Трохи логіки при розгляді базових сценарів подальших дій фашистської Росії проти України

Доктор політичних наук, науковий співробітник University College of London Володимир Пастухов розмірковує про вірогідні сценарії дій фашистської Росії після оголошення незаконної анексії чотирьх областей України.

Якщо відкинути піар-складник, ми маємо справу з російським “пострілом” політичним дуплетом: мобілізацією, яка має реанімувати здатність російських сухопутних військ вести наступальні дії без застосування зброї масової поразки, та анексією, яка накриває ядерною парасолькою вже окуповані раніше території. Таким чином, спроба України відвоювати ці території назад розглядається в Кремлі як агресія проти Росії, що відкриває шлях до застосування ядерної зброї в рамках існуючої військової доктрини (хоча чи є комусь зараз справа до російської військової доктрини).

Які очікувані наслідки цих “пострілів”?

Перша розвилка проста, як в анекдоті про дівчинку та динозавра. Російська армія має два варіанти: або вона, отримавши поповнення, прорве українську оборону, або ні. Теоретично і те, й інше можливо. Війна – штука погано передбачувана.

Якщо Росія досягає стратегічного успіху та знову розвиває наступ на Київ, метою якого є зміна влади в Україні – це один сценарій. Він веде до досить тривалої та в’язкої конвенційної війни з видавлюванням лінії фронту у бік західних кордонів України.

А от якщо наступ все одно провалиться або, гірше за те (для Кремля), продовжиться наступ української армії, ситуація почне розвиватися стрімко і з’явиться багато нових розвилок.

Ми не знаємо, який з сценаріїв реалізується, але можемо спробувати оцінити їхню ймовірність. Зауважу, що, на мій суб’єктивний погляд, другий варіант (з провалом російського наступу та повільним переходом ініціативи до ЗСУ) видається вірогіднішим з цілого ряду причин.

За сім місяців ми змогли переконатися, що сучасна війна є переважно артилерійською, де надлишок погано озброєної піхоти має вирішальне значення лише там, де у супротивника не вистачає артилерії. Саме під цим кутом зору слід розглядати перспективи мобілізації.

Співвідношення щодо артилерії в міру роботи нового ленд-лізу для України повільно, але неухильно змінюється на користь останньої (хоча спочатку величезна перевага була на боці Росії). Якщо постачання західних високотехнологічних озброєнь продовжаться, - а анексія їх тільки підштовхне, - то ситуація для ЗС Росії посилюватиметься. Аналогічно постачання нових систем ППО нівелює початкову повну перевагу в повітрі та створить, власне, режим закритого неба. При цьому, схоже, Росія починає відчувати нестачу сучасних ракет для враження наземних цілей (якщо вже йдуть в хід перероблені зенітні ракети комплексів С-300).

Враховуючи всю сукупність цих обставин, численна та погано озброєна (зброєю середини минулого століття) мобілізована путінська піхота навряд чи зможе стратегічно переломити ситуацію на фронті на користь Росії.

І, навпаки, ЗСУ мають добрі шанси на те, щоб почати видавлювати російську армію з окупованих територій, як це сталося вже під Харковим. При цьому через відірваність херсонського угруповання від своїх тилів після руйнування мостів через Дніпро, Херсонська область і саме місто Херсон виглядають як реальні кандидати на швидку деокупацію.

Якщо це станеться, особливо щодо самого обласного центру - Херсона, Кремль і сам Путін будуть поставлені за кілька місяців у вкрай скрутне та принизливе становище.

Після того, як про анексію цих територій було оголошено з великою помпою, їхня втрата не буде спокійно сприйнята пропутінською більшістю. Втрата навіть частини новоприєднаних територій посилить бродіння в масах, що почалося після оголошення мобілізації. Такий розворот подій бачиться мені досить вірогідним, щоб його можна було сприйняти як умовну точку відліку.

Отже, стартові позиції для моделювання ситуації на сезон осінь-зима 2022-2023 років виглядають так:

- попри мобілізацію у РФ, ЗСУ продовжує витісняти російську армію з окупованих територій і навіть, можливо, звільняє Херсон або значну частину Луганської та Донецької областей, завдаючи Кремлю принизливого ляпаса;- всі спроби нівелювати цей успіх ЗСУ діями без застосування зброї масової поразки не дають жодного результату та ініціатива залишається за ЗСУ.

Які опції має Кремль? Їх не так багато, як здається:

- Путін намагається припинити невдалу для нього війну;- Путін приймає рішення щодо ядерної ескалації конфлікту.

Розглянемо перший варіант.

Зробивши формальну анексію територій, Путін відрізав собі найпростіший вихід із дражливої ситуації – закінчити війну оголошенням будь-якого досягнутого (точніше – недосягнутого) результату перемогою та виконанням місії так званої “СВО”. У новій реальності війна закінчується втратою частини чи навіть усіх новопридбаних російських територій, що доведеться якось пояснювати як поразку.

Тут є кілька варіантів, найперспективнішим з яких є звинувачення у державній зраді військових та перетворення Шойгу, Герасимова та інших старших офіцерів на цапів-відбувайлів, на яких усі й повісять. До речі, слабкі спроби МО переважити вже зараз відповідальність за невдачі кампанії на ФСБ свідчать, що військові усвідомлюють загрозу. Військовими справа, звичайно, не обмежиться, і, щоб відволікти увагу від поразки, Кремль сам підігріє і так громадянську війну, що вже іде в російському суспільстві, зробивши репресії реально масовими (наприклад, зосередившись на всіх, хто ухилився від мобілізації та їх сім’ях, на що вже зараз натякають депутати).

У принципі не можна сказати, що це не вихід. Але він водночас є і входом. Входом у революцію.

І тут російсько-українська війна займе в історії Росії XXI століття місце, аналогічне тому, що у російської історії XX століття посіла російсько-японська війна. Революція поставить режим на лічильник і навряд чи надасть йому 12 років, які щедро відсипала самодержавному режиму сто років тому.

Путін і його оточення це добре розуміють, і тому з великою ймовірністю такий варіант розв’язання проблеми буде відкинутий.

Якщо це так, то протягом найближчих шести-восьми місяців (за відсутності суттєвого успіху ЗС Росії на фронті) на порядку денному Кремля залишиться одне єдине питання – застосовувати чи не застосовувати ядерну зброю в Україні. Відповідь на це питання стане моментом істини для режиму. І не лише для нього.

Перш, ніж продовжити, необхідно зупинитися на двох обтяжливих обставинах. Символ віри Путіна та його оточення базується на двох постулатах, що приймаються як аксіоми, тобто твердження, які не потребують доказів:

Захід стоїть на краю загибелі. Революція та громадянська війна в Америці неминуча як наслідок краху долара, який визначено. Ми це бачимо у всіх промовах Путіна, включаючи останню. У певному сенсі Путін - затятий троцькіст (а зовсім не сталініст), який зробив ставку на неминучу перемогу світової революції. Тільки не пролетарської, а націоналістичної.  Через свою слабкість Захід не відповідатиме симетрично на застосування ядерної зброї в Україні (стежте за постами Медведєва) чи відповість обмеженим ядерним ударом, який Росія переживе. Взагалі, незважаючи на публічні заяви про те, що в ядерній війні не може бути переможців, Путін і військово-політичне керівництво Росії у своїх практичних діях виходять зі зворотного: вони вважають, що можлива обмежена ядерна війна, в якій вони зможуть перемогти.

Прихильність до цих двох міфологем дозволяє припустити, що в критичній ситуації, будучи затиснутим у кут і маючи обмежений час на ухвалення рішення, Путін і «партія війни» в Кремлі зробить вибір на користь застосування ядерної зброї проти України.

Є три формати, в яких це рішення може бути реалізовано:

Перше малоймовірно, оскільки в цій ситуації Китай та Індія однозначно приєднаються до санкцій і замкнуть кільце блокади, що унеможливить тривале продовження війни. Третє, на мій погляд, безглуздо – якщо вже вляпуватись, то по ділу. Таким чином, найвірогіднішим залишається удар по ЗСУ з великими жертвами як серед військових, так і серед цивільного населення.

У той момент, коли це станеться (приблизно протягом року), у Путіна голова перестане боліти, а у Байдена – почне: ключі від майбутнього як самого Путіна, так і всього людства виявляться виключно у його руках. Думаю, що і сам Байден, і військово-політичне керівництво США це чудово розуміють та готуються до такого повороту подій заздалегідь. В принципі, і у них досить обмежений набір реакцій:

- зажувати, тобто обмежитися невійськовими заходами;- відповісти обмежено конвенційною чи ядерною зброєю.

Ключове питання – чи може Байден дозволити собі зажувати проблему? На мою думку, ні. І по суті, і з погляду внутрішньополітичної ситуації у США у перспективі виборів 2024 року. По суті, з урахуванням трендів, які можна спостерігати в Росії, відмова США від військової реакції на застосування ядерної зброї трактуватиметься як запрошення до агресії проти інших (крім України) країн Європи.

Принаймні таку інтерпретацію відмові дадуть опоненти Байдена всередині США та більшість європейців. З погляду логіки виборчої кампанії 2024 року республіканцям, хто б не був їх кандидатом, хай хоч і Трамп, буде важко утриматися від спокуси звинуватити Байдена у слабкості.

Таким чином, військова відповідь США та їхніх союзників на застосування Росією ядерної зброї в Україні є найвірогіднішим на сьогодні сценарієм.

Якщо вдуматися, США мають два варіанти військової відповіді: довгий і короткий.

Довгий припускає завдання страшних ударів, які повинні змусити Путіна відступити. Частина таких заходів вже озвучена неофіційно: удар по Чорноморському флоту, удар по російському угрупованню в Україні, удар по системах ППО на території Росії тощо. Швидше за все, неядерною зброєю. Проблема з цим варіантом відповіді в тому, що з причин, описаних вище, Путін одуматися не може, оскільки тікає від катка революції, і будь-яке гальмування для нього смерті подібне. Таким чином, – слідом за обмеженою військовою відповіддю США піде обмежена військова відповідь по збройних силах США (швидше за все - по американському флоту), а це зробить безальтернативним масований удар НАТО по території Росії з відповідним ударом відплати в відповідь.

Не бачити цю послідовність може лише альтернативно обдарований військовий аналітик, у зв’язку з чим припускаю, що вона прокручена багаторазово на комп’ютерах усіх зацікавлених штабів. Оскільки результат, як не крути цю модель, буде той самий, то виникає величезна спокуса скоротити дистанцію - тобто відразу вдарити ядерною зброєю по центрах прийняття рішень у Москві. Хоч як це жахливо звучить, але в такій ситуації це найбільш раціональна з погляду США відповідь.

Думаю, що в Москві теж вміють рахувати, і все написане мною не є для багатьох секретом. Просто зашореність сильно міфологізованої свідомості не дозволяє цю реальність правильно оцінити. Я думаю, що момент істини, якщо він настане, може статися буквально за два кроки від апокаліпсиса, коли до ухвалення рішення про застосування ядерної зброї залишаться лічені дні або навіть години. У цей момент ми дізнаємось, як багато у Кремлі справжніх шахідів.

Далі або кінець світу, або світло в кінці тунелю.

Зрозуміло, те, що я описав, – це не прогноз. Це виклад найімовірнішої послідовності подій, якщо вони розвиватимуться згідно із законом Паркінсона («речі, надані самі собі, мають тенденцію розвиватися від поганого до гіршого»). Бог, за бажання, може перервати цей ланцюжок у будь-якому місці та будь-якої миті. Але я б так сильно на нього не покладався. Тим більше, як сказав одного разу Данило Гранін, російський Бог має своєрідне почуття гумору.

Володимир Пастухов, Телеграм-каналі автора

Іллюстрація Ніколаса Конрада / The New Yorker 

Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області