"Я буду тут стільки, скільки потрібно": у Щасті окупанти розстріляли українську військову
З 2014 року Ірина служила у полку спеціального призначення "Луганськ-1" у Щасті. Однак у перший день повномасштабного вторгнення вона була поранена, не змогла залишити місто. Окупанти її розстріляли. А тіло Ірини вдалося повернути нещодавно.
Вороги розстріляли поранену Ірину
Ірина Гордійович, старший лейтенант Національної гвардії України, загинула в перший день повномасштабного вторгнення Росії в нашу країну. З 2014 року вона несла службу у Луганській області у місті Щастя. "Ще до 24 лютого в тому районі почалися сильні обстріли "Градами". Я тоді писала Ірі, щоб вона берегла себе. Вона відповідала: "Бережи – не бережи, як Бог дасть – так і буде". У неї ніколи не було почуття страху ", - Згадує її подруга Власта Чубовська.
Як потім вдалося з’ясувати, Ірину було поранено. Наші війська відходили під натиском противника, але вийти зі Щастя не змогла. Пізніше на сепаратистських сайтах з’явилася інформація, що вороги її розстріляли.
"Боляче було все це читати, вони називали її нацисткою. Це неправда, це не про нашу Іру. Ми довго її шукали. Була офіційна інформація, що вона зникла безвісти. Проте її тіло знаходилося в морзі Щастя. Проводилася експертиза, потім тест ДНК . І стало ясно, що це саме Іра. Нещодавно її передали до Чернівців, 17 серпня її поховали", – каже Власта.
Навчала мови, захоплювалася метафізикою
Ірина Гордійович виросла у місті Косів Івано-Франківської області. Після закінчення школи вступила до Чернівецького університету на спеціальність метеоролог-геолог. "Ми знайомі з Ірою з 9 років. Моя мама була однокласницею її тата. А дружити почали приблизно з підліткового віку, разом бігали на дискотеки. Ірина захоплювалася англійською мовою. Вона взагалі поліглот, знала грецьку, польську... Так склалося, що у 90-х роках ми, чотири подруги з Косова, опинилися в Греції, я там вийшла заміж, Ірина теж жила в Греції, там познайомилася зі своїм чоловіком поляком Маріусом, у них народився син, але так сталося, що через деякий час вони розійшлися. Чоловік поїхав до Англії, Ірина не захотіла туди їхати і із сином повернулася до України”, – згадує Власта.
Ірина жила у Чернівцях. З дитинства вона любила фотографувати, робила гарні знімки. Вміла добре фотографувати себе. Також із подругою вони захоплювалися метафізикою, відвідували курси духовного розвитку.
У 42 роки стала бійцем "Луганськ-1"
Із початком Революції Гідності Ірина була на Майдані. А у 2014 році таємно від усіх подала заяву на службу в поліцію, у внутрішні війська. Склала іспити, пройшла конкурс. І в 42 роки стала рядовим полку особливого призначення "Луганськ-1". За кілька років вона отримала звання старшого сержанта. Під час служби вступила до університету на юридичний факультет.
"Під час відпустки вона часто приїжджала до Греції. Ми з нею ходили в гори, вона робила тут дуже гарні знімки. Вона захоплювалася спортом, бігала, тягала залізо в залі. Вона мала стільки енергії, мала неймовірну сталеву волю, величезне бажання життя і в той же час вона була дуже тендітною жінкою, в ній ніби жили дві людини, недарма вона по гороскопу близнюк, їй йшла як військова форма, так і вечірня чорна міні-сукня.
Служити було тяжко, це не для жінок. Але вона ніколи не скаржилася. Розповідала, як гинули її побратими, підривалися на мінах, не поверталися із завдань. Загинув перший комбат, для неї це було величезною трагедією. Але я не чула від неї скарг. Вона завжди говорила: "Буду тут стільки, скільки буде потрібно", - згадує подруга.
"Іра була найпозитивнішою людиною на планеті. Ніколи не говорила "ні" тим, хто просив її про допомогу. Ми товаришували з п’яти років, вона мені як сестра. Вона нічого не боялася, дуже безстрашна та романтична одночасно", – згадує про загиблу. ще одна її подруга Наталія Фокша.
В Ірини залишився 17-річний син. В одному з інтерв’ю вона розповідала, що теж хоче стати військовим. Її головним правилом у вихованні сина були слова: "Роби те, що тобі подобається". Хлопець зараз живе з мамою Іри та її сестрою.
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
