Чи витримає українська енергосистема планомірні атаки російських загарбників
Журналісти видання ТЕКСТИ поговорили з експертом з енергетики Віктором Відзіговським, який має багаторічний досвід роботи в енергетичній сфері. Він довгий час працював у Київенерго, займався обладнанням для підстанцій, а також працював у міжнародному електротехнічному концерні АВВ.
Українська енергосистема потужна, але потребує ремонтів
Віктор Відзіговський: Говорити про знищення нашої енергетики на 30 % чи 40 %, на мою думку, немає жодного сенсу, бо наша система надзвичайно потужна й резервована. Для розуміння — останнім часом з 20 ГВт теплової потужності реально було завантажено 10—20%. І цього вистачало для балансування всієї енергосистеми.
Атомні станції є базовими для української енергетики, вони дають свої 5—6 ГВат і в понеділок, і в неділю, вранці чи ввечері. Але хтось повинен покривати потреби споживача в решту годин. Для цього в нас є гідроелектростанції. За потужністю їх достатньо, але питання в часі.
На скільки годин вистачить води в сховищах, який приплив води в Дніпрі. В осінній період приплив значно менший, ніж навесні в час водопілля. Каховська ГЕС і водосховище під контролем ворога. Водосховища — це аварійний резерв усієї країни на всі випадки, що можуть трапитись. Ну і не треба забувати, що Дніпро —це ще й риба, і судноплавство, і вода для міст. Саме тому для балансування завжди використовують ще й теплову енергетику.
Також слід розуміти, що ці приблизно 2 ГВт, які сьогодні виробляють теплові електростанції, — це не лише просто балансування, а дуже важливий внесок у баланс виробництва електроенергії. Коли потреби в ній зростають з настанням холодів, енергії потрібно значно більше. Є ще й енергія сонячних і вітрових станцій. Але сонця в зимовий період небагато, а більшість вітрових станцій залишилися на окупованій території. Є ще можливість імпортувати електрику з Європи.
Вимкнення з системи найбільшої — Запорізької АЕС ми майже не відчули, бо це сталося не в зимовий період, коли споживання електроенергії зростає в півтора раза. І її треба звідкись брати. Ще одна проблема — ремонти мереж і електростанцій. Зазвичай теплові й атомні блоки ремонтують улітку. У мене є дуже велика підозра, що цього літа ремонтна кампанія відбувалась у пришвидшеному темпі і, можливо, не в повному обсязі. Були проблеми з логістикою, а це означає, що не всі необхідні для заміни деталі можна було доставити вчасно чи взагалі доставити, багато об’єктів перебувало в зоні обстрілів, і цим усе сказано. Ну й кошти на це в період зниження споживання і рівня оплати за послуги — теж проблема.
Загальна потужність теплової енергетики, як уже було сказано, становить приблизно 20 ГВт, ще близько ГВт — потужність ТЕЦ (ТЕЦ — теплова електростанція, що виробляє одночасно електроенергію і тепло для великих міст). Сьогодні для того, щоб система працювала, достатньо кілька гігавата з цих понад 20 ГВт. Так, диспетчерам важко, так будуть відключення — але країна житиме. І коли урядовці кажуть, що 30 % чи 40 % енергосистеми пошкоджено — це стосується втрат майна. Але для функціонування енергосистеми нам може вистачити і 20 % теплових станцій. Останні роки в найбільш холодні часи року працювало менш ніж половина потужності
Щоб розбити теплову електростанцію, однієї ракети не вистачить
Щоб розбити теплову електростанцію, однієї ракети не вистачить. У великих ТЕС (ТЕС — електростанція, виробляє електроенергію шляхом спалювання вугілля, газу чи рідкого палива) є до десятка енергоблоків (до сотні по країні), і вони всі більш-менш окремі споруди. Можна, звичайно, вивести ТЕС з ладу, щоб вона не могла працювати деякий час, але зробити так, щоб її не можна було взагалі полагодити, — дуже важко. Хоча, звичайно, якщо задатися такою цілюю, то все можливо.
Наприклад, по Кременчуцькій ТЕЦ уже тричі влучали, до того ж щоразу по декілька ракет. Чи буде вона далі працювати - велике питанням. А якщо вона не зможе далі працювати, то організувати тепло та світло для містян буде важко. Не забуваймо, що Кременчуг — досить велике місто, з населенням у десятки тисяч людей. Тому кінцева ціль окупантів очевидна — зробити непридатними умови життя мирного населення, унеможливити роботу підприємств.
Але, звичайно, є й інші проблеми, крім ТЕС та ТЕЦ. Росіяни останнім часом б’ють по великих підстанціях. У нас є близько 20 великих підстанцій, половина з них перебуває на атомних станціях, а половина — в магістральних мережах. І всі вони між собою з’єднані лініями передач. Ось по цих підстанціях росіяни і б’ють зараз. Чому? Полагодити самі лінії передач — не велика проблема, бо опори, ізолятори, дроти — все це не дуже дороге, є на складах і його виробляють в Україні.
Його можна полагодити за години, максимум, за кілька діб. До того ж є резервні лінії, які можно використовувати під час ремонту основних. На перший погляд, стільки ліній, стільки обладнання не потрібно, щоб споживачі мали електрику. Але з пошкодженням, відключенням кожної лінії зменшується надійність мережі. І у нас уже є якісь речі не резервовані — відповідно, система стає менш надійною.
До того ж на підстанціях є трансформатори, а також інше важливе і коштовне обладнання. Трансформатори — це дуже складна річ, полагодити на місці його майже неможливо. Якщо він уже загорівся — то, фактично, трансформатора немає. А щоб робити новий — потрібно не місяць і не два. Заводи по всьому світу завантажені, всі трансформатори різні й унікальні.
Можна, звичайно, взяти трансформатор з іншого блоку тієї самої станції чи з іншої підстанції, але немає гарантій, що їх теж не буде пошкоджено. Плюс все це обладнання дуже громіздке, воно важить десятки, а іноді й сотні тон. Навіть після того, як щось таке знайдеш, поставити його на місце і включити в роботу нелегко, це потребує часу і зусиль.
Українську енергосистему зараз приєднано до Європейського Союзу — Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини і Молдови. Ми вже припинили експорт, але поки що майже не починали імпорту. Загалом ми можемо сподіватися, що якоїсь години чи хвилини, якщо нам буде потрібно, ми зможемо взяти звідти електроенергію, але нам потрібно буде повернути її в дуже короткий термін.
Баланс за добу має бути нульовим. Якщо взяли, наприклад, 500 МВт уранці, то ввечері повинні повернути. Ну й ми маємо розуміти, що наші сусіди невеликі, порівняно з Україною, і для них той самий гігават — це дуже велика потужність. Якщо купувати постійно, потрібно знайти гроші на імпорт. Це при тому, що ціни на електрику в Європі значно вищі за наші. Ну і важливо розуміти що технічні можливості купувати електрику теж обмежені. Україна —велика країна.
Проблема тепла — це проблема виживання для кожного міста
З початком війни споживання електрики відчутно впало. Десь на 40% для промисловості й на 30% для населення. Отже, доля населення в загальному споживанні електроенергії зросла. У нас завжди була проблема купити газ і вугілля. Згідно з оприлюдненою в медіа інформацією, вугілля в нас достатньо і більше, ніж рік тому.
Газу менше, ніж торік, але його немало. І у нас зараз майже не лишається великих промислових споживачів газу. Тому якщо весь газ піде або на опалення для людей або на генерацію електроенергії, то його має вистачити. Але, звичайно, про все це можна говорити припустово, оскільки нам невідомо, як серйозно пошкоджено теплові електростанції, чи можна буде їх полагодити, за який час.
Проблема тепла — це проблема виживання для кожного міста. Розв’язувати проблеми з теплопостачанням мають не лише в Києві, а насамперед на місцях. Децентралізація дає більше шансів для виживання. Наприклад, набагато краще, якщо в містах децентралізована система опалення, замість однієї ТЕЦ багато котелень. У всі котельні навряд хтось влучить. Звичайно, питання опалення не можна розглядати невіддільно від електрики. Якщо у вас є котельня, їй хоч у невеликих кількостях, але все одно потрібна електрика.
Тим самим насосам, які подають воду, теж треба живлення. Без електрики життя одразу стає важким. Але тут є і одне з можливих рішень. Є модульні контейнерні когенераційні двигуни, що можуть працювати на газу та/чи рідкому паливі. Вони можуть виробляти і електрику, й тепло одночасно. КПД такого устаткування до 90% і дуже високі маневрові можливості. Потужність такої станції може бути від декількох МВТ до досить малих в 100квт.
Є можливість, що децентралізація буде рішенням і для постачання електрики. У розрізі всієї країни пропоную залишити це питання енергетикам. Там достатньо професіоналів, які щодня працюють від лютого, та й за попередні 30 років їм нічого закинути. А ось щодо нашої домівки, села, підприємства, то треба думати кожному на своєму місці й бажано завчасно. Рішень безліч. Усі вони потребують зусиль, коштів і часу. Але воно того варте.
Ми бачимо, як бізнес уже не чекає на допомогу влади й намагається знайти виходи зі становища. Так більшість заправок у нас обладнано дизельними генераторами, СЕС на дахах для електрики та геліосистеми для перетворення сонячного випромінювання на тепло безпосередньо. Але чи є такі генератори біля кожної котельні? Навряд. У гарних лікарнях теж переважно є генератори, але їх потужність невелика, лише для підтримання найнайважливіших потреб. У повному обсязі закрити потреби неможливо — треба дуже велику потужність і дуже багато солярки.
Щоб додати трохи оптимізму. Ми не перші, кому цілеспрямовано намагаються вивести з ладу енергосистему. У 1990-х НАТО завдавало ударів по енергооб’єктах у Сербії. І хоча в них було набагато більше можливостей, ніж у росіян зараз, вони завдавали прицільних ударів “розумними” бомбами безпосередньо з літаків по підстанціях, але своїх цілей так і не досягли — суцільної темряви не було. А українська енергосистема не йде в жодне порівняння з сербською. Вона значно більша за розміром і має значно більший запас міцності.
Загалом наша мережа в кілька разів більша, ніж нам потрібно зараз, бо такою її проєктували ще за Радянського Союзу з розрахунку на великі енергоємні промислові об’єкти та значний експорт до Європи. Тому в нас ще є можливості переключень, роботи не через два трансформатори, а через один. Це буде не так надійно, але воно працюватиме.
Інша річ, що якщо всю нашу мережу будували за СССР, то, звичайно, росіяни чудово поінформані, де розташовано яку станцію чи підстанцію. Вони можуть не знати лише про нові збудовані об’єкти.
Але, звичайно, сказати, що все буде добре, поки не припинилися бомбардування, — ніхто не зможе. Гарантувати, що з часом вони не бомбардуватимуть гідроелектростанції та атомні станції, теж ніхто не може. Ми повинні розуміти: щоб зупинити роботу атомної станції, там не треба зносити все під нуль і влаштовувати “нові Чорнобилі” — достатньо просто попасти в розподільчий пристрій на вулиці. Тому все одно треба бути готовим до будь-яких надзвичайних ситуацій в енергозабезпеченні.
Це питання не лише до уряду, а й до керівників на місцях, власників підприємств, звичайних громадян. Кожен повинен мати план дій, що робити в умовах вимкнення енергоспоживання і бути готовим до цього. Обговорювати різні апокаліптичні сценарії щодо АЕС і ГЕС і лякати один одного немає сенсу. Саме цього й чекає від нас ворог. Краще витрачати час і зусилля на те, щоб покращити свою безпеку. Люди в Харкові, Миколаєві й багатьох інших містах, що потерпали від обстрілів, можуть розказати з цього приводу багато корисного.
Андрій Гарасим, опубліковано у виданні ТЕКСТИ
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
Читайте більше новин по темі:
