Розгром російських загарбників в Лимані

Бої на околицях міста зав’язалися 9-10 вересня. З ходу взяти Лиман не вдалося, тому Збройні Сили України перейшли до тактики повільного придушення опору та почали обходити місто з флангів, створюючи загрозу перерізання комунікацій.

11.09, відчувши загрозу важливому вузлу оборони, противник перекидає до Лиману підрозділи 26 танкового полку 47 танкової дивізії, котрі до того виконували завдання на Слов’янському напрямку.

Вже 18.09 стає зрозуміло, що українські ДШВ за підтримки ТрО розгортають класичну операцію на оточення. Російське військове командування було поставлене перед вибором «оточення і полон» та «відступ», але ціна відступу – відкрити дорогу на Кремінну та Лисичанськ.

21.09 противник вже з труднощами стримує просування українських десантників та намагається посилити свою оборону в Новоселівці та Дробишеві, перекинувши туди підрозділи 144 мотострілецької дивізії та банду «222 стрілецький батальйон мобілізаційного резерву». Не у змозі відкинути шаблони, командування противника намагається створити вогневу перевагу, перемістивши під Рідкодуб тактичну групу артилерії зі складу 99 самохідно-артилерійського полку 3 мотострілецької дивізії, під Терни – сім РСЗВ «Ураган» та дві батареї гаубиць – під Іванівку. Цей мікс чітко вказує на великі втрати матеріальної частини артилерії російської армії на цьому напрямку. Криза розвивається.

22.09 в районі Дробишева та в районі Ямполя українські підрозділи завдали двох потужних ударів по російській обороні, продемонструвавши рішучість своїх намірів оточити Лиман. Слід віддати належне українським розвідникам, котрі знайшли слабке місце в бойових порядках окупантів, що вже наступного дня дозволило оточити в Дробишеві обидва загони БАРС, 13-й («Руський легіон») та 16-й («Кубань»). Дивною здається логіка російського командування, котре поставило два загони резервістів прикривати позицію, що напряму впиває на стійкість всього вузла оборони. Втрата Дробишева мала б стати чітким сигналом для відходу з Лиману всієї тактичної групи противника, котра його утримувала.

24.09 підрозділи ЗСУ успішно діють на цьому напрямку та змушують противника почати відхід:

дві БТГр 252 мсп 3 мсд від Корового Яру відступають до Глущенкова та з Лозового – до Маліївки;

БТГр 752 мсп 3 мсд відходить від Шандриголова до Колодязів;

222 сбмр 2 АК відступає від Корового Яру до Новомихайлівки.

25.09 ворог залишає Піски, Подоли, Карпівку, Липове, його оборона, як то кажуть, посипалася. Водночас російське командування (керував операцію на цьому напрямку командувач військами Центрального військового округу ЗС РФ генерал-полковник Лапін) досить дивно намагається врегулювати кризу та вдається до обстрілів українських позицій із мінометів, ствольної та реактивної артилерії у районах Корового Яру, Богородичного, Ярової, Пришибу, Озерного. Складається враження, що російському командувачу не приходить в голову готуватися до прориву з оточення, котре щодня вимальовується все ясніше.

Противник всіляко намагається зупинити просування українського десанту. Поступово до Лиману відкочуються підрозділи 222 сбмр, 208 спмр 2 АК, залишки 16-го та 20-го загонів БАРС. У Дробишеві наші добивають 13 загін БАРС.

26 та 27 вересня українські десантники беруть під контроль кілька сіл на північний захід та північ від Лиману, тим самим оформивши оперативне оточення Лиманського угруповання росіян. Ці дії дозволили вивести в нові позиційні райони українську артилерію та взяти під вогневий контроль останній логістичний маршрут російських військ у Лимані через Сватово, Макіївку та Терни. Українські групи ССО та розвідка виходять в райони Торського та Ямполя. 27 вересня звільнено село Нове, Збройні Сили України захоплюють чималу кількість справних російських Т-72.

Тилами росіян мандрують українські ССО, атакуючі колони, захоплюючи «язиків», створюючи атмосферу невизначеності, хаосу та загального страху. На схід від Пісків-Радьківських українці звільняють Рідкодуб і Катеринівку, впевнено наступають на Макіївку (і далі на північ і північний схід).

28 вересня з огляду на прорив оборони військ 20-ї армії росіян на Осколі вже йдеться про розгром всього Лимансько-Ямпільського угруповання противника. Цю загрозу нарешті усвідомлює російське командування, котре кидає у безглузді вже контратаки всі наявні під руками сили. Захоплені документи та полонені свідчать, що були задіяні підрозділи 201-ї військової бази РФ у Таджикистані, підрозділи 61-ї бригади морської піхоти Північного флоту, невстановлені поки підрозділи ПДВ, маршові роти, які йшли на поповнення 3-ї та 144-ї мсд росіян, різнорідні регіональні та національні «добровольчі батальйони». Ще більшу загрозу становить просування Збройних Сил України з півночі до Сватова та з півдня – до Кремінної, що створює перспективу ще більш масштабного оточення росіян. Віддамо належне противнику, він в Лимані на той момент зберіг керованість військами та чинив гідний опір.

Українські ДШВ тим часом продовжують створювати тиск на російську оборону, з півночі просуваючись на ділянці Зелена Долина – Колодязь, що дозволяє вийти до Зарічного та перерізати останній маршрут для відступу з Лиману. Водночас вони наступають на південь, у тил Лиману, і визволяють Колодязі та Шандриголове: місцевий російський гарнізон розтанув, залишивши щонайменше кілька Т-72. Традиційно активні обслуги ПЗРК ДШВ – збито три російськи штурмовики Су-25 впродовж доби.

Російські гарнізони в Сватово та Кремінній готуються до оборони, доля Лиману, здається, вирішена.

29 вересня складається враження, що командування противника намагається заперечити перспективу оточення Лиманського угруповання, що, у свою чергу, виливається у загрозу всьому угрупованню окупаційних військ на Донбасі. У миті просвітлення ворог намагається вживати заходів для недопущення свого оточення в районі Лиману, мінує дистанційними засобами місцевість по рубежі Дерилове, Ставки, Колодязі, намагаючись стримати просування Сил оборони, застосовує важкі вогнеметні системи ТОС-1А «Солнцепек» по позиціях наших військ у районах Катеринівки та Нового. Але ж вогонь запеклих не пече, і о 14.30 наступної доби Генеральний штаб Збройних Сил України офіційно повідомляє про оточення російської групи військ в районі Лиману та Зарічного. У казані опиняються близько 5 тисяч російських військових та місцевих сепаратистів («союзників», як їх називає російська пропаганда).

У російському сегменті соцмереж піднімається ґвалт щодо відступу з Дробишева, падіння Ставку і підготовки до відступу з Лиману та Зарічного.

Традиційно все це не має жодного впливу на українські ДШВ та ТрО, котрі тримають під вбивчим вогнем, зокрема й прямою наводкою, дорогу Лиман-Зарічне, звільняють Торське, перерізають дорогу на Кремінну.

Достеменно не відомо, скільки ворогів опинилося у Лиманському казані. Російське МО традиційно повідомило про «відведення військ на більш вигідні рубежі» (а раніше вони їм чому не подобалися не повідомило, власно, як і кого туди відвели).

На тлі російських рефлексій про чергову поразку підрозділи Збройних Сил України тим часом стискають оточення, позбавляючи окупантів останніх шансів вирватися.

Увечері 1 жовтня 81-ша аеромобільна десантна бригада повідомила про взяття Лиману.

2 жовтня президент Зеленський офіційно оголосив, що Сили оборони повністю зачистили Лиман від окупантів.

На думку росіян Лиман увійшов разом з Донецькою областю до складу РФ, але годинником насправді керує ГШ ЗСУ – менше доби місто пробуло формально «російським».

Ми повернемо свою землю. Всю. До міліметра.