Як війна заманила українських сиріт у пастку
Зі зростанням побоювань з приводу неминучого російського вторгнення на початку 2022 року Костянтин Землянський, директор обласного Будинку дитини № 3 у місті Харкові, почав планувати, як найкраще захистити дітей, які перебувають під його опікою.
«24 лютого я планував перевірити, наскільки справні підвали в нашому Будинку дитини, на випадок, якщо почнеться велика війна», – сказав він. «Того дня мене розбудили вибухи».
Почалася війна, і місто на сході України, розташоване всього в 40 кілометрах від російського кордону, опинилося на лінії фронту.
«Я відразу ж взявся за роботу», – продовжив 47-річний чоловік. «Наші співробітники почали перевіряти запаси продовольства, медикаментів, засобів гігієни, всього, що нам може знадобитися, щоб якийсь час залишатися з дітьми в бомбосховищах».
Після трьох днів постійних російських обстрілів у Будинку дитини зникло світло, і персоналу доводилося розводити багаття у дворі, щоб готувати дітям гарячу їжу. Оскільки ситуація з безпекою погіршилася, влада прийняла рішення про евакуацію.
Костянтин супроводжував дітей і персонал Будинку дитини спочатку до Полтави, міста в 140 км від Харкова, а згодом на захід України.
«Багато наших дітей – це немовлята, тому з точки зору харчування та гігієни евакуаційний поїзд був найважчою частиною нашої подорожі», – зазначив він. «Там, у Харкові, діти плакали [від страху]. Однак евакуацію вони вважали прогулянкою, тож було легше, ніж очікувалося».
За даними ЮНІСЕФ в інтернатних закладах в Україні проживають понад 100 000 дітей, що є найвищим показником в Європі. Через повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року вони стали особливо вразливими.
Під час початкових спроб евакуації дітей з територій, окупованих Росією, які супроводжувались організаційними та юридичними проблемами, певна кількість дітей (точне число нам не відоме) опинилася в тилу ворога. Спроби організувати їх безпечний проїзд також зазнали невдачі.
За словами Дарії Герасимчук, уповноваженої Президента з прав дітей, хоча для дітей, які перебувають під опікою, були підготовлені Плани дій у надзвичайних ситуаціях, події їх випередили.
Це означало, що в період з лютого по липень з державних установ було переселено лише 6 582 із 105 459 дітей.
«Рекомендації щодо евакуації у разі надзвичайної ситуації для дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей та закладів були підготовлені заздалегідь», – сказала Герасимчук, додавши: «однак Росія окупувала частину території України протягом декількох годин, тому в деяких областях через безперервний обстріл ми не могли навіть розпочати евакуацію».
За словами Сергія Лукашова, національного директора НУО «СОС Дитячі містечка, Україна», його організація протягом кількох місяців лобіювала масштабне переселення дітей.
«Починаючи з листопада ми надсилали запити до Кабінету Міністрів України з проханням підготуватися до евакуації», – розповів Лукашов. «Ми наполягали на тому, щоб діти зі сходу України були переселені ще в листопаді, але цього так і не сталося».
Деяким неурядовим організаціям, у тому числі «СОС Дитячі містечка, Україна», вдалося евакуювати дітей перед вторгненням 24 лютого. Спочатку організація працювала з прийомними сім’ями, переважно на сході України та в Київській області, і з тих пір розширила свої зусилля.
«Ми евакуювали майже всі наші сім’ї. Для тих, хто з різних причин не зміг переїхати, була організована вся необхідна підтримка», – сказав Лукашов. «Однак ми постійно отримуємо прохання від інших організацій, у тому числі урядових, допомогти з евакуацією».
Ситуація загострилася через повідомлення про те, що Росія масово вивозить українських дітей на свою територію для усиновлення.
Російське інформаційне агентство ТАСС повідомило, що понад 600 000 українських дітей були вивезені в Росію та будуть усиновлені.
«Ці цифри необґрунтовані, немає ні списків, ні документів, в яких зазначено, хто ці діти, звідки вони… нічого», – підкреслив Герасимчук.
Україна документує всі доступні дані про зниклих дітей через урядовий вебсайт «Діти війни». Згідно з офіційною інформацією 7 671 дитина була незаконно переселена або депортована росіянами.
Одна з проблем полягала в тому, що згідно з українським законодавством діти не можуть бути переселені без їхнього законного представника. Це зробило переміщення дітей, які перебувають під опікою, особливо важким, а відсутність співпраці з російською стороною ще більше ускладнила ситуацію.
За словами Герасимчук, «майже всі угоди про гуманітарні коридори [для дитячих будинків], які ми пропонували, були відкинуті [росіянами] або просто не узгоджені». «Все, що залишилося, – це підтримувати зв’язок з установами, контролювати, чи є у них все необхідне, і ситуацію загалом».
Тоді як державним установам було важко масово евакуюватися, Герасимчук стверджувала, що невеликі установи все ще заохочували до виїзду.
Вона пояснила: «У випадку з патронатними чи прийомними сім’ями ми закликаємо батьків та опікунів подумати про своїх дітей і при першій можливості залишити тимчасово окуповані території, щоб Збройні сили України мали більше можливостей для звільнення цих територій, і це було б набагато простіше та безпечніше для всіх».
Оригінал: How War Trapped Ukrainian Orphans
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
