковано 64-у ОМСБр. За словами Асташова, чисельність бригади для відправки на війну складала 1500 осіб.
“На СВО поїхали всі, окрім дівчат, штабних мишей та новобранців. 95% офіцерського складу, контрактників, зокрема “напівстроковиків”, які підписали контракт “на коліні” перед виїздом”. Багато хто був перекинутий в Україну прямо з навчань у сусідній Білорусі”, – написав військовий лікар журналісту Радіо Свобода. На стенд, як каже Асташов, потрапили лише ті солдати та офіцери, які посмертно нагороджені орденом Мужності (він зображений ліворуч від кожного ряду фотографій). Загальна кількість загиблих військовослужбовців 64-ї бригади Асташов оцінює щонайменше кілька сотень.
Військовий аналітик Майкл Кофман вважає , що на кожного вбитого в російській армії під час цієї війни припадає близько 3,5 поранених. Таким чином, 64-а бригада мала втратити понад шістсот осіб особового складу, ще щонайменше сто, як написав журналісту Радіо Свобода Асташов, відмовилися їхати на війну і розірвали контракт.
“Як у січні до Білорусі заїхали на навчання і потім пішли на Україну, то їх ніхто й не відпускав. Ротації за фактом не було, хоча у Росгвардії була вже за три місяці. Не менше ста “500-х”, відмовників, – не після перших поразок, а після множини ****** [випадків обману] з боку командування. Пацани втомилися від інтенсивності боїв та переміщень, від тривалості відрядження на тлі невизначеності”, – написав Асташов в одному зі своїх повідомлень.
8 серпня Бучанська громада підбила підсумок пошуково-рятувальних робіт у місті після його окупації російськими військами. 419 із 458 загиблих мирних жителів, за даними міської влади, було вбито військовими РФ, більшість – у своїх машинах під час евакуації, часто цілими сім’ями (серед загиблих – 12 осіб віком до 21 року). Зафіксовано численні випадки фактичного розстрілу людей на вулицях, у будинках та підвалах. 10 людей досі вважаються зниклими безвісти.
Олексій Асташов відмовляється вірити, що звірства у Бучі творили службовці 64-ї мотострілецької бригади. Він зазначає, що разом із нею "рухалися на Київському напрямку" та інші підрозділи, які "заходили до Бучі", а 64-ї бригади, за його словами, "там не було".
Незабаром після цього він без пояснення причин заблокував журналіста Радіо Свобода та обмежив доступ до своєї сторінки.
"Дехто збирали частинами"
Проте військовослужбовці 64-го ОМСБр у Бучі були, як з’ясували раніше Радіо Свобода та інші ЗМІ.
Наприклад, першим на стенді згаданий сержант Микита Акімов – його жорстокість, що виділялася на тлі решти солдатів, згадували жителі Бучі, яких у середині червня опитало українське видання Слідство Інфо. Акімов – єдиний на стенді, кому українська прокуратура офіційно пред’явила підозри щодо порушення законів та звичаїв війни після подій у Бучі. Крім нього, такі підозри були пред’явлені ще 9 військовослужбовцям 64-ї бригади.
Судячи з дат смерті 44 військових із 64-ї бригади, які потрапили на стенд, половина з них загинула в лютому та березні, до того, як російська армія була змушена відступити з Бучі та інших міст Київської області. Після цього підрозділ перекинули до Харківської області, на Ізюмський напрямок, де він продовжував зазнавати втрат. 25 квітня, як випливає з дат смерті на стенді, загинули одразу сім військових 64-ї бригади.
Цього дня, згідно з зведенням Генштабу ЗСУ , російські війська “намагалися провести штурмові дії” на напрямках Ізюм – Барвінкове та Ізюм – Слов’янськ. За тиждень до цього, 18 числа, загинув ще один контрактник з 64-ї ОМСБр – Олександр (Баанай) Чойган-оолович Ростовський. У пам’ятних публікаціях про нього уточнювалося, що це сталося у Заводах під Ізюмом.
Публікаціями у відкритих, зокрема офіційних джерелах Радіо Свобода вдалося підтвердити смерть 30 із 44 людей на стенді. У п’яти випадках у новинах про смерть військових прямо згадується про їхню службу в 64-й бригаді, ще в кількох - про службу в "мотострілецьких військах в Хабаровську" (іншої мотострілецької бригади в цьому місті або його околицях немає).
4 квітня Головне управління розвідки Збройних сил України опублікувало “Список особового складу 64-ї окремої мотострілецької бригади 35-ї загальновійськової армії”, супроводживши його такими словами: “Пам’ятайте! За скоєні злочини проти мирного населення України всі військові злочинці постануть перед судом і будуть притягнуті до відповідальності”. В опублікованому ГУР списку є кілька прізвищ, які можна знайти на стенді з фотографіями загиблих військових.
Так, 29 березня інформаційне агентство “Чита.ру” написало про смерть в Україні уродженця селища Степове Забайкальського краю, старшого сержанта Олександра Кураксина. У статті не називається його дата смерті, але вона є на стенді – це 7 березня. Ім’я та прізвище Кураксина є і в списку, опублікованому ГУР України, але там він ще єфрейтор – це опосередковано свідчить про те, що список української розвідки є застарілим. Ще один військовий зі стенду, який є і у списку ГУР – Бароталі Нурматов, втім, підтвердити факт його смерті в Україні за відкритими джерелами нам не вдалося.
У соціальних мережах є фотографії посмертного нагородження орденами Мужності, завдяки яким всі ці люди опинилися на стенді. Фотографії однієї з таких церемоній публікує в “Однокласниках” спільнота Spassk Today із міста Спаськ Приморського краю. Тут служив сержант Олексій Пушило, який загинув, якщо вірити інформації на стенді, того самого фатального для 64-ї бригади дня, 25 квітня, коли вона втратила не менше семи своїх бійців.
Факт смерті деяких військових, які потрапили на траурний стенд, підтверджується фотографіями з цвинтаря в Хабаровську: так, на знімках можна побачити могили єфрейтора Євгена Гордієвського та Едуарда Каплункова (у пості помилково вказані ініціали “Я. А.”, але на фото видно траурну стрічку написом "Едіку").
Військовослужбовці 64-го ОМСБр встигли побувати не тільки в Бучі, а й в інших містах Київської області, наприклад, у практично стертій землі російськими обстрілами Бородянці. Саме тут, як випливає з публікації у спільноті “Меморіал пам’яті загиблим забайкальцям” у соціальній мережі “ВКонтакте”, загинув 20-річний єфрейтор Владислав Ведерніков із селища Давенда Забайкальського краю.
“У Хабаровську почав навчатися, вже закінчував 11 клас, здавав сесії, але тут оголосили, що поїдуть до Білорусії. Потім копали окопи, востаннє дзвонив із Чорнобиля, 23 лютого відправив смс, що перекидають в інший район, телефони забирають, зв’язку не буде, не хвилюйся, люблю, цілу. 3 березня їхню колону розстріляли з двох боків, бій йшов 2 дні, уламок влучив у ногу. Привезли цілого, декого збирали частинами. Загинув у Київській області, п. Бородянка, нагороджений орденом Мужності посмертно”, – йдеться у пості про смерть Ведернікова (орфографія оригіналу).
"Розпустити - значить визнати відповідальність за Бучу"
Як пишуть в одній зі своїх доповідей експерти британського Інституту вивчення війни, від багатьох російських батальйонних тактичних груп після відступу від Києва практично нічого не залишилося, «крім жменьки людей і техніки», як казав 8 квітня. представника Міністерства оборони США. За його оцінками, деякі російські підрозділи втратили до третини особового складу. На відновлення їхньої боєздатності за рахунок добровольців чи службовців інших військових частин можуть піти місяці.
Незалежний військовий експерт Юрій Федоров вважає, що повна чисельність 64-ї мотострілецької бригади, що включає два мотострілецьких і один танковий батальйон, могла становити до війни близько двох з половиною тисяч осіб:
“64-а окрема мотострілецька бригада – з Далекосхідного військового округу, а там багато частин були сильно ослаблені та погано укомплектовані. Часто вони були просто уполовинені: наприклад, є два більш-менш укомплектовані особовим складом батальйону, а решта – просто кілька офіцерів та прапорщиків. Якщо їм приходить додатковий особовий склад, то вони повинні його прийняти, навчити, очолити та піти з ним у бій. Таким чином, чисельність особового складу 64-ї бригади могла становити від 2,5 до 2,7 тисяч людей”.
Якщо втрати бригади (убиті, поранені та “відмовники”) справді наближаються до 1000 осіб, то командування могло б розформувати її – але не у випадку з 64-ю ОМСБр, якій Володимир Путін присвоїв почесне звання “гвардійській” всупереч звинуваченням у військових злочинах:
“Це звичайна практика: якщо війська сильно пошарпані, то з шматочків тих чи інших частин, що залишилися, роблять якісь нові зведені бригади. Для того, щоб бути боєздатними, таким бригадам треба пройти процес бойового злагодження, командири взводів, роти повинні познайомитися один з одним, налагодити канали взаємодії, це займає мінімум кілька місяців. Але 64-ту мотострілецьку бригаду було нагороджено званням “гвардійська”, тобто розформовувати її точно не будуть. Розпустити її означає визнати відповідальність цієї бригади за злочини в Бучі. Тому, швидше за все, до офіцерського складу, що залишився, направлять нових контрактників і терміновиків. Можуть включити до складу бригади батальйон чи кілька рот з інших бригад, які, своєю чергою, розпускаються”, – каже Юрій Федоров.
Аналітики розслідувальної групи Conflict Intelligence Team (CIT), яких Радіо Свобода попросило прокоментувати ситуацію навколо 64-ї ОМСБр, кажуть, що названа Олексієм Асташовим цифра у 1500 військовослужбовців перед відправкою бригади в Україну реальна, якщо йдеться лише про контрактників. У CIT також упевнені, що номінально бригада збережеться, але на фронті її залишки, швидше за все, нададуть іншому підрозділу.
Усього з початку вторгнення в Україну Росія втратила вбитими та пораненими 70–80 тисяч російських військовослужбовців – про це 9 серпня сказала заступник міністра оборони США Колін Каль. Наприкінці липня директор ЦРУ Вільям Бернс оцінив російські втрати у війні з Україною у 15 тисяч людей убитими та близько 45 тисяч пораненими. За словами Бернса, втрати української армії "імовірно, трохи менші". Він наголосив, що для обох сторін ці втрати є значними. Міністерство оборони РФ востаннє повідомляло дані про втрати 25 березня: 1351 загиблих та 3825 поранених.
Автор: Марк Крутов ; Радіо Свобода
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
