Артист, який став солдатом. Сашко Положинський розповів про свій фронтовий досвід
Жахливий досвід. Але він мене не вивів із рівноваги. І ні за секунду мого перебування на фронті мені не соромно. Як і ні за кого з тих, хто був там разом зі мною". Сашко Положинський розповів про свій фронтовий досвід.
Сьогодні три місяці як я у ЗСУ.
Не так багато, щоб цим можна було особливо пишатися. Не так мало, щоби на це не звертати уваги.
Що встиг за цей час?
Навчився багато чого нового і згадав дещо із забутого. Наче став краще стріляти. Наче не став краще кидати гранати. Почав мінімально розбиратися в спорядженні, опанував деяку термінологію і трохи швидше заряджаю магазини. Але бігати швидше в повному спорядженні поки що не вдається.
Зброю чищу погано. Тобто роблю це ретельно, старанно і довго, закінчую, думаючи, що почистив нехай не ідеально, але дуже добре, а потім хтось із командирів перевіряє і заявляє, що моя зброя не чиста. Що за магія така, поки що з’ясувати не вдалося.
Брав участь у трьох концертах для бійців нашого 47-го батальйону та двох спонтанних концертах для цивільних – у двох моїх рідних містах, Луцьку та Києві. Перший із п’яти концертів був святковим — на честь мого 50-річчя. Так-так, нагадую, цей свій ювілей я зустрів у ЗСУ.
Був на фронті. Навіть не на нулі, а ще трохи далі. Фактично – у півоточенні. За загальною тривалістю набагато менше, ніж сумарно за попередні роки війни. Але тоді я був із концертами, безпосередньо на мене не стріляли і в мене завжди була опція втекти за найменшої загрози — хоча жодного разу цією опцією скористатися, на щастя, не довелося.
Цього разу на мене валили цілеспрямовано. Із різних видів важкого озброєння. Цілу добу. З перервами, звичайно, іноді з досить тривалими, але прилетіти могло будь-якої миті дня та ночі.
І прилітали. Багато. Якось так, що довелося потім смертельно знівечені тіла двох моїх нових друзів вантажити в евакуаційне авто. Жахливий досвід. Але він мене не вивів із рівноваги. І ні за секунду мого перебування на фронті мені не соромно. Як і ні за кого з тих, хто був там зі мною.
Чи допомагає мені в армії те, чим займався 25 років свого життя? Частково – так. Мене часто впізнають, кажуть хороші слова, дякують. Це приємно.
Мені та через мене всьому підрозділу дарують багато корисних, важливих та потрібних речей. Одяг, взуття, спорядження, автомобілі, різні дуже важливі для ефективного ведення війни штучки, продукти, медицина, гігієна — дуже, дуже, дуже багато всього, окремими подарунками та досить великими поставками дарували добрі люди та колективи добрих людей. І за це всім вам велике та щире спасибі! Хоча іноді я й забував чи не міг подякувати як слід. Але це не означає, що цієї вдячності та поваги немає в моєму серці. Вона там є – і це правда.
На моє запрошення у нас виступали Іван Марунич, Сергій Танчинець, Арсен Мірзоян із усім своїм колективом — це цінно, дякую вам, друзі! І сподіваюся, що це ще не всі мої колеги по сцені, які заспівали для моїх колег батальйоном, а згодом і однополчан. Сподіваюся, що ще будуть.
Це із плюсів. А з мінусів, які дає моє попереднє сценічне життя – сприйняття. Часто відчуваю на собі дещо упереджене ставлення. Хтось думав, а може, й досі думає, що я тут заради піару. Ні, зовсім не заради нього. Є кілька важливіших і вагоміших причин.
Хтось упевнений, що я тут у якомусь особливому "зоряному" статусі. Запевняю, всі "привілеї" чи "поблажки", які я маю, отримані мною не за попередні заслуги, і не завдяки моїм знайомствам у керівництві батальйону, армії чи держави, а зароблені сумлінним ставленням, відповідальністю, дисциплінованістю, обсягом зробленого, кількістю та якістю отриманих навичок та знань. І всі заохочення, які я отримую, не більше, ніж у інших моїх військових колег, які докладають стільки ж старань та зусиль, щоб бути кращими.
І ще один аспект упередженості, який я відчуваю на собі. Звичайно, я ще не найкращий солдат у світі. Але значно краще, ніж був три місяці тому.
І всі знання та вміння, яких я тут набуваю, вони ж лягають не на голий ґрунт. У мене великий запас побаченого, почутого, прочитаного раніше, великий досвід спілкування з крутими воїнами та професіоналами у різних галузях та сферах нашого життя — наука, бізнес, політика, культура, спорт. Все це робить мене потенційно крутим та ефективним у багатьох проявах армійського життя. А мене все ж таки часто сприймають тільки як артиста, який намагається бути солдатом. Я вже не пробую, я вже є.
І насамкінець трохи слів подяки всім вам. Всім, хто говорить і пише мені добрі слова, слова подяки і підтримки. Всім, хто щиро тисне мені руку чи обіймає під час зустрічі. Усім, хто кличе мене в гості, на прогулянку чи на каву. Усім, хто робить подарунки в реалі чи доналіт онлайн. Це все дуже важливо та цінно для мене. І все це стверджує мене на думці, що я вірним шляхом. Дякую, дякую, дякую вам!
Номер картки та PayPal не нагадую. Ще минулого разу там є — ви дуже щедро тоді надонатіли! Хоча ми вже й докупили багато всього до тих численних подарунків, про які я писав вище, — і все це дуже потрібне, в тому числі й таке, про що сказати не можу, бо секрет, — заощаджень ще вистачить на деякі заплановані придбання.
Ну і зі своєї зарплати та роялті ще витратив не все.
А ще впевненості додає те, що я знаю: якщо знадобиться, я завжди можу звернутися за допомогою до вас, а ви без своєї допомоги мене і нас не залишите. Пам’ятаю та ціную це!
А! Забув сказати! Я ще за ці три місяці, з певними авантюрними спробами, логістичними складнощами та жертвуванням дорогоцінним часом на відпочинок, за підтримки багатьох людей, а насамперед — Валерія Лихачова та Романа Сороки, записав дві пісні!
Одну - "Даю Ради" - ви вже могли чути, вона є на моєму каналі https://t.me/sashkopolo . А інша має вийти ось-ось. Ну, як ось-ось? Зовсім скоро. Вона вже є. Але ще потрібно трохи часу, щоб належним чином підготувати реліз та, можливо, зробити відео.
Так багато написав і ще так багато хотілося б сказати. Але скажу тільки що. Тут, у ЗСУ, багато дуже класних, дивовижних, фантастичних, а при цьому простих та щирих хлопців. У нас безліч крутих офіцерів та командування, яке викликає довіру та повагу.
Так, наша армія не ідеальна, але нас — тих, хто намагається зробити її кращою, більш сучасною, ефективною, прогресивною, передовою — все ж таки в ній переважна більшість. Але без вас – без українського народу – без вашої віри та допомоги ми не впораємось. Тому що ми це і ви. Будемо разом! Пам’ятайте про це.
Дякую всім, хто дочитав. Хто дочитав - пишіть у коментах "тисну руку", "обіймаю" або "цьом".
Люблю вас.
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
Читайте більше новин по темі:
