"Курка" i "яйце" російського фашизму: чи пов’язані демагогія Дугіна та одержимість Путіна?
- Ви читали його книги?
- А він має книги?
- Так, у його будинку їх багато! У серванті, тумбочці та навіть під ліжком.
- І про що вони?
- Каже, що писав казки. Але вийшло щось вульгарне і заплутане. Мабуть тому він вважає себе філософом.
Чи знайомі Ви з творами якогось Олександра Дугіна? Упевнений, що чи не 99 відсотків українських респондентів, які могли зіткнутися з подібним питанням, донедавна взагалі не чули про цього діяча. У Росії подібний показник може і не настільки категоричний, але при цьому досить близький. Дугін і там мало цікавий широкому загалу і привабливий хіба-що для псевдопатріотичного середовища інтелектуальних фріків, які живуть у паралельній рашистській реальності.
Так було до резонансної звістки про недавню загибель на Можайському шосе його ще менш примітної дочки. Але ця як трагічна, так і горезвісна подія сталася. І російська пропаганда, що витончено бреше, розтрезвонила на весь світ маячню про "український терористичний слід". Принагідно неабияку частку додаткового розголосу набула і ущербна у своїй ілюзорній значущості особистість Дугіна. Та й якісь клаптчасті цитатні вичавки з породжених ним сотень тонн пустодзвінної макулатури також отримали імпульс до епізодичної згадки.
Що ж до кількох відсотків тих, хто тим чи іншим чином пригадав би зазначене прізвище і до 20 серпня 2022 року, то таких, з найбільшою ймовірністю, можна було б віднести до п’яти основних категорій суб’єктів. Політичні експерти, які мають нещастя періодично занурюватися в ірраціональні глибини смердючого ідеологічного болота "російського світу". Позбавлені аналітичних здібностей, етичних підвалин і естетичного смаку псевдопочитачі філософії, які примудрилися побачити її в збоченій дугінській ахінеї. Пристрасні шанувальники російських пропагандистських ток-шоу, які давно втратили зв’язок із дійсністю і волю до самостійного мислення. Слухачі низки ортодоксально-нацистських університетських курсів та учасники дискусійних форумів шовіністичного спрямування. Ну і, власне, оскаженілі російські фашисти-активісти: ідейні - які дотримуються поклику великодержавної гордині або просто перебувають у патріотичному угарі, замішаному на кривавій політичній моді путінізму.
Імовірність того, щоб Дугіна всерйоз сприймали і тим більше – вивчали в широких і істинно філософських колах практично зведена до нуля. Оскільки, навіть абстрагуючись від змістовної частини його вигадок, безпосередньо авторських філософських парадигм у традиційно хитромудрих судженнях цього автора виявити, як кажуть, вдень з вогнем, не реально. Бо їх просто нема. А все що є - рясна словоблудність навколо і примітивних шовіністичних доктрин. Які з давніх-давен розкривають найнижчі завойовницькі домагання, людиноненависництво та антиліберальну злість агресивних верств найбільш амбітних націй у кризові періоди їх історії. Загалом, праці "видатного російського філософа" - це не більше, ніж графоманське словоблуддя із пересічним змістом у вузькому форматі дикунського світогляду, одягненого в недоречно пишномовний склад. З гігантською кількістю демагогічного пустослів’я, плагіату, плутанини, нісенітниці, і просто навіженої еклектики. Хіба що, вся ця писанина зводиться до огульному обгрунтування сутності "євразійства" як об’єктивного і єдино можливого етнічного і територіального стану "Великої Росії". Але найпримітніше в цій "філософській спадщині" - неймовірна плідність "мислителя" та об’ємність його літературних творів.
Що стосується ідейних передумов творчості "майстра", то в цьому плані він неадекватно всеїдний. Тут, крім натхненників фашизму Ніцше і Хайдеггера, можна виявити небезпідставно підозрюваних у нацизмі і антисемітизмі Мірчу Еліаде і Юліуса Евола. Які, до того ж, досить активно змішували науку з містикою і окультизмом. Крім того, за свідченнями самого Дугіна, на його погляди вплинули роботи всіляких теоретиків з екстремально неординарними підходами до розуміння природи людини і суспільства - Карла Хаусхофера, Фрідріха Ратцеля, Карла Шмітта, Рене Генона, Германа Вірта...
Дугін то захоплювався ідеями правих, то вихваляв лівих. Його завжди безглуздо кидало в крайнощі. За радянських часів був затятим противником СРСР та комунізму. Після катастрофи Союзу позиція цього ідейного флюгера змінилася - він загорівся симпатіями до марксизму і націонал-більшовизму.
Зрештою маятник уподобань Дугіна, після довгих поневірянь за численними системами координат, набув прообразу згадуваної концепції "російського євразійства". Тут теж жодних авторських одкровень – лише компіляція поглядів Миколи Трубецького, Петра Савицького, Миколи Алексєєва, Льва Гумільова – у поєднанні з різноманітністю пропагандистських інгредієнтів нацизму, антилібералізму, антиамериканізму та окультизму (езотеричне вчення Алістера Кроулі ймовірно було зачитано Дугіним до дірок).
У 2005 році, спільно з Олексієм Арестовичем, Валерієм Коровіним та Дмитром Корчинським, Дугін презентував створення "Євразійського антипомаранчевого фронту" з ідеологічною позицією, серед іншої рашистської біліберди, протиборства прагненню України до лібералізму та євроінтеграції.
Втім, повернемося до "філософа". Принагідно весь абсурдний вінегрет його соціально-політичних поглядів химерно здобрений інтересом (очевидно - удаваним при всьому окультному "баловстві" автора) до російського православ’я, старообрядництва і єдності. Притому, що паралельне тяжіння Дугіна до фашизму, що сформувалося ще в 80-х роках 20 століття в період членства в "Чорному ордені SS" (під керівництвом якогось езотерика і алхіміка "рейхсфюрера" Євгена Головіна) і ультраправому та антисемітському Національно-патріотичному фронті "Пам’ять", химерно кривляючись, натягнуло на себе лукаву маску патріотичної чесноти...
Потрібно відзначити, що ніколи ніякого особливо інтересу до поглядів Дугіна за кордоном не було. Якісь локальні дебати з найбільш активно випинаним "сучасним російським філософом" у іноземних інтелектуалів епізодично мали місце, але при взаємній особистій неприязні опонентів і категоричному запереченні поглядів один одного. Переважно апатичне міжнародне ставлення до дугинських байок ймовірно продиктоване не тільки відсутністю в його працях реальної доктринальної новизни, але і нудотною радикальністю поглядів. Певну увагу викликали лише обставини періодичної згадки цього діяча то в якості "російського нациста" (це викликало деякий резонанс в контексті постійного ідеологічного тиражування Росією теми про "перемогу російської зброї над фашизмом"), то в статусі головного ідеолога "рашизму" і "путінізму".
І тепер, друзі, три питання.
Мильна бульбашка рашистської псевдонауки
Перший: навіщо ж я пишу про такого негідного суб’єкта, як Дугін, і додатково привертаю до нього Вашу увагу? Просто зараз для цього з’явився досить потужний інформаційний привід і особисто я, відверто кажучи, не рекомендував би Вам витрачати свій час на власне вивчення такої неадекватної особистості та її літературного марення. Тим більше, що "рідкісний птах долетить до середини" третьої сторінки будь-якої з його макулатурних книг. Є підстави стверджувати, що видавалися такі беззмістовно-абсурдні фоліанти із захмарними претензіями зовсім не для ознайомлення з ними широкого кола читачів, а як "річ у собі" - самоціль. Така собі доктринальна основа для поширення найбільш агресивних, скандальних тез "російського національного світогляду", що підживлює імперську ідеологію і шалену пропаганду. Усьому цьому для системної стійкості потрібна була умовна наукова підоснова. А наука, як відомо, прагне істини. Істина розкривається у суспільному середовищі – як наслідок соціальної практики. І такі результати визначаються за допомогою досліджень та фіксуються у наукових працях. Дугінська ахінея - це лукавий спосіб надати наукоподібність, теоретичну обгрунтованість рашизму. Як і все, що відбувається в Росії – суцільна "гра в імітацію": підміна понять, перекручування та притягування фактів за вуха до бажаного висновку.
Хто ж ідеолог рашизму?
Другий: чи Дугін є реальним ідеологом Путіна, його "історико-гуманістичних" фантазій ("путінізму") та рашистської національної ментальності? Впевнений – ні. Тим, хто вважає інакше, слід спробувати познайомитися з працями Дугіна, і уявити собі Путіна, який витрачає на таку нісенітницю свій "дорогоцінний" час. Отже, немає жодного питання про справжнього "батька" сучасного російського фашизму з розряду дилеми про першість курки чи яйця. Бо в цьому випадку і те, й інше перебувають у владі кремлівського диктатора. Саме він під лицемірними приводами реалізує старовинні нацистські наративи, а вся пропагандистська зграя лише підтакує йому звідкись з гальорки.
Путін - абсолютний монарх, влада якого ґрунтується на олігархічній клептократії. Йому не потрібні ідеологи. Бо він надто авторитарний, самозакоханий, закомплексований і егоїстичний, щоб вважати чиюсь думку значущою для себе. Завсідник московського трона не має авторитетів, які були надмірно впливові і погляди яких могли б переважати над необмеженим свавіллям владики. Царек звичайно може запозичувати чужі теоретичні напрацювання, але обов’язково видаватиме їх за свої власні, або знеособлюватиме як цінності, що прийшли "з народу". Подивіться на його моральних авторитетів – антагоністів, що вириваються з історичного та змістовного контексту різних століть: прислужник Орди Олександр Невський, жорстокий імператор Петро Перший, кровожерливий більшовик Сталін... Залежно від політичних обставин "кумири" легко змінюються. Та не має у Путіна авторитетів: він для себе – істина в останній інстанції. Головне - ефективно обдурити населення: навіяти йому велич і переконувати, що російський примітивізм і відсталість – це добрі богоугодні традиції, які протистоять розбещеності проклятого Заходу. Для цього потрібні тенденційні ідеологічні доктрини та пропаганда.
І ось тут на сцені театру всеросійського політичного абсурду з’являються Дугіни, Проханови, Прилепини, Холмогорови, Михалкови та інші проповідники російських арійських міфів ("Четвертий рейх"), богообраності (особливий шлях "Святої Русі" і "народ-великомученик, що несе світло добра), споконвічності ("слов’янського неоязичництва") та переваги росіян ("арії з Гіпербореї"), імперської величі ("Третій Рим"), "триєдиного російського народу" (великороси, малороси та білоруси). Власне, все, що роблять такі негідники – це реалізують замовлення російської політичної еліти на формування перебільшених свідчень шовіністичного волевиявлення народу. Здійснюється це силами "освіченої інтелігенції" та усіляких відомих персон, які належать до "совісті нації". Також завданням цих глашатаїв російського неонацизму є навіювання традиційно інертному та легковажному населенню, що фашистські мотиви та деспотизм влади відповідають сподіванням народу.
Так що, ніякий Дугін не ідеолог - він пустушка, надуманий інструмент, що часто проголошує навіть більше категоричних і непримиренно жорстких імперських гасел, ніж це потрібно тому ж Путіну. Ну, повинен же вождь виглядати милосердним на тлі витошних воплів правих радикалів!
Зрештою, Дугін засвітився своїми маніпуляціями лише на досить низьких рівнях російської владної вертикалі. Ніколи не мав скільки-небудь серйозних державних посад. Не був депутатом Державної Думи. Не особливо просунувся і в науково-освітньому середовищі. Ступені наукові, звичайно, отримав в достатку - в корумпованому і політично заангажованому середовищі це не проблема (незважаючи на масштабну критику плутаних, абсурдних і необґрунтованих дисертацій з боку незалежних експертів). Але не обіймав високих посад в університетах (максимум - запрошений лектор-професор і в. о. завідувача кафедри). Не має значущих державних нагород.
Не існує свідчень того, щоб Дугін був обласканий увагою і прихильністю влади. Немає навіть явних доказів будь-яких його прямих контактів з Путіним і його найближчим оточенням. Єдине в чому очевидно може виражатися зв’язок влади з цим писакою - фінансування його діяльності та рясного видання авторських книг у Росії і за кордоном, активне залучення до пропагандистських програм на державному телебаченні.
Більш того, політична верхівка часом навіть демонстративного дистанціюється від Дугіна і його поглядів. Ймовірно, щоб не бути звинуваченою в прихильності до фашистських поглядів, які відкрито проголошує цей цинік. Хоча, звичайно, ФСБ з ним щільно працює, забезпечуючи шуканий взаємозв’язок між вкиданням "знизу" в громадське середовище нацистських гасел і ідеологічною доктриною Кремля.
Одним словом, путінський режим прямо використовує Дугіна в тій частині, де їхні ідейні пріоритети дійшли дотику. І не Дугін є мотиватором та ідеологом рашизму. Він підставляється росіянам та міжнародної громадськості як виразник соціального запиту російського народу на велич, а узагальнює та транслює тези, цілі та завдання, що формулюються у Кремлі. Це все тим більше очевидно у зв’язку з тим, що шовінізм і агресивний нацизм - примітивні, банальні концепції, що не містять в собі нічого принципово нового, але в національному контексті потребують деякої індивідуалізації. У створенні такої оригінальності Дугін і бере участь.
Відомо, що останнім часом Дугін навіть критикував російську владу за надмірну м’якість в українському питанні та боротьбі з дисидентами і лібералами всередині країни. Суспільству знову було продемонстровано, що глава держави великодушний і далекий від кардинальної жорстокості.
А на похороні Дар’ї Дугіної ніяких знакових фігур з вищих ешелонів російської влади не було... Правда вінок, співчуття та Орден Мужності для покійної від президента РФ мали місце.
Хто вбив Дар’ю Дугіну?
Третій: навіщо вбили Дар’ю Дугіну, хто це зробив і чи був метою замаху сам Олександр Дугін?
Ну не будемо ж ми всерйоз брати до уваги офіційну версію ФСБ Росії?! Прямолінійна і скороспіла заготовка російських правоохоронців з фіксацією причетності до події якоїсь Наталії Вовк з "Азова" не витримує ніякої критики.
Пропоную задуматися над тим, кому ця подія була вигідна і принесла найбільші дивіденди.
Чи була вигідна смерть самого фашистського агітатора або його дочки Україні? Гіпотетично - лише в двох можливих аспектах: ймовірна помста за ненависть Дугіна і його послідовниці до України та українців; залякування путінських пропагандистів і неадекватної частини населення. Чи була така мета досягнута подіями 20 серпня 2022 року? У вкрай незначній частині - як супутній наслідок підриву. Чи здійснювали цей акт відплати українські спецслужби? Однозначно - ні. Якщо подібна операція і була б підготовлена в Україні, у неї, напевно, могли б бути сотні набагато більш відповідних цілей, ефект від ліквідації яких, дійсно приніс би користь українській боротьбі з агресором. Ні сам Дугін, ні його дочка просто не могли бути доцільними об’єктами уваги українських спецслужб: вже дуже незначні, нічого не вирішальні і не особливо відомі в Росії люди. Витрати коштів і зусиль в цьому випадку явно не відповідали б підсумковому ефекту.
Тепер подивимося на ймовірні "кремлівські вигоди" від насильницької смерті Дар’ї в оприлюдненій у Росії інформаційній подачі. Російські спецслужби ніколи не гребували підлих підстав та імітацій. Згадати хоч би інспіровані ними вибухи будинків у Буйнакську, Москві, Волгодонську. Непрямі жертви ні Путіна, ні його силовиків ніколи не хвилювали – головне, бажані політичні результати підступних провокацій. Тому саме версія секретної операції російських спецслужб видається єдино логічною та правдоподібною. У контексті традиційного примітивізму більшості реалізованих Росією екстремістських акцій (достатньо взяти до уваги просто дебільну операцію з лютневого "триденного захоплення Києва"), ліквідація Дугіної-молодшої силами ФСБ шляхом найпростішої двоходової комбінації просто відповідає почерку російських "чекістів". До речі кажучи, висловлю абсолютну впевненість, що сам Дугін не був початковою метою зазіхання - орієнтувалися вбивці цілеспрямовано на його дочку. Сам одіозний "ідеолог" ще може співслужити певну службу Кремлю і тому його вбивство не раціональне. А ось жорстока ліквідація молодої жінки більше шокує громадськість, сформує образ "сакральної жертви", символізує віроломний удар "ворогів" і по невтішному батькові, і по Кремлю, що веде війну з "пекельними силами", і по всій Росії.
На похороні оратори активно озвучували заклики до "згуртування", "єднання" та "помсти", "знищення української фашистської гадини". Щось подібне активно розповсюджували і пропагандистські ЗМІ. Таким чином вдалося досягти певної жорстокості та консолідації пропутинського електорату і навіть дещо активізувати так звану приховану мобілізацію. Більше того, смерть дівчини вирішила деякі інші тактичні завдання для путінського режиму: Україна була звинувачена в тероризмі; шовіністичні гасла Дугіна-старшого та його персона отримали додаткову популяризацію; російське суспільство було дещо відвернуто від поточних економічних проблем; сформовано нове обґрунтування необхідності війни в Україні ("тепер будь-який росіянин перебуває у потенційній небезпеці навіть у своїй країні"); путінська влада в очах росіян набула певного виправдання своєї політики геноциду в Україні, але з іншого боку – знову дистанціювалася від формального ідеологічного центру російського фашизму; отримано додаткові аргументи для боротьби із внутрішньою антивоєнною опозицією…
Таким чином, Дар’я Дугіна виконала для Кремля, та й певною мірою – для свого жорстокого та безпринципного у поглядах батька, функцію такого собі "ягня на заклання". Ось тільки, пам’ятаючи про шалено антиукраїнську, фашистську риторику самої дівчини, її ніяк не можна назвати непорочною жертвою, її життєвий шлях – Божим промислом, а її ідейних однодумців у владі і навіть у близькому сімейному колі – праведниками.
Слава Україні! Героям Слава!
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
