У Запоріжжі російська ракета вбила матір двох дітей: що відомо про загиблу
Разом із чоловіком із початку повномасштабного вторгнення вона займалася допомогою біженцям. Без мами залишилося двоє маленьких дітей.
Люди тікали від війни, в чому були
30 вересня близько 7 години ранку російські війська обстріляли ракетами С-300 гуманітарну колону на околиці Запоріжжя. Люди збиралися виїхати на окуповану територію, щоб відвідати чи забрати своїх рідних, відвезти їм ліки, продукти, хтось віз туди гуманітарну допомогу.
Всього того ранку загинуло 32 людини. Серед них і волонтер Центру взаємодопомоги – 36-річна Галина Задорожна.
Чоловік Галини Віктор розповів, що цей Центр вони з друзями організували в перші дні повномасштабного вторгнення.
"Рано вранці 24 лютого ми прокинулися і зрозуміли, що життя змінилося. Ми не розуміли, що відбувається і що треба робити. Пам’ятаю, що в ніч із 24 на 25 лютого ми з хлопцями чергували в райвідділі поліції. Потім зібралися біля нашого офісу.
Там поряд був колись магазин. Дивимося, до нього під’їхали дві машини на донецькій реєстрації, вийшли люди, стомлені, перелякані. Запитують, а де магазин? Виявилося, це люди з Маріуполя, вони з сім’ями виїжджали подалі від бойових дій. Ми їх напоїли кавою, поговорили, підказали куди їхати. А потім вирішили, що треба організувати допомогу для біженців, які їхали потоком до Запоріжжя. Були історії, коли люди приїжджали в тому, в чому змогли втекти: у спортивних штанях, шльопанцях, встигли лише у машину дітей посадити", – розповідає Віктор.
Організувалися самі із друзями, трохи допомагав один фонд. Про реєстрацію навіть не думали, та й питати у когось дозволу щоб допомагати людям, не треба. Давали продукти, ліки, одяг.
Галю тут дуже любили
Влітку в районі авторинку біля біля траси Запоріжжя-Оріхів організувався пункт, де проводилася реєстрація людей, які виїжджали. Люди проходили там огляд, реєструвалися.
"Ми прийшли туди. Пам’ятаю, Галя дивиться на всі боки і каже: "Як так, люди тут затримуються на кілька днів, поки формуються колони. А умов жодних немає".
Люди готували їжу на вогнищах, діти тут же в пилюці грали, спали в машинах. Ми познайомилися із представником адміністрації ринку. Нам віддали приміщення, яке потрібно було впорядкувати. Й ми там організували кімнату матері та дитини. Іграшки туди привезли, поставили приставку, телевізор, пеленальний столик", – каже Віктор.
Так, у центру з’явилося два приміщення – одне на правому березі, друге на лівому біля пункту реєстрації біженців. Галя більше часу проводила на лівому березі, у дитячій кімнаті. До обіду вона там працювала, бо дорослі біженці займалися оформленням документів, треба було допомогти їм із дітьми. А Віктор сидів удома з двома їхніми синами, яким 5 та 9 років. Потім Галя поверталася додому, а Віктор їхав до іншого центру допомоги.
Галю дуже любили, знаходили з нею спільну мову. Коли в черзі вона бачила жінок із немовлятами, які чекали на оформлення документів, то брала їх за руку і проводила вперед. Просила поліцейських посадити їх до когось у машину, щоб люди могли швидше виїхати.
Працювало "сарафанне радіо". У Галі телефон дзвонив навіть о 12 годині ночі, люди повідомляли, що їдуть і їм потрібна допомога. Всі знали, що там є Галя, яка допоможе всім.
Уламок ракети влучив у шию
30 вересня Віктор прокинувся від гучних вибухів. Галя рано поїхала до центру. Він узяв телефон, побачив повідомлення від дружини: "Як ви, чи всі у вас гаразд? Діти прокинулися?" Став передзвонювати, зв’язку не було. Потім слухавку взяв чоловік і сказав: "Вона лежить на асфальті непритомна, приїжджай".
Віктор скочив у машину і кинувся туди. Але було пізно. Галя загинула миттєво. Про це Віктору сказали у морзі, коли він забирав тіло дружини. Уламок ракети потрапив у шию, там була велика дірка.
Віктор згадує, що познайомилися з Галею вони колись разом працювали на заводі, вона була економістом. Одружилися, народився один син, потім другий. Коли закінчилася друга декретна відпустка, почалася школа, карантини. Вирішили, що Галя займатиметься вихованням дітей, а Віктор працюватиме.
Про те, що мама загинула Віктор, синам повідомив того ж дня: "Я знав, що ввечері вони питатимуть де мама? Брехати їм я не хотів. Психолог сказала, що краще це зробити відразу, підібрати прості слова. Напевно, мені говорити про це було складніше, ніж їм чути це".
Вони дуже плакали, зараз у них часто виникають питання. Начебто прості питання, але дуже хворі. Особливо коли ми ще були у Запоріжжі. Діти раніше чули вибухи, 25 травня від вибуху повилітали вікна у квартирі. Вони думали, що найстрашніше, що може бути від вибуху, це вікна вилетіти. А тепер вони зрозуміли, що померти можна. Тепер вони почали більше боятися сирен, вибухів", – каже Віктор .
Зараз Віктор із синами поїхали до Німеччини, там же знаходяться його сестра та батьки. Він намагається як найбільше часу приділяти дітям, частіше з ними гуляти. Мама Галі поки що у Запоріжжі, займається документами.
Джерело: obozrevatel
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
