За все треба відповідати, або Чомусь згадалось
До речі, львів’янин. Після того як його разом з «улюбленцем партії» Бухаріним було розстріляно, кремлівський фольклор на десятиліття пішов у підпілля.
Після закінчення війни, ще за життя генералісімуса, оповідки про вусатого вождя набули інших форм. Хто їх створював – невідомо. Але історії цікаві, повчальні. Ось одна з них. Дуже промовиста. Колись почута від мого друга журналіста Леоніда Сотника.
A тепер пофантазуймо. Уявімо один з пізніх вечорів на Банковій, де після Перемоги, над рашистами, після всенародних виборів Гетьмана України нещодавно обраний очільником держави генерал, стоячи біля вікна в своєму просторому кабінеті напружено вдивляється в темряву й розмірковує над проблемами, які дісталися йому від попередників. Дещо забув. Дещо потребує уточнення. Але дещо тримається в пам’яті дуже добре. Може, комусь зателефонувати?
Згадалось, як майже дев’ять років тому, в грудні 2013-го, коли в Україні вирувала Революція гідності, але окупація Криму та війна на Донбасі ще не розпочалася, майбутня міністерка Ірина Верещук, розмовляючи з журналістами російського журналу «Огонёк», назвала Росію «авторитаризмом з демократичним обличчям» і водночас зізналася: «Але якби в нас був такий Путін, я б за нього голосувала. Він робить для Росії добре». На уточнювальне запитання, що саме «доброго» Путін робить для Росії Верещук відповіла: «Він діє в інтересах своєї країни. Щоб кожен президент так свою країну захищав. Ось натурально»…
Згадався співвласник «Кварталу 95» Борис Шефір, який 30 квітня 2019 після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах в інтерв’ю «Детектор медіа» заявив:
Щоправда від такої заяви співвласника студії «Квартал 95» в ОА відхрестилися. Мовляв, Борис Шефір висловив виключно власну думку, яка не збігається з позицією президента України Володимира Зеленського та АП
У цьому контексті згадалась і майже детективна історія з братом Бориса Шефіра – Сергієм. Про замах на нього, свого помічника, Володимир Зеленський навіть повідомив під час виступу на 76-й сесії Генасамблеї ООН. Видання «Українська правда» повідомила, що напередодні обоє сильно посварились. Втім у відеозверненні, опублікованому з Нью-Йорка на своїй офіційній сторінці у Facebook, Зеленський заявив, що перерве свій візит і повернеться до Києва. Чим закінчилось розслідування загадкового замаху – невідомо…
Згадалось занепокоєння лауреатки Шевченківської премії Оксани Забужко щодо новообраного президента України, висловлене 10 липня 2019 року в інтерв’ю «Еспресо ТБ»:
Чи не тому під час Мюнхенської міжнародної безпекової конференції 15 лютого 2020 року в інтерв’ю журналістці CNN Крістіан Аманпур Володимир Зеленський заявив:
«У мене немає часу думати стратегічно. Я часто думаю тактично в інтересах України»…
Під час виступу в музеї Джорджа Вашингтона в США 1 вересня 2021 року український президент по суті повторив цю химерну думку: «Немає часу на стратегію, триває тимчасова окупація Криму, де зосереджено 80 тисяч військових Російської Федерації та десятки тисяч зосереджено вздовж українського кордону... Наша стратегія - це тактика».
Але ж найперший обов’язок президента думати стратегічно. Якщо немає часу думати стратегічно – то треба йти у відставку. Поточними питаннями мають займатися підлеглі. Як можна говорити про інтереси країни, якщо не думати стратегічно? Якщо президент неспроможний думати стратегічно, то в країни майбутнього немає.
На це 2500 років тому звертав увагу знаменитий Сунь-цзи: «Стратегія без тактики - це найповільніший шлях до перемоги. Тактика без стратегії - це просто метушня перед поразкою».
Судячи з того, що трапилося 24 лютого 2022 року Володимир Зеленський не був знайомий з трактатом давньокитайського воєначальника. Тому повсюдно й проповідував, що для настання миру треба лише «припинити стріляти».
Саме браком стратегічного мислення можна пояснити призначення Івана Баканова на посаду голови СБУ. Не було взяте уваги застереження генерал-лейтенанта, Героя України Григорія Омельченка, оприлюднене 28 травня 2019 року:
Згадалась чотирьохстороння зустріч президента Зеленського з Макроном, Меркель, а також Путіним у Єлисейському палаці в Парижі 9 грудня 2019 року. Інформація про домовленості та зобов’язання чомусь не розголошувалася. Але вже через рік, 10 грудня 2020-го, керівник ОП Андрій Єрмак звітував про виконання плану щодо домовленостей та зобов’язань які виникли на зустрічі лідерів «нормандської четвірки». Питання все ще відкрите: яких домовленостей? яких зобов’язань?
Мало що дає невиразне пояснення Андрія Єрмака: «Завдяки зміні президентом Зеленським принципів державної політики, Україна робить набагато більше для допомоги нашим громадянам, які змушені залишатися на тимчасово окупованій території. Цю роботу може на власні очі побачити кожен, хто відвідає нові контрольні пункти на лінії розмежування, розбудовані за принципом сучасних сервісних хабів. <…> Ми прагнемо миру і наполегливо виконуємо всі наші зобов’язання. І хочемо бачити з російської сторони таке ж повне виконання домовленостей, досягнутих у Парижі рік тому.
Наприклад, украй важливо убезпечити людей по обидва боки лінії зіткнення від величезної кількості смертоносних мін. Наша делегація доклала максимум зусиль, аби погодити у серпні 20 ділянок для розмінування. <…> Потрібно прискорити обмін утримуваними особами. Ще в липні українська делегація передала свої узгоджені списки для чергового обміну. <…> Домовленості в Парижі дали можливість звільнити значну частину полонених, а згодом був забезпечений і режим припинення вогню».
Згадалось, що у Порошенка порятунком українських полонених займався Віктор Медведчук. Зрадник, як з’ясувалося. Після нього проблемою обміну полонених взявся опікуватися Андрій Єрмак. Для цього навіть ретельно підготовлена ГУР МО України операція із затримання військових злочинців була відкладена, що призвело до сумнозвісного «вагнергейту».
Відтак гуманітарними коридорами та обміном полоненними почав займатися сумнівний альтруїст Абрамович. У чому його заслуги? У масмедіа згадувалось, що мільярдер брав участь у рамкових заходах щодо врегулювання воєнного конфлікту між Росією та Україною. Чомусь згадався президент Тель-Авівського університету, який отримав 50 мільйонів доларів за листа на підтримку Абрамовича і згодом щиросердно визнав: «Коли хтось пропонує вам 50 мільйонів доларів, ви підписуєте їхнього листа»…
Згадався чомусь засекречений відпочинок Володимира Зеленського з сім’єю в Омані 5-8 січня 2020 року в товаристві свого помічника Андрія Єрмака, який 10 лютого 2020 року обійняв посаду очільника Офісу президента і який з 12 лютого ввійшов до складу РНБО України, акурат через два місяці після перемовин у Парижі і через місяць після повернення з Оману.
На такий кар’єрний злет помічника президента України тоді ж звернув увагу навіть професор-українознавець з Канади Йосип Сірка: «Найбільш переконливими фактами того, що хтось таки вплинув на Зеленського, те що він поміняв друга Богдана на невідомого Єрмака, а той потім порадив поміняти усю молоду команду на профанів, пенсіонерів, артистів, які на хліб заробляли висміюванням влади. На прокурорів людей пропонував Портнов, волонтерів та учасників війни проти Росії стали арештувати без доказів, плівки про корупцію суддів президентська прокурорка дуже довго вивчає, а підозрюваного заступника Єрмака у злочині президент не наважується звільнити хоч на час розслідувань. Все це сталося саме після засекреченого відпочинку в Омані».
Непрояснена історія з перебуванням Володимира Зеленського в Омані свого часу викликала слушні запитання у співзасновника і директора економічних програм Ukrainian Institute for the Future Анатолія Амеліна:
Відповіді на ці запитання, ймовірно, знають Віктор Медведчук і Андрій Єрмак. Редактор інтернет-видання «Аргумент» Георгій Семенець поділився своїми думками: «Андрій Єрмак, син російського розвідника з доведеними зв’язками з особами з путінського оточення, був ще й помічником (юристом, адвокатом) бандита (Ельбруса Тадеєва. – О. Р.), який регулярно підтверджував на практиці свій бандитський статус участю у злочинних «розбірках».
До того ж бандита, який займає чітку антиукраїнську позицію. Бути протягом трьох депутатських термінів помічником у такої людини – це потрібно мати відповідний «набір» морально-етичних установок, виховання та менталітет. Вже тільки наявність цих двох «віх» у біографії мала відрізати А.Єрмаку саму можливість вступити на держслужбу – він не міг і не може пройти спецперевірку СБУ.
Але ж він її пройшов, отримавши доступ до найвищих секретів держави! А все тому, що СБУ очолив інший мерзотник – Іван Баканов, особистий друг президента Зеленського, якому звання лейтенанта надали указом президента тільки для того, щоб він міг обійняти цю високу посаду. <…> І у світлі всього цього бруду жалюгідно виглядає президент Зеленський, який не в змозі навести лад навіть у своєму секретаріаті. Зеленський, який чи то через свої людські слабкості, чи то через медичну чи будь яку іншу критичну залежність від Єрмака готовий розміняти життєві інтереси мільйонів українців на пару очевидних покидьків зі свого найближчого оточення».
На початку листопада 2021 року західні ЗМІ почали звертати увагу на те, що український уряд публічно применшує значення того, що РФ нарощує свою військову присутність біля кордону з Україною. 12 січня 2022 року директор ЦРУ Вільям Бернс особисто прибув до Києва аби переконати Володимира Зеленського в серйозності намірів Путіна. Президентові України були надані детальні плани нападу. Однак висновки не були зроблені. Не були належним чином облаштовані позиції, не були збудовані укріплення.
Натомість Володимир Зеленський 19 січня взявся випромінювати перед громадянами України незрозумілий оптимізм у дусі совєтського КВН («ми начінаєм КВН…») або ж полум’яних передовиць друкованого органу ЦК КПСС газети «Правда». Згадаймо:
До початку війни залишався місяць, а Зеленський у своєму зверненні не висловив жодних претензій московитам. Натомість взявся звинувачувати вітчизняні масмедіа та західних партерів у поширенні неперевіреної інформації про начебто підготовлене Путіним вторгнення. Хоча про загрозу російського вторгнення офіційно заявив ще 21 листопада 2021 року навіть начальник ГУР МО Кирило Буданов:
І що? Зеленський жодним словом не обмовився про конечну потребу мобілізації суспільства перед ймовірною агресією. Щоправда згадав про будівництво танків, хоча керівництво Харківського танкового заводу імені Малишева повідомило, что за браком обігових коштів, через заборгованість по зарплаті чверть працівників буде переведено на одноденний робочий день.
Після телефонної розмови 27 січня між Байденом і Зеленським світові медіа зарясніли заголовками: «Український президент закликає Захід охолодити риторику щодо Росії», «Україна применшує попередження США про вторгнення», «Україна закликає Захід розслабитися», «ЗЕ критикує врегулювання Заходом російської кризи» тощо.
Тим часом на початку лютого олігархи вже почили вилітати з України, поповзли слухи, що депутати ВР спакували «тривожні» валізки. США заговорили про припинення авіасполучення з Україною, порекомендували працівникам посольства і своїм громадянам покинути територію України упродовж 72 годин, а студентам-іноземцям – негайно. В ЄС про припинення залізничного та авіасполучення з Україною заговорили дещо пізніше.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба розповів, що 22 лютого президент США під час особистої зустрічі з ним сказав, що буде війна. Кулеба зацитував слова Байдена:
Цю інформацію міністр одразу ж передав Володимиру Зеленському. Той сказав:
Того ж дня, 22 лютого, одіозний голова Комітету Верховної Ради з податкової та митної політики Данило Гетманцев істерично виступив проти виділення додаткових коштів для ЗСУ – в законопроєкті від «Європейської солідарності» йшлося про виділення в бюджеті додаткових 50 мільярдів гривень для підвищення виплат військовим, поповнення матеріальних резервів і закупівлю озброєнь. У висліді на будівництво й ремонт доріг 2022 року було передбачено 140 мільярдів гривень, а на закупівлю, ремонт, модернізацію озброєнь та техніки збройних сил – лише 28 мільярдів.
Не дивно, що за десять днів до вторгненя рашистів на КПВВ «Чонгар» та «Каланчак» розпочали курсувати шатли від пункту пропуску до адмінмежі.
А вже через десять днів цим маршрутом на територію України увійшли війська РФ, захопивши південь країни, Херсон, Мелітополь, Енергодар та заблокували Маріуполь…
24 лютого, аби виграти дорогоцінний час, українське командування вирішило підірвати Генічеський автомобільний міст на Херсонщині. Морський піхотинець Віталій Скакун замінував важливий стратегічний об’єкт, але вчасно відійти не встиг – до мосту вже рушили російські танки. Відважний морпіх лише встиг повідомити про підрива мосту. Його руйнація уповільнила просування ворога, а підрозділ зміг передислокуватися та організувати оборону. Віталію Скакуну було присвоєно звання Героя України. Посмертно.
Того ж дня підполковник Володмир Шубравий з невеликою групою бійців-прикордонників на блок-посту, розташованому на стратегічному бетонному мосту через річку Уж і через який проходить автотраса Мозир-Київ, зробили те, що повинні були зробити наші сапери на півдні України.
Цей блок-пост за 30 кілометрів од Білорусії. До Києва 90 кілометрів. Таку відстань військова колона долає за дві з половиною години – своєрідний марш-кидок.
Уранці 24 лютого з Мозиря почали рухатись колони ворожих танків, БМП, вантажних автомобілів з рашистським спецназом. Наші бійці пропустили танки на бетонний міст і підірвали його. Ворожа техніка опинилась в річці.
Плацдарм прикордонники утримували близько 5-6 годин. За цей час біля Києва виростала лінія оборони…
– дивується генерал-лейтенант СБУ, Герой України Григорій Омельченко в інтерв’ю Прямому. І далі: ов
Наразі запитання без відповідей. Чекатимемо на з’ясування всіх обставин здачі півдня України після Перемоги?
10 березня очільник Офісу президента Андрій Єрмак зробив зізнання: «Ми до останнього не вірили, що це станеться (почнеться війна. – О. Р.), скажу чесно. Ви знаєте, що багато інформації від наших партнерів. Але все ж таки ми не вірили».
25 квітня Руслан Стефанчук в інтерв’ю «Українській правді» також признався: «Відверто скажу, що до останнього ніхто не вірив, що почнеться повномасштабна війна. Ми базувалися і на даних нашої розвідки, та на іншій інформації, що вони не зважаться на повномасштабну війну».
І це промовляють державні мужі, «слуги народу»? Навіщо тоді йти в політику, якщо в ній оперувати поняттями «вірю – не вірю»?
Доктор юридичних наук Руслан Стефанчук у червні допустив політичний ляп, спричинивши мало не міжнародний скандал, повідомивши у своєму Twitter про начебто підтримку нідерландськими партіями України щодо надання їй статусу кандидата у члени ЄС. Однак член праволіберальної «Народної партії за свободу і демократію» Рубен Брекелманс звинуватив спікера українського парламенту в брехні, оскільки в цьому питанні Україні підтримку надали партії, які у парламенті Нідерландів мають менше 30 відсотків.
Ще одне непорозуміння зі «слугами народу». Європейське. Чи ж пак підтвердження реальності ефекту Даннінга-Крюгера. Партію Президента України Володимира Зеленського прийняли до ліберальної партії ALDE, яка в ЄП має фракцію RENEW, де домінують правляча партія Макрона і Верхофштадта, проводячи централістично-федералістичну і водночас різко антипольську політику. Про це у Twitter написав Яцек Саріуш-Вольський, євродепутат від PiS.
А перед тим, у червні минулого року, очільник фракції президентської політсили у Верховній Раді Давид Арахамія висловив намір перейняти досвід Комуністичної партії Китаю в управління економікою та розбудові держави. Мовляв, принципи правлячих партій України та Китаю у багатьох речах збігаються, оскільки їхнім девізом є служіння народу.
І через рік, 4 серпня 2022-го, президент України в інтерв’ю гонконгській газеті South China Morning Post закликав китайського лідера до діалогу. Джо Байден був поінформований? Бо «за період повномасштабної війни Росії проти України загострилося протиборство по лінії Пекін – Вашингтон. Сі Цзіньпін не йде на контакт із Зеленським, бо не бажає на фоні конфлікту зі США послабляти зв’язки з Путіним» (Петро Шевченко, аналітик, аспірант Цзиліньського університету). Арахамія знав про це?
Геніальний Рене Декарт мав рацію, закликаючи людей правильно вживати слова і там самим звільняти світ од половини непорозумінь. На жаль, риторика глави держави щодо пояснення причин неготовності України до війни в інтерв’ю Бі-Бі-Сі 14 квітня 2022 року доволі суперечлива. По суті це потік свідомості:
Згадався Ігор Губерман:
16 серпня газета Washington Post надрукувала інтерв’ю з президентом Зеленського, яке нічого не прояснило. Зеленський так і не зміг доладу пояснити, якими мотивами керувався, коли вирішив до останнього не інформувати населення про наближення повномасштабної війни. «Ви не можете просто сказати мені: «Слухай, ти повинен почати готувати людей зараз і сказати їм, що треба відкласти гроші і запастися їжею». Якби ми це повідомили – а цього хотіли деякі люди, яких я не буду називати, – тоді я б втрачав $7 млрд на місяць, починаючи з жовтня минулого року, і в той момент, коли росіяни справді атакували, вони б нас захопили за три дні… І ось що сталося, коли почалося вторгнення – ми були настільки сильними, наскільки могли бути»… Ці аргументи не витримують критики.
Реакція відомих українців на слова президента нищівна:
(Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка).
**
(Washington Post . – О. Р.)
(Микола Княжицький, народний депутат).
**
(Віктор Шлінчак, Керівник проєкту «Главком»).
**
(Тамара Горіха Зерня, письменниця).
**
»
(Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка).
**
Про все це згадував новітній Гетьман України, який мав можливість на власному досвіді переконатись, що справжнім гарантом недоторканності кордонів Української держави, її незалежності можуть бути «до зубів» оснащені найсучаснішою зброєю власні Збройні Сили і суцільна тероборона.
І пригадались йому дотепні фрашки Романа Купчинського:
Олег К. РОМАНЧУК, PhD, шеф-редактор журналу «Універсум» для видання «Аргумент»
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
