Білорусь у війні проти України. Чи судитимуть Лукашенка?
Публікуємо інтерв’ю Євгена Приходька для видання Нова Польща з доктором юридичних наук із Лодзького університету Томашем Ляховським.
Євген Приходько: З території Білорусі Росія бомбардує українські міста та вбиває людей, на білоруських аеродромах розміщено російські літаки, через білоруську залізничну інфраструктуру Росія перекидає військову техніку... Як з точки зору міжнародного права можна схарактеризувати дії Білорусі у війні Росії проти України?
Томаш Ляховський. Джерело: Лодзький університет
Томаш Ляховський: Щодо цього питання міжнародне право дає однозначну оцінку. Під визначення акту агресії підпадає факт, коли одна країна надає свою територію другій країні, щоб та вчинила збройний напад на ще іншу, третю країну. Білорусь — країна-агресор. Це визначення прийняли 1974 року в резолюції Генеральної асамблеї ООН. 3314 (XXIX) У контексті російсько-української війни дії білоруського режиму є класичним прикладом агресії.
З території Білорусі, на якій дислоковані війська РФ, вилітають російські винищувачі, звідти росіяни обстрілюють територію України. На спеціальній сесії ООН 2 березня 2022 року 141 країна проголосувала за те, щоб Білорусь, як і Росію, визнати країною-агресором. Проти такого рішення виступили п’ять держав — Росія, Сирія, Північна Корея, Білорусь і Еритрея. Це було політичне голосування, але воно також засвідчило, що визначення агресії з 1974-го року досі прийнятне для світу і що Білорусь відіграє роль співагресора.
ЄП: Тобто Україна в майбутньому може стягнути репарації ще й із Білорусі?
ТЛ: Теоретично так, адже Білорусь порушила одну з найважливіших норм міжнародного права так звану імперативну норму; jus cogens; (з лат.) — заборону агресії, тому вона повинна виплатити якусь форму репарацій. Варто пам’ятати, що репараціями може вважатися навіть вибачення вустами офіційної особи за те, що її держава причетна до порушення цілісності іншої держави.
Але мова може йти й про фінансові виплати — тоді потрібно оцінити шкоду, завдану внаслідок атак із території Білорусі. Але в цьому питанні дуже багато політики. Яким буде мирний договір після перемоги України? Це буде угода України й Росії? Чи України, Росії й Білорусі? А може, постане дві угоди — окремо з Росією та окремо з Білоруссю? Все залежить від того, чи буде Білорусь залучена в мирних переговорах та чи вимагатиме Україна від Білорусі репарацій. На мою думку, Київ зважуватиме, чи отримає зиски за притягнення Білорусі до відповідальності, адже тоді для розв’язання цього питання доведеться збирати окрему політичну коаліцію.
ЄП: Білорусь є таким самим агресором, що й Росія. Отже, Лукашенко має бути засуджений за воєнні злочини, як і Путін?
ТЛ: Радше за злочин агресії. І тут дуже важливо, хто розглядатиме справу Лукашенка. Річ у тім, що Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, з одного боку, може розглядати справи, пов’язані зі злочином агресії. Але є одне велике «але»: у випадку агресії між державами цей суд не може судити осіб, які представляють країни, що не підписали й не ратифікували Римський статут. А Білорусь і Росія — саме такі країни.
Тобто у випадку геноциду, воєнних злочинів і злочину проти людяності суд у Гаазі може судити російське чи білоруське керівництво, а також російських військових. Натомість у випадку злочину агресії — ні. Тому Україна зараз вимагає в міжнародної спільноти створити окремий Спеціальний трибунал, який би займався злочинами агресії й судив, зокрема, білоруське керівництво.
ЄП: Чи можна виміряти рівень відповідальності Білорусі в конкретних випадках, коли росіяни випускають з її території ракету, внаслідок чого в Україні гинуть люди?
ТЛ: Це непросто, адже ситуація така: росіяни на території Білорусі віддавали злочинні накази. З перспективи кримінального права неможливо притягнути до відповідальності білоруську сторону, адже білоруська влада не видавала такого наказу, принаймні нам зараз про це не відомо.
Відповідальність Білорусі за агресію лежить на рівні держави (публічного міжнародного права), а не на рівні конкретних осіб (національного або міжнародного кримінального права). Тобто у випадку, про який ви кажете, відповідальність повністю на російських військових і російському керівництві.
ЄП: А у випадку цивільних білорусів, які допомагають російським військовим скоювати злочини — підвозять паливно-мастильні матеріали, працюють на аеродромах, де розміщені російські літаки? Чи таких людей вдасться притягнути до відповідальності за співучасть у збройному нападі на Україну?
ТЛ: Цілком можливо. Якби відповідну кримінальну справу подали в український чи міжнародний суд, то прокурор мусив би оцінити участь та вплив такої особи на злочини в Україні. Це вже розмова про конкретні, а не загальні дії, про які ми говорили раніше.
ЄП: Сьогодні часто можна почути, що Білорусь окупована Росією, що Лукашенко — маріонетка Кремля і нічого не вирішує. Такі твердження знімають відповідальність за злочин агресії Білорусі проти України?
ТЛ: Не знімають, бо Білорусь усе ще є суб’єктом міжнародного права. Алєксандр Лукашенко — узурпатор, він не є представником легальної влади, але навіть у випадку, коли хтось де-факто, а не де-юре ухвалює рішення від імені всієї країни, то ця країна все одно несе відповідальність.
Наскільки правильно говорити, що Білорусь окупована? Я був би дуже обережним із таким визначенням, адже Росія не поглинула Білорусь. Так, Кремль контролює ситуацію в Білорусі, але це не знімає відповідальності з білоруського режиму.
ЄП: А якщо вийти за межі міжнародного права — якою є відповідальність білоруського суспільства з морально-етичної сторони? Чи можемо в цьому випадку говорити про колективну відповідальність?
ТЛ: У Білорусі, звісно, є безвольна маса, так звані совки, які підтримують війну. Проте в більшості білоруси проти неї. Чимало білорусів воює за Україну, наприклад, полк імені Кастуся Каліновського. Також відомо, що в Білорусі партизани підривали залізничні колії, щоб перешкодити росіянам постачати зброю на територію України. Я б не сказав, що в моральному плані білоруське суспільство винне настільки ж, що й російське. Більшість росіян активно підтримує або принаймні схвалює дії Путіна. На росіянах лежить колективна моральна та політична провина за злочини РФ в Україні.
ЄП: Якщо білоруська армія перейде кордон і нападе на Україну, як зміниться статус Білорусі з точки міжнародного права?
ТЛ: Щоб відповісти на це запитання, потрібен короткий вступ. У контексті військових дій може бути два правові режими. Перший — Право на ведення війни (з лат.) за яким ми оцінюємо, як країна вступила у війну — вона або агресор, або жертва. У цьому плані, як я вже говорив, Білорусь є агресором. Другий правовий режим — Право під час збройних конфліктів (з лат.) — уже стосується законів та звичаїв війни. Тут немає категорії кращий чи гірший, мова йде про правила та обов’язки, як-от: солдати не можуть атакувати цивільні об’єкти, наприклад, школи й лікарні, бо це воєнний злочин.
Таким чином Білорусь зараз перебуває тільки в першому правовому режимі . Її немає в . Якби білоруська армія безпосередньо включилася у війну, то з перспективи режиму з нею можна було б воювати — як в Україні, так і на території Білорусі. А зараз ні. Саме тому українське військо не зовсім може атакувати об’єкти в Білорусі, хоча з її території завдаються удари. Україна це розуміє, тому й не робить цього, бо такі дії можуть мати політичні наслідки.
З точки зору міжнародного права територія Білорусі не є театром воєнних дій. Зараз ним є тільки територія України та Росії, тому українські атаки на будь-які військові цілі у Росії є легальними, бо вся територія РФ є театром воєнних дій, так само, на жаль, як і України. Зараз Білорусь є тільки агресором, але вона не є стороною збройного конфлікту, як би парадоксально це не звучало.
ЄП: Лукашенко погрожує Польщі атомною бомбою. Як оцінювати такі його слова?
ТЛ: Це погрози силою, що є грубим порушенням статуту Організації об’єднаних націй. Стаття 2, (4). Коли Польщі погрожує керівник іншої держави, вона, звісно ж, відчуває загрозу. Лукашенко, без сумніву, порушує міжнародне право стосовно Польщі. Велике питання — як реагувати? Польща не може вислати війська, бо це буде непропорціональною відповіддю, адже білоруський диктатор тільки погрожує, а ми що — відразу вишлемо армію?
ЄП: Враховуючи вищесказане, чи на Білорусь не повинні бути накладені такі ж санкції, як на Росію?
ТЛ: Теоретично так, але питання санкцій — це завжди політичне рішення. Саме рішення має правові підстави, але їхній масштаб, те, яких сфер вони стосуватимуться, вирішується політично. Так, по-людськи, на Білорусь потрібно накласти такі самі санкції, як і на Росію, але з перспективи політичного життя — це питання позиції тієї чи іншої держави, яка накладає обмеження. Немає правила, що за той чи інший чин мають бути накладені ті чи інші санкції.
Євген Приходько, опубліковано у виданні Нова Польща
Ситуация в Северодонецке меняется каждый час, город ровняют с землей, – глава ВГА
