«Залишив церковну службу та добровольцем пішов на фронт»: в бою загинув 29-річний священник
Рясу на військову форму протоієрей Української православної церкви змінив три місяці тому, бо найбільше хотів захищати Україну від російських загарбників. Але 16 липня в бліндаж, де знаходився воїн, потрапила ворожа міна… Молодий, гарний, талановитий, із загостреним почуттям справедливості — так про батька відгукуються ті, хто його знав, не приховуючи, що передчували біду…
«У 2013 році отець Богдан закінчив Одеську духовну семінарію, після чого архієрей направив його на служіння до села Турія Кіровоградської області. Це була його перша парафія, — розповів «ФАКТАМ» благочинний Новомиргородського округу Кіровоградської єпархії та клірик Свято-Миколаївського собору Ярослав Кушнірчук. — З ним приїхала його дружина Уляна, вона родом із Дніпра, із доволі інтелігентної родини і до цього не мала досвіду життя у селі. Молодій родині дали невеликий будинок із дуже скромними умовами, отець Богдан посадив город і ніколи ні на що не скаржився.
З перших днів священик обійшов буквально всі будинки для того, щоб представитися та познайомитися з кожним мешканцем села, в якому проживало близько 2000 осіб. Люди його одразу стали поважати та полюбили. Можливо за те, що він мав підхід до кожного, а ще він ніколи не поділяв громаду за віросповіданням. Для нього було кульмінаційним одне: нас усіх об’єднує Бог. Був навіть кумедний випадок, коли отець Богдан прийшов на сільську дискотеку з іконою святителя Миколая та із задоволенням спілкувався з молоддю. Було очевидно – він на своєму місці. Тому що батько не тільки хотів навчати і бути корисним, а й виявляв стійкість, мужність та наполегливість.
Зі священиком уже ближче я познайомився на одному семінарі в Турії в школі, де раніше я вчительував і куди працевлаштувалася дружина отця Богдана. Це було напередодні новорічних свят. Він приніс і роздав дітям «Новий завіт», звернувся до них із промовою. Чесно кажучи, всі були здивовані, бо за 30 років незалежності священик уперше переступив поріг навчального закладу. Адже раніше чомусь вважали, що до його обов’язків входить хрестити, відспівувати, ніхто не намагався налагоджувати зв’язок у плані простого спілкування з людьми та популяризації церкви. Отець Богдан намагався всі ці межі якось розширити під час свого служіння при храмі чотири роки.
З батьком ми тісно спілкувалися, і я став хрещеним батьком молодшого сина. А з 2014 року теж обрав шлях священика. Ми разом організовували лекції духовної тематики для молодих людей. Їздили з ними щонеділі різними навчальними закладами. Фактично об’їздили піврайону. Також проводили лекції у Будинку для літніх людей, лікарнях. Влаштовували кілька разів поспіль православний табір. Батько Богдан горів цим.
А у своїй рідній парафії намагався всіляко залучати місцеве населення, тому організував хор. Але його ключовим питанням було, щоб служба у храмі була українською. Він поїхав до архієрея, і йому дозволили читати Євангеліє під час богослужіння рідною солов’їною. Назвати його націоналістом, напевно, не можна було, бо отець Богдан ніколи не вкладав у цей політичний аспект. Але загострений патріотизм у отця Богдана був завжди, священик першим у районі почав займатися волонтерством. Бачили б радість у його очах, коли за добру справу отримав грамоту”.
На початку 2017 року родина священика вирішила переїхати до Дніпра.
«У подружжя народилася друга дитина і стала матеріально важко, — згадує Ярослав Кушнірчук. — Знаєте, люди не хотіли батька відпускати. Я пам’ятаю ту останню службу в Турії, парафіяни плакали… У Дніпрі Богдан служив кліриком у храмі Преподобного Агапіта Печерського, що на території лікарні №6. Він розумів, що хворі потребують найбільше моральної та духовної підтримки, тому віддавався їм сповна. Періодично служив у пенітенціарній сфері.
З грудня 2021 року Богдан прийняв несподіване рішення — хоче залишити церковну службу та йти на фронт. Мовляв, уже не бачить себе тут на мирній території. Щиро кажучи, ми багато про це дискутували. Батько був справді талановитою людиною, недаремно Бог саме йому дав можливість доносити до людей його мудре слово та молитви. У служінні отця Богдана не було машинальності, він завжди казав, що слід віддаватися своїй справі сповна і з душею. Жодних тарифів ні на що не встановлював. Дехто й критикував його за це, мовляв, тому й тобі не вистачає фінансово. Але батько заперечував зі словами: «Я благодаттю не торгую».
За словами співрозмовника, у приході священикові дали якийсь час, щоб обміркувати рішення, але почалася повномасштабна війна, яка лише посилила бажання їхати на передову.
«У березні отець Богдан під час нашої розмови повідомив, що хотів би стати парамедиком, але тут треба навчатися довгий час, — веде далі Ярослав Кушнірчук. — А вже у квітні 2022 року він добровольцем приєднався до ЗСУ і вирушив у навчання. Зібрав кошти на амуніцію... Коли я перепитав, чи добре він подумав, батько відповів так, мовляв, відчуває, що він там потрібен. Багато священиків, які знали Богдана, не розуміли його. Змінити духовний фронт на звичайний — це різні речі… Батько скидав відео, де розбирає гранату, справляється зі зброєю. Ділився досвідом із бойових завдань. Для нього це все було чимось новим, що справді подобалося… А в одній із розмов Богдан заявив, що бачив на власні очі, як росіяни б’ють фосфорною зброєю. І що це нелюди, для яких не існує жодних меж...
Чомусь у мене і тих, хто знав отця Богдана, були недобрі передчуття, які, на жаль, підтвердились. З 14 липня з воїном не було зв’язку, а через два дні до бліндажу, де знаходився отець Богдан, потрапила міна. Він загинув на місці, прослуживши на фронті загалом близько двох місяців".
Оскільки загиблий родом з Одещини, там його й поховали із військовими почестями. У нього залишилися батьки, п’ять братів, дружина та двоє синів.
«Батько Богдана та один із братів теж священики, — каже Ярослав Кушнірчук. — Інший брат із перших днів воює на Харківщині… Маємо далі боротися за перемогу, про яку так мріяв священик та воїн…».
Читайте більше новин по темі:
