Битва за Київ. Оборона Гостомельського та Васильківського аеродромів: спроба реконструкції подій
Російське командування розраховувало захопити аеродроми поблизу столиці України, щоб забезпечити перекидання підкріплень авіацією. Пріоритетною ціллю стали Гостомель і Васильків. Зусилля ворога своєї мети не досягли. Повітрянодесантні війська Росії не змогли показати себе в діях за прямим призначенням, і надалі у ході війни вони використовуватимуться як проста піхота.
Доктор історичних наук Андрій ХАРУК спробував відтворити хід подій під час намагань російських загарбників, у перші дні повномасштабного вторгнення в Україну, висадити десанти на аеродромах у місах Васильков та Гостомель. Методологія дослідження побудована на застосуванні проблемно-хронологічного методу, а також методів аналізу та синтезу.
Оборона Гостомельського та Васильківського аеродромів: спроба реконструкції подій
Повномасштабне вторгнення військ Російської Федерації, яке розпочалося 24 лютого 2022 р., дало початок найбільшому з часів Другої світової війни збройному конфлікту в Європі. Військово-політичне керівництво ворога розраховувало досягти своїх цілей в Україні за лічені дні, однак його плани виявилися зірваними завдяки непохитній волі до перемоги наших військовиків та всього цивільного населення.
Важливою ланкою російського плану повномасштабного вторгнення було проведення повітрянодесантних операцій. Основним районом мали стати околиці Києва. Завдяки цим десантам (у поєднанні з рейдом механізованих батальйонних тактичних груп із півночі, з території Білорусі) планувалося швидко захопити столицю України. Ще одним чинником було прагнення росіян розпорошити увагу українського командування.
У вітчизняній історіографії питання висадки та відбиття російських повітряних десантів в околицях Києва не висвітлене. Це цілком зрозуміло з огляду на невеликий час, що минув від досліджуваних подій. У цій реконструкції ми спиратимемося на повідомлення засобів масової комунікації (зокрема інтерв’ю учасників подій), а також офіційні зведення та оперативну інформацію.
Для розуміння задуму противника й особливостей організації десантних операцій необхідне звернення до відповідних фахових досліджень1. Важливі також статті російських авторів, які відображають офіційні погляди2. У зарубіжних спеціалізованих виданнях уже з’явилися публікації, де відображено певні аспекти десантної операції в Гостомелі та використання вертольотів3. У низці статей іноземних дослідників, присвячених загальному ходу бойових дій, десантні операції в околицях Києва згадуються на широкому тлі подій4. Однак наукова цінність цих праць вельми обмежена. Писалися вони, так би мовити, «по гарячих слідах», тому автори не мали змоги використати інтерв’ю і спогади учасників подій, які почали з’являтися в медіа з другої половини березня.
Заплановані росіянами операції не були парашутними десантами у класичному їх розумінні. По суті, вони планували десантно-штурмову операцію – захоплення аеродрому силами вертолітного десанту з наступним прибуттям військовотранспортних літаків, котрі мали доставити основний континґент та озброєння (включно з технікою).
Для розуміння особливостей організації російських десантів під час вторгнення в Україну необхідно розібратись із деякими теоретичними положеннями та організаційними засадами. На відміну від США, Франції, Польщі, низки інших країн, у Росії відсутні військові частини, які поєднували б в одній структурі десантні підрозділи й засоби їх доставки та вогневої підтримки (бойові і транспортні гелікоптери).
Спроби створити такі частини робилися ще в радянські часи, коли вертолітні полки підпорядковували десантноштурмовим бриґадам. Однак передові тактичні ідеї не змогли подолати армійську бюрократичну рутину. У 1990 р. десантно-штурмові підрозділи зі складу сухопутних передали до повітряно-десантних військ. Уже після розпаду СРСР їх реорганізували в окремі повітряно-десантні бриґади5. Армійську авіацію 2003 р. було передано з сухопутних військ до військово-повітряних (нині військово-космічні) сил6. Тобто в Росії частини, призначені для аеромобільних дій (за російською термінологією – десантно-штурмових) перебувають у підпорядкуванні двох родів збройних сил: десантні – в повітряно-десантних військах, а з’єднання армійської авіації – у військово-космічних силах.
Відсутність єдиного підпорядкування накладає відбиток на організацію та про ведення десантно-штурмових операцій. Російські статути визначають взаємодію десантних підрозділів із вертолітними тільки на етапі висадки. Спільні дії під час захоплення і знищення ворожих об’єктів передбачені лише на стадії виконання найближчого завдання десанту. Більше того, такі спільні дії тими самими статутами чітко реґламентовані у часі: від 40 хв. до 1,5 год.7 Тобто, на думку російських військових теоретиків, щонайбільше за півтори години після висадки підтримка ударних гелікоптерів десантникам уже не буде потрібна. Її можна організувати й пізніше, але за правилами загальновійськової операції.
Таким чином, вертолітний десант мав захопити аеродром блискавично, інакше легкоозброєні вояки залишилися б без підтримки з повітря. Відсутність у десантно-штурмових з’єднань штатних гелікоптерів відзначають як суттєву ваду самі російські військові теоретики. Крім того, висловлювалися думки про недоцільність проведення масштабних десантноштурмових операцій, адже однією з найважливіших передумов для них є завоювання й утримування панування в повітрі, що проблематично у сучасних умовах ведення бойових дій8. Якщо ж рішення про проведення десантно-штурмової операції все ж буде ухвалене, військові теоретики наполягали на необхідності створення зони обмеженого доступу (безполітної) на маршруті та в районі висадки9.
Околиці Києва ідеально підходили для запланованої росіянами операції. Столиця України оточена кільцем аеродромів різних розмірів і призначення. Оволодіння кількома з них дозволило б створити плацдарм для швидкого перекидання повітрянодесантних з’єднань. Зокрема за 25 км на північний захід від Києва поблизу Гостомеля знаходиться аеропорт, який донедавна використовувався компанією «Авіалінії Антонова», а також служив базою для льотних випробувань державного підприємства «Антонов». Він мав бетонну злітнопосадкову смугу й міг приймати найбільші літаки10.
За 20 км на південний захід від Києва розташований військовий аеродром Васильків, де постійно дислокується бриґада тактичної авіації11. Тож попри те, що спектр можливих місць для висадки десанту був досить широким, з огляду на різні обставини обрали саме ці два варіанти. Причому пріоритетним був Гостомель, оскільки він знаходиться ближче до кордону з Білоруссю й сюди легше пробитися наземним частинам. Натомість Васильків не тільки розташований далі, але є місцем дислокації військових авіаторів.
З огляду на важливість завдання з оволодіння Гостомелем, російське командування виділило для цього 45ту окрему ґвардійську бриґаду спеціального призначення повітряно-десантних військ. Ця частина (пункт постійного базування – підмосковна Кубинка) спеціально підготовлена для рейдових дій. Появу її підрозділів на території Білорусі відзначали вже в останній тиждень січня 2022 р.12 Кількома днями пізніше у цій суміжній країні з’явилися частини, що мали скласти другий ешелон десанту – 137-й повітрянодесантний полк (місце постійної дислокації – Рязань) 106-ї повітрянодесантної дивізії та батальйон 31-ї окремої десантноштурмової бриґади (Ульяновськ)13.
Одночасно на територію Білорусі прибувала армійська авіація, яка мала висаджувати десант і забезпечувати йому підтримку. Основу склав 319-й окремий вертолітний полк Східного (Чернігівка, Приморський край), а також підрозділи Західного військових округів14. Ключовим місцем зосередження став військовий аеродром Мачулищі під Мінськом. Однак із наближенням дати вторгнення вертольоти перекинули південніше на тимчасові майданчики.
Один із них було облаштовано на ділянці шосе біля містечка Хойники, за 32 км від кордону з Україною. 23 лютого супутникові знімки зафіксували тут приблизно 30 одиниць Ка-52 і Мі-8. Іншим місцем зосередження російської авіатехніки став аеродром Великий Боков під Мозирем (37 км від кордону з Україною)15. Загалом же на південному заході Білорусі було зафіксовано (за неповними даними) близько 80 гелікоптерів. Більшість із них становили транспортні Мі-8-АМТШ та ударні Ка-52 (ударних Мі-28Н і Мі-24 було лише кілька).
Українське командування не могло протиставити російському десанту реґулярних частин ЗСУ, адже в районі на північний захід від Києва їх просто не було. Зате в Гостомелі, неподалік від аеродрому, дислокувалася 4-та бриґада оперативного призначення Національної ґвардії України ім. Героя України сержанта С.Михальчука (відома також як бриґада швидкого реагування). На її прикладі добре видно інтеґрованість усіх компонентів Сил оборони України, коли навіть, здавалося б, типово поліцейські частини проходили підготовку, не гіршу від армійських підрозділів, і не поступались останнім за озброєнням.
З’єднання було створене 2016 р. в рамках експериментальної програми, що передбачала впровадження американської моделі ухвалення рішень MDMP (Military Decision Making Process). За структурою воно на ближалося до армійської механізованої бриґади – два оперативних (легка піхота), танковий (Т64БВ) батальйони, артилерійський (122мм гаубиці Д30) і зенітний дивізіони, а також підрозділи забезпечення16. Значна частина солдатів та офіцерів 4-ї бриґади мали бойовий досвід. Однак станом на 24 лютого основні її сили перебували на Донбасі, а в пункті постійної дислокації залишалися головним чином строковики.
Обидві сторони могли розраховувати на підтримку авіації, хоча можливості росіян у цьому плані були значно вищими. На території Білорусі вони зосередили кілька десятків штурмовиків Су-25СМ, а також винищувачі Су-30СМ, Су-35С і бомбардувальники Су-3417. З нашого боку їм могли протистояти винищувачі МіҐ-29, Су-27 двох бриґад тактичної авіації, а також бомбардувальники Су-24М і штурмови ки Су-25. Російське командування сподівалося першим ракетним ударом 24 лютого нейтралізувати авіацію й систему ППО України.
Бій за Гостомель
Розуміючи, що 4-та бриґада становитиме головну перешкоду для оволодіння аеродромом, росіяни в першу чергу націлилися на цю частину. 24 лютого близько 7-ї год. було завдало удару крилатою ракетою по місцю її дислокації. Суттєвих збитків удалося уникнути – постраждав лише житловий будинок18. На той час особовий склад, піднятий за тривогою, зайняв визначені позиції, у тому числі на злітній смузі.
На допомогу прибув підрозділ Сил спеціальних операцій (ССО)19. Його боєць, котрий брав участь у тих подіях, згадував: «Була інформація, що мав прилетіти Іл, який висаджуватиме десант. І наше завдання полягало в тому, що ми не мали дати сісти літаку. Або, якщо він сяде, то прийняти контакт і по максимуму подавити противника, вигравши час для інших підрозділів»20. Крім стрілецької зброї, спецпризначенці та нацґвардійці мали переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) й зенітні установки.
Однак замість військово-транспортного літака над Гостомелем з’явилися гелікоптери – велика їх група (16 ударних Ка-52 і 18 Мі8-АМТШ; на борту останніх перебували до 200 десантників зі стрілецькою зброєю, протитанковими ракетними комплексами й 82мм мінометами21), йдучи на малій висоті, перетнула білорусько-український кордон. Відбулося це, за деякими даними, близько 8-ї год.22 Однак така інформація входить у суперечність із заявою пресофіцера 4-ї бриґади Х.Старського про те, що бій за Гостомельський аеропорт почався об 11:00–11:3023.
Це перегукується й з повідомленнями його працівників про те, що атака російських вертольотів сталася близько полудня24. Відстань від кордону з Білоруссю до Гостомеля не пе ревищує 150 км. Якби гелікоптери перетнули його о 8-й, то до визначеного місця вони дісталися б не пізніше 9:30. Тобто, очевидно, група, яка висаджувала десант у Гостомелі, порушила державний рубіж пізніше. Поряд із сучасними Ка-52, призначеними для вогневої підтримки, діяли і старіші Мі24 – за словами одного з російських пілотів, його група з восьми таких машин супроводжувала аналогічну кількість Мі8 із десантом25.
На підходах до Гостомеля гелікоптери потрапили під вогонь переносних зенітно-ракетних комплексів та почали відстріл теплових пасток. Один Ка-52 був збитий і впав у воду, обидва члени його екіпажу катапультувалися.
Другий через ушкодження здійснив вимушену посадку. За штурвалом одного зі збитих був командир ескадрильї 319-го полку А.Сафарґалєєв26.
Удалося вразити й Мі-827. За свідченнями пілота, пуски ракет були масованими – він нарахував не менше десяти28. Інформація про збиття нашими винищувачами ще двох вертольотів не підтверджена. Натомість один з українських «міґів» був підбитий і впав у Дніпро поблизу Вишгорода29.
Незважаючи на втрати, російська авіагрупа дісталася до Гостомеля. Поява замість військово-транспортного «іла» десятків вертольотів стала дещо неочікуваною для оборонців аеродрому. До того ж пуски з ПЗРК викрили позиції й по них відкрили кулеметний вогонь – імовірно, діяла інфільтрована раніше диверсійно-розвідувальна група. За словами згаданого вище бійця ССО, після того, як Мі-8 висадили десант на полі аеродрому, ударні Ка-52 утворили навколо нього коло, контролюючи всі підступи.
Однак простір усередині цього кола вони не обстрілювали, щоб не влучити у своїх30. Цим і скористалися захисники (ротна тактична група і група управління 4-ї бриґади загальною чисельністю до 150 бійців), зав’язавши бій із десантом. За повідомленням Х.Старського, в районі Гостомеля було знищено 6 російських гелікоптерів (по три Ка-52 і Мі-8). Після закінчення боєприпасів командир оборонців наказав відійти. Втрати нацґвардійців на той момент були мінімальними – один легкопоранений31.
Відхід наших вояків за межі аеропорту надав свободу дій авіації, котра, всупереч гучним заявам російського командування, аж ніяк не була «знищена». У небі з’явилася пара бомбардувальників Су24М, які скинули з малої висоти спеціальні бомби з гальмівними парашутами32. Загроза обстрілу з землі була цілком реальною, адже російські десантники мали найновіші ПЗРК «Верба». Тому літаки, проходячи над Гостомелем, відстрілювали теплові пастки. Крім того, винищувачі МіҐ-29 завдали удару по аеродрому некерованими ракетами. Артилерія 4-ї бриґади та інших частин ЗСУ відкрила вогонь по злітно-посадковій смузі, щоб зробити її непридатною33.
Станом на 19:20 24 лютого аеродром Гостомеля все ще контролювався російським десантом34. Зберегалася небезпека використання його літаками Іл-76. До того ж до міста підійшли частини 31-ї окремої десантно-штурмової бриґади з бронетехнікою (бойовими машинами десанту). Українське командування, змушене одночасно реагувати на велику кількість загроз, намагалося повернути контроль над стратегічним пунктом. Для штурму аеропорту було визначено кілька підрозділів 72-ї окремої механізованої, 80-ї та 95-ї окремих десантно-штурмових бриґад і 8-го окремого полку спеціального призначення35. Десантників перекинули до Гостомеля кількома гелікоптерами (вони також обстріляли російські позиції некерованими ракетами)36.
За словами одного з учасників штурму ввечері 24 лютого А.Харченка, завдання було – не пустити «іли». Тож «задача була виконана трошки не таким способом, як потрібно було, але не пустили. Просто переорали аеродром, не дали їм приземлитися. І після цього на відході колону бронетехніки спалили»37. Українські війська здійснили атаку з трьох боків. О 21:00 контроль над об’єктом удалося відновити. Батальйонну тактичну групу російської 45-ї бриґади було практично повністю знищено.
Росіяни вимушено корегували свої плани. 18 літаків Іл-76 із десантниками й технікою зі складу псковської 76-ї ґвардійської десантн-оштурмової дивізії замість Гостомеля приземлилися в білоруському Гомелі – звідти вони своїм ходом почали рухатися в бік України38. Російське командування не відмовилося від наміру заволодіти аеропортом. Тепер це завдання мав виконати наземний ешелон – підрозділи повітряно-десантних військ, які на власній бронетехніці здійснили марш через Чорнобильську зону.
Близько 3-ї год. 25 лютого під Гостомелем знову почали лунати вибухи39. Росіяни кинули на штурм кілька батальйонних тактичних груп загальною чисельністю, за деякими даними, до 5 тис. (ця цифра видається нам дещо перебільшеною). Українська авіація завдавала ударів по колонах. В одному з таких вильотів уранці 25 лютого було збито штурмовик підполковника Г.Матуляка40. 28 лютого йому посмертно присвоєно звання Героя України. Для блокування просування росіян на південь від аеродрому застосовувалися й безпілотники «Байрактар».
Менші кількісно українські підрозділи не змогли втримати аеродром і відступили за його межі. Натомість було повною мірою використано перевагу в артилерії, у тому числі реактивній. Зокрема потужного артудару було завдано 27 лютого41. Це не лише призводило до втрат серед росіян, але й остаточно позбавило їх можливості використати злітно-посадкову смугу за прямим призначенням
У самому місті бої точилися ще кілька днів. Аеродром, залишаючись під російським контролем, був уже непридатним для прийому літаків. Окупація Гостомеля тривала понад місяць. 31 березня росіяни під натиском українських військ відступи ли до Білорусі.
Бої за Васильків
Захоплення аеродрому у Василькові вочевидь розглядалося російським командуванням як запасний варіант на випадок невдачі в Гостомелі. Завдання ускладнювалося тим, що безпосередньо тут дислокувались українські винищувачі. Фактично росіянам доводилось обирати між двома варіантами: знищити Васильків так, щоб звідси не могла злітати наша авіація, або ж спробувати захопити неушкодженим і забезпечити посадку власних транспортних літаків.
З огляду на загальний план операції зі взяття Києва пріоритетним було визнано перший варіант, адже вкрай важливим уважалося нейтралізувати нашу тактичну авіацію. Крім того, висадка десанту на аеродром, де дислокується військова частина, виглядала нераціонально.
24 лютого о 5:15 по Василькову було завдано ракетного удару. Пролунали два потужних, а також більше десяти менших вибухів. Аеродром зазнав ушкоджень, од нак винищувачів тут уже не було – перед самим нападом їх перебазували на запасні. При цьому загинув один із пілотів – старший лейтенант В.Радіонов. 28 лютого йому посмертно присвоєно звання Героя України з формулюванням: «Завдяки його мужнім діям повний склад бриґади літаків піднявся в повітря у Василькові. Це врятувало наших від ракетного удару»42.
Упродовж 24 лютого аеродром Василькова зазнавав авіаційно-ракетних ударів. Наступного дня вони припинилися. Росіяни, усвідомивши, що Гостомель непридатний для використання, вирішили спробувати захопити цей аеродром. Обстановка була вкрай напруженою.
За офіційними повідомленнями, у ніч із 25 на 26 лютого українські винищувачі збили два російських військовотранспортних літаки Іл-76МД: один поблизу самого Василькова, а другий – неподалік від Білої Церкви43. Однак за декілька місяців, що минули з тієї ночі, жодних слідів падіння таких великих машин знайдено не було. Малоймовірною видається й версія про висадку росіянами вночі 26 лютого парашутного десанту в районі Василькова: на місці мали залишитися численні парашути, зображення яких неодмінно потрапили б у соціальні мережі та ЗМІ. До того ж нічне десантування неминуче призвело б до певної дезорганізації підрозділів. Утім факт залишається фактом: уночі 26 лютого поблизу аеродрому йшли бої з російськими десантниками44.
Імовірно, росіяни висадили біля Василькова вертолітний десант. Від операції в Гостомелі він відрізнявся кількома важливими деталями.
По-перше, це відбувалося вночі, що, з одного боку, дозволяло використати чинник несподіванки, але з іншого – позбавляло десантників підтримки з боку власних ударних гелікоптерів.
По-друге, висадка відбувалася не безпосередньо на об’єкт атаки, а поблизу нього.
По-третє, Васильків знаходиться значно далі від кордону з Білоруссю й досить далеко від рубежу просування російських військ (від Ірпеня, Гостомеля та Бучі його відділяє близько 50 км). Це робило вкрай малоймовірним швидкий підхід механізованих батальйонних тактичних груп. Тобто резервного варіанту не було: десант мав захопити об’єкт і забезпечити прибуття транспортних літаків, або ж бути знищеним.
Пробитися до аеродрому росіянам так і не вдалося. Нічний бій ішов на вулицях Василькова та завершився розгромом десантників. Про це вже о 7-й год. заявила очільниця міста Н.Баласинович, сказавши, що успіху вдалося досягти завдяки підкріпленню з бронетехнікою, надісланому з Києва45. Наступного дня, 27 лютого, з’явилися повідомлення про висадку росіянами з гелікоптерів десантів у районах сіл Крушинка (5 км на північний схід від Василькова) та Плесецьке (10 км на захід від Василькова).
Однак ці акції мали, швидше за все, характер демонстраційно-диверсійних дій і суттєвої загрози для аеродрому не становили. Напружена обстановка в його околицях зберігалася ще декілька днів, але росіяни вочевидь відмовилися від ідеї захопити Васильків. 12 березня близько 7-ї год. вони випустили вісім ракет. Одна з них влучила у склад боєприпасів, унаслідок чого аеродром був остаточно виведений із ладу46.
***
Підбиваючи підсумки, можемо відзначити, що десантні операції, проведені росіянами в околицях Києва, своєї мети не досягли. Аеродром Гостомеля їм удалося здобути лише на другий день операції за допомогою наземного удару. Однак злітно-посадкову смугу було виведено з ладу, а отже про перекидання додаткових сил повітряним шляхом довелося забути. Васильків росіянам захопити взагалі не вдалося. Повітряно-десантні війська Росії не змогли показати себе в діях за прямим призначенням.
Надалі у ході війни проти України їх використовуватимуть лише як легкі механізовані з’єднання. Це підважує сам сенс існування подібних військ у радянському/російському вигляді. З іншого боку, українські сили досить добре показали себе при відбитті десанту. Нечисленні підрозділи, до того ж підпорядковані різним ві домствам, хоч і не запобігли в кінцевому підсумку захопленню ворогом Гостомеля, однак зуміли зробити аеродром непридатним для використання.
Слід підкреслити, що представлені у статті результати відтворення подій є лише проміжними. Історія битви за Київ та її окремих епізодів, у тому числі боїв за Гостомельський і Васильківський аеродроми, ще потребує подальшого детального дослідження та по шуку нових джерел.
Автор: Андрій ХАРУК, доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П.Сагайдачного (Львів, Україна);
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
