Навіщо Путін каже про готовність до переговорів із Україною?
Про те, що треба домовлятися, кажуть й інші російські урядовці, які звинувачують у зриві переговорів українську сторону, пише Віталій Портніков для radiosvoboda.org.
Так, нещодавно до консультацій з українськими парламентаріями закликала спікер верхньої палати російського парламенту Валентина Матвієнко. А коли отримала відмову, пояснила це "зовнішнім управлінням" Україною. Навіщо Володимиру Путіну заклики до переговорів, якщо він явно налаштований на продовження воєнних дій? Тут є одразу кілька причин.
Перша – бажання виглядати "миротворцем" в очах власного електорату. Росія, як заявляють її представники, "ніколи ні на кого не нападає – лише обороняється". Ось і зараз Кремль просто "змушений" був розпочати "спецоперацію", інакше на Росію напали б пізніше – як вкотре сказав Путін на пресконференції в Астані. Ну а раз проявляється така миролюбність, то, звичайно ж, її мають супроводжувати і заклики до переговорів про мир.
Друга – прагнення заспокоїти партнерів Росії на "глобальному півдні", про що Путін також говорив на пресконференції в Астані. Він визнав, що в Китаю та Індії існує явне занепокоєння через тривалу війну. Це занепокоєння можна було неозброєним оком побачити на зустрічі в Самарканді, коли прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді публічно заявив Путіну, що зараз – не час для війни. І постійні заклики російських чиновників до переговорів покликані довести Пекіну та Делі, що їхню стурбованість враховують.
Третя – про цю, ймовірно, найголовнішу причину, пише російське опозиційне видання "Медуза". Його журналісти стверджують, що "Кремль хоче виграти час і готується до "повномасштабного наступу" на початку 2023 року".
"Володимир Путін не збирається відмовлятися від продовження війни – а можливий режим припинення вогню сподівається використовувати для підготовки до нового наступу. За його задумом, за цей час російській армії вдасться підготувати мобілізованих росіян і хоч якось заповнити втрати у техніці" – йдеться у статті, присвяченій цьому не найскладнішому плану російського президента.
При цьому навіть втілення в життя такого амбітного плану стикається з небажанням Путіна втратити обличчя. Після спроби анексії ще чотирьох українських регіонів Путін не може виявити навіть тактичної гнучкості. Будь-які переговори з Україною чи Заходом миттєво завершуватимуться після того, як Кремль вимагатиме визнання "російського статусу" Криму, Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України.
Глухий кут
Володимир Путін, як виглядає, переконав себе, що він може самостійно змінювати кордони інших держав і приєднувати до себе їхні території, а світ із цим має погодитися. Це і є одна з його стратегічних помилок. Тому що зараз він мав би проявити тактичну гнучкість, і щоб приспати пильність України, погодитися з відведенням військ чи хоча б із перемир’ям. Це якраз і дало б можливість підготуватися до нового нападу.
Але оскільки будь-які угоди можливі тільки за згоди з російською спробою анексії, не може бути жодних переговорів про припинення війни. А без припинення війни не підготувати армію для захисту вже окупованих територій та завоювання нових. Це і є безвихідь. І цей глухий кут ілюструє, що всі розмови Володимира Путіна про можливість переговорів з Україною – не більше, ніж слова.
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
